Іван МагурякОсновні тези
- На Олександрівському напрямку російські війська прагнуть захопити ключові висоти для повної окупації Запорізької області.
- Комбат 110-ї ОМБр поділився інформацією про актуальну ситуацію на даному напрямку, про небезпеки для Запоріжжя, готовність Дніпропетровщини до захисту та те, як погодні умови цієї зими вплинули на хід бойових дій.
- 1 Мета росіян – захопити Запоріжжя: яка обстановка на Олександрівському напрямку?
- 2 З яких причин росіяни прорвалися на Дніпропетровщину та як далі організовувати оборону?
- 3 Чому піхота затримується на позиціях і яка тривалість виходів була б оптимальною?
- 4 Не лише мобілізація: звідки надходять новобранці до бригади?
- 5 Необхідно працювати командирам: яка зараз ситуація з самовільним залишенням частини?
- 6 “Хто перший стрибне – той переможе”: які технології наразі використовує 110-та бригада?
- 7 Абсолютно інше покоління: як змінилася армія за час великої війни?
- 8 Слово “перемога” перестало вживатися: що військові думають про завершення війни?
- 1 Мета росіян – захопити Запоріжжя: яка обстановка на Олександрівському напрямку?
- 2 З яких причин росіяни прорвалися на Дніпропетровщину та як далі організовувати оборону?
- 3 Чому піхота затримується на позиціях і яка тривалість виходів була б оптимальною?
- 4 Не лише мобілізація: звідки надходять новобранці до бригади?
- 5 Необхідно працювати командирам: яка зараз ситуація з самовільним залишенням частини?
- 6 “Хто перший стрибне – той переможе”: які технології наразі використовує 110-та бригада?
- 7 Абсолютно інше покоління: як змінилася армія за час великої війни?
- 8 Слово “перемога” перестало вживатися: що військові думають про завершення війни?
Олександрівський напрямок – один з найскладніших на передовій. В минулому році це була одна з найбільш нестабільних зон на лінії розмежування, де у росіян були найшвидші темпи просування. Ворог зміг дійти до Дніпропетровщини і бої зараз точаться саме там.
Однак минулої осені ситуацію вдалося стабілізувати і лінія фронту вирівнялася. Незважаючи на це, росіяни продовжують атакувати та намагаються взяти під контроль стратегічні висоти й нову ділянку траси Курахове – Запоріжжя.
24 Канал мав можливість відвідати Олександрівський напрямок та поговорити з командиром 3-го механізованого батальйону 110-ї окремої механізованої бригади імені генерал-хорунжого Максима Безручка. Його підрозділ є одним з тих, хто утримує рубежі на Дніпропетровщині та Запоріжжі.
Яка зараз обстановка на Олександрівському напрямку, які задуми у росіян, чи можливо вирішити питання браку людей у війську та чи здатна Україна перемогти у війні – дізнайтеся в ексклюзивному інтерв’ю.
Цікаво Вже немає кому йти в окопи, – щире інтерв’ю Аліни Михайлової про лінію фронту та евакуацію поранених
Дивіться інтерв’ю з командиром батальйону 110 бригади: відео
Ціль росіян – захопити Запоріжжя: яка ситуація на Олександрівському напрямку?
Ми з вами знаходимось на Олександрівському напрямку, тому в першу чергу хочу запитати про нього – яка на даний момент ситуація в зоні відповідальності вашого батальйону? Що тут відбувається і які завдання ставить собі ворог?
На Олександрівському напрямку на даний момент ситуація складна, але контрольована, оскільки супротивник більше уваги приділяє Гуляйполю.
Наше завдання в певній мірі полягає в захисті дороги Покровське – Гуляйполе. Але у ворога є певні здобутки, незважаючи на те, що він зазнає величезних втрат. Щодо глобальних завдань, у них – це вихід на населений пункт Тернувате.
Тернувате – одна з ключових цілей росіян на Олександрівському напрямку / Карта DeepStateMAP
А яке значення для них має це селище?
Це основний населений пункт, далі йде височина – і вони прагнуть захопити цей рубіж для подальшого просування по Запорізькій області.
Якщо їм вдасться зайти в Тернувате чи окупувати його, чим це загрожує нам?
