Історія морської візитки міста, зображення якої вибито на монетах і поштових марках
Білосніжна вежа посередині акваторії Одеського порту, круті сходи до самої води, проблиски червоного вогню потужністю понад мільйон свічок. Головний маяк Одеської затоки справляє незабутнє враження. Однак мало хто знає передісторію морської візитки міста, зображення якої вибито на монетах і поштових марках, а брекватор порту увійшов до Книги рекордів України… як найдовший модний подіум України.
І хоч 13 вересня Мінінфраструктури оголосило вільний доступ туристів до чотирьох стратегічних морських об'єктів, зокрема й до Воронцовського маяка, більшість екскурсоводів обмежує його півтисячолітній "родовід" історією спорудження маяка Великофонтанського. Тож кореспонденти Укрінформу вирішили не лише скористатись нагодою і глянути зблизька на модернізований символ "морської столиці" України, а й поспілкуватись з людиною рідкісної професії "маячник" Іваном Ціховичем, який уже понад 64 роки служить доглядачем Воронцовського маяка, іншими працівниками Одеського району Держгідрографії. А заразом і поцікавитись, як функціонує головний маяк Одеської затоки "у супрязі" з двома створними, а також особливостями семи "реінкарнацій" Воронцовського та "мігрувань" узбережжям Одеси навігаційних споруд – його попередників.
Іван Ціхович
ДОГЛЯДАЧ МАЯКА
Розмову з журналістами легендарний доглядач маяка розпочав із частування виноградними гронами, які він із дружиною виростив поряд зі службовим приміщенням у порту.
"Бачите, як рясно цього року вродив виноград, – простягнув кілька кетягів, – жаль, не може порадіти моя дружина Галина Миколаївна, з якою разом висаджували. Ми ж обидвоє з подільського краю, де сади майже в кожному дворі. А тут хоч місця й небагато, але все ж для виноградної лози вистачило. Служба маячника така, що вимагала, особливо у перші роки, постійної присутності в порту…"
В одноповерховій будівлі на краю причалу – пункт дистанційного управління Воронцовським маяком, що служить своєрідним "капітанським мостиком" для навігаційної вахти. Зараз звідси можна оперативно реагувати на зміну ситуації, стежити за справністю обладнання та взаємодією головного маяка з Одеським створним, навіть усувати збої в функціонуванні навігаційного обладнання, що особливо важливо під час штормової погоди.
Свою службу на маяку Ціхович розпочав в інших умовах у далекому 1956 році, після загибелі свого попередника Віктора Ковача, який не зумів утриматись на обледенілому брекватері, добираючись на роботу, і зісковзнув у високі крижані хвилі. "Знаючи, що праця на маяку – серйозне випробування, я все ж не відмовився від роботи на Воронцовському. Хоч був у свої 22 роки першокласним радистом, непоганим кравцем і мав водійські права", – згадує Іван Тимофійович свій вибір, зроблений усупереч батьківським порадам.
Службу на Воронцовському поєднував із вечірнім навчанням в Одеському технікумі електрозв'язку і гартував характер. А пересвідчитися в тому, що у Чорного моря крута вдача, і фамільярності з ним недоречні, випало вже у новорічний вечір 1957-го. Повертаючись надвечір із вахти, теж ледь не потонув разом із колегою – вахтовим маяка у крижаній воді, коли за лічені хвилини на акваторію порту опустився туман, а через 650-метровий хвилелом, яким рухався "стежкою маячника", почали перекочуватись під поривами вітру чимраз вищі хвилі. Ударом однієї з них обидвох чоловіків таки змило з бекватора. І якби через чверть години не підоспів екіпаж чергового баркаса, навряд чи вони залишилися б живі…
Не раз і не два чатувало лихо на вахтових маяка і в наступні роки. Зокрема, коли зірвався з якоря неподалік навігаційної споруди болгарський танкер «Лом», і хвилі понесли його в напрямку суховантажника «Моздок», завантаженого хімічним вантажем. Внаслідок зіткнення танкер вибухнув – і за якихось дві години над палубами обох суден зійшлися хвилі, а хімвантаж розкидало по всій акваторії порту.
А в лютому 1993-го й самому маяку добряче дісталося внаслідок зіткнення з 44-тисячетонним контейнеровозом ZIM-Antverp. Виходячи з порту в умовах туману, капітан не зумів розійтися з Воронцовським – вдарив його носом у район радіорубки, зірвав споруду з молу і розколов майже навпіл! Знадобилось два роки, щоб відновити маяк, а власникам контейнеровоза непрофесійність капітана обійшлась у два мільйони доларів.
