Військовослужбовець із позивним “Мінус” народився в Криму, але сім’ї довелося виїхати після анексії півострова росіянами. Тоді батько вступив до лав Збройних Сил України, що й надихнуло 18-річного юнака. Маючи ступінь молодшого бакалавра та освіту техніка-геодезиста, він ухвалив рішення вступити на службу до морської піхоти. Свій перший контракт він підписав у батареї управління артилерійської розвідки.
Повномасштабне вторгнення застало його в Маріуполі, де, перебуваючи в повному оточенні, українські захисники продовжували знищувати ворога. Під час спроби прориву “Мінус” отримав перше поранення. Друга спроба виходу з міста завершилася наказом “Скласти і знищити зброю”, якого боєць чітко дотримався.
Втрата брата, поранення, інтенсивні бої за Маріуполь, полон і життєві випробування не викликали у нього відчаю та безпорадності, а стали випробуванням на психологічну стійкість для військовослужбовця. Його волинське походження дало відчуття приналежності до батьківських земель і мотивувало приєднатися до лав “Князівців” 14-ї ОМБр.
Сьогодні мотивований, сильний духом і загартований випробуваннями військовослужбовець має найбільше бажання – нищити противника, аби його нога не ступала на українські землі. Свій безцінний досвід він передає новому поколінню військових, які проходять підготовку в 14-й окремій механізованій бригаді імені князя Романа Великого.
У бесіді з 24 Каналом “Мінус” згадав бої за Маріуполь, розповів про понад три роки, проведені в полоні, а також поділився тим, як зараз проходить навчання новобранців, і пояснив, чому в навчанні найважливішим вважає психологічну підготовку воїнів.
У 18 років Ви пішли в морську піхоту. Що спонукало юного хлопця стати військовим і чому саме піхота?
Мій шлях військового загартовувався з дитинства. Ми виїхали з Криму (коли Росія анексувала півострів, – 24 Канал), і тато відразу вступив до лав Збройних Сил. Тому мотивація в мене з дитинства. Я і навчався на військову спеціальність.
А чому піхота? Тому що я вважаю, що ніхто так не стикається з ворогом віч-на-віч, як піхотинець.
У піхоті мене приваблює запал, стійкість духу людини. Не кожен зможе пройти, наприклад, стільки-то кілометрів, потім відпрацювати своє бойове завдання і викластися на максимум, аби, по-перше, ворог був знищений, по-друге – чітко виконати завдання, і, по-третє – з мінімальними втратами та пораненими з вашого боку.
“Мінус” у 18 років вступив до морської піхоти / Фото, надане 24 Каналу
Ви згадали, що навчалися за військовим напрямком. Розкажіть про це детальніше.
Я навчався на геодезиста, точніше – землевпорядника. Але потім пішов в армію, згодом – курс піхоти, спецкурс, 198-й навчальний центр. Здебільшого я навчався на цивільну професію, але на третьому курсі перейшов на заочну форму навчання і пішов служити за контрактом.
Морська піхота першою приймає удар. Повномасштабне вторгнення застало Вас у Маріуполі – на одному з найважчих напрямків. Що з тих перших днів захисту міста від окупантів назавжди запам’яталося?
Напевно, те, що ніколи не забудеш у житті й що часто спливає у спогадах, – це жорстокість противника щодо цивільного населення. Почалися масові артилерійські обстріли, люди ще не встигли зрозуміти, що сталося, а кварталами вже лежало багато 200-х цивільних.
Їм було все одно. Російська піхота, побачивши мирну людину, намагалася зробити все можливе, аби вбити її. Ніхто не прийшов нікого “звільняти”, і люди розуміли, що їх прийшли вбивати.
А навіщо їм була потрібна така жорстокість? З якою метою вони це робили?
Я думаю, що це деукраїнізація. Вони бачать у нас “нацизм” через нашу згуртованість, нашу єдність.
