США готують пекельні санкції проти РФ, Китай та Індія можуть відмовитися від російської нафти, а Кремль входить у бюджетну кризу, з якої вже не вилізе – це головні факти, на які радить звернути ефірі 24 Каналу економіст і ексрадник президента України Олег Устенко при аналізі подій у світі.
Текстова версія розмови Олега Устенка та журналістки Дарини Трунової – на 24 Каналі.
Енергетичне перемир’я дуже потрібне Росії, але не врятує її
Росіяни більше ніж зацікавлені в тому, щоб погодитися на енергетичне перемир’я. Але мені здається, що вони будуть продовжувати робити те, що вони роблять. Для них це дійсно вже серйозна проблема, навіть якщо думати лише про удари ЗСУ по їхньому енергетичному сектору.
Взагалі треба розуміти, що йде декілька розвитків сценарію, якщо дивитися, що ми робимо з їхнім енергетичним сектором.
Ми почали від того, що стали таргетувати їхню портову інфраструктуру, яка відповідальна за експорт їхньої нафти, сирої нафти. Це було дуже вдало. З тієї точки зору, що до того, як ми почали ці удари, вони могли на світовий ринок видавати приблизно шість мільйонів барелей нафти на день, від п’яти з половиною до шести мільйонів барелей на добу.
Після ударів у них різко було скорочення цієї можливості продавати нафту через власні порти, те, що називається морським шляхом. Воно було на рівні трьох з половиною мільйонів барелей на добу, це було катастрофічно для них, потім піднялося, бо вони все одно намагаються якомога швидше відремонтувати, налагодити те, що в них є. І вони підняли це в кінці кінців. Зараз це приблизно чотири з половиною мільйони барелей на добу. Це все ще менше, ніж було раніше, але більше, ніж від того мінімуму, який ми для них забезпечили.
Вони розуміють, що Україна буде продовжувати наносити ці удари, навіть якщо зберігати той статус-кво, який зараз є, навіть не говорячи про те, що можуть бути прийняті пекельні санкції. Це трохи інша історія, але вона теж пов’язана з цим.
Друге – це, звичайно, обмежує доходи їхнього державного бюджету, бо нафта – це просто колосальний прибуток. Якщо ти не можеш возити це морським шляхом в такому обсязі, в якому ти возив раніше, то єдине, що в тебе залишається, це сухопутний шлях, а сухопутний шлях обмежений. Вони б і раді були б транспортувати більше, але не можуть. Це перша історія, перший сценарій, який розвиває ЗСУ по відношенню до їхнього енергетичного сектору.
Другий сценарій, який активно розвивається, це удари по їхніх НПЗ, по нафтопереробних заводах. Це теж важливо.
Вони пов’язані, це теж треба розуміти, бо мені здається, що не всі у нас розуміють, що це пов’язаний сценарій. Бо якщо ти не можеш транспортувати нафту морським шляхом, то ти маєш її або заливати назад у скважину, що в принципі неможливо, або переробляти її всередині країни. І от переробка всередині країни, яка б у них була доступна, вона зменшилася набагато, бо ЗСУ наносять ці удари по їхніх НПЗ.
І виходить, якщо вони раніше виробляли приблизно сто десять тисяч тонн барелей бензину, якщо брати лише бензин, на добу, то після ударів ЗСУ це зменшилося до рівня приблизно вісімдесят тисяч на добу, тобто на двадцять-двадцять п’ять відсотків менше, ніж було раніше. Виходить, вони б хотіли ще завантажити додатково ці НПЗ, а не можуть, бо таких НПЗ вже не існує.
Потім третій сценарій, який іде, розвивається. Якщо ти видобуваєш цю нафту в такому режимі, як ти видобував, якщо ти не можеш її в достатній кількості транспортувати морським шляхом і не можеш при цьому її переробляти в тій кількості, в якій би ти хотів переробляти, то її треба десь зберігати. Для зберігання цієї нафти вони мають достатньо потужні резервуари. І найпотужніший резервуар був під Омськом.
Про це Путін, виступаючи перед політелітою, розповів, що нам просто все одно, хай українці наносять удари, ми просто застраховані більше, ніж треба, і в нас є ці резервуари. І сказав про цей великий запас під Омськом. Це не те, що ми про це не знали. Я так розумію, що ЗСУ це все знали. Але він це підтвердив просто так. А потім буквально через три дні прилетіло по Омському резервуару, який є найбільшим в країні під назвою Російська Федерація.
