Зроблено багато. Належить зробити – ще більше. Світова криза – це колосальне випробування, але Україна тримає удар
21 квітня 2019 року, рівно рік тому, в Україні пройшов другий тур президентських виборів. Всі пам`ятають ту безпрецедентну цифру вподобань виборців, які він зафіксував: 73 відсотка. Ще через місяць новий президент Володимир Зеленський приступив до виконання своїх обов’язків, ще через два – в Україні було дочасно обрано Верховну Раду наступного скликання, а ще за місяць – в кінці серпня – призначено новий уряд. Тобто владу в країні, принаймні дві її ключові гілки – законодавчу і виконавчу – було перезавантажено повністю.
Чого досягли президент Зеленський і вся його команда за ці 12 місяців? Звісно оцінки, з огляду на внутрішньополітичну ситуацію, будуть різними – інакше й бути не може. Правда і те, що у всьому світ саме цей рік був особливий – тобто, не тяжкий, а дуже тяжкий. І випробування ці не завершилися досі, вони лише наростають по експоненті. А що Україна, яка рішуче розгорнулася до змін? Коли об’єктивно, то як вона пройшла і проходить цей період?
Курс, заявлений Революцією гідності, не змінився – Україна йде в об’єднану Європу і в НАТО. Війна з російським агресором продовжується, хоча зусилля до того, щоби її було справедливо для України закінчено, докладаються великі та вже приносять результат. Боротьба з корупцією, наразі, вражаючих результатів не демонструє, але підвалини для неї – і на законодавчому, і на виконавчому рівні – закладені серйозні, тож є підстави сподіватися на прогрес. Світова криза, яка лише розгорається, у світі – це критичне випробування і для економіки української, і для нації. І поки що ми тримаємось достойно, хоча й важко нам. Але давайте по порядку.
ВІЙНА І МИР
Нормандський формат, який фактично було поставлено на паузу ще у 2016 році, знову працює – йдуть контакти, приймаються рішення. І важливо те, що це вдається робити за незмінно твердої позиції України: в рамках загального врегулювання – спочатку мають бути вирішені безпекові питання. Йдеться про повне і повсюдне припинення вогню, вивід російських окупаційних військ та незаконних збройних формувань, вивід зброї, передача Україні контролю над кордