Констянтин Довгань, Анастасія Лукашевська
- 1 Біографія Олександра Сирського
- 2 Військова кар’єра
- 3 Російсько-українська війна: 8 років командування АТО/ООС
- 4 Командувач Сухопутних військ та співавтор важливих перемог
- 5 Заміна Залужному
- 6 Під прицілом критики
- 7 Конфлікт з Федоровим, “картонки” та пошуки виходу з кризи
- 1 Біографія Олександра Сирського
- 2 Військова кар’єра
- 3 Російсько-українська війна: 8 років командування АТО/ООС
- 4 Командувач Сухопутних військ та співавтор важливих перемог
- 5 Заміна Залужному
- 6 Під прицілом критики
- 7 Конфлікт з Федоровим, “картонки” та пошуки виходу з кризи
8 лютого 2024 року Олександра Сирського було призначено Головнокомандувачем Збройних Сил України, він змінив на цій посаді популярного Валерія Залужного.
Сирський ніколи не мав такої медійності, як його попередник, але міг розраховувати на підтримку президента Зеленського. Водночас сам Сирський до цього демонстрував підкреслену лояльність і не виявляв політичних амбіцій.
Експерти називали Сирського представником “старої школи”, але відзначали його таланти та успіхи. Зокрема, розгром росіян під Києвом навесні 2022 року та осінній наступ на Харківщину.
Два з половиною роки на посаді Головнокомандувача для Олександра Сирського виявилися неоднозначними: ЗСУ під його командуванням вистояли у боротьбі з окупантами, але сам він був постійним об’єктом критики. Пік критики припав на липень 2026 року, коли в публічний простір вирвався конфлікт між полководцем та міністром оборони Михайлом Федоровим, коли той прямо назвав Сирського винуватцем численних проблем Сил оборони. Ці слова викликали гостру реакцію громадянського суспільства – люди вийшли на протести з вимогами відставки Сирського.
Президент Зеленський був змушений відреагувати і почав шукати заміну своєму фавориту.
24 Канал зібрав основні факти з біографії генерала Сирського: що про нього відомо.
Біографія Олександра Сирського
Олександр Сирський народився 26 липня 1965 року в селі Новинки Владимирської області РРФСР. Він етнічний росіянин, хоча з Україною його пов’язує набагато більше. Батько Сирського також був військовим; за часів СРСР люди цієї професії постійно змінювали місце служби, а їхні родини переїжджали за ними.
Дитинство Олександра минуло в Україні, а школу він закінчив у Харкові із золотою медаллю.
Багато його рідних родичів досі проживають у Росії, найвідоміший з них – рідний брат українського полководця. Він живе під Москвою та працює охоронцем у супермаркеті.
У травні 2023 року російська влада оголосила в розшук головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного та командувача Сухопутних військ Олександра Сирського. Відповідні “бланки” кремлівська влада розмістила на сайті Міністерства внутрішніх справ Росії. У Міноборони України заявили, що так званий розшук Сирського та Залужного спрямований на деморалізацію українських військових. Радник голови Офісу Президента Михайло Подоляк заявив, що Сирський та Залужний самі можуть з’явитися до Слідчого комітету Росії, однак є нюанс – українські військові матимуть запитання до тих, хто вирішив їх розшукувати.
Близьких зв’язків із російською частиною родини Олександр Сирський не підтримує. Він служить в Україні з перших років її незалежності.
Водночас він розпочав службу ще за часів СРСР. У 1986 році він закінчив Московське вище загальновійськове командне училище і навіть брав участь у параді на Червоній площі того ж року.
20-річний курсант Сирський на параді в Москві / Скріншот відео
Втім, згодом доля відвела його з Москви. У 1986 році молодий лейтенант був направлений до військової частини на Полтавщині та розпочав службу під Лубнами, де йому було доручено командування мотострілецьким взводом.
Військова кар’єра
Олександр Сирський пройшов усі щаблі військової кар’єри командира.
З 1993 року командував мотострілецьким батальйоном 6-ї дивізії Національної гвардії України в Чугуєві, згодом очолив полк цієї дивізії.
У 1996 році він вступив до Академії Збройних сил, яку закінчив у 1998 році з відзнакою.