Після цього рубежу у них буде ще одне важливе завдання – траса Запоріжжя – Донецьк.
Через Покровське та Олександрівку проходить траса до Запоріжжя / Карта DeepStateMAP
Враховуючи дії росіян в районі Гуляйполя та Оріхова, такий розвиток подій створює серйозні загрози для Запоріжжя, чи не так?
Безумовно. Глобальна ціль супротивника – вся Запорізька область включно із Запоріжжям.
А просування вглиб Дніпропетровщини для них не є пріоритетним?
Це буфер. Вони хочуть створити буферну зону, так само як і в Сумській області.
Які зараз основні тактики застосовують росіяни у вашій зоні відповідальності? Роблять акцент на малі піхотні групи, чи поєднують це з механізованими штурмами?
В основному – малі піхотні штурмові групи, але є й механізовані. Однак здебільшого механізовані – це на мотоциклах, квадроциклах, перероблених “Нивах”, легкових автомобілях, “Уралах” і тому подібне.
Трапляється і бронетехніка, але зараз це доволі рідко. Співвідношення десь 90% до 10%.
Січень у нас запам’ятався досить сильними морозами й туманами. Як погодні умови впливають на бойові дії – вони стримують супротивника чи навпаки росіяни використовують це?
Вони використовують погані погодні умови для просувань. Як тільки погіршуються погодні умови – з дронами виникають проблеми. На жаль, це техніка і вона має свої певні обмеження можливостей.
Тому, на жаль, дрони часто перестають працювати так, як ми цього хочемо і як це відбувається за сприятливих умов. Цим ворог і користується.
Командир 3-го батальйону 110-ї ОМБр / Фото Івана Магуряка, 24 Канал
За останній рік Олександрівський напрямок зазнав значних змін. Ще рік тому він був Времівським і Курахівським напрямками, потім Новопавлівським. Лінія зіткнення була дуже динамічною, але, якщо подивитися на дані відкритих джерел, то ситуація зараз більш-менш тут стабілізувалася. Цьому сприяло те, що росіяни більше уваги зараз приділяють Гуляйполю чи були й інші фактори, які дозволили стабілізувати лінію фронту?
Справді, основне завдання ворога – Гуляйполе. Але, на мій погляд, наш напрямок все ще один з першочергових, тому що тут проходить траса. У кого є логістика, у того є досить багато можливостей розвивати подальший наступ, готуючи плацдарм.
Чому росіяни прорвалися на Дніпропетровщину та як готувати оборону далі?
Минулого року бойові дії дійшли до Дніпропетровщини. І ще минулої весни багато медійних військових і не лише військових закликали готувати оборону області, адже з боку Покровська наближався фронт. За майже рік ми бачимо, що з цього району прориву не сталося, але все ж бої на Дніпропетровщині тривають на Олександрівському напрямку. За вашими оцінками, Дніпропетровська область була готова до оборони?
Є багато причин, чому росіяни прорвалися. Неможливо бути готовими до всього, що у них в головах. Звичайно, багато речей можна передбачити, розвідка працює і про деякі плани знає, але завжди є елемент несподіванки й всі ці “сюрпризи”, які нам влаштовують.
Так вже склалося, що фронт тут. Потрібно виходити з поточної ситуації та планувати оборону відповідно до того, що є.
Місцевість, де зараз проходить фронт, не грає проти нас? Це доволі така рівнинна територія.
Це вже не Донбас. На Донбасі набагато більше було різних укріплень і тому подібне. Зараз вже ми багато робимо своїми силами – обладнуємо бліндажі, мали певні завдання з підготовки оборонних рубежів.
Власне, про підготовку рубежів, особливо про ту, котра не у вашій зоні відповідальності. Як зараз з облаштованими заздалегідь позиціями? Просто минулого року був випадок, коли одна з інженерних бригад показала підготовлені позиції у вигляді окопів у чистому полі й це одразу ж розкритикували. Але це ж не єдиний випадок. Зараз як з підготовкою рубежів?
Розумію, про що ви. Я сподіваюся, що позиції більше не готують у відкритому полі, де їх візуально легко побачити, бо вони взагалі неефективні. По-перше, вони проглядаються. По-друге, у нас нема тої кількості військовослужбовців, щоб вести там оборону.
