“Зелений тариф”: уряд зробив пропозицію, від якої (не) можна відмовитися…
Аналітика
19.05.2020 19:30
Укрінформ
Оцінюємо шанси на досягнення компромісу, який має врятувати українську енергетику від колапсу
Кабінет Міністрів на переговорах з інвесторами у будівництво та експлуатацію об’єктів альтернативної енергетики запропонував остаточний проєкт Меморандуму про порозуміння. Документ стане основою майбутніх законодавчих змін, що регулюватимуть діяльність підприємств зеленої енергетики в Україні. Оскільки саме норми чинного законодавства про “зелений тариф”, як вважається, стали однією з причин дисбалансів на вітчизняному енергоринку.
Власники найбільших об’єктів сонячної і вітрової енергетики визначаються, чи варто добровільно погоджуватися на зниження одного з найвищих у Європі “зелених тарифів”, чи час готуватися до судових арбітражних протистоянь із державою, яка на законодавчому рівні гарантувала захист інвестицій у відновлювальну енергетику та багаторічні тарифні преференції для цього сегмента. Бо розраховувати на збереження статус-кво, коли ВДЕ-енергетика безконтрольно нарощуючи потужності, “кладе на лопатки” усю енергосистему, схоже, не доводиться.
Власникам ВДЕ пропонують відмовитися від надприбутків
Нині, за законом, держава повинна викуповувати увесь ресурс, вироблений “альтернативними” електростанціями, і платити за нього у 3-10 разів більше, ніж за електрику, вироблену на атомних (АЕС), гідро- (ГЕС), гідроакумулювальних (ГАЕС) і теплових (ТЕC) електростанціях. А в умовах теперішнього падіння попиту на електроенергію – передовсім, з боку промислових споживачів, – це призводить до примусового обмеження потужностей традиційної енергетики, зокрема, до зупинки блоків АЕС і загального подорожчання електроенергії в Україні, тоді як в усьому світі вона дешевшає. Про що також писав Укрінформ.
Проєкт Меморандуму передбачає зниження “зеленого тарифу” для сонячних електростанцій на 25%, для вітроенергетики – на 12,5% без продовження термінів дії тарифу за укладеними раніше договорами. Це стосується усіх наявних потужностей, а також нових сонячних електростанцій (СЕС), введених в експлуатацію до 1 липня 2020 року, та вітрових електростанцій (ВЕС), які приєднають до мережі до 1 липня 2021-го. Натомість власники та інвестори, які не встигнуть до цього часу ввести нові об'єкти в експлуатацію, уже не зможуть розраховувати на гарантований викуп енергії за спеціальним тарифом. Збувати ресурс вони зможуть лише через аукціони із продажу квот на підтримку виробництва електроенергії з відновлювальних джерел енергії (ВДЕ). Як “пряник” для тих, хто пристане на пропозицію уряду й добровільно погодиться на зниження тарифу – відтермінування відповідальності за небаланси (нестачу або перевиробництво енергії у порівнянні із задекларованими потужностями) з нинішнього на 2022 рік. Тих же, хто відмовиться підписувати Меморандум, почнуть штрафувати вже у найближчі місяці.
У пошуках порозуміння: тернистий шлях
Карл Стурен
Чи готова до компромісу ВДЕ-спільнота? Однозначної відповіді на це питання наразі немає. Дехто з інвесторів висловився щодо цього публічно, інші ж “тримають паузу”. Приміром, засновник компанії Vindkraft Ukraine Карл Стурен в ефірі телеканалу "Україна" оцінив шанси на досягнення компромісу як доволі високі. Він також спростував повідомлення про конфлікти між самими інвесторами, пояснивши суперечки між “сонячниками” і “вітровиками” невизначеністю, яка зникла по тому, як уряд оприлюднив свої пропозиції. Хоча, за даними експертів, до повного порозуміння між інвесторами далеко.
Підходи до можливих поступок владі в питанні “зеленого тарифу” різні. Приміром, “вітровики” більш гнучкі. Бо запропоноване їм зниження тарифу не таке значне. Їм дають більше часу для введення в експлуатацію нових об’єктів. При цьому на переговорах із владою вони мають додатковий “козир”: на відміну від сонячної енергетики, чиї потужності не можна використовувати як балансувальні (збільшення-зменшення виробництва при пікових навантаженнях чи в умовах профіциту енергії), вітрова може виконувати ці завдання. До того ж, шансів на розвиток у вітроенергетики найближчим часом, вочевидь, буде більше. Адже Національний план дій з відновлювальної енергетики на період до 2020 року “у частині вітру” не виконано. Тоді як за введенням в експлуатацію сонячних потужностей навпаки – давно перевиконано.
