Вигляд нігерців, які розмахують пропутінськими плакатами і російськими прапорами, викликає у багатьох на Заході почуття тривоги.
Минулого тижня переворот у Нігері сколихнув не лише африканський регіон Сахель, але й міжнародну спільноту в цілому. Нігер був останнім прозахідним оплотом у регіоні, відомому як африканський “пояс переворотів”, що посилювало побоювання стосовно того, що військовий переворот може дестабілізувати регіон і зашкодити багаторічним зусиллям у боротьбі з тероризмом.
Про це пише Time.
Проте вигляд нігерців, які розмахують пропутінськими плакатами і російськими прапорами, викликає у багатьох на Заході почуття тривоги. Ці картини створюють різкий контраст для західної громадськості, якій часто говорили, що російський президент Володимир Путін є “вигнанцем у всьому світі”.
Останніми роками ми стали свідками “нової боротьби за Африку”, коли такі великі держави, як Росія і Китай, а також зростаючі регіональні потуги, такі як Об'єднані Арабські Емірати, здійснюють значні дипломатичні та економічні набіги на континент.
Ці держави, згідно з дещо проблематичним наративом “нової боротьби”, витісняють вплив традиційних колоніальних держав, таких як Велика Британія і Франція. Наприклад, у переважно франкомовній Західній Африці Франція колись була домінуючою іноземною державою у дев'яти з 16 країн регіону станом на 1980 рік, тоді як сьогодні це лише три країни.
Однак наратив про “нову боротьбу” не враховує, що присутність Росії в Африці не є новою. Гана, Гвінея та Малі є прикладами, коли Радянський Союз на чолі з Росією згадують як потужну антиколоніальну силу, що прагнула звільнити африканців від європейського та американського (і капіталістичного) гніту.
Радянська участь в Африці була широкомасштабною і включала в себе економічну та військову допомогу урядам соціалістичного спрямування та ополченцям, які вели визвольні війни. Відтоді і дотепер Росія зберігає дипломатичну присутність у більшості африканських країн, що триває десятиліттями.
Останніми роками в Африку хлинули потоки російських озброєнь, які з 2018 року становлять 40% озброєнь, імпортованих африканськими країнами. Тим часом, фінансована державою група найманців “Вагнера” стала глибоко залученою в інтереси безпеки таких країн, як Центральноафриканська Республіка і Судан, забезпечуючи не лише військову підготовку, а й охорону золотих та інших копалень в обмін на частку прибутку.
Хоча за загальним обсягом торгівлі з Африкою Росія значно переважає Китай, вона зберігає значний вплив на континенті. Це стосується не лише озброєнь, але й критично важливого сільськогосподарського сектору — континент має серйозну залежність від імпорту продовольства, що ставить Росію в унікальне становище, яке Китай чи інші країни не можуть легко заповнити.
Дезінформаційні кампанії також посилили російський вплив через антиколоніальні меми, які перетворилися на акції на вулицях Чаду, Малі та інших країн. Ці зусилля, схоже, принесли Росії дивіденди в ООН, де під час неодноразових голосувань на Генеральній Асамблеї ООН кілька африканських країн або голосували проти, або утримувалися від засудження війни Росії в Україні.
Минулого року протестувальники розмахували російськими прапорами після перевороту в Буркіна-Фасо. Цього року — Нігер. Якщо американські та європейські лідери прагнуть уникнути повторення цього сценарію, їм доведеться змінити тактику.
Звичайне мислення призведе до того, що африканський континент буде набагато тісніше пов'язаний з Росією та її “безмежною дружбою” з Китаєм, ніж із Заходом. Якщо не змінити курс, США і Європа будуть дедалі більше відставати в питаннях допомоги, торгівлі, передачі озброєнь і дипломатичної взаємодії — ключових джерелах міжнародного впливу.
Щоб переломити ситуацію, Захід повинен взяти на себе подальші зобов'язання щодо розширення торговельних зв'язків та інвестицій в Африку. Попередні торговельні угоди були охарактеризовані як “поцілунок смерті”, оскільки вони сприяли недобросовісній конкуренції, яка шкодить африканським робітникам. (Хоча звинувачення в “дипломатії боргової пастки” та експлуататорському видобутку ресурсів також лунали на адресу Китаю та Росії, відповідно).
Щоб належним чином завоювати серця і уми, нові торговельні та інвестиційні угоди повинні бути справедливими і стійкими, заохочувати розвиток африканських галузей промисловості і скорочення бідності.
США і Європа також повинні збільшити бюджети Агентства США з міжнародного розвитку та інших подібних організацій, щоб західні країни не втратили значну частину свого впливу в Африці на південь від Сахари, який ґрунтується на допомозі.
Розподіл більшої влади в міжнародних організаціях — в тому числі “поділ пера” з непостійними членами Ради Безпеки ООН — також може допомогти. В іншому випадку, західній громадськості слід готуватися до того, що російський триколор буде вимахувати частіше, ніж американський.
Інформація про авторів статті: Коллін Мейзел — заступник директора з геополітичного аналізу Центру міжнародних перспектив ім. Фредеріка Парді Денверського університету, експерт з геополітики та моделювання Гаазького центру стратегічних досліджень, а також позаштатний науковий співробітник Центру Стімсона.
Адам Шиманський-Бургос — науковий співробітник Центру міжнародних перспектив ім. Фредеріка Парді Денверського університету.
Источник: www.tsn.ua