Виходячи з цих двох факторів, треба робити невеличкі позиції на 3 – 4 військовослужбовців десь у посадках, де є насадження, де є дерева і можна укритися.
Чому піхота застрягає на позиціях і скільки б мали тривати виходи?
Зараз ситуація на фронті доволі складна і, на жаль, часто трапляються випадки, коли піхотинці проводять кілька десятків чи навіть більше сотні днів на позиціях. Чи у вас у підрозділі такі випадки є?
Різні випадки бувають і таке трапляється, але здебільшого це якщо є для цього, так би мовити, передумови. Тобто, коли піхотинці десь “відрізаються” чи вони в оточенні через дії супротивника або певні дії суміжних підрозділів.
Якщо говорити про ваш батальйон, то яка найбільша кількість днів, які проводили на позиціях піхотинці.
73 дні.
Їх вдалося евакуювати?
Так.
У різних підрозділах до таких кейсів свої підходи, найпопулярніше – якщо піхотинець застряг на позиціях, то після повернення він отримує нову посаду, а не вирушає на наступний вихід. Який підхід у вас?
Дійсно, є така практика. Люди, котрі пройшли піхоту і повертаються з пораненням чи, дай Боже, без, лікуються, відновлюються і повертаються назад у підрозділ, але на нову посаду. Можуть перейти на вогневу підтримку, БпЛА чи НРК, які ми зараз розвиваємо і відправляємо бійців на навчання.
Командир 3-го батальйону 110-ї ОМБр / Фото Івана Магуряка, 24 Канал
В ідеалі, якою б мала бути тривалість виходу піхотинця в нинішніх умовах?
В ідеалі хотілося б до 10 днів. Провів 10 днів – відпочивай. Але від ідеалу ми далекі, у нас важка логістика. Уся логістика зараз відбувається за допомогою дронів та наземних роботизованих комплексів. Тобто, за допомогою цих засобів ми здійснюємо підвезення провізії, харчування, боєкомплекту, засобів зв’язку, батарей. Тим більше в умовах морозів.
Не тільки мобілізація: звідки приходять новобранці у бригаду?
Логістика у таких випадках – проблема №1. А як щодо браку людей? Наскільки він відчувається, особливо коли ми говоримо про піхоту?
Справді, брак відчувається. Але є суттєва різниця між тим, що є зараз і що було рік тому. Зараз більше уваги й сил ми приділяємо дронам, розвитку БпЛА, НРК і так далі. Їхній розвиток дозволить перекривати всю цю, так би мовити, нестачу піхоти.
Але чи можуть, наприклад, НРК замінити піхотинців?
Повністю неможливо, бо, як я вже згадував, погодні умови впливають на техніку, наприклад. І, на жаль, часто вона не працює так ефективно, як би хотілося.
Основний шлях поповнення війська зараз – мобілізація. Але чи є ще добровольці, котрі самі приходять до вас, чи, можливо, по “Контракту 18 – 24”?
По цьому контракту в нас є лише ті, що вже в нас служать і хочуть такий контракт підписати зараз. Новобранців по цьому контракту в нас немає.
Цікаво! “Контракт 18 – 24” – це спеціальна форма контрактів для громадян, які не досягли мобілізаційного віку, який можна підписати з будь-яким обраним підрозділом. Контракт можна підписати на 1 або 2 роки (останній для тих, хто хоче працювати в напрямку БпЛА). Той, хто підпише такий контракт, може отримати грошові виплати, можливість навчання за державне замовлення та інші пільги, а після завершення контракту – 1 рік відстрочки від служби.
На пілотному етапі цей контракт можна було підписати тільки у певному переліку бригад, зараз же обмежень щодо підрозділів немає.
Основний потік людей у підрозділі зараз через рекрутинг, який активно розвиваємо з минулого року.
Рекрутів більше, ніж мобілізованих?
Гадаю, що так, тому що потік мобілізованих не великий. А рекрутинг йде по різних напрямках і сферах. Люди йдуть з різних причин – з добровільних засад, через СЗЧ чи з іншої причини.
Треба працювати командирам: яка зараз ситуація із СЗЧ?
