Хитрі ігри Мінська та Москви з бойовиками ПВК «Вагнера»
31.07.2020 19:48
Укрінформ
На фоні вибору між кандидатами Лукашенко і Хоч-би-не-Лукашенко
Трохи більше тижня залишилося до чергових президентських виборів у Білорусі. Ситуація в країні і так була досить заплутаною. Однак Олександр Лукашенко, який йде на шостий термін безстрокового правління, вирішив ускладнити її ще більше, посеред тижня голосно заявивши про арешт 33 бойовиків російської ПВК «Вагнера».
АРЕШТ БОЙОВИКІВ У БІЛОРУСІ – ШАНС ДЛЯ УКРАЇНИ
Про підготовку в сусідніх країнах бойовиків, які можуть загрожувати Білорусі, її президент казав цього літа часто, ніби анонсуючи. Втім, такі промови траплялися у нього і набагато раніше. Але тоді це були «прозападные боевики». Найгучніша заява на цю тему прозвучала у березні 2017 року (час масових протестів проти «налога на тунеядство»): «Кстати, один из лагерей был в районе Бобруйска и Осиповичей. Остальные лагеря – в Украине. По-моему, в Литве или в Польше, не буду утверждать, но где-то там». Заява сама собою чудова, особливо останнє речення. Уявіть собі, фактично звинувачення у втручанні у внутрішні справи – і така хлестаковщина: «в Литве или в Польше – где-то там».
Але то був інший час. На президентських виборах 2015 року Лукашенко обіцяв, що не допустить жахливого Майдану. Водночас з властивою йому багатовекторністю проводив навчання силовиків зі сценарієм, дуже схожим на появу «зеленых человечков» у Криму і на Донбасі.
Зараз же інша ситуація. Не секрет, що серед основних опозиційних кандидатів на виборах-2020 немає таких, яких можна було б назвати прозахідними. Це поле в Білорусі надійно зачищено. "Батька" вважав, що небезпека йому, другу Росії, може загрожувати тільки звідти. Але виявилося, що він «достал» вже дуже багатьох. Тепер його основні опоненти на президентських виборах мають стійкі контакти з РФ або у кращому разі до Росії нейтральні – це слід пам'ятати, дивлячись на мітинги білоруської опозиції, не особливо обманюючись тим, що національних біло-червоно-білих прапорів на них більше, ніж пострадянських червоно-зелених. На фоні загальної втоми від 26-річної влади Лукашенка саме це допомогло зібрати найширший антилукашенківський фронт опозиції. Відчуваючи це, Олександр Григорович захищається, як може.
І от у середу довгоочікувані бойовики нарешті були явлені народу і світу… Причому список, представлений білоруськими силовиками, став для української дипломатії несподіваним, але приємним подарунком, оскільки більше половини з них в Україні добре відомі і занесені до бази «Миротворця». Тому Кремль (Пєсков) з цього приводу відреагував швидко і рішуче, заявивши, що не визнає українського громадянства фігурантів списку. Що не заважає українській стороні представляти свої аргументи – і не лише в сенсі громадянства, але також найманства, забороненого у Білорусі, участі у військових злочинах тощо. Причому робити це не з власної ініціативи, а за запитом білоруської сторони, що більш виграшно: «С учетом подтвержденных сведений об участии ряда задержанных в боевых действиях на территории Донецкой и Луганской областей Украины, украинского происхождения и наличия также украинского гражданства у некоторых из них у Петра Врублевского (український тимчасовий повірений у Мінську, – ред.) запрошена релевантная информация, которая может быть использована для всестороннего анализа и оценки причин их присутствия в Беларуси»…
І у цьому випадку Лукашенко фактично використовує інститут заручництва, яким так любить користуватися його друг/ворог Путін. Адже спільні свідчення трьох десятків міжнародних військових злочинців – досить грізна зброя. Або – привід для замирення, залежно від того, кому здати вагнеровців.
