Монахині давали місцевому населенню приклад глибокої віри, надії та любові.
Вісімдесят років тому, 1 серпня 1943 року, 11 римо-католицьких черниць були вбиті руками нацистських загарбників. Сестра Клара Волчек регулярно навідує місце поховання “Блаженної Марії Стели та її десятьох сподвижниць”, які стали відомими як “Новогрудські мучениці”.
Про це інформує BBC News Україна.
Клара розповіла BBC у телефонному інтерв'ю з Білорусі, що монахині допомогли врятувати 120 людей, які уникли смерті, але були змушені працювати в трудових таборах.
5 березня 2000 року Папа Римський Іван Павло ІІ проголосив черниць блаженними — за крок до лику святих.
Папа запитав: “Звідки у цих жінок бралися сили віддавати своє життя в обмін на звільнення ув'язнених мешканців Новогрудка?”.
Але немає однозначних доказів того, що черниці були вбиті в обмін на звільнення полонених.
ТСН.ua пропонує читачам адаптацію історії життя і смерті новогрудських мучениць, опубліковану Catholicism Pure & Simple.
Коли перші монахині з Ордену Пресвятої Родини з Назарету прибули до Новогрудок 4 вересня 1929 року, це було невелике містечко на східних землях Республіки Польща (тепер Білорусь), з національно різноманітним населенням.
Першою апостольською працею монахинь у Новогрудку, як умовою освітньої діяльності — монахині утримували школу — було служіння, пов'язане з церквою Преображення Господнього, яку називали “Бяла Фара” (Біла церква). Монахині давали місцевому населенню приклад глибокої віри, надії та любові. Від початку своєї діяльності монахині намагалися розпізнати потреби суспільства.
Під двома окупаціями
Початок Другої світової війни 1 вересня 1939 року та окупація цих земель спочатку радянськими, а потім німецькими військами порушили порядок і злагоду спільноти в Новогрудку. Під час радянської окупації, коли монахині не могли офіційно керувати школою, вони стали набагато ближчими до місцевих жителів. Вигнані з дому, з забороною носити свій одяг, вони переживали труднощі повсякденного життя і бачили страждання мешканців Новогрудка та околиць, бачили заарештованих і вивезених у степи Казахстану та до Сибіру.
Під час німецької окупації монахині могли носити свій одяг, і вони повернулися до монастиря, щоб бути знаком надії для замучених людей. Парафіяльна церква, наповнена віруючими, також була таким знаком під час обох окупацій.
Німецький терор
Коли до міста Барановичі прибули спеціальні підрозділи гестапо, терор проти цивільного населення міста і околиць посилився. Перша масова страта відбулася 31 липня 1942 року в лісі біля Новогрудка. Тоді було страчено 60 осіб, у тому числі двох священиків: о. Міхала Далецького, новогрудського декана та о. Юзефа Кучинського, було розстріляно.
Навесні 1943 року черниці активізували свою релігійну та благодійну діяльність. Замучені режимом мешканці Новогрудка шукали розради і спокою в костелі, де о. Олександр Зенкевич, єдиний вцілілий священик в околиці, вранці відправляв Службу Божу, а ввечері, коли виставляли Пресвяті Тайни, вірні разом зі священиком і сестрами-монахинями читали вервичку.
Наступна хвиля терору сталася в ніч з 17 на 18 липня, коли близько 120 осіб — отців та інших членів польських родин — були заарештовані з метою страти. Вдень с. Марія Стелла під час зустрічі з о. Зенкевичем сказала: “Боже мій, якщо потрібно жертвувати життям, нехай вбивають нас, а не тих, хто має сім'ї. Ми навіть молимося про це”.
Це було спільне рішення монахинь і с. Марії Стелли, як настоятельки дому, яка розповіла про це капелану. Тих, хто був засуджений до смерті, вивезли на роботи до Німеччини. Деяких звільнили. Транспорт вирушив на захід 24 липня 1943 року. Всі, хто був вивезений, пережили війну.
Мученицька смерть монахинь
Перед загрозою смерті єдиного в околиці священика о. Зенкевича, якого розшукувало гестапо, с. Марія Стелла висловила готовність сестер пожертвувати своїм життям. 31 липня 1943 року с. Марію Стеллу попросили прийти до Гебітскомісаріату, розташованого в будівлі колишнього воєводського управління, о 19.30.
Усний наказ дав німець, який прийшов до монахинь у цивільному одязі. Після вервиці 11 монахинь Назаретської Родини разом зі своєю настоятелькою пішли до будівлі. Монахині вважали, що найгірше, що могло з ними трапитися, це вивезення на роботу до Німеччини. Дванадцята сестра Малгожата Банас, яка повинна була доглядати за церквою і капеланом, залишилася вдома.
Далі все відбувалося дуже швидко. Вирок вже був винесений. Знищення священиків і монахинь у Новогрудку було завданням поліції безпеки в Барановичах. Поліція підпорядковувалася Центральному управлінню безпеки Рейху, її метою було повне знищення християнства. Тому монахині не почули жодних звинувачень і не було ніякого слідства.
Після двогодинного візиту до канцелярії черниць вивели під конвоєм, наказали сісти у вантажівку і повезли в напрямку військових казарм. Через інтенсивний рух гестапівці вирішили повернутися назад. Одну ніч черниці провели в камері поліцейської дільниці, молячись і лежачи навзнак, готуючись принести в жертву своє життя.
У неділю, 1 серпня 1943 року, на світанку черниць вивезли і вбили в невеликому березово-сосновому лісі, за п'ять кілометрів від міста. Завдання виконали офіцери льотного загону з Барановичів. Монахині загинули мученицькою смертю, вони були вбиті нацистськими катами. Вижив о. Зенкевич і всі ті, за кого монахині пожертвували своїм життям.
BBC пишуть, що наступного дня отець Зенкевич служив месу, і помітив, що на місці, де зазвичай були монахині, було порожньо. Він відчув “смуток”.
Готуючись до сповіді, він дізнався, що черниць вбили того ранку, 1 серпня 1943 року. Мотив йому був незрозумілий. Священик чув припущення, що це була помилка — гестапо хотіло вбити членів іншого релігійного ордену, підозрюваних у допомозі радянським партизанам.
Потім о. Зенкевич сам переховувався. У березні 1945 року, після розгрому нацистів у цій місцевості, він керував ексгумацією тіл черниць і перепоховав їх біля їхньої церкви.
Источник: www.tsn.ua