Всередині спільноти виробників сонячної енергії – свої “водорозділи”. Між крупними інвесторами та дрібними. Власники невеличких потужностей, приміром, остерігаються підступу – коли великі просто перечекають період “полювання на зелених відьом”, а ось вони змушені будуть згортати виробництва. Таким чином, ВДЕ-товстосуми позбудуться навіть такої незначної конкуренції. І через своїх лобістів у владі знову повернуть високий тариф. Уже тільки для себе, як це не раз бувало в монополізованих сегментах української економіки. До того ж, можливості оскарження ймовірних (у разі непідписання Меморандуму) односторонніх дій влади щодо обмеження “зеленого тарифу” у національних судових інстанціях і в міжнародних арбітражах у великих та дрібних виробників – мов небо і земля – різні.
У пошуках порозуміння: шанси
Де ж за таких умов шукати баланс інтересів? Аби і інвесторів не образити (інакше – змушені будемо на багато років забути про капіталовкладення в інші галузі економіки). І споживачів не змушувати у рази переплачувати за електрику (що зробить й без того не вельми конкурентноздатну українську продукцію ще менш конкурентною). І гроші з Держказни на дотації тим або іншим не викидати. І на решті сегментів вітчизняної енергетики завчасно (до повного – але поступового – переходу на альтернативні види енергії) “хрест” не поставити. Більшість експертів вважають: це можливо лише завдяки компромісам і добровільній згоді інвесторів та власників ВДЕ-потужностей “притлумити свої апетити”.
Річ у тім, що “зелений тариф” як елемент підтримки розвитку альтернативної енергетики себе вичерпав. Оскільки затверджувався за інших економічних, а головне – технологічних – умов. І, передовсім, був покликаний компенсувати значну собівартість сонячних панелей та вітрових енергоустановок. У порівнянні із 1997-им та 2008-им (коли ухвалювали відповідне законодавство), і навіть із 2013 роком (відколи діє “прив’язка” “зеленого тарифу” до євро), технології пішли далеко вперед. Собівартість встановлення обладнання у розрахунку на вироблений кіловат енергії знизилася в рази. А тариф – зокрема, й через суттєву девальвацію гривні – лише зростає. Таким чином, гарантуючи власникам потужностей надприбутки, а державі – значні збитки. За розрахунками, цьогоріч обсяг виплат виробникам ВДЕ зросте до 45-48 мільярдів гривень. Таким чином, виробляючи лише 6-8% електрики, власники об'єктів “зеленої” енергетики покладуть до кишень 20% обороту електроенергоринку! При цьому за собівартості генерації сонячної енергії приблизно у 2 гривні (7 євроцентів) тариф на неї – 15 євроцентів. Непогана рентабельність. Тоді, як, приміром, на одному з найбільших європейських ринків електроенергії – німецькому – СЕС отримують за кіловат енергії лише 4,7 євроцента, що ледь перевищує собівартість. Утричі дешевше, аніж у нас!
На думку експертів, і самі власники ВДЕ-потужностей прекрасно розуміють, що на вітчизняному енергоринку чимало недоречностей і перекосів. Але далеко не всі готові до поступок. Мовляв, чому ми маємо відмовлятися від прибутків, від утримання енергооб’єктів у належному стані, від гідного забезпечення своїх колективів, коли держава сама гарантувала: до 2030 року усю електрику, вироблену з використанням альтернативних джерел, викуповуватимуть за фіксованим тарифом, прив’язаним до євро. (Закон України “Про альтернативні джерела енергії”)?
