Подвійні стандарти Верховної Ради, або чому у комітетах досі залишаються держзрадники
Автор колонки: Ірина Корженкова
Минулий пленарний тиждень виявився надзвичайно насиченим. Верховна Рада не лише приймала рішення стосовно важливих євроінтеграційних зобов’язань, але й повернулася до кадрових питань, хоча й з певними успіхами. Водночас, відбулося гучніше та запекліше протистояння між владою та опозицією щодо парламентського контролю в сфері комітетської діяльності, що загалом добре демонструє стан парламентської культури.
Автор колонки: Ірина Корженкова
Минулий пленарний тиждень виявився надзвичайно насиченим. Верховна Рада не тільки приймала рішення стосовно важливих євроінтеграційних зобов’язань, але й повернулася до кадрових питань, хоча й з певними успіхами. Водночас, відбулося гучніше та запекліше протистояння між владою та опозицією щодо парламентського контролю в сфері комітетської діяльності, що загалом добре демонструє стан парламентської культури.
До лав народних обранців додалися двоє нових депутатів: Микола Давидюк приєднався до фракції “Голос”, а Андрій Левус – до “Європейської Солідарності”. Детальніше читайте в ексклюзивній колонці для 24 Каналу.
Влада проти опозиції
Спочатку група народних депутатів з фракції “Європейська солідарність” під керівництвом Ірини Геращенко подала на розгляд законопроєкт постанови про відкликання представниці монобільшості Роксолани Підласи з посади голови Комітету з питань бюджету.
Реакція “Слуги народу” послідувала оперативно. Того ж дня член парламентської фракції президента Андрій Мотовиловець подав аналогічну постанову про відкликання Іванни Климпуш-Цинцадзе з посади голови Комітету з питань європейської інтеграції України.
Хочете щодня читати оперативні та якісні новини Додайте 24 Канал у вибрані в Google Додати
Схоже на політичний пінг-понг. Але імітаційний, адже обидва проєкти невдовзі відкликали одразу після надання для ознайомлення депутатам.
Ця ситуація є вельми показовою. Жоден з проєктів не мав реальних шансів бути прийнятим, обидва з самого початку були демонстративним інструментом політичного тиску, а не щирим бажанням змінити щось у роботі парламентських органів. Бюджетний комітет та комітет з євроінтеграції – одні з найвпливовіших у Раді, особливо зараз, в умовах виконання фінансових зобов’язань перед міжнародними партнерами та євроінтеграційного порядку денного.
Їхні керівники – це реальні гравці, а не номінальні фігури. Проте обговорення їхньої роботи відбулося не у форматі парламентських слухань, звітування чи оцінки ефективності комітетів, а через взаємну погрозу відкликанням.
Це і є вартість відсутності інституційних механізмів оцінки роботи керівництва парламентських комітетів: замість змістовного контролю – лише обмін жестами.
Повернення Шуфрича
На тлі показового обміну постановами відбулася ще одна подія, яку важко назвати інакше, ніж абсурдом. На засідання Комітету з питань свободи слова з’явився народний депутат Нестор Шуфрич, якому інкримінується державна зрада. Вперше після виходу з СІЗО під домашній арешт, народний обранець долучився онлайн і брав участь у голосуванні на засіданні комітету. Проте, в контексті подій тижня, його присутність набула особливого символічного значення.
Шуфрич, депутат від нині забороненої проросійської ОПЗЖ, хоч уже й не керує комітетом, але залишається його дійсним членом. Ситуація справді абсурдна: особа, яку підозрюють у співпраці з державою-агресором, юридично входить до структури, покликаної гарантувати свободу слова в парламенті.
Важливо розуміти, що означає “бути присутнім на засіданні комітету” стосовно впливу. Комітет – це не просто місце, де народні депутати збираються для формальності. Саме тут відбувається первинна експертиза законопроєктів, формується порядок денний реформ, приймаються рекомендації до рішень парламенту. Голова та його заступники мають реальний вплив на швидкість розгляду, прозорість засідань, саме вони підписують висновки та рекомендації до законопроєктів, взаємодіють з виконавчою владою та міжнародними партнерами.
Дійсний член комітету має менший вплив, але він голосує. Він бере участь в обговоренні. Він легітимізує своєю участю процедуру. І коли цим членом є особа з підозрою в державній зраді, йдеться не про моральний дискомфорт, а про інституційну проблему.
Присутність Шуфрича на засіданні – не виняток, а симптом. Ми вже неодноразово зазначали, що переформатування комітетів надало б реальну можливість вирішити цю проблему, але, схоже, нею знову не скористаються.