Але нацизм розквітає саме в Росії. І ось ця деморалізація на окупованих територіях… Окупанти хочуть максимально знищити український народ, бо ми живемо краще, ніж вони – це 100%.
Але в нас є єдність, а в Росії її ніколи не буде.
Після полону “Мінус” знову повернувся в стрій / Фото 14 ОМБр
Ви провели в полоні 3 роки і 8 днів. Як вдавалося боротися з постійним психологічним тиском ворога, аби не зламатися духом?
Це справді складне питання, яке я і сам собі іноді ставлю. Напевно, це те, що я востаннє бачив рідних у 2022 році. Я якраз тоді був у відпустці.
Це і була моя мотивація – побачити їх за будь-яких обставин, дотягнути до цього моменту. А ще була одна річ, яка мені нагадувала про Україну.
Напередодні Великодня, 19 квітня 2025 року, відбувся великий обмін полоненими, і Ви нарешті повернулися в Україну. Яким був момент, коли Ви зрозуміли, що обмін справді відбувається і це не чергові маніпуляції окупантів?
Кількість етапів та їх різноманітність дали зрозуміти, що це справді буде обмін. Коли ми дісталися Білорусі, нам зняли пов’язки з очей, ми тоді вже сиділи в автобусах і трохи починали розуміти, що режим спадає.
Я остаточно все зрозумів, коли побачив шеврон ГУР МО на плечі хлопця, який зайшов в автобус. Він тоді сказав: “Ну що, хлопці, слава Україні! Зараз цих пі**рів привезуть, і ми поїдемо додому”.
Які емоції Ви відчували, коли повернулися в Україну, і що того дня запам’яталося найбільше?
Того дня я дізнався, що мій старший на 3 роки брат загинув під Покровськом. Саме з ним я починав службу, на нього рівнявся і саме він проводжав мене в Маріуполь.
Я найбільше мотивував себе зустріччю з братом. Ми обіцяли одне одному… Але коли я вийшов з автобуса, зателефонував мамі, і вона повідомила мені про це, мене розірвало.
Редакція 24 Каналу щиро співчуває рідним та близьким загиблого. Вічна і світла пам’ять Герою!
Зараз Ви знову в армії, хоча мали підстави не повертатися на службу. Чому ухвалили рішення знову повернутися в стрій? Що спонукало Вас до такого кроку?
Після повернення з полону я брав участь в евакуації людей та тварин, бачив, що відбувається у прифронтових зонах і в країні загалом. До того ж мій батько – військовослужбовець. Він продовжує працювати та виконувати свій обов’язок, тому я пішов його прикладом і повернувся.
Тоді я зрозумів, скільки хлопців мають отримати важливий бойовий досвід навіть без тих умов, у яких опинився я. Я вважаю, що важливо максимально передати цей досвід, адже він може допомогти зберегти життя та дати відсіч ворогу.
Ви служите в 14-й ОМБр. Чому обрали саме цю бригаду, адже раніше Ви служили в морській піхоті?
Вперше оголошення я побачив під час пробіжки. Потім зайшов і подивився сайт бригади. Так дізнався, що вона волинська. У мене у тата вся рідня з Волині, а це й мої коріння теж.
До того ж було багато вакансій, а отже – бригада мала можливість набирати професіоналів і людей, які відпрацювали не один рік у зоні бойових дій.
Ще однією перевагою стали великі мотиваційні заходи для особового складу. Адже тут ти не лише бойова одиниця, а й людина. Ти не просто “матеріал”, з якого ліплять, а й той, чиє життя прагнуть зберегти.
Інструктор 14-ї ОМБр з позивним “Мінус” / Фото, надане 24 Каналу
Зараз Ви навчаєте новобранців, передаєте їм свій бойовий досвід. Що для Вас, як для інструктора, є найважливішим елементом і з чого складається підготовка?