ПЛУТАНІ ПОЯСНЕННЯ ПОСЛА РОСІЇ У МІНСЬКУ
Після появи кадрів про те, як накачаних мужичків заарештовують у санаторії під Мінськом, обговорення цієї події йшло переважно в одному напрямі. Білорусь, що мала і зберегла авіасполучення з багатьма країнами світу, є перевалочним пунктом, транспортним хабом для російських найманців. Інваріант цієї версії – благословенна Білорусь є водночас місцем релаксації для вагнеровців. При цьому версія про те, що вагнеровці можуть бути причетні до якихось планів у зв'язку з виборами 9 серпня, білоруськими і російськими експертами, причому різних поглядів, всерйоз практично не сприймалася. З аргументацією на кшталт: «Люди в камуфляже все вместе открыто проживали в одном санатории? Это несерьезно. Так это не делается!»
Дмітрій Мезенцев
Що ж, давайте підходити до справи серйозно. Послухаємо пояснення російської сторони. Приблизно о 17:40 у четвер (через добу після затримання) посол РФ у Мінську Дмітрій Мезенцев заявив, що затримані у Білорусії громадяни РФ можуть бути співробітниками приватного охоронного підприємства, яке «обеспечивает охрану энергетической инфраструктуры и ресурсов одного из иностранных государств». Тобто посол визнав, що затримані – справді найманці російської ПВК, які зараз активно працюють у багатьох країнах Африки, в тому числі Судані (на відео були показані Суданська купюра і телефонна картка з цієї ж країни).
І далі: «Россияне, прибывшие в санаторий «Белорусочка» под Минском, были вынуждены это сделать в связи с тем, что опоздали на рейс из национального аэропорта столицы республики, направляясь транзитом в третью страну». Тут викликає запитання ось це «опоздали». До найманців можна ставитися як завгодно, але пояснення, що вони масово запізнилися на рейс видається щонайменше дивним.
Ще більш дивними є проміжні пояснення Мезенцева. За його словами, вагнеровці планували вилетіти з Мінська 25 липня і не думали перебувати в Республіці довго. А через якийсь час, досить тривалий, планували повернутися до російської столиці з «третьего государства» також літаком, але вже минаючи територію Білорусії. І тут з поясненнями вже просто «тушите свет»! На відео, прокрученому білоруським ТБ, показано заселення вагнеровців, але не до санаторія, а до Мінського готелю «IBB» 25 липня о 3:30 ночі. Який сенс був їхати з аеропорту, заселятися до готелю, якщо «планировали вылететь» 25 ж липня? Спеціально, щоб запізнитися? І навіщо взагалі був потрібен готель «IBB», з якого 27 липня перебазувалися до приміського санаторія «Белорусочка»?
Подальший Пасаж від посла також заплутує пояснення, але вже з іншого боку: «Основанием для их приезда в страну явился заключенный контракт с одной из коммерческих фирм, которая зарегистрирована здесь, в Беларуси, а каждый из приехавших россиян имел с этим предприятием заключенный трудовой договор».
Незрозуміло, згадана тут «страна» – це Білорусь чи «третья страна». У будь-якому разі, цікавий поворот сюжету: для роботи в ПВК укладався договір з білоруською компанією… При тому, що (нагадую) найманство у Білорусі заборонено. І ще один пункт «не бьется». Просто «из Минска транзитом в третью страну» і «трудовой договор, заключенный с фирмой, зарегистрированной в Беларуси» – це, м'яко кажучи, дещо різні речі. І у цьому випадку було б цікаво почути пояснення білоруської сторони, адже це фактично заява про існування «фирмы-прокладки».
Наостанок – важливо акцентувати на приналежності санаторію «Белорусочка» Федерації профспілок Білорусі. Яка у лукашенківському загальнодержавному колгоспі є надійним «приводным ремнем» правління.
УТОЧНЕННЯ МЗС РФ, ЯКІ ЗАПЛУТАЛИ ВСЕ ОСТАТОЧНО
Окремо варто підкреслити, що заява Мезенцева не була поспішною чи випадковою (мовляв, непрофесійний дипломат, колишній губернатор Іркутської області, МДІМВ не закінчував і таке інше). У четвер на брифінгу в російському МЗС представник Департаменту інформації про Білорусь і вагнеровців не став говорити в принципі з такою от аргументацією: «В ближайшее время ожидаем комментарий посла Российской Федерации в Республике Беларусь Мезенцева по ситуации с российскими гражданами, задержанными в Белоруссии».
