Свій перший безпілотник ремонтував просто «на коліні» 02.03.2023 12:15 Укрінформ Волонтер – переселенець з Маріуполя Андрій Гежа полагодив уже понад дві сотні дронів для ЗСУ
Переселенець з Маріуполя 47-річний Андрій Гежа разом із родиною чотири місяці мешкає в Черкасах. Чоловік має майстерню, в якій ремонтує безпілотники для фронту. З початку війни разом зі своєю командою відремонтував понад 200 літальних апаратів. Загалом волонтерить із 2014 року. Розмовляємо на робочому місці – на столі лежать кілька коптерів Mavic та інструменти.
З ДИТИНСТВА ЗНАВ – ЩО ДОБРЕ, А ЩО ПОГАНО
– Мій дід – уродженець Кубані. Як треба було мене, малого, похвалити, то кликав козаком. А коли сварив – обзивав кацапченям. Відтоді я зрозумів – що добре, а що – погано, – сміється Андрій.
Каже, що війна з росією для нього почалася в 2014 році з кримського “референдуму”. Тоді чоловік пішов до військкомату й попросився в армію.
– У Маріуполі я такий був не один – сам бачив у військкоматі товстенний зошит із прізвищами записаних добровольців. Однак після записів ніяких дій не було. А вже в березні в місті з'явилися сепаратисти, які захопили міську раду й кілька поліцейських дільниць. Їхня влада у Маріуполі ще була хитка, непевна й обмежувалася захопленими приміщеннями, а на околицях вже були українські блокпости. СБУ бездіяла, поліція – чекала росіян і високих російських зарплат. Однак не було такої агресії, як зараз. Принаймні, начальник одного із похоронних бюро міста поклав на причеп труну, написав на ній великими літерами “ДНР” і так катався містом. Мені за український прапорець на машині тільки розбили скло й подряпали фарбу. Все це результат багаторічної російської пропаганди на Донбасі, цілодобово у вуха людей вносилася як вона, так і близька їй за духом пропаганда місцевих регіоналів. Тобто мізки в людей були промиті капітально, – згадує волонтер.
У червні 2014-го українські війська оточили центральний квартал Маріуполя і після бою звільнили місто від сепаратистів. Відтоді Андрій почав допомагати українській армії – ремонтував бензопилки, генератори. Загалом мав чимало роботи у волонтерському центрі.
– Ситуація змінилася на День незалежності, 24 серпня, коли росія почала пряме вторгнення. Наші добробати були оточені в Іловайську і на його околицях. Тоді до нас, маріупольських волонтерів, звернулися військові з проханням вивезти звідти хлопців, які вціліли й переховувалися. У ті часи цивільним можна було туди заїхати. Точніше, заїхати було легко, але важко виїхати. Загалом я мав п’ять “ходок”, з яких вивіз чотирьох хлопців. Кілька разів їхав даремно, бо хлопців не було. Мабуть, їх вивозили інші. Загалом нічого складного – зустрічав в умовному місці й вивозив на підконтрольну територію. Спочатку намагався їхати сільськими дорогами, де ще не було деенерівських блокпостів. В останній поїздці побував під обстрілом, але забрав із окупованої зони добробатівця. Тому ще в Одесі зробили журналістське посвідчення – мовляв, їздив на Донбас висвітлювати бої. Його військовий квиток заховав у обшивку автомобіля й благополучно приїхав, – розповідає Гежа.
За це Андрій був відзначений пам’ятною медаллю «За допомогу Українській армії» від ГО учасників АТО «Справедливість». Тоді ж, у серпні виникла загроза повторної окупації Маріуполя. Усі волонтери виїхали на околиці й почали копати окопи.
– Трохи повагавшись, до нас долучилася й міська рада. Саме копання окопів справило психологічний ефект на ворога – він зрозумів, що в Маріуполі ніхто не чекає на “звільнення” й місто доведеться брати з боями, – вважає чоловік.
З налагодженням у Приазов'ї мирного життя Андрій Гежа створив власний ФОП і займався тим, що добре знав і умів, – ремонтом. Як волонтер не забував військових із 36-ї бригади й 501-го батальйону морської піхоти – лагодив їм усе необхідне. Для цього часто виїздив і на передову. Все закінчилося разом із першими вибухами 24 лютого минулого року.
ВИЇХАЛИ З МАРІУПОЛЯ У ДЕНЬ, КОЛИ РОЗБОМБИЛИ ДРАМТЕАТР
– Ми жили на околиці міста – неподалік була військова радіолокаційна станція й аеродром. Саме станція стала ціллю російської ракетної атаки на світанку. Наступного дня допоміг евакуюватися з міста синові з маленькою дитиною та дружині з доньками. Син поїхав у напрямку Гуляйполя, а дружина з доньками – в Запоріжжя. Я залишився в місті разом з командою волонтерів, з якими починали ще в 2014-му.
За словами Андрія, оборона зі східного боку міста трималася дуже добре, й ніхто не знає, чи вдалося б росіянам її прорвати. Однак справжньою несподіванкою стала поява ворога, що легко вийшов із Криму, на західних околицях Маріуполя.
– Вже 2 березня в місті зникло світло. На той час я був у волонтерському центрі “Халабуда”, бо бої йшли біля мого будинку, а сусідній уже горів. Найстрашніші картини тих днів – мертві на вулицях. Після зникнення електроенергії медики вже майже не виїздили – трохи пального мали лише поліцейські. Вони доправляли до лікарень поранених, а мертві так і залишалися лежати.
Розповідає, що через велику кількість скла й заліза на вулицях проїхати ними стало дуже важко. В один виїзд втрачалося кілька коліс, а шиномонтажі без світла не працювали. Усі наявні генератори доправлялися в лікарні й шпиталі.
Источник: www.ukrinform.ua