Для мене завжди залишається важливим людський фактор. Тому перше, що ми обговорюємо перед кожним заняттям, – це психологічний підхід до ситуації. Я завжди кажу, що зараз ми не в зоні бойових дій, це спокійне заняття, але максимально намагаюся донести всю серйозність ситуації.
Люди повинні розуміти, до чого їх готують і чим вони будуть займатися. Тому це важливий етап.
Усі ми знаємо, що зараз триває війна дронів. Саме тому ми вчимо новобранців рухатися невеликими тактичними групами, переміщатися під прикриттям з повітря, захоплювати позиції. Люди повинні розуміти, що небезпека може надходити не лише від живої сили, а й від коптера чи дрона. Наші хлопці тренуються і під обстрілами, аби це максимально наближалося до бойових дій.
Новобранців зараз також навчають форсуванню річок і тому, як невеликими тактичними групами переправлятися через водні перешкоди. Це новий досвід для піхоти ЗСУ, оскільки здебільшого це було прерогативою Військово-морських сил ЗСУ.
Новобранців навчають форсуванню річок / Фото 14 ОМБр
Також під час навчання ми оцінюємо і реакцію на всі дії:
- переправа з використанням дронів при пригніченні вогню противника;
- шквальний вогонь з боку противника і ДРГ;
- як діяти, якщо потрапили в засідку.
Після цього вже проводиться оцінка групи – для чого вона буде придатною і з чим працюватиме.
Наприклад, у нас на навчаннях 100 осіб. Умовно, 30 з них не мають уявлення, як реагувати в тих чи інших ситуаціях, але вони можуть командувати, або їхній фізичний стан не дозволяє виконати завдання чи вкластися в норматив, але в них є лідерські якості і вони можуть легко все пояснити.
Якщо коротко, то в чому полягає головна роль інструктора у підготовці бійців?
Головна роль інструктора – це психологічний підхід. Важливо пояснити, що і як може знадобитися на полі бою.
Другий важливий аспект – це тактична підготовка. Інструктори з тактичної медицини навчають, як користуватися засобами індивідуального захисту та допоміжними аптечками, аби бійці могли швидко орієнтуватися у своєму спорядженні.
Щодня перед початком занять ми намагаємося повторити з групами те, що проходили напередодні, аби все закріпити.
Як проходять навчання у 14 ОМБр / Фото 14 ОМБр
Скільки загалом триває навчання новобранців і коли Ви розумієте, що вони готові до реальних бойових дій?
Тривалість навчання залежить від різних факторів: БЗВП (базова загальновійськова підготовка), контрольно-тактичні заняття, готовність військовослужбовця до виконання тих чи інших завдань.
Тобто в кожного інструктора є своя шкала оцінки. Я – інструктор тактичної підготовки, тому насамперед оцінюю вміння тактичного переміщення невеликими групами, як відбувається захоплення позицій і вміння переправлятися через водні перешкоди.
Якщо людині не вдається здати контрольно-тактичне заняття, її відправляють на перескладання, доки вона не зможе виконати всі завдання.
Вперше, вдруге ми допомагаємо бійцю, а втретє – ставимо на самостійне виконання. Якщо людина знову не справляється, то ми повертаємося до допомоги, аналізу всіх помилок, буквально розжовуємо всю ситуацію. Після цього людина знову намагається вкластися в нормативи.
Від себе додам, що люди дуже мотивовані після таких докладних бесід та підготовки, тому я вважаю, що ми робимо велику справу.
Як морпіх став інструктором 14-ї ОМБр: дивіться відео
Коли Ви у 18 років проходили свої перші спецкурси, навчання, то багато чого, напевно, сприймалося як суха теорія. Зараз, пройшовши Маріуполь, поранення і три роки полону, Ви самі стали інструктором. Як змінився Ваш власний погляд на підготовку бійців? Що з того, чому Вас вчили у 18 років, виявилося незамінним, а що б Ви повністю переписали у своїй програмі для новобранців сьогодні?
