Зі студентської аудиторії – в окоп. Історія одного десантника 26.04.2023 09:00 Укрінформ “На війні найбільший страх – що про тебе скажуть у майбутньому і що буде з державою”
Десантник Ілля Ярош із Житомира ще з підліткового віку усвідомив, що доведеться стати на захист України. Тоді він переймався подіями на фронті і писав про них вірші.
Коли розпочалася повномасштабна війна, Ілля навчався на четвертому курсі. Хлопець двічі ходив у військкомат, просився у тероборону, але на війну його не взяли, порадили завершити навчання. Аби не сидіти склавши руки, він займався волонтерством.
Після бакалаврату Ілля Ярош заніс свої документи у військкомат, не сказавши про це рідним. Все літо займався спортом, бо розумів, що добра фізична підготовка на війні знадобиться. У кінці серпня минулого року він уклав контракт із ЗСУ і приєднався до лав 95-ї окремої десантно-штурмової бригади. За пів року служби Ілля став командиром відділення бригади і зараз перебуває у районі Кремінної.
Паралельно із цим 22-річний військовослужбовець продовжує навчання у магістратурі, а нещодавно видав збірку своїх віршів «Романтичні редути».
ЩОДЕННИК ВІЙНИ У ВІРШАХ
Ми домовляємося з Іллею про розмову на недільний ранок, коли в нього має бути можливість поговорити. У визначений час він виходить на відеозв’язок. З екрана телефона зі мною вітається молодий хлопець, але з кожною хвилиною розмови переконуюся, що це мужній чоловік, який зробив свідомий вибір, змінивши студентську аудиторію на окоп.
Коли росія розпочала війну на сході Україні, Іллі Ярошу було 13 років. Він розповідає, що вже тоді уважно стежив за подіями на фронті.
«Пам’ятаю, як на День Незалежності у 2014 році дивився телевізор, там були новини про Іловайськ, за подіями в якому я тоді стежив, а через кілька днів стався «Іловайський котел». Про це є згадка у моєму вірші «Уривки зі щоденника солдата»: «Не знаю, як ми вийшли з Іловайська. Мене хтось виніс на горбі…» Коли я почав писати вірші, були Світлодарська дуга, Авдіївка, а для окремих людей війна давно відійшла на другий план, і на фоні цього я вже не міг стримувати своїх емоцій. Ще перед Майданом я намагався писати щоденник, висловлювати в ньому свої роздуми, а віршики, як їх тоді називав, формувалися в думках, але я їх не записував. Потім той щоденник загубився, тож вирішив, якщо так сталося, значить, писати не потрібно. У січні 2016 року я почав активно записувати те, що виникало в голові у формі віршів», – ділиться Ілля.
Ще у школі хлопець зацікавився історією України, аналізував її віхи і розумів: аби вберегти державу, доведеться боротися. Коли почалися розмови про можливе повномасштабне вторгнення росії в Україну, Ілля усвідомлював, що це трапиться, і паралельно обговорював із друзями, з якими займався фехтуванням, як у такому разі вони будуть діяти.
У лютому 2022 року Ілля учився за спеціальністю «Право» на четвертому курсі Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського».
«24 лютого я в гуртожитку в Києві прокинувся від дзвінка: «Тобі нічого не чути? З тобою все нормально?» Мені телефонували батьки і друзі. Потім подивився новини і зрозумів, що почалося те, чого я очікував. Мене одразу вмовляли виїжджати з Києва, а я майже весь день 24 лютого з усіма сперечався, що нікуди не поїду, адже столицю нашої держави треба обороняти, бо якщо візьмуть Київ, то в українській обороні буде дуже швидкий провал. Потім мене переконали, мовляв, підеш у житомирський військкомат, будеш захищати свою сім’ю. Я подумав і вирішив, що поїду, але далі Житомира – вже ні ногою», – пригадує початок війни Ілля Ярош.
ПІСЛЯ НАВЧАННЯ – У ВІЙСЬККОМАТ
Хлопець приїхав у Житомир і, попри вмовляння рідних, наступного дня пішов у військкомат разом з молодшим братом. Тоді там були величезні черги чоловіків, готових захищати Україну, тож хлопцям-студентам відмовили. У територіальній обороні їм сказали те саме і порадили продовжувати навчання. Виїхати з рідними в село Ілля відмовився і залишився в Житомирі. Він удруге пішов у військкомат, але місця для нього знову не знайшлося, тому хлопець приєднався до волонтерського руху, якому допомагав до серпня минулого року.
«30 червня я отримав диплом, мене вже нічого не стримувало, тому 3 липня знову пішов у військкомат у Житомирі і сказав, що хочу на військову службу. Там уже були набагато менші черги, ніж у лютому. За кілька тижнів пройшов усе необхідне, мені сказали чекати дзвінка», – говорить військовий.