Але, мабуть, «что-то пошло не так», пояснення Мезенцева здалися плутаними, і російський МЗС пізніше ввечері в четвер вирішив підправити його. Ну, в якості увертюри трактування білоруської сторони було названо «одиозным, не выдерживающим никакой критики». І головне далі: «На сегодня нам известно, что указанная группа следовала транзитом через Минск в Стамбул, имея на руках все необходимы документы, включая авиабилеты. Всю логистику на территории Белоруссии обеспечивала белорусская компания». Теж цікаво! Якщо посол РФ у Мінську заявляв про «трудовой договор», то тут вже йдеться про «договор на оказание услуг по логистике». Тобто, знову пряме протиріччя, тепер вже між заявою посла і МЗС. (І вже у п'ятницю Пєсков дав версію повного заперечення: «Их пребывание никак не связано с самой Белоруссией и белорусскими делами»).
Читаємо далі: «По неизвестным причинам группа не попала на свой рейс Минск – Стамбул и вынуждена была задержаться в Белоруссии в ожидании приобретения новых авиабилетов белорусской компанией». І знов «не бьется». Якщо Мезенцев впевнено казав, що «опоздали на рейс» 25 липня, то Міністерство закордонних справ Росії через п'ять днів після суботнього непотрапляння на рейс проявляє дивовижну для цього відомства необізнаність: не потрапила на рейс «по неизвестным причинам»…
І ще з приводу невдалого польоту вагнеровських валькірій. Заходимо на сайт «Белавия». Щоденний авіарейс Мінськ-Стамбул, виліт о 8:05. Хочеться уточнити у пана Мезенцева, як можна було примудритися запізнитися на цей рейс, якщо військові люди були зібрані? І чому вони не пішли на реєстрацію у Мінському аеропорту, а поїхали до Мінського готелю, до якого заселилися о 3:30? До речі, квитки на цей рейс у вільному продажу на всі дні, тому незрозуміло, в чому причина «ожидания приобретения новых авиабилетов белорусской компанией».
Тобто, історія виходить загадкова, причому як з російської, так і з білоруської сторони: вагнеровські найманці, які масово спізнюються на рейс; недостатньо освідомлені російські дипломати, які надають суперечливі відповіді; заселення і переселення бойовиків, в тому числі до совкового профспілкового, читай – Державного санаторія; білоруські логістики, які не можуть купити нові квитки на щоденний рейс.
СУВЕРЕНІТЕТ БІЛОРУСІ В ОЧІКУВАННІ ПОЛІТИЧНОГО ГЕНІЯ
Тому щодо ПВК «Вагнера» наступний хід за білоруською стороною. Тут важливо дізнатися, що буде сказано далі. Або про що змовчать. Залежно від поточних умов гри. Але цей козир "батька" просто так скидати не буде. Поки, для початку, Слідком Білорусі акуратно, на живу нитку, пов'язав у кримінальній справі ім'я вибитого з президентських виборів блогера Сергія Тихановського і 33 затриманих російських бойовиків. А там подивимося…
Взагалі, коли дивишся на фотографії санаторію «Белорусочка» липня 2020 року, то згадуються, скажімо, одеські санаторії в приморській «зеленой зоне» січня-лютого 2014 року, куди теж заселяли подібних персон. Тож аргумент «так не делается» у цьому випадку не є переконливим…
Інша річ, що порівняння це є не зовсім коректним. У сьогоднішній Білорусі не варто чекати повторення українського Майдану. Так само, як не варто було чекати демократичних революцій під час «арабской весны» (щось більш-менш схоже сталося лише в Тунісі). Якщо погортати, подивитися кремлівські ЗМІ, аж до сміттярки «Sputnik Беларусь», то побачимо, що антилукашенківська опозиція цькуванню або просто критиці не піддається. Це той нудний випадок, коли пропагандистам доводиться працювати за журналістськими стандартами, просто викладаючи факти.
Робиться так, бо в Кремлі вичікують, як, коли і куди розгорнеться ситуація. І тут важко сперечатися з тими, хто вважає, що хід подій у Білорусі – у будь-якому випадку на користь Москви. Лукашенко, навіть якщо встоїть 9 серпня і оголосить себе переможцем, то вийде з кризи ослабленим, не здатним з колишньою впертістю чинити опір інтеграції-поглинанню Росією.