І виходить, що зараз вони зіштовхнулися з тим, що з одного боку вивозити не можуть, переробляти можуть не в такій кількості, зберігати нема де можливості. Плюс є колосальні ризики, що ЗСУ будуть проводити свої власні роботи стосовно цих резервуарів. Ну і виходить, що робити? Треба перекривати свердловини. А якщо ти свердловину перекриваєш нафтову, то це означає просто, що ти її перекриваєш назавжди.
То це як мартенівська піч: ти можеш її або в нулі тримати, або в одиниці. Нема там на п’ятдесят відсотків, на сімдесят відсотків. Тобто або так, або ніяк. Оце для них колосальна проблема, бо вони вже в принципі зіткнулися з тим, що частину свердловин треба було перекривати. І так, в принципі, ми знаємо, що частково вони це вже роблять. Звичайно, що не скрізь. Звичайно, що не так потужно, як би нам хотілося, але вони це вже почали робити.
Відповідно, у них зменшуються доходи їхнього державного бюджету. Але тут спрацював такий підтримуючий фактор для них. Це те, що США почали з президентом Трампом говорити стосовно того, що wait a second, давайте розбиратися, давайте ще почекайте, давайте не наносити удари по їхніх НПЗ, бо їхні НПЗ – це можливість мати дизель по всьому світу.
Інтерв’ю з економістом Олегом Устенком – дивіться відео:
Історія повторюється, але тепер все буде швидше
Я можу провести паралелі з такою давниною, як 1983 рік, коли президент Рейган був в Овальному кабінеті, на якого спочатку рівнявся президент Трамп, а потім вирішив, що він є найкращим президентом і в Штатах, і в усьому світі.
І я теж пам’ятаю, що декілька десятиліть тому, коли я ще був студентом у Гарвардському університеті, один з моїх професорів з економічної політики був свого часу радником президента Рейгана. І він розповідав різні історії. Але одна з історій стосувалася того, що коли для президента була написана промова стосовно Китаю і стояли конкретні цифри, і він почав, як будь-який актор, просто імпровізувати на сцені, тоді цей мій професор, тоді ще радник президента Рейгана, сказав: “Ми так переглянулися з іншими й подумали: що він робить? Він просто президент, в нього є текст, і економічні дані готували для нього не він сам, а ми, радники президента, готували ці цифри”.
Від того і цей промовистий кричущий меседж, який ми слухали від президента Трампа стосовно того, що припинить бомбардування та атаки на російські НПЗ, бо від того дизель у Сполучених Штатах Америки збільшується в ціні, це приблизно те саме. Не імпровізуйте, просто читайте текст, який у вас є.
Бо якщо говорити про Російську Федерацію, вони дійсно до наших атак експортували, вивозили дизель у світ. Але ця кількість їхнього дизелю в світі була приблизно на рівні два-два з половиною відсотки. Тобто два з половиною відсотки не піднімають ціну на дизель вгору таким чином, як це відбулося в Сполучених Штатах Америки, де зараз, станом на сьогодні, для того щоб залити галон дизелю десь у Бостоні, треба заплатити дійсно велику ціну, майже шість доларів за галон. І це велика ціна.
Але це не від того, що Україна завдає ударів по НПЗ Росії, і від того Росія не може експортувати свій дизель. Ціна, зростання ціни, яке там відбулося більше ніж на двадцять п’ять відсотків, – це з іншого сценарію, з іншого спектаклю. І той інший спектакль розгортався на Близькому Сході. І це війна з Іраном, це конфлікт, який є зараз.
Але ж Трамп не може визнати, що він як найкращий президент сам винуватий у цьому, так? Правильно. І тому краще читати текст і цифри, які підготували для нього фахівці, а не видумувати самому ці цифри, бо це виглядає якось не так, як треба було б.
Розуміємо, що дійсно все це потрібно лише Трампу, йому перед виборами для того, щоб завоювати прихильність людей, щоб знову за Республіканську партію проголосували. Побачимо, чи це вийде, ну в листопаді, принаймні.
Але якщо повертатися до теми російського бюджету, ми бачимо, що дійсно у них величезна дірка в бюджеті. Була така інформація, що на війну проти України в першому півріччі вони досягли нового рекорду. Витрати федерального бюджету саме десять трильйонів рублів складали.
Ми бачимо, що наші дрони вже долітають і за три тисячі кілометрів на Ямал, газотранспортну інфраструктуру вони атакують. Що може бути далі? Як ось ці витрати, які уже не тягне Російська Федерація, впливають на здатність Путіна продовжувати війну. Ну, умовно, чи можна порахувати, наскільки в теперішній момент у Путіна ще залишиться грошей, щоб вести війну? Це пів року, рік? Бо ГУР каже, що до 2028 року вони можуть виснажитися. Але чи може це статися, наприклад, раніше?