Зміни досі актуальні
На керівних посадах у комітетах досі перебувають народні депутати, щодо яких є більш ніж достатньо підстав для виключення. Наприклад, колишній “слуга”, а нині член групи “Відновлення України” Євгеній Шевченко, якого підозрюють у державній зраді, колабораційній діяльності та незаконному заволодінні майном шляхом шахрайства. Водночас Шевченко досі залишається керівником підкомітету з питань співпраці з правоохоронними органами в економічній сфері Комітету з питань економічного розвитку.
Ще раз: особа з підозрою, яка перебуває під вартою – керівник підкомітету, що займається співпрацею з правоохоронцями. Здається, коментарі зайві.
Не менш показовою є ситуація з іншим народним депутатом та чинним членом фракції “Слуга народу” Олександром Куницьким. Він виїхав з України ще 23 вересня 2024 року, нібито у відрядження до США, і відтоді не повертався. Його немає ні на пленарних засіданнях, ні на засіданнях комітету, а в останній декларації чоловік вказав квартиру в Канаді. Формально ж Куницький досі є членом Комітету з питань правоохоронної діяльності – ніби нічого не сталося.
Щоправда, рік тому в Раді зареєстрували проєкт постанови, що стосується відкликання Куницького з посади члена Комітету з питань правоохоронної діяльності, проте цей проєкт все ще очікує на розгляд.
Цікаво, чи парламент свідомо не помічає цієї аномалії, не ініціює виключень, не реагує, не пояснює?
Механізм існує – бракує волі
Найбільш невигідним для парламенту є те, що відмовки на кшталт “це юридично складно”, “процедура надто тривала” або ж “це складно реалізувати в умовах воєнного стану” тут не працюють. Адже прецеденти є, і вони свіжі.
- У 2024 році Верховна Рада відкликала Юрія Бойка з посади члена Комітету з прав людини та тимчасово окупованих територій після того, як рішенням РНБО на нього наклали санкції та позбавили державної нагороди Герой України.
- У 2023 році парламент підтримав виключення Сергія Льовочкіна – фігуранта антикорупційних розслідувань, з Комітету з питань національної безпеки, оборони та розвідки.
- У жовтні 2024 року Рада виключила народного депутата-втікача Артема Дмитрука, який активно поширює проросійські наративи, зі складу Комітету з питань правоохоронної діяльності.
Тобто це дієвий інструмент. Процедура відкликання з комітету технічно значно простіша, ніж позбавлення мандата: ініціюється проєкт постанови, його передають на розгляд профільного комітету, виносять на голосування в сесійній залі. Достатньо 226 голосів і політичної волі.
Але в цьому й криється проблема. Всі три згадані випадки виключення відбулися під тиском обставин: санкцій, резонансних розслідувань, суспільного обурення. Жодного разу це не стало результатом планомірної парламентської гігієни – стандартної реакції на системну неучасть чи дискредитацію. Виключення не перетворилося на правило, а стається лише тоді, коли це вигідно або неминуче.
Парламентський контроль працює вибірково
Парадокс минулого пленарного тижня спостерігається в контрасті між двома типами реакцій на ситуацію в комітетах.
Реакція перша: “ЄС” і “Слуга народу” миттєво реєструють постанови про відкликання представників-опонентів, коли відчувають загрозу власним позиціям та шантажують один одного. Інструмент відомий і не новий.
Реакція друга: на питання про те, чому в Комітеті зі свободи слова засідає підозрюваний у держзраді, чому голова підкомітету з питань співпраці з правоохоронними органами в економічній сфері перебуває під вартою, чому народний депутат-втікач входить до складу такого чутливого комітету з питань правоохоронної діяльності – відповіді немає. Втім, тиші більш ніж достатньо.
Залишати зрадників, втікачів чи дискредитованих осіб у комітетах – це пряма загроза ефективності парламенту. Якщо ж ніхто навіть превентивно не намагається позбавити їх впливу в комітеті, це схоже на свідомий зрив роботи парламенту, на який заплющують очі через політичні домовленості.
Питання парламентського контролю над комітетами – це не якась абстрактна тема для академічних дискусій. Це питання про те, хто насправді формує законодавчий порядок денний, хто за нього голосує та підписує висновки до законопроєктів, хто сидить за столом, коли ухвалюються рішення про бюджет, безпеку, євроінтеграцію чи мобілізацію. І поки відповідь на це питання включає осіб, які перебувають під вартою, у розшуку та з підозрами в державній зраді, розмова про якість парламентського контролю залишається незавершеною.
Минулого тижня парламент продемонстрував, що знає, як використовувати інструмент відкликання, щоправда, коли це необхідно для власного захисту. Тепер питання: чи застосовуватиме він його для захисту інституції.
Колонка є особистою думкою автора, редакція 24 Каналу може не поділяти її.
Читають зараз:Москва у вогні: що було уражено на найбільшому НПЗ російської столиці
Источник: www.24tv.ua