На щастя, людських жертв тоді вдалось уникнути, але іноді за ризиковані й непрофесійні маневрування судноводіїв маячники розплачуються своїм здоров'ям. Як це трапилось, приміром, при проходженні поряд з Воронцовським катера «Захід» – бортом судно придавило доглядача маяка Козловича, що зазнав тяжких травмувань при несенні вахти.
ПЕРШИЙ ЕЛЕКТРИЧНИЙ НИНІ НА ДИСТАНЦІЙНОМУ УПРАВЛІННІ
Після серії схожих подій маячник Ціхович добився переведення Воронцовсього на дистанційне управління. А згодом – ремонту й відновлення гідроізоляції підводної частини споруди, в конструкції якої експерти виявили 200-міліметрову наскрізну тріщину, що виникла від удару суховантажника ZIM Antverp, а також інші тріщини й порожнини, спричинені жорсткими умовами навігації у відкритому морі. Оскільки під час сильних штормів вода на палубі маяка іноді піднімалась майже на метр висоти, затоплюючи обладнання.
"Усю свою енергію віддаю, – наголосив ветеран гідрографічної служби, – щоб Воронцовський був надійним орієнтиром для мореплавців".
А керівник відділу маяків Одеського району Держгідрографії Віктор Щербаков додає: "Фахівці компанії Minova Carbotech, що в цьому році виконували ремонт підводної частини маяка, вприснули під тиском 300 атмосфер понад 50 кубометрів поліуретанових сумішей у заздалегідь просверлені 500 отворів нижньої частини конструкції, що дозволило заповнити всі тріщини і знову перетворити на моноліт нижню частину споруди, зведеної близько 150 років тому".
Віктор Щербаков
За словами капітана 1-го рангу в запасі, під час модернізації Воронцовського також замінено застаріле енергообладнання. Для забезпечення ефективного автономного енергоживлення маяка, що був електрифікований першим в Україні і тодішній Російській імперії та в четвірці перших у світі маяків, цьогоріч запроваджено фотоелектричні модулі, які вдень заряджають акумулятори від сонячного світла. Усього встановлено чотири сонячні, дві акумуляторні та одну гальванічну батареї. Крім того, завдяки світлодіодним лампам вдалося майже в 100 разів скоротити обсяги споживання енергії.
Маяк також забезпечений, на випадок виникнення перебоїв електропостачання з міської мережі, резервними джерелами енергоживлення. Так само передбачено невпинну подачу під час туману потужних сигналів наутофону, що нагадують гудки морських лайнерів.
Воронцовський разом з Одеським маяком та двома створними навігаційними спорудами, залишається провідним дороговказом для сотень теплоходів, що рухаються курсом на три торговельні порти Великої Одеси.
ЗАДНІ МАЯКИ У ЖИТЛОВОМУ БУДИНКУ ТА В ПАРКУ
– Уже за 22-25 миль до убережжя штурмани орієнтуються на потужну базову станцію Одеського маяка, який безупинно приймає від супутника, опрацьовує і надає мореплавцям диференційні поправки щодо місцеперебування в морі з точністю до одного метра. А при наближенні, зокрема до Одеси, судна шикуються в лінію на вогні Воронцовського переднього і Створного заднього маяків. І лише крізь лінзи бінокля можна розгледіти, що прийомний світловий сигнал для прокладання безпечного фарватера подається Заднім маяком створу з вікна невеличкої башти на одному з 5-поверхових житлових будинків мегаполіса, – зауважує Щербаков.
– Чим же викликане "поселення" маяка у 5-поверховий жиловий будинок? – цікавимось у фахівця-гідрографа.
– Подіями повоєнного часу, – каже Щербаков, – а саме: гострою потребою десятків судноводіїв, що прямували в 1944-45 роки курсом на Одесу, в навігаційній підтримці при прокладанні безпечного фарватера до морського порту. Адже при відступі військ із міста у вересні 1941-го Воронцовський маяк підірвали. Тож у сорок четвертому вирішено було спорудити на його місці, на краю Рейдового молу, тимчасовий дерев'яний маяк висотою 10 метрів, щоб забезпечити захід суден до порту, що доставляли будматеріали, пальне. Але для ефективного проведення теплоходів фарватером потрібен був ще один маяк – Задній маяк створу. І розмістити його треба було на одній лінії з дерев'яним Воронцовським маяком, щоб вказувати суднам безпечний напрямок руху до порту. От і надбудували чотиригранну башточку на будинку № 5 на вул. Преображенській, 5, тимчасово розмістивши в ній… "Одеський створний маяк".
А пізніше "тимчасовий" статус маяка трансформували у постійний, найменувавши Заднім маяком створу. І абсолютна більшість одеситів, що проходять повз діючу навігаційну споруду в центрі міста, навіть про це не здогадуються…
Так само мало кому відомо, що другий Задній маяк створу функціонує на стрімкому обриві морського берега в Центральному парку культури та відпочинку ім. Тараса Шевченка, який ще називають Рішельєвським. Оскільки саме тут 185 років тому, в далекому 1835-у, було споруджено портовий маяк і названо його на честь першого одеського градоначальника дюка Армана де Рішельє.