За словами Іллі, рідним він не сказав, що заніс документи у військкомат. Навчання на магістратурі вирішив продовжувати на заочній формі. У середині серпня йому зателефонували й повідомили, що за два тижні він вирушить на військову службу.
Цікавлюся, як сприйняв те, що нарешті буде в ЗСУ, на що Ілля відповідає:
«Сприймав це все холодним розумом. Я готував себе до цього, впродовж літа займаючись спортом. Єдина проблема, що треба було якось сказати мамі. Вона вмовляла нікуди не їхати, але я сказав, що тут просто сиджу без діла, а треба робити щось більше».
ПЕРШИЙ БОЙОВИЙ ДОСВІД
30 серпня Ілля Ярош уклав контракт із ЗСУ. Попросила його пригадати своє перше бойове завдання.
«Спочатку нас усіх зібрали. Це були молоді хлопці, більшість із яких мали таку саму історію, як я, – приходили у військкомат кілька разів, і хотіли підписувати контракт. Нас усіх посадили в автобус, і ми поїхали проходити місячний курс молодого бійця. Потім відбувся розподіл по частинах. Я потрапив у 95-ту бригаду і приступив до виконання бойових завдань. Першим завданням, яке мені дали, було посилення спостережних пунктів на одній із ділянок фронту. Нашу групу висадили на визначеній точці, до самого спостережного пункту, де ми мали окопатися, лишалося три кілометри. Оскільки це перше завдання, я взяв із собою більше речей, ніж потрібно, а нести їх було трохи виснажливо. Та я виявився такий не один. Зрештою, ми дісталися до точки, окопалися, нам сказали спостерігати, і зорієнтували, звідки може рухатися ворог. Як тільки ми окопалися, щоб можливі обстріли не застали нас зненацька, нам сказали переміститися в інше місце, де треба було окопуватися по-новому, і вже там перечікували атаку ворога. Ми сиділи під обстрілами і тримали лінію оборони», – розповів десантник.
Ілля говорить, що війна навчила його швидко реагувати і діяти. Якщо швидко окопатися і замаскуватися, є шанс, що ворожа артилерія і дрони не помітять, а відтак українські бійці опиняться у більш сприятливому становищі. Війна також дала усвідомлення того, що до кожного бійця має бути індивідуальний підхід, адже у всіх за плечима свій досвід.
Запитую в Іллі, що найважче для нього на війні.
– Найважче психологічно, коли ми з побратимами виконуємо різні завдання. У таких випадках починає гризти совість, що ти не з ними, – говорить військовий. – На війні найбільший страх, що про тебе скажуть в майбутньому, що буде з державою, її суверенітетом, нашою національною ідентичністю.
«РОМАНТИЧНІ РЕДУТИ»
До першої сесії в магістратурі Ілля готувався у бліндажах. У свої 22 роки він уже командир відділення. Зараз Ілля перебуває на напрямку Кремінна.
«Я командиром відділення став тому, що зумів організовувати свою роботу, можу аналізувати інформацію, працювати з документами, розібратися в організаційних питаннях, надавати юридичні консультації бійцям. У нашому підрозділі є багато молодих хлопців, які у 18-19 років, ще до повномасштабної війни вирішили йти на захист України, аби звільнити схід і Крим. Зараз їм по 20 років, і вони найдосвідченіші хлопці в підрозділі, до них дослухаються старші за віком бійці, які були тепер мобілізовані», – каже військовослужбовець.
Паралельно з військовою службою та навчанням Ілля Ярош нещодавно видав першу збірку своїх віршів «Романтичні редути». Перед відправленням на військову службу він зайшов у друкарню, а далі всіма видавничими формальностями займалися його рідні та друзі.
«Ця збірка була ідеєю, яку планував втілити, коли знайду гарну роботу, але вирішив реалізувати цей задум зараз. Я хотів, щоб на збірці стояв рік видання 2022-ий, бо це логічне завершення всього, що пройшли я та українці до повномасштабної війни», – розповідає військовий.
У його збірці історичні мотиви переплітаються з особистими переживаннями. Перші примірники отримали рідні, друзі та побратими Іллі. Він і далі пише вірші вже на війні. Ними планує доповнити свою збірку, продовження якої буде більш ліричним. Десантник каже, що все написане після 24 лютого – це новий період його життя. У ньому він щодня наближає перемогу України.
Майбутню перемогу нашої держави, в якій військовослужбовець цілком переконаний, він бачить спочатку на військовому, а потім на дипломатичному фронті.
«Насамперед це має бути військова перемога, бо історія нас вчить, що поки ми не покажемо свої військові здобутки, дипломатія не діє. Сьогодні наша армія і гуртування українського народу будують міцне підґрунтя для перемог на дипломатичному рівні», – вважає Ілля.
І додає, що про перемогу обов’язково напише у своїх віршах.
Ірина Чириця, Житомир
Фото Іллі Яроша
ЗСУ Десантники Війна з росією Кремінна Поезія
Источник: www.ukrinform.ua