На початку 2000-х років Сирський вже командував 72-ю механізованою дивізією у Білій Церкві. Згодом дивізія була перетворена на бригаду і стала зразковою. Успіхи підлеглих перетворилися на особистий успіх командира – він отримав генеральське звання, а також направлення на навчання на оперативно-стратегічний факультет Національної академії оборони. Цей виш, що готує українських полководців, Сирський закінчив у 2006 році з відзнакою.
Після закінчення навчання Сирський очолив управління планування операцій Об’єднаного оперативного командування ЗСУ (ООК). Ця структура відповідала за перехід ЗСУ на стандарти НАТО. Нагадаємо, тоді Україні ще не було дано категоричної відмови у вступі (це станеться в Бухаресті у 2008 році), тому це була не “показуха”, а дуже серйозна посада. Згодом Сирський був підвищений до першого заступника командувача ООК та активно співпрацював із колегами з НАТО, переймаючи їхній досвід.
Після перемоги Януковича на виборах ООК була розформована, а Сирського призначили “за профілем” – першим заступником начальника управління міжнародного співробітництва у Генштабі. У 2012 році він перейшов до Головного командного центру Генштабу, де також відповідав за співпрацю з Північноатлантичним альянсом.
Сирський пройшов усі щаблі військової кар’єри командира / Фото EPA
Російсько-українська війна: 8 років командування АТО/ООС
З початком бойових дій на Сході України Олександр Сирський очолив штаб АТО. Він був одним із командирів під час боїв під Дебальцевим та в Вуглегірську, а також координував групу “Барс”, яка прикривала відхід українських військ із самого Дебальцевого.
Важливо! За бої на Дебальцевському плацдармі Олександр Сирський був нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня та згодом отримав звання генерал-лейтенанта.
У 2016 році очолював Об’єднаний оперативний штаб ЗСУ, який координує оперативні дії різних українських силових структур на Донбасі.
А вже за рік – у 2017-му – став командувачем усієї Антитерористичної операції на Сході України, яку пізніше перейменували на Операцію об’єднаних сил.
Командувач Сухопутних військ та співавтор важливих перемог
З 6 травня по 5 серпня 2019 року Сирський був командувачем Об’єднаного оперативного штабу ЗСУ.
5 серпня 2019 року він став командувачем Сухопутних військ ЗСУ. Цю посаду він обіймав до лютого 2024 року, і саме в цій ролі генерал-полковник брав участь в обороні від російських загарбників з початку повномасштабного російського вторгнення.
Експерти приписують Сирському визначальну роль у плануванні операції Сил оборони під Києвом, коли навесні 2022 року окупантів було зупинено та завдано значних втрат у боях на підступах до столиці України, а згодом вони були змушені тікати.
За успішну оборону столиці генерал-полковник був нагороджений орденом Богдана Хмельницького II ступеня, а 5 квітня 2022 року – удостоєний звання Героя України.
Сирський також планував та здійснював контрнаступ Сил оборони на Харківщині, який став великою несподіванкою для ворога і ще більшим успіхом для України.
Олександр Сирський на фронті / Фото Сухопутних військ
Під час блискучої операції було звільнено сотні населених пунктів, окупованих у перші місяці російського вторгнення, серед них: Балаклія, Куп’янськ, Ізюм. Тоді росіяни були швидко розгромлені, зазнали великих втрат у живій силі та техніці.
Ця перемога надихнула український спротив, а Росію поставила на межу поразки. Щоб її уникнути, Путін вдався до мобілізації і лише так стабілізував ситуацію.
Заміна Залужному
У лютому 2024 року Зеленський відправив у відставку Валерія Залужного. Новим головнокомандувачем було призначено Олександра Сирського.
Той невдовзі продемонстрував, що на новій посаді також може діяти нестандартно та “дивувати” ворога.
Влітку 2024 року під його командуванням розпочався наступ у Курській області, який став першою наземною операцією ЗСУ на території Росії. Ця операція мала на меті відволікти російські війська від наступальних операцій на Сумському та Харківському напрямках. Вона стала для ворога шоком і продемонструвала світові, що російського “голіафа” не варто боятися.
Олександр Сирський керував обороною Києва / Фото Сухопутних військ
Наступною великою операцією стала оборона Бахмута. Там Сили оборони спробували реалізувати задум, який ще під час Першої світової війни намагалися втілити німецькі генерали, а саме – знекровити ворога, мінімізувавши власні втрати завдяки ефективній обороні та перевазі в тактичній підготовці.