Якщо ж держава спробує “ламати” інвесторів “через коліно” й одноосібно знижувати тариф чи обмежувати обсяги викупу на ринку енергії від ВДЕ, шанси програти спори у міжнародних арбітражах доволі високі. А це – багатомільярдні компенсації з Держбюджету. Приклад тому – Іспанія, яка після 2009 року стикнулася з подібними проблемами. І взялася “заднім числом” регулювати питання “зеленого тарифу”. Як наслідок – проти країни подали понад 40 міжнародних інвестиційних позовів. Більше десятка уже задовольнили на користь інвесторів. Іспанський уряд зобов’язали виплатити власникам ВДЕ-потужностей $1 млрд. компенсацій. З іншого боку – судові розгляди затягуються на роки. І це – раптом що – дозволить Україні виграти час. Але чи поліпшить це ситуацію на вітчизняному ринку одразу ж – не факт. Тобто, ми можемо і проблему “у перспективі” не розв’язати, і клопотів “на короткому кроці” не позбутися…
У пошуках порозуміння: експертні оцінки
Геннадій Рябцев
Фахівці вважають, що держава мала врегулювати ситуацію набагато раніше – одразу ж, як з’явилися перші сигнали щодо невідповідності чинного розміру “зеленого тарифу” українським і світовим реаліям. Або, принаймні, після початку роботи торік оптового ринку електроенергії, який каталізував проблеми. “І річ не лише у коштах, які – особливо, у нинішніх умовах – знайти неможливо, – наголошує в коментарі Укрінформу експерт з енергетичних питань Геннадій Рябцев. – Куди небезпечніше, що масове введення в експлуатацію електростанцій з негарантованою потужністю значно зменшило надійність роботи Об’єднаної енергетичної системи (ОЕС) України, призвело до численних диспетчерських втручань в її автоматичну роботу. І до того, що можливості генеруючих потужностей ОЕС не відповідають вимогам достатності. Щоб розв’язати проблему, лише угоди з так званими “інвесторами” вже недостатньо. Потрібно до кінця 2021 року ввести в дію щонайменше 2 ГВт високоманеврових та близько 2 ГВт акумулюючих потужностей. Без цього забезпечити надійність енергосистеми неможливо. ОЕС може розпастися на окремі енергоострівці. Бо не зможе забезпечувати потреби усіх споживачів”.
Зволікаючи ж із рішенням, держава, яка не має можливостей повністю сплачувати виробникам за “зеленим тарифом”, на думку Рябцева, дедалі глибше застрягатиме у пастці неплатежів. До кінця року заборгованість збільшиться, за різними оцінками, до 40-50 мільярдів гривень. При цьому йдеться про борги перед комерсантами, чия діяльність якраз і призвела до зменшення надійності роботи енергосистеми! “Як на мене, підходи до врегулювання питання мають базуватися виключно на національних інтересах та інтересах громадян України, а не нерезидентів, основним внеском яких у нашу економіку було будівництво електростанцій не там, де вони потрібні, а там, де це вигідно самим “інвесторам”. При цьому ті розраховували і продовжують розраховувати на надприбутки у розмірах, яких немає ніде у світі”, – вважає експерт. Ті інвестори, які “прийшли в Україну серйозно й надовго”, хто вкладає кошти у виробництво, в довгострокові проєкти, це розуміють, об’єктивно оцінюють ситуацію й готові працювати у нашій країні й надалі. Тому, за прогнозами Рябцева, вони мають погодитися на розподіл норми прибутку й на те, що отримають ці гроші не у найближчі рік-два, а за 3-5 років. “Та якщо йдеться про спекулянтів, які просто прийшли, щоб “зібрати вершки” і “злиняти”, про фірми-одноденки, зареєстровані в офшорах, то з ними держава має діяти жорстко. Пояснюючи, що таке національна безпека, енергетична безпека і національний інтерес. Якщо “інвестори” не погодяться, то їх маємо попросити звідси піти, надалі не допускати в Україну й не особливо про це шкодувати”, – переконаний Геннадій Рябцев.
Водночас, у разі відсутності компромісу між державою і ВДЕ-виробниками, на думку експертів, є й кілька “альтернативних” варіантів розвитку подій. Приміром:
Таким чином, варіант досягнення домовленостей, безумовно, є найбільш прийнятним як для України, так і для інвесторів. Для яких, певно, краще мати “синицю” (хоча знижені, але регулярні і гарантовані виплати за “зеленим тарифом”) зараз, аніж “журавля” (виграні в арбітражах справи), але за 5-10 років… Уряд зробив свою пропозицію. “М’яч на полі” власників ВДЕ-генерації. Чекаємо на підписання Меморандуму.
Владислав Обух, Київ
Источник: www.ukrinform.ua