Якщо ж у якийсь спосіб переможе об'єднаний штаб зареєстрованого кандидата Світлани Тихановської (дружини Сергія Тихановського, заарештованого до 29 вересня), Вероніки Цепкало (дружина незареєстрованого кандидата Валерія Цепкала, який виїхав з країни) та Марії Колеснікової (глава штабу незареєстрованого кандидата Віктора Бабарика, який знаходиться у СІЗО), то що буде далі? У кандидата в президенти Тихановської програма з одного пункту – організувати нові, чесні вибори. А хто ж буде керувати країною до них? Існуюча бюрократія тісно пов'язана з Москвою. Також треба пам'ятати, що вся інфраструктура для повзучого поглинання вже є, завдяки тому ж Лукашенку – це «Союзное государство России и Беларуси». Милуючись феміністською Трійцею білоруських опозиціонерок, не варто, однак, забувати, що Бабарико керував газпромівським банком, а Цепкало втік від переслідувань до Москви і там розповідає, що російські вибори більш чесні за білоруські. За таких умов Кремлю доволі просто буде маніпулювати гаслом: «Кто угодно, лишь бы не Лукашенко». У цього гіпотетичного президента Білорусі Хоча-б-не-Лукашенка буде дуже мало можливостей для проведення справжньої суверенної політики. Йому (або їй) треба буде виявитися просто політичним генієм, щоб за цих умов вистояти і зберегти білоруську незалежність. Дай Боже, хочеться вірити, що таке можливо, але…
КРЕМЛЬ В ОЧІКУВАННІ, ЯКИЙ ВАРІАНТ ПОГЛИНАННЯ ВИБРАТИ
Зараз Олександр Григорович, а з ним і вся країна, яка обрала його на чесному голосуванні 1994 року, пожинають плоди того радянсько-популістського вибору. У Білорусі сьогодні є елементи своєї ідентичності, але це переважно ідентичність БРСР, а не Білорусі – однієї зі спадкоємиць Великого князівства Литовського. Економіка Білорусі не стійка і не має резервів для оперативної переорієнтації на різні ринки. Вона катастрофічно тісно пов'язана з російською, і у разі кризи Кремлю нескладно буде маніпулювати цим у спілкуванні з гіпотетичною постлукашенківською владою, вимагаючи, як і раніше, «суверенитет в обмен на преференции». У країни немає достатнього захисту свого інформпростору, вільно віщають усіляки РТР-Беларусь, НТВ-Беларусь. Ми завдяки 2014 року чудово знаємо, якою небезпечною є їхня істерично-брехлива «антифашистская» пропаганда.
І ця локшина знайде у Білорусі вдячні вуха, оскільки в ній усі ці роки культивується свій, лукашенківський варіант «победобесия». Ще у 1996 році «батька» переніс День незалежності Білорусі з 27 липня (набуття чинності проголошеного Білоруссю суверенітету від СРСР у 1990 році) на 3 липня («День освобождения Минска от немецко-фашистских захватчиков»). На фото нижче корисно подивитися, як відзначило цей день подружжя Цепкалів. При цьому Валерій Цепкало вже каже про боротьбу з Лукашенком у звичній кремлівській парадигмі «борьбы с фашизмом»: «Мечтаю, чтобы Днем освобождения стало 9 августа».
Водночас білоруських опозиціонерів старого, витоптуваного, маргіналізованого національно-демократичного табору, які звертають увагу на це вже зараз (Зенон Позняк), в країні чути не хочуть, звинувачують у тому, що вони розколюють єдиний протест. Так, «кто угодно, лишь бы не Лукашенко».
Тому й не дивно, що Кремль зараз просто вичікує. Залежно від того, як будуть розвиватися події у Білорусі, Москва має велике віяло варіантів реагування. Якщо простіше представляти в аналогіях, то будь ласка: киргизький сценарій, вірменський, молдавський, українсько-кримський, українсько-донбаський. Але, ймовірніше, буде щось інше, інший варіант, в якому, однак, легко впізнаватимуться елементи запозичення зі сценаріїв, названих вище.
Олег Кудрін, Рига
Карикатура: Сергій Йолкін
Источник: www.ukrinform.ua