Знов-таки до того, як я почну, я згадаю Рональда Рейгана, 1983 рік. Урочиста промова, яку він робить. І він говорить з приводу гонки озброєнь, яка була в Радянському Союзі, і протистояння зі Сполученими Штатами Америки. І тоді Рейган каже: “Добре, Радянський Союз хоче продовжувати свою гонку озброєнь. Ми зробимо все можливе для того, щоб вони озброїлися до смерті”.
Приблизно зараз логіка цього законопроєкту, який є у Сполучених Штатах Америки, – це приблизно така сама логіка, як і в 1983-му році, бо відразу після того почалося падіння цін на нафту і від того Радянський Союз не міг уже фінансувати все те, що хотів би фінансувати.
А зараз про теперішню Росію. У Росії дійсно значний дефіцит державного бюджету. Він продовжує зростати, має тенденцію до зростання. Дефіцит держбюджету, за результатами восьми місяців, я б орієнтувався в доларовому еквіваленті приблизно на вісімдесят-вісімдесят п’ять мільярдів доларів. Це більше, ніж вони хотіли мати в цьому році, бо стеля на цей рік стояла в них п’ятдесят мільярдів доларів. За вісім місяців – вісімдесят-вісімдесят п’ять мільярдів доларів. Тобто вона перевищена. І це при високих цінах на нафту ще й враховується.
В принципі, в них ситуація з бюджетом достатньо складна. Якщо умовно поділити їхній бюджет на три великі групи: перша велика група – це все, що стосується їхнього військового сектору, друга – це все, що стосується їхнього силового блоку, і третя – це все, що стосується соціальних витрат, тобто те, що вони віддають населенню.
Те, що вони віддають населенню, вони намагаються підтримувати, той негласний договір, який у них був, починаючи з 2000-х років, коли Путін прийшов до Кремля і став очільником Росії. З того часу вони намагалися продовжувати значні підтримки й вливання для соціального сектору. Але з часом видається, що це вже неможливо. Коштів стає менше.
Плюс, якщо подивитися зараз, то ми очікуємо, що буде зменшення доходів російського бюджету продовжуватися і, з одного боку, внаслідок наших власних атак, наших Збройних Сил України, а з іншого боку, внаслідок можливих “пекельних санкцій”, за які мають проголосувати зараз Конгрес і коли ця папочка з’явиться на столі президента Трампа з цією можливістю застосовувати ці санкції.
І тоді, на мій погляд, сценарій буде розвиватися таким чином: вони будуть різко, так само як чому я згадав Рональда Рейгана і 1983 рік, зменшувати витрати на соціальний сектор. Вони вже це роблять, вони їх не індексують, вони індексують деякі групи на рівень набагато нижчий, ніж рівень інфляції. Вони зменшують частину витрат. В принципі, вони відмовляються від частини витрат.
Де вони будуть продовжувати фінансувати, може, на меншому рівні, але все одно продовжать фінансувати, – це їхня військова машина. Так само, знов-таки, як і робив Радянський Союз. Якщо ти фінансуєш військову машину на попередньому рівні або майже на попередньому рівні, а з іншого боку, ти недофінансовуєш соціальний сектор і не виконуєш той соціальний договір, який у тебе був, у Путіна був, починаючи з 2000-х років, відповідно, ти можеш готуватися до того, що може зростати рівень незадоволеності населення.
І тому витрати, які вони зараз так швидко збільшують на силовий блок, вони будуть продовжувати збільшуватися, навіть якщо ситуація економічна для Росії буде погіршуватися. У базовому сценарії вона буде погіршуватися. Це потрібно для будь-якого тоталітарного режиму, для того щоб можна було контролювати соціум, для того щоб була така палка, якою можна було б хлистати власне населення. Вона в них буде, тому вони це фінансують.
Якщо ми говоримо про рівні дефіцитів, які ми бачимо зараз, це значний рівень викликів, але в них завжди є шляхи, по яких вони можуть рухатися. Якщо дефіцит державного бюджету збільшиться, але не дуже активно, скажімо, замість п’ятдесяти мільярдів доларів, які прогнозувалися на цей рік, буде, скажімо, на рівні ста п’ятдесяти мільярдів доларів, що за мірками України здається просто шаленою цифрою, для них ця цифра зменшується достатньо швидко за рахунок різних шляхів.
