На початку цього тижня, орієнтовно 18 серпня, якщо не станеться якогось форс-мажору, Верховна Рада за поданням глави держави має затвердити нового міністра оборони. Фокус цієї події – на вимогах, що висуваються до цієї посадової особи: організувати та провести ефективну мобілізацію в максимально стислі терміни.
Ця вимога видається головною для багатьох політичних діячів. Зокрема, низка депутатів як провладних, так і опозиційних фракцій висловлювала невдоволення роботою Федорова, наголошуючи на недостатньому забезпеченні мобілізації. За їхніми словами, без достатньої кількості військових втрачають актуальність і цифрові технології.
Однак, народні депутати, згідно зі своїм статусом законодавців, мають не тільки ухвалювати закони, але й контролювати їх виконання. Президент, як Верховний Головнокомандувач, не є абсолютним володарем держави. Парламент має право та обов’язок контролювати його дії та коригувати їх, а також формувати уряд. В Україні діє змішана форма правління, тому відповідальність за недоліки в мобілізації лежить не тільки на міністрі оборони, але й на парламентаріях, які зобов’язані законодавчо забезпечити цей процес та, за потреби, вчасно реагувати на неефективні дії президента чи прем’єра.
Формат і правила мобілізації залежать в першу чергу від глави держави, уряду та парламенту. Президентський указ, постанова Кабміну чи законодавчі зміни можуть бути ініційовані не лише міністром оборони, але й іншими політичними суб’єктами.
Наприкінці 2003 року тодішній головнокомандувач генерал Залужний наголошував на потребі мобілізації 400-500 тисяч військовослужбовців для поповнення бойових з’єднань та створення резерву. Президент тоді відповів, що така кількість йому не потрібна, і звільнив Залужного з командою. Експерти одразу ж відзначили помилковість рішення президента, який не мав військової освіти, проте народні депутати не звернулися до них по допомогу і не скоригували дії глави держави, хоча мали всі можливості для цього. Наслідки такого рішення згодом стали загальновідомі.
Через рік, коли проблема нестачі особового складу стала очевидною, адміністрація Байдена звернулася до України з пропозицією знизити вік призову з 25 до 18 років, запропонувавши додаткове фінансування для навчання та озброєння новобранців. Навіть якщо наступна адміністрація Трампа згорнула б цю програму, молоді солдати встигли б отримати необхідну підготовку та спорядження. Пропозицію було проігноровано. Хоча зниження віку призову до 18 років могло б бути дискусійним, реформа, що передбачала призов з 21 року, надала б ЗСУ значну кількість молодих вояків із сучасною загальною освітою. Нардепи могли б ініціювати таке рішення, закріпивши його законодавчо, але вони не зробили цього.
Наступного року, коли Трамп розпочав свої геополітичні маневри, в Україні не лише не знизили вік мобілізації, але й значно полегшили виїзд за кордон для молоді віком 18-22 років. Це суттєво підірвало потенціал української економіки та зміцнило економіку Євросоюзу, адже півмільйона працездатних і освічених працівників не повернулися до рідної країни. Цей крок не лише послабив мобілізаційний потенціал України, але й негативно вплинув на економіку воєнного часу, підтримку інфраструктури та загальний стан українського суспільства. Місцезнаходження депутатів у цей час залишається невизначеним.
Тому не дивно, що проголосувавши за усунення міністра оборони Михайла Федорова, якого звинуватили у зриві мобілізації, нардепи не запропонували жодних законодавчих новацій у цій сфері. Більше того, вони не перекрили вільний виїзд за кордон для молоді віком 18-22 років, попри потреби економіки воєнного часу. Новий уряд також прагне “зберегти генофонд нації”, що може свідчити про орієнтацію на поразку України. Чи не вважає він, що у разі швидкого закінчення “гарячої” війни її змінить “гібридна” чи “холодна”, тому сильна армія буде потрібна завжди? Або ж, можливо, усі сподівання покладаються на Трампа, який “спинить війну”?
На мою думку, хто б не обійняв посаду нового міністра оборони, він не зможе провести ефективну мобілізацію для протистояння російській агресії без негайної зміни низки законів. Насамперед, це стосується законодавства про воєнний стан, яке слід доповнити положеннями про стан облоги. Необхідно негайно скасувати можливість ухилятися від мобілізації, не виходячи з дому. У разі нападів на військових, що проводять мобілізацію, або публічного підбурювання до таких нападів, слід зобов’язати останніх застосовувати зброю. Мій колега Ігор Лосєв, царство йому небесне, неодноразово повторював: мобілізація — це завжди насильство, а той, хто стверджує протилежне, — або ідіот, або “корисний ідіот” Кремля. У Другій Речі Посполитій мобілізація, оголошена 30 серпня 1939 року, передбачала лише два покарання для ухилянтів: ув’язнення та розстріл. Мобілізоване в стислі терміни Військо Польське билося героїчно, але його доля залежала від рішень президента, уряду та головнокомандувача. Як писав Черчилль про тодішню Польщу, “найхоробрішими серед хоробрих часто керували наймерзенніші з мерзенних”. На щастя, в Україні багато в чому склалося краще, хоча в інших аспектах — на рівні Другої Речі Посполитої, а то й гірше.
За чинних обставин ефективна мобілізація можлива лише за умови, якщо вона реально торкатиметься всіх верств населення: еліти, дітей можновладців, молоді від 21 року, втікачів за кордон (з замороженням громадянських прав або обов’язковою службою у війську), представників медіа та народних депутатів. Абсолютна більшість останніх не має жодного стосунку до законотворчості, тому їм слід служити в армії. Британські лорди та члени Палати громад під час двох світових воєн захищали свою країну, приїжджаючи до Лондона лише на засідання, коли це було можливо, і Британія вистояла. Українські ж народні депутати могли б збиратися двічі на рік на тиждень-два для голосування, а потім вирушати на службу в армію, причому не в тил.
Здійснення належних законодавчих змін буде складним, але ефективна мобілізація без залучення значної частини тих, хто вважає себе “українськими лордами”, неможлива. Адже різниця між справжніми британськими лордами та українськими нуворишами значно більша, ніж дальність польоту балістичної ракети.