Уже майже п’ять років повномасштабної війни ми постійно чуємо одну й ту саму дискусію. Чи залишилися у Заходу інструменти, здатні змусити Росію змінити свою поведінку? Або санкції вже фактично вичерпані? Чи справді все, що можна було зробити в економічному та політичному плані, вже зроблено, а подальший перебіг війни визначатиметься виключно на полі бою?
На мою думку, відповідь досить очевидна – ні. Захід далеко не вичерпав можливості чинити тиск на Росію. Проблема в іншому. Відсутня політична воля застосувати ці інструменти достатньо жорстко та одночасно. Докладніше читайте в ексклюзивній колонці для 24 Каналу.
Російські активи досі не конфісковані
Почнемо з найочевиднішого прикладу. У Європі залишаються замороженими російські активи. Ще пів року тому активно обговорювалася можливість їх конфіскації та використання цих грошей для підтримки України, зокрема для закупівлі озброєння.
Це був би не тільки додатковий фінансовий ресурс для української армії. Це був би принципово важливий сигнал Росії: агресія має реальну матеріальну ціну, а гроші держави-агресора можуть працювати на захист держави, яку вона атакувала.
Але це рішення так і не було ухвалене. Натомість Україні вирішили надати великий кредит на 90 мільярдів коштом майбутніх російських компенсацій, які поки що невідомо, коли і в якому обсязі будуть виплачені. Тобто навіть один із найпотужніших фінансових інструментів тиску досі не використаний повною мірою.
Росія досі заробляє на Європі
Другий приклад – енергетика. Європейський Союз за роки війни зробив дуже багато для скорочення залежності від російських енергоносіїв. Але повну відмову досі не здійснено.
Зберігається, зокрема, постачання російського зрідженого газу. Окремою темою залишається “Росатом”, який продовжує співпрацювати з низкою європейських країн.
Є російські дорогоцінні метали. Є цілий перелік напрямків, де санкційний потенціал далеко не вичерпаний.
Тому говорити, що Захід уже наклав на Росію всі можливі санкції, просто неправильно.
Є ще один інструмент, якого Москва справді боїться
Це вторинні санкції. Росія навчилася обходити значну частину прямих західних обмежень.
Вона переорієнтовує торгівлю. Працює через посередників. Продає енергоносії державам, які не приєдналися до санкцій. Використовує величезний тіньовий флот.
Тому наступний рівень тиску – це вже питання не лише санкцій проти самої Росії. Це питання ціни співпраці з Росією для інших.
Якщо компанія, банк чи держава допомагають Москві обходити обмеження або продовжують фінансувати російську економіку через закупівлю енергоносіїв, вони теж мають розуміти наслідки.
Саме тому таким важливим є американський законопроєкт про посилення санкцій. І саме тому вторинні санкції можуть виявитися набагато болючішими для Москви, ніж чергове поповнення списку російських підприємств, які вже давно навчилися працювати в умовах обмежень.
Тіньовий флот досі плаває
Окрема історія – російський тіньовий флот.
Йдеться про сотні суден, за допомогою яких Росія продовжує експортувати нафту, обходити встановлені обмеження та отримувати гроші для своєї економіки.
Так, окремі судна арештовують. Так, санкції поступово розширюються. Але сама система продовжує працювати. І поки вона працює, Росія продовжує отримувати доходи.
Тобто тут знову проблема не в тому, що Захід не знає, де знаходиться слабке місце. Воно відоме. Питання лише в тому, як далеко партнери готові зайти.
Чому ж цього не роблять? І ось тут ми підходимо до головного.
Європейський Союз та Сполучені Штати дуже обережно застосовують економічний тиск на Росію. Вони не хочуть різкого падіння чи неконтрольованого краху російського режиму.
Західна логіка значною мірою полягає в іншому: поступово підвищувати ціну війни, створювати для Кремля дедалі більше проблем і таким чином підштовхнути його до переговорів.
На папері це може виглядати раціонально. Але є одна проблема. Росія сприймає цю обережність не як привід зупинитися, а як можливість продовжувати війну.
У Москви величезна ресурсна база. Їй допомагає Іран. Вона отримує підтримку від Північної Кореї. Надзвичайно важливим економічним партнером залишається Китай.
Тому якщо тиск нарощувати повільно, Росія отримує час адаптуватися до кожного наступного обмеження. Знайти новий маршрут. Нову компанію-посередника. Новий танкер. Новий ринок.
Саме час стає ресурсом Кремля
Це, мабуть, головна проблема нинішньої санкційної політики. Кожне окреме обмеження може працювати. Але Росія отримує можливість пристосуватися до нього до того, як буде введене наступне. І тоді війна може тривати ще місяцями. А за певних умов – роками.
Тому сьогодні питання потрібно ставити інакше. Чи “залишилися санкції проти Росії?”. Залишилися. Чи “має Захід можливості завдати російській економіці значно більшої шкоди?”. Має.
Питання полягає в тому, чи готовий Захід використати їх одночасно і в такому масштабі, щоб Кремль не встигав адаптуватися.
Конфіскація активів. Жорсткіші енергетичні обмеження. “Росатом”. Дорогоцінні метали. Вторинні санкції. Реальний удар по тіньовому флоту. Це не вигадані інструменти майбутнього. Вони існують уже зараз.
Росію треба переконати не словами
Путін сьогодні не демонструє готовності відмовлятися від своїх цілей у війні. Тому дипломатія сама по собі не змусить Кремль змінити позицію.
Переговори стають можливими тоді, коли продовження війни обходиться дорожче, ніж її припинення. І саме це має бути метою санкційної політики.
Не поступово створювати Росії незручності. А змінити для Кремля саму математику війни. Щоб наступний рік війни був для російського режиму небезпечнішим, ніж рішення її припинити.
У Заходу для цього все ще є інструменти. Питання лише в тому, коли з’явиться політична воля використати їх не по одному і обережно, а так, щоб Росія нарешті відчула їх сукупну силу.
Джерело: www.24tv.ua