Цей план викликав критику з боку суспільства, а значні втрати серед Сил оборони, хоч і були в рази меншими за російські, але все одно були сприйняті дуже болісно. Тоді гнів і біль від втрати сотень і тисяч людей були спрямовані особисто на Сирського та Верховного Головнокомандувача Володимира Зеленського.
Ці емоції не змогли загасити сміливі вчинки полководця, який, на відміну від свого попередника Залужного, постійно виїжджав на передову та особисто зустрічався з бійцями на “найгарячіших” ділянках фронту, щоб на місці проаналізувати тактику бою, визначити проблемні питання та підтримати бійців, а головне – подати приклад та надихнути.
Втім, претензій ставало все більше, а трагічні наслідки бойових операцій та фронтових втрат набули небезпечних масштабів.
Під прицілом критики
Спочатку Олександра Сирського критикували лише окремі блогери та народний депутат Безугла, яку мало хто сприймав всерйоз. Потім критиків стало більше.
Сирському закидали надмірні втрати через несвоєчасні рішення про відведення військ (у Курській області, на Донбасі та в Кринках), звинувачували в таємних інтригах, спотворенні, а часом і в невірному інформуванні Зеленського про реальний стан справ на окремих ділянках фронту.
У 2026 році Сирський опинився під прицілом критики / фото – пресслужба Головкома
Говорили, що полководець не шкодує людей і наказує утримувати позиції, які неможливо було втримати. І нібито робиться це заради гарних зведень і “красивої картинки”.
Перевірити достовірність цієї інформації далеко не завжди можливо, особливо коли невідомі загальний задум та повна картина.
Довгий час звинувачення на адресу Сирського не сприймали всерйоз і списували на різні ексцеси. Але в липні 2026 року критикувати Головнокомандувача взявся сам міністр оборони Михайло Федоров. І зробив це публічно.
Конфлікт з Федоровим, “картонки” та пошуки виходу з кризи
Михайло Федоров, якому не знайшлося місця в новому Кабміні Сергія Корецького, провів прощальну пресконференцію як міністр оборони і присвятив її левову частку генералу Сирському.
Завдяки слайдам та заявам Федорова з’ясувалося, що між молодим та сучасним міністром та представником “старої системи” Сирським існує глибокий світоглядний конфлікт.
Федоров назвав свого візаві неефективним і не готовим до сучасної війни, звинуватив в інтригах за спиною Зеленського та в багатьох інших гріхах. Свої звинувачення міністр підкріпив виразними слайдами.
Люди, які спочатку вийшли на мітинги з “картками” на підтримку Федорова та проти незрозумілої їм відставки ефективного чиновника, за час перебування якого на посаді припав початок перелому у війні з Росією, тепер вже почали вимагати відставки Сирського, який у їхньому уявленні перетворився на уособлення всіх проблем.
Сирський віддає перевагу частим виїздам на фронт і перебуванню на найнебезпечніших ділянках (фото – пресслужба Головкома):
Президент Зеленський був змушений дослухатися до суспільства і спробував пояснити свої рішення. Пояснення фактично звелося до альтернативи “або/або”, в якій він обрав Сирського. Це не задовольнило людей, які продовжили свої акції.
Тоді Зеленський зрозумів, що ситуація виходить з-під контролю, і взявся “гасити” кризу. Виходом стали консультації з військовими та чутки про швидку відставку Сирського.
Підлеглі Головкома швидко організували для нього “антикризову акцію”, наказавши військовим знімати відео на підтримку генерала, але ця ідея обернулася фіаско, оскільки одна з груп, яка знімала ролик на підтримку Сирського в Костянтинівці, судячи з усього, під час цієї “операції” потрапила в полон. Принаймні, так цю ситуацію трактували в соцмережах. Також військові запустили свій флешмоб і почали розповідати про свій негативний досвід “співпраці” з генералом. Там він отримав нищівну порцію критики і практично одностайно був таврований як “м’ясник”.
На даний момент точно невідомо, чи відповідають дійсності озвучені факти, адже командир змушений ризикувати життям підлеглих – такі правила війни, але ці заяви точно підтвердили, що довіри до Сирського в армії залишилося небагато. Це породило нові чутки про відставку.
Вони посилилися 20 липня 2026 року після чергових зустрічей Верховного Головнокомандувача з популярними полководцями та генералами. Генеральному штабу та Офісу президента довелося їх спростовувати, але поки що все вказує на те, що незабаром ЗСУ матимуть нового керівника.
Источник: www.24tv.ua