У Вашингтоні вперше недвозначно дали зрозуміти, що “підписи” під історичною угодою про безпеку для України з’являться лише тоді, коли це буде потрібно на завершальному етапі мирних перемовин.
Постійний представник США при НАТО Метью Вітакер / © Associated Press
Домовленість про гарантії безпеки між Україною і Сполученими Штатами буде підписана виключно в той момент, коли це стане “актуальним” для сприяння мирному врегулюванню.
Про це повідомив постійний представник США при НАТО Метью Вітакер, коментуючи стан справ з переговорним процесом, інформує “Радіо Свобода”.
“Все звелося до територій”
У відповідь на питання, чому лідери країн досі не скріпили підписами документ, який, за словами президента України Володимира Зеленського, готовий “на сто відсотків”, дипломат пояснив це тактичними мотивами.
“І президент Трамп, і президент Зеленський підпишуть документи тоді, коли це буде доцільно і коли процес просування до мирної угоди цього потребуватиме”, – зауважив Вітакер.
Він також підкреслив, що сторони зараз “ближче до миру, ніж будь-коли”, а всі розбіжності спецпосланець Стів Віткофф звів до одного ключового питання – територіального. Щодо інших пунктів, за словами Вітакера, згода вже досягнута, а обороноздатність України поки що підтримуватимуть через програму PURL.
Чому Вашингтон затягує
Ще наприкінці минулого року після зустрічі в Мар-а-Лаго Київ наполягав на довгострокових зобов’язаннях терміном на 30-50 років, мотивуючи це тривалістю російської агресії. Хоча в січні українська сторона заявила про повну технічну готовність угоди, Білий дім досі не надав публічних сигналів про готовність Конгресу ратифікувати її.
Українська позиція залишається незмінною: гарантії безпеки мають надходити від США та передувати будь-яким іншим документам, щоб суспільство мало впевненість в “американській підтримці” (вирішальній допомозі). Водночас перешкодою залишається “формула Анкориджа”: Кремль вимагає виведення ЗСУ з підконтрольних територій Донбасу, що Київ рішуче відкидає.
У випадку, якщо міжнародні механізми не спрацюють, Київ розглядає сценарій “сталевого дикобраза”, за якого Україна повинна покладатися на власну міць, сильну армію та внутрішнє виробництво зброї, оскільки вступ до НАТО на даний момент не розглядається адміністрацією Трампа як пріоритетний варіант.