До речі, про СЗЧ. Новий міністр оборони Михайло Федоров заявляв, що в нас є близько 200 тисяч випадків СЗЧ, а головком ЗСУ Олександр Сирський каже, що цей показник зростає. У вас у підрозділі яка тенденція зараз?
Зростання спостерігається тільки тоді, коли є багато військовослужбовців. Треба розуміти, що механізований батальйон – це піхота, оскільки зараз мало залучається техніка через дрони.
І коли є поповнення, коли ми фізично не встигаємо попрацювати з людьми, у них виникає паніка, оскільки вони з цивільного життя приходять і таке буває. Але коли все стабільно, люди знайомі один з одним, тоді таких випадків набагато менше. Але, на жаль, є.
Але ж і випадки повернення з СЗЧ теж є. Як з такими бійцями працюєте?
Повертаються в основному з кількох причин. Когось ловлять на блокпостах, дехто повертається, тому що закрив питання зі здоров’ям і має статус обмежено придатного, дехто вмотивований хоче працювати далі. Є різні варіанти.
Якщо повертаються, то добре, працюємо і знаходимо для них посади. Деколи повертаються фахівці, яких можна залучити до НРК, БпЛА, у мінометну батарею і так далі. Відповідно, підбираємо посаду.
Є випадки, коли боєць йде у відпустку і не повертається. І буває так, що іншим бійцям скасовують відпустки через це. І це виглядає так, ніби карають саме тих, хто залишився. Що думаєте про це?
Це питання індивідуальне. У нас таке трапляється все менше і менше. Особливо, коли ми вже злагоджуємося як колектив, у нас люди знайомі один з одним і ці фактори зменшують ризики СЗЧ.
Коли командир працює з людиною, знає про його проблеми, сприяє їх вирішенню, навіть, якщо це, наприклад, якісь сімейні обставини. Такі моменти та нюанси дають стимул залишатися і не йти геть. Або навіть якщо йти, то, скажімо так, з елементами порядності.
У 2022 році, і навіть у 2023-му, у нас були черги до військкоматів, багато людей йшли добровольцями. Зараз ситуація протилежна. На вашу думку, ситуація, в якій ми опинилися, зважаючи на те, що ми у війні на виснаження – закономірність чи все ж результат того, що десь була допущена помилка?
Звичайно, мобілізація, м’яко кажучи, не така, як хотілося б. І це дуже м’яко кажучи. Хто припустився помилки – можна на багатьох вказувати, але, я думаю, що покаже тільки час. І лише тоді ми, можливо, знайдемо відповіді.
Є такий популярний серед військових вислів – “З армії є три шляхи – 200, 300, СЗЧ”. Багато військових – майже 4 роки в армії, хоч до вторгнення вони кадровими військовими не були. Та з іншого боку – в умовах, коли в нас брак людей, звільняти зі служби тих, хто з 2022 року у війську, теж неможливо. На вашу думку, який може бути вихід з цієї ситуації?
Якщо буде термін служби – бійцям не буде заміни 100%. Я теж мобілізований – 4 роки тому не бачив себе військовим, але зараз таким є.
“Хто перший стрибне – той виграє”: які технології зараз впроваджує 110-та бригада?
Ви згадували, що в умовах, в яких ми є зараз – ставка на технології, які допоможуть покривати брак людей. Які конкретні пріоритети в напрямках технологій зараз у вас у батальйоні?
Безпосередньо – розвідка. Ударна складова у нас також на стадії активного розвитку, але є багато нюансів. Також хочемо впровадити наземні роботизовані комплекси, оскільки вони себе дуже добре зарекомендували, особливо в моментах, де не треба відправляти військовослужбовців і ризикувати їхнім життям, а використати саме їх.
А як щодо важких бомберів?
Вони у нас розвинені, вже понад рік працюємо в цьому напрямку. Зараз ще хочемо додати людей на FPV-дрони.
FPV-дрони й особливо дрони на оптоволокні – суттєва проблема. А яка зараз їхня дальність? Бо знаю, що знаходять в уламках котушки на кілька десятків кілометрів, але на практиці яка дальність?