Але головний шлях, який буде застосовано, – це шлях девальвації рубля. Девальвація рубля лише по відношенню до долара на один рубль дає можливість затягнути до державного бюджету додатково приблизно біля одного мільярда доларів. Вони тестували курс до 120 рублів за один долар на початку цієї великої війни. Вони знають, що населення буде це терпіти, і вони знають, що це важко, але в принципі можливо. Але це дає можливість назбирати додатково до їхнього державного бюджету, в порівнянні з поточними цифрами, щонайменше 40 – 50 мільярдів доларів. Щонайменше.
Тому 50 мільярдів доларів дефіциту, який був плановий, плюс 50 мільярдів, які можна буде погасити, вони зводять той дефіцит у нуль. І тобто якщо навіть це 150, то це дефіцит вдвічі більший, ніж прогнозувалося. Але знов-таки, той, з яким вони можуть працювати, – зменшуються ж соціальні витрати. Тому мені здається, що в такому випадку вони зможуть продовжувати фінансування ВПК.
Але все одно, і як я наголошую у своїй власній статті з Нобелівським лауреатом Саймоном Джонсоном в галузі економіки, яка використовувалась в попередньому голосуванні в Сенаті й зараз висить на сайті Конгресу Сполучених Штатів Америки саме стосовно цих пекельних санкцій, як ми вважаємо із Саймоном Джонсоном, то Росія буде продовжувати експорт нафти на світовий ринок, навіть виходячи з того, що буде отримувати один або два долари прибутку за кожен барель нафти, який вона продає.
Бо це дає можливість, як ми вже з вами з’ясували, не закручувати оці свердловини, які є. Вони мають для того, щоб можна було потім відновити це виробництво. Але це обріже їхні взагалі надходження до державного бюджету і можливість вести війну проти нас. І в такому випадку сценарій може закручуватися набагато швидше, ніж, скажімо, вважає зараз ГУР або інші експерти.
Тобто колесо історії не буде крутитися так, як при Рональді Рейгані з 1983-го аж по 1989 рік, коли впала Берлінська стіна або розсипався Варшавський договір. Це буде все набагато швидше відбуватися, і вони це розуміють. Але теж правда, що економіка ж вона не літає сама по собі, вона літає в якомусь оточенні, і вона є головною, на мій погляд. Але вона може підштовхувати одну вверх, іншу площину вниз.
І в даному випадку те, що буде відбуватися, на мій погляд, це порушення соціального договору в Росії, швидке погіршення економічного стану, різке зростання інфляції. Ми вже бачимо ознаки того, що в них починається, я не назву це ще бігство капіталу з їхніх банків, депозитів з їхніх банків, але вони на початку цього процесу: якщо аналізувати готівку, яка є на руках у населення, вона збільшується при одночасному зменшенні кількості депозитів росіян у банках.
Так що в них ситуація погана. І теж правда, ще раз вибачте, але теж правда, що вони витрачають не все. Їхній військовий бюджет – це не лише війна з нами. Їхній військовий бюджет приблизно я б оцінив на цей рік 180 мільярдів доларів, з яких приблизно 120 мільярдів доларів – це те, що безпосередньо йде на війну з нами, бо на 60 мільярдів решта вони підтримують свій контур.
Це вони тільки на словах говорять з приводу великої дружби з Китаєм, з Монголією, з Кореєю і з усіма іншими, де вони мають кордон. Але насправді вони там теж повинні тримати військо, а це додаткові витрати, ну от скажімо, 50 – 60 мільярдів доларів на рік. Тобто там для них це теж є резерв скорочення.
Чи врятують Росію Індія та Китай
Хочу вас уточнити одразу по питанням соціалки. Ви казали про те, що вони можуть урізати її. На чому це може позначитися? Наприклад, можуть піднятися ціни на продукти, можуть підняти знову вкотре там податки, ціни на комуналку, можливо, якісь талони будуть вводитися. Бачимо, що ціни на пальне зростають уже там в декілька разів. Крім того, шалені черги. Що ми зможемо в прогресії побачити в майбутньому, а можливо, уже і цієї зими там?
Ну, звичайно, залежить від цього великого невідомого фактору стосовно як швидко будуть застосовані ці санкції. Але навіть якщо вважати в базовому сценарії, що санкції будуть проголосовані, папка з’явиться на столі президента Трампа, він підпише всі документи, але не буде застосовувати, навіть наявність цієї папки на столі буде багато означати.