Усі програми створюються людьми, які мають бойовий досвід. Я навчався у навчальному закладі для морпіхів, тому наша підготовка відрізнялася і була спрямована на виконання інших завдань. Але я б нічого не прибрав із тієї програми, яка була колись, і від себе нічого б не додав.
Зараз, при підготовці новобранців, ми використовуємо весь свій досвід, беремо елементи з різних програм і курсів підготовки і так створюємо нову систему навчання, яка об’єднує багато напрямків.
До того ж я не вважаю, що потрібно перевантажувати новобранців зайвою інформацією, адже їм і так складно.
Зараз у кожному новобранці, у кожному бійці я бачу себе. Мені теж було складно, я не розумів, що я взагалі тут роблю, був далеко від своїх рідних. І зараз я намагаюся подавати собі приклад, адже сам пройшов через усе те, з чим зараз стикаються новобранці.
Якби Ви сьогодні – як інструктор із бойовим досвідом – зустріли себе 18-річного на полігоні, яку головну пораду дали б собі?
Не треба боятися і падати духом. Ніколи не думай, що ти приречений, і вір у себе.
Навчання новобранців 14 ОМБр / Фото, надане 24 Каналу
Зараз Ваші дні наповнені підготовкою бійців у 14-й ОМБр. Але коли Ви дозволяєте собі просто помріяти про перший день після нашої перемоги, яким Ви його бачите? Що зробите в першу чергу?
Я за натурою взагалі спортсмен і ніколи не вживав алкоголь, але того дня я б, напевно, випив за нашу перемогу. Але це, звісно, жарти.
А якщо серйозно, то я думаю, що перемога – це не кінець. Доки існує Росія, нам не дадуть спокійно жити. Тому, я вважаю, що потрібно готуватися до нових ситуацій і максимально доносити це до населення. Тут важливим буде саме психологічний напрямок.
Я чула, що після закінчення війни Ви хочете відкрити спеціальні курси – “Боротьба за виживання”. Що саме входитиме до цієї програми і чому цивільним або військовим важливо вміти долати подібні екстремальні стани?
Ці екстремальні курси вчитимуть людину зберігати холоднокровність і правильно мислити в критичних ситуаціях. Такі ситуації будуть максимально наближені до пікового моменту, коли ти можеш загинути. І саме це вчить тебе самоконтролю в будь-яких ситуаціях, що, на мій погляд, у майбутньому може дуже знадобитися.
Я сам проходив такі курси: пожежі на кораблі, порятунок із затонулого судна. Для цього існують спеціальні тренажери, які допомагають адаптувати людську психіку до подібних ситуацій.
Бачачи те, що зараз відбувається в нашій країні (пожежі після обстрілів, як люди опиняються в замкненому просторі під завалами), я думаю, що такі курси навчать брати паніку під контроль і зміцнюватимуть жагу життя.
Ви також хочете займатися психологічною реабілітацією військових та їхніх сімей і навіть бачите в цій справі свою маму. Чому для Вас важливо підтримувати саме сім’ї захисників і як Ви бачите цю роботу?
У моїй сім’ї було четверо дітей: три брати і сестричка. Але старший брат загинув, залишилися я, а також молодші брат і сестра.
Зараз я бачу, як моя мама з усім цим справляється, як щодня вона з цим бореться. У якийсь момент двоє її синів вважалися зниклими безвісти, а чоловік з інвалідністю – захищає країну. Зараз у неї є Герой – загиблий син, я працюю інструктором, а тато продовжує служити.
У ній я бачу великий приклад того, як вона психологічно справляється з усіма труднощами. Багато людей телефонують їй за підтримкою, за порадою. Це матері, чиї діти також зникли на війні. Моя мама підтримує їх емоційно, розповідає, як діяти в таких ситуаціях, усе покроково описує.
Джерело: www.24tv.ua