Це може бути ураження на 20 кілометрів і більше. Нещодавно уразили пікап взводу зв’язку. Хто розуміється, той знає, що вони відносно на відстані від фронту. Але уразили на відстані 26 кілометрів від лінії зіткнення. Точка злету невідома.
Важливо. Дрони стали як можливістю, так і викликом, адже ворог теж не стоїть на місці. Детектори дронів зараз – необхідність, яка може врятувати не одне життя наших воїнів. Зараз 110-та бригада збирає на “Чуйку”, яка допоможе виявляти ворожі дрони. Ціль збору – 30 000 гривень.
Переходьте за посиланням та долучайтеся до збору!
FPV-дрони фактично є розхідними матеріалами. На прикладі одного екіпажу, скільки дронів, наприклад, за день чи за вихід йде?
Є багато факторів, буває за день від 10 до 20 дронів. У спокійніші дні виходить менше.
FPV-дрони – ефективна зброя, зараз їх у нас досить багато і ми їх щоденно застосовуємо.
А як використовуєте НРК? Цей напрямок для батальйону є відносно новим, як я розумію?
У нас уже є випадки ефективного застосування. Наприклад, евакуйовували важких поранених, які не могли пересуватися, завозили боєкомплект на позиції та провізію. Ми використовуємо НРК по максимуму.
Колись і ті самі FPV були новинкою і чимось незрозумілим та невідомим і до них ставилися з обережністю, зараз так з НРК. Але, я певен, хто першим стрибне в цей поїзд – може у майбутньому перемогти.
Евакуація поранених на якій відстані відбувається?
Треба розуміти, що маршрут – не пряма лінія. Є переправи, оператору треба заздалегідь прокласти маршрут або корегувати його вже під час операції.
З останнього – евакуювали пораненого, до нього від точки розвантаження НРК їхав 12 кілометрів. Це було, здається, у листопаді минулого року. Ця операція тривала всю ніч – почали близько 8 вечора і завершили о 6 ранку. Всю ніч працювали.
Яка подальша доля цього бійця?
Після успішної евакуації відправили на лікування. Він був тяжкий, але, слава Богу, з ним все добре.
Зовсім інше покоління: як змінилася армія за час великої війни?
Ви у війську не один рік і фактично від самого початку повномасштабної війни. Очевидно, що за ці роки відбулося чимало змін у різних сферах. Яку зміну ви вважаєте найголовнішою?
Військо дуже сильно змінилося. Знайомі, які були в армії до повномасштабної війни, кажуть, що зміни кардинальні. Є ціле нове покоління командирів, починаючи від комбатів і далі вгору – командирів бригад, армійських корпусів, оперативних командувань. Це зовсім інше покоління.
До управління прийшли молоді військовослужбовці, котрі дійсно знають, що таке бути командиром роти під час війни, бути командиром батальйону чи командиром бригади. І це дає свої плоди.
Серед молодих командирів можна виділити й вас. Офіцерське звання у вас було до повномасштабного вторгнення?
Так, я закінчив військову кафедру в Харкові, але я не кадровий військовий – я мобілізований.
Командир 3-го батальйону 110-ї ОМБр / Фото Івана Магуряка, 24 Канал
Слово “перемога” вийшло з ужитку: що військові думають про кінець війни?
Коли виникають якісь гучні корупційні скандали, як-от оборудки довкола Енергоатома, організовані, зокрема, Тимуром Міндічем, цивільна частина суспільства реагує гостро і подекуди це б’є по моральному стану, бо з одного боку – війна, з іншого – хтось наживається. А як реагують військові, ваші підлеглі на такі скандали?
Здебільшого ніяк. Ми тут зайняті своєю справою і в основному немає часу, щоб спостерігати. Хоча бачимо новини, обговорюємо, але не так активно, як би хтось міг подумати. Бувало, поговорили, посміялися, задумалися чи поматюкалися на тих чи інших персонажів і робимо свою роботу далі.
У 2022 році, коли ми на державному рівні декларували ціль вийти на кордони 1991 року, то з огляду на контрнаступи на Херсонщині та Харківщині у суспільства було бачення того, як війна може скінчитися – наприклад, закріпленням наших військ на державних кордонах. Однак зараз це фактично неможливо. То виникає питання – а чи ми можемо перемогти?
Источник: www.24tv.ua