Бо ті країни, які купують нафту морським шляхом, а мова йде в першу чергу про Індію і про Китай, вони не стануть ризикувати своїми відносинами. Одразу уточню: відносини – це не про що в даному випадку між великими країнами.
Тобто Китай та Індія не будуть рятувати Путіна і будуть в принципі знаходитись під санкціями, не будуть купувати російську нафту тоді, якщо санкції все-таки введуть?
Якщо санкції введуть, Китай буде продовжувати купувати, на мій погляд, нафту, яка буде йти трубопровідним шляхом, але вони не будуть купувати те, що йде морським шляхом. Індія відмовиться від морського шляху відразу.
Відповідно, навіть на те, що залишиться на купівлю, почнуть працювати дуже великі дисконти. Тобто ми можемо звинувачувати Китай і Індію в чім завгодно, але точно не в відсутності прагматизму. Вони вижмуть із Росії просто найвищу можливу відсоткову знижку, яку тільки можна собі уявити.
І для Росії почнуться дуже тяжкі часи, бо в принципі будь-хто… А, ну і Китай, Індія, до речі, вони чому не будуть? Бо якщо подивитися навіть товарообіг між Китаєм і Росією, це приблизно двісті мільярдів доларів на рік в одну і в іншу сторону. Все разом, якщо сплюсувати, це буде близько двохсот мільярдів доларів. А в Китаю торгівля зі Сполученими Штатами Америки просто в рази більше. Навіть те, що Китай продає на територію Сполучених Штатів Америки, це пів трильйона доларів.
Так що в даному випадку думати, що вони якимось чином захочуть ризикувати своїми грошима – це ні. Плюс я вважаю, що те, що буде робити Росія, ви запитуєте, що буде відбуватися в їхньому соціальному секторі. Перше, що вони не будуть робити, вони не будуть індексувати всі соціальні виплати на рівень інфляції. Якщо ти не індексуєш на рівень інфляції, відповідно, ти їх зменшуєш, бо на ту саму кількість грошей ти купиш просто менше товарів. Це вже ми можемо спостерігати й будемо продовжувати спостерігати в майбутньому.
Я вважаю, що те, що ми будемо бачити, ми будемо з вами бачити подальшу економію на решта витратах, які відносяться до соціального сектору. Освіта, медицина, те, від чого залежить те, що називається якість життя населення, на це не будуть витрачатися кошти або будуть витрачатися в набагато меншому розмірі.
Я не думаю, що вони будуть, скажімо, зменшувати пенсії, але я думаю, що можливість отримати додаткові якісь заохочення пенсійні вони теж будуть мінімізувати. Тобто населення буде жити гірше. Але для населення це не лише те, що вони витрачають на соціальний сектор. Для населення це і рівень інфляції, який є.
І якщо вважати, що вони будуть переходити з того курсу, який ми зараз бачимо на рівні приблизно вісімдесят рублів за один долар, вони перейдуть до курсу, скажімо, сто рублів за один долар, це буде означати, що населення біднішає. Це буде означати, що депозитні вклади, які відкриті в рублях, стають меншими.
Відповідно, будуть виникати проблеми, бо це потягне і банківський сектор, який дуже недобре себе зараз відчуває. Приблизно дванадцять відсотків так званих поганих кредитів у них – це не критично, але це дванадцять відсотків. Дванадцять із ста людей, які взяли кредити, просто по них не розраховуються. І це такий дуже негативний сигнал.
Звичайно, що це ще далеко для того, щоб я сказав, що падає банківська система. Якби я бачив на рівні біля двадцяти п’яти, я б сказав би, що в них почалися серйозні проблеми. Ні, в них просто лише початок. Це лише початок великої цієї історії, яку вони мають пережити, якщо будуть санкції.
Але знов-таки ми говоримо з вами про тоталітарну державу. Вони постійно вимірюють настрої населення, вони небайдужі до настроїв населення. Вони їх вимірюють не для того, щоб допомогти населенню, а для того, щоб знати, коли треба дати команду фас власному силовому блоку. І вони це зроблять за крок до того, як зрозуміють, що населення може зрушитися з тієї точки, в якій вони зараз знаходяться. Вони фіксують, вони дивляться, вони моніторять.
І думати, що ми маємо справу з просто з такими, хто взагалі не має стратегії, не розуміється, це було б дуже небезпечно.
Вони ворог достатньо сильний, ворог аналітично підкований, ворог, який знає, що він робить, і ворог, принаймні стосовно власної країни, діє не на крок, а на декілька кроків вперед. Вони тримають ситуацію або намагаються тримати ситуацію в повній такій контрольованій зоні.