За словами капітана 1-рангу в запасі Щербакова, "другий Задній маяк створу (офіційно – Задній створний знак №396 другого коліна підхідного каналу порту) функціонує в парі з Переднім створним знаком №395, розміщеним на хвилеломі гавані й забезпечує суднам безпечний вихід по другому коліну у відкрите море".
ПЕРЕДТЕЧІ ВОРОНЦОВСЬКОГО І "МОДНИЙ" РЕЙДОВИЙ МОЛ
Втім, не менш цікава передісторія Воронцовського маяка, його попередників, "реінкарнацій" і "мігрувань" навігаційних споруд узбережжям Одеси. Інша справа, що деякі екскурсоводи ігнорують їх, уникаючи згадок про середньовічні витоки місцевих маяків, ведучи відлік від 1845 року, коли був відкритий маяк, який пізніше назвали Воронцовським. Хоч авторитетні історики стверджують, базуючись на писемних джерелах, що предтечею "династії" Воронцовського та інших місцевих маяків були маяки Качибеївський та Хаджибейський.
Як не згадати також сповнену трагізму історію маяка на мисі Великого Фонтану, будівництво якого розпочав за 10 років до зведення Воронцовського один із землевласників Олександр Тевтул? Меценат влаштовував щоліта пікніки на березі моря, де придбав 54 гектара землі й посадив сад. В один з таких вечорів гості землевласника розпалили на березі велике багаття. Вогонь здалеку помітив екіпаж судна, що проходило мимо, і вирішив причалити до берега, сплутавши його з маяковими вогнями. Корабель розбився об скелі, не обійшлося без жертв. Переживаючи свою провину за трагедію, Тевтул передав половину прибережної землі, 27 гектарів, під забудову монастиря й маяка. Ще стільки ж згодом виділила міська влада. І в 1827 році на плато Великого фонтану з'явився перший Одеський маяк, який відповідав усім стандартам того часу, а сам мис згодом назвали Маячним.
Щоправда, через близькість до обриву маяк довелося згодом перенести, і в 1901 році навігаційну споруду відкрили заново – подалі від обриву. Але на початку Другої світової "мігруючий" маяк підірвали. І лише третій Одеський маяк, споруджений у повоєнні роки, функціонує понині.
Ще один маяк спорудили у 1835 році на високій скелі, що нависала над пристанню, і назвали його Рішельєвським. На цій прибережній території раніше знаходили залишки давніх будівель, пов'язаних із середньовічним поселенням і портом Качибеїв (Хаджибей). Як вважають історики, функціонував тут раніше і Качибеївський маяк, зведений у період Княжої доби засновниками замку і порту (письмова згадка 1415 році в "Хроніці" Длугоша). Згодом, у 1760-і роки, турки, захопивши цю приморську територію, перебудували кам'яний замок і маяк, а в 1791 році фортеця й порт перейшли в руки генерала Дерибаса. І невдовзі фортечні мури були зруйновані, а Хаджибейський маяк ще довго продовжував вказувати мореплавцям шлях до порту. Уже – Одеського. Аж доки на тому ж плато не запалив вогні маяк Рішельєвський.
Цікаво, що невдовзі тут же було споруджено Карантинну фортецю, військові казарми і в'язницю, в яку ледь не потрапив, за однією з міських легенд, поет Олександр Пушкін. Коли вирішив навідати свого "брата Льовушку", що служив у фортеці. Оскільки черговий офіцер прийняв поета за шпигуна. А після того, як непорозуміння з'ясувалось, офіцери влаштували пиятику з нагоди візиту столичної знаменитості. І врешті-решт, на гаупвахту потрапив той самий черговий, який хотів заарештувати Пушкіна за "шпигунство".
Зараз там, де були середньовічні мури і Хаджибейський, теж мигає вогнем маячна вежа – Задній створний навігаційний знак, що в парі з маяком на брекваторі, орієнтує судноводіїв на підхідний канал Одеського порту.
А сусідній Рейдовий мол віднедавна знаменитий не лише "стежкою маячника", а ще й внесенням до Книги рекордів України – як найдовшого модного подіуму України.
Фото: Думская
Уперше брекватор став став місцем проведення Grand Show, яке можна знімати лише з повітря. У дефіле на молу взяли участь 80 моделей, які представляють колекції восьми одеських дизайнерів. За словами організатора Odesa Fashion Week Зарини Семенюк, основною метою встановлення рекорду є популяризація головної визначної пам'ятки і символу Одеси – Воронцовського маяка.
Источник: www.ukrinform.ua