Україна: дефіцит у 30 мільярдів і ризик недоотримання допомоги
Але так само хочу обговорити й ситуацію в нашій країні з економікою. Днями прем’єр Корецький сказав, що у нас ситуація наближається до критичної. Саме ситуація з державними фінансами. І поки, на його думку, парламент зволікає із законопроєктами, у нас загроза недоотримання майже тридцяти мільярдів доларів міжнародної допомоги, якої ми, очевидно, потребуємо. У нас теж є дефіцит. Як ви думаєте, чи вийде покрити всю цю суму коштами партнерів? І як так взагалі вийшло, що у нас раптово чи не раптово виник на таку суму дефіцит? Можливо, у вас є здогадки або факти щодо цього?
Ми з вами знаємо, що ми прогнозували на цей рік отримання допомоги й кредитного ресурсу з боку наших союзників і партнерів у розмірі приблизно п’ятдесят один мільярд доларів. Отримали за вісім з половиною вже місяців приблизно біля двадцяти мільярдів доларів. П’ятдесят один повинні були, двадцять отримали, тридцять один мільярд доларів недоотримано.
І ми знаходимося вже в середині вересня, і залишилося достатньо мало часу для того, щоб ми отримали решту коштів. Це колосальний виклик для нашої фінансової стійкості.
Ця ситуація виникла в силу цілого ряду причин. Головне, звичайно, війна. Росіяни бомбардують, атакують нашу країну… наших людей, звичайно, але і нашу економіку. І наша економіка втрачає можливості, в тому числі стосовно власного економічного зростання.
У держбюджеті було закладено економічне зростання на цей рік біля двох з половиною відсотків. Добре, якщо ми зможемо зрости в цьому році на пів відсотка. Це буде добре. Тобто недоотримане зростання внаслідок цих атак, принаймні я б оцінив біля двох відсотків недозростання нашого ВВП.
Якщо в грошовому виразі це приблизно чотири мільярда доларів, ну і це приблизно півтора мільярда доларів, які мусили б зайти до нашого державного бюджету, що є щонайменше. А півтора мільярда доларів – це значна сума.
Тобто внаслідок цього ми не зросли, недоотримали кошти. Ми не зробили те, що повинні були б зробити, і те, що ми обіцяли, коли відправляли листа до Міжнародного валютного фонду. І в цьому листі, який було підписано головою Національного банку, міністром фінансів, прем’єр-міністром країни й президентом країни, ми самі взяли на себе зобов’язання, що обіцяємо зробити все для того, щоб зберігати фінансову стійкість країни в належному, якщо робити коригування на війну, стані.
Але ми не зробили цього. Можна багато причин шукати, сказати, що в цьому винні депутати. Це просто перекласти з однієї голови на іншу. Тому що відразу може виникнути аргумент стосовно того, а чому, коли відправляли цього листа з нашими обіцянками, чому до цього не провели дискусію хоча б з депутатами, керівниками фракцій, комітетами, ну з кимось. Тобто так воно виглядає, не дуже, на мій погляд.
Але те, що виглядає не дуже на погляд економіста, не означає, що це дійсно так. Бо там завжди є, коли ми говоримо про державний рівень, політична доцільність, політична можливість, геополітика і багато інших факторів, які можуть бути застосовані. Тому правильне рішення з точки зору економіста не завжди означає, що воно може бути виконано.
І тому завжди було б краще дати два або три варіанти: найкращий, середній і такий, що, якщо ці два не може зробити, то може зробити цей третій. І це все одно краще, ніж нічого не робити.
Але теж правда, що якщо мова йде про ті ж самі законопроєкти, які треба голосувати, то давайте все ж таки не забувати, що ми отримуємо кошти, в тому числі від Європейського Союзу. І, скажімо, оце, що так активно дискутується у нас в країні стосовно того, вводити чи не вводити податок на посилки вартістю до ста п’ятдесяти євро.
Ну і спробуйте пояснити це в Німеччині, в Польщі, в Румунії, в Естонії, в Латвії та в інших країнах стосовно того, чому їхні громадяни платять це з цього року всі, от просто всі. Всі двадцять сім країн-членів Європейського Союзу сплачують цей податок. Вони віддають цей податок, віддають власні кошти до власного державного бюджету. Частково кошти з їхніх державних бюджетів, в тому числі й віддаються нам.
Важко пояснити, чому вони це повинні зробити, а ми це не повинні зробити. В мене є тисяча аргументів, чому нам цього не потрібно зробити. Але це знов-таки не пояснення для європейських платників податків, на гроші яких ми фінансуємо наш дефіцит державного бюджету.
Є на порядку денному й інші моменти. Скажімо, все те, що відбувалося з колцентрами, з розкритими цими механізмами, як це працювало. І ми тільки отримали цю інформацію. Європейці так само отримали, і в них теж можуть виникати питання стосовно того, а чому Україна не хоче торпедувати, скажімо, реформу правової системи. Для них це логічне питання. Це може бути недостатньо логічне, не на часі для нас, але для них це логічне питання.
Тобто думати, що ми отримуємо… Але ж це входить у кластери, які ми маємо виконати, так?
Правильно, і це будуть конкурси для всіх правоохоронних органів, в тому числі на крісло генпрокурора. Тому дуже чекаємо, щоб дійсно цей прозорий конкурс був, бо це вимога міжнародних партнерів, наш вступ в ЄС.
Правильно. І є третій фактор, який теж треба тримати в голові, якщо ведеш такого плану аналіз, чому коштів не вистачило. Тому що коли в тебе коштів немає і коли ти живеш в дефіцитній зоні, як ми, то збільшувати видатки по будь-яким напрямкам видається, я б сказав дипломатично, достатньо ризиковано. Цього краще не робити. А ми це робили.
Маються на увазі ось ці всі програми, які там: єБачок, те, що видавалися додаткові кошти на скринінги, єПакунок і так далі.
Воно добре, це зробити добре, але треба ще мати для цього гроші. Якби політики не мали поруч із собою фінансистів і економістів, то, звичайно, вони пороздавали б гроші всім. Але проблема в тому, що цих грошей не вистачає. І гроші – це завжди найжорсткіше обмеження, які є для державної політики в будь-якій країні світу.
Тому я вважаю, що повністю цей обсяг коштів ми не отримаємо. Нам треба негайно переходити до плану Б. І план Б, на мій погляд, це негайний перегляд всіх наших видатків, просто негайний. Єдине, що ти можеш зробити в короткотерміновій перспективі, – це не шукати додаткові надходження до державного бюджету, а зменшувати видатки. Це єдине, що може працювати в короткотерміновій перспективі.
План Б – повний перегляд, повна ревізія всіх видатків, обирання тих видатків, які взагалі можна зараз скоротити. Просто прибрати з державного бюджету, викинути з державного бюджету. Просто вони добрі та гарні, але грошей на це немає. Колись потім можна буде.
Сподіваємось, що Корецький це розуміє. Перепрошую, тому що він в Нафтогазі працював, тому і він якраз таки оптимізував багато процесів, багато, скажімо так, непотрібних департаментів позакривав. Тому сподіваємось, що він це розуміє і знає, як прибрати ці видатки додаткові, а можливо й основні, але тим не менше, потрібно щось з цим робити. Але часу не так багато.
Чорне море, зерно і світова продовольча криза
Хочу у вас уточнити ще й так само, що нам робити із закритим Чорним морем і неможливістю вивезти наше зерно, що теж є величезною, ну, скажімо так, нашою валютною виручкою, яка йде зазвичай в державу якраз таки восени. Тут у нас, на жаль, цього немає. І міністр аграрної політики каже, що будемо шукати якісь методи, як зберігати зерно в Україні, поки не запрацював нормально зерновий коридор. Що з цим робити? Чи є взагалі шанс на те, що зерно цього року буде якось поступово вивозитись? Чи поки в нас ось такі взаємні обстріли йдуть, з російської та з української сторони, на жаль, поки буде такий колапс?
Я б сказав так, що ви праві, зерно – це просто наша валюта. І це теж колосальна проблема для нас. Але це і колосальна проблема для всього світу. І це не лише наш головний біль, це і їхній головний біль.
Ми зібрали приблизно сімдесят мільйонів тонн зерна в цьому році. Наше внутрішнє споживання, якщо навіть оцінювати на довоєнному рівні, – це максимум двадцять мільйонів тонн. Тобто п’ятдесят мільйонів тонн – це щонайменше готові до вивезення з країни. П’ятдесят мільйонів тонн.
А ми вирішуємо дійсно нашу економічну проблему, бо це для нас колосальний теж виклик з точки зору нашої власної економіки. Але для світу це проблема, яка пов’язана з голодом. Наше зерно – це приблизно чотириста п’ятдесят мільйонів людей, які можуть бути нагодовані цим зерном. П’ятдесят мільйонів тонн зерна – це годування протягом року приблизно чотириста п’ятдесят мільйонів людей. І це колосальний просто обсяг, колосальна кількість людей.
І якщо їх не годувати, а це мова йде про найбідніші країни світу, ми можемо очікувати нових міграційних хвиль. Ми можемо очікувати зростання ціни на зерно, що в принципі ми вже бачимо, і воно настільки колосальне, наскільки можна згадати за останні, навіть не знаю, десять, може, років, може, більше.
Туреччина вже каже, що це дуже впливає зараз на світ, і вже війна торкається не лише України та Росії, а й усього світу, і закликає Путіна зупинити війну. І Туреччини зокрема, бо якщо дивитися на міграційні потоки, вони ж будуть іти не тільки на більш-менш успішну Іспанію і на марокканські, іспанські анклави, які є в Африці, вони ж будуть іти і на Туреччину, вони будуть іти по всьому світу.
Ми можемо очікувати так само, якщо дивитися геоекономічну карту, що таке саме буде і міграційна хвиля навіть до Вірменії. Тобто там є багато, багато викликів. Так що чим скоріше це вирішиться, тим краще буде для всього світу. Це не лише наш головний біль.
Наш головний біль, в тому числі, це економічний. Ми вивозили морем приблизно, скажімо, від п’яти до семи мільйонів тонн зерна на місяць, якщо мова йшла в довоєнний період часу. А навіть у період війни, після того як було розблоковано Чорне море для наших кораблів-зерновозів, ми вивозили приблизно п’ять мільйонів тонн зерна на місяць.
Зараз ми не вивозимо навіть, останні дані, пів мільйона можемо вивезти через море з колосальними ризиками, але можемо. Пів мільйона. Ще максимум, який ми можемо вивозити наземним транспортом, сухопутним транспортом, шляхами, – це ще приблизно півтора мільйона тонн зерна на місяць. Тобто ми говоримо про два мільйони.
А що робити з рештою зерна? Його треба десь зберігати. Зберігати – це колосальна проблема, бо це додаткові інвестиції. Де взяти гроші? Це питання. Чи прилетить, чи не прилетить з боку росіян, бо вони просто будуть атакувати ці зони зберігання теж, нема жодних сумнівів.
Це стосується перемир’я з ними. Вони будуть продовжувати це робити, тобто збіжжя наше атакувати. Тобто тут дуже важке питання. Але в грошах, якщо міряти, ми знаходимося в зоні колосального торговельного дефіциту. Наш торговельний дефіцит на місяць – це приблизно п’ять мільярдів доларів, навіть вже більше. По року ми маємо приблизно шістдесят мільярдів доларів дефіциту торговельного. Його треба фінансувати. Якщо ні, то тоді в нас вибудовується так званий девальваційний тиск.
Тоді вирішиться це питання? Ну, наприклад, чи можемо уявити, що хоча б після виборів до Держдуми дійсно там будуть переглядати умови принаймні транспортування зерна? Тому що росіяни ж теж втрачають, тому що на Новоросійськ так само летить?
Я думаю, що це питання з високою долею вірогідності буде вирішено. І це не тому, що Путін це хотів би зробити, а тому, що тиск на Путіна буде йти не лише з боку наших Збройних сил або з боку Сполучених Штатів Америки, а і з боку тих, з ким він намагається, я не скажу співпрацювати, але намагається сидіти за одним столом, бути там в полі зору, де він є, якщо хочете, зараз навіть васалом. Він хотів би цього.
Путін не посміє просто продовжувати саме в цьому шляху ескалацію, саме зерновому рухатися. Бо є Іран, з яким він намагається бути у відносних таких позитивних, нормальних, робочих відносинах. Є країни Африки, де він намагається теж грати гру свого хлопця. Він не зможе просто протидіяти, скажімо, тому ж Китаю, який теж дуже не зацікавлений в тому, щоб цю карту далі Путін міг розігрувати.
Тому я думаю, що з великою долею вірогідності я вважав би, що зрештою зерновий шлях буде розблоковано. Якщо ні, ну то це будуть колосальні виклики тоді для всього світу. Для нас знов-таки вони будуть грошові, для всього світу це будуть гроші плюс повністю зміна стилю життя, просто повністю. Навіть важко уявити чотириста п’ятдесят мільйонів людей, які не можуть вижити і яким треба кудись бігти.
Це інтерв’ю було скорочено та виправлено для кращого розуміння аудиторією.
Джерело: www.24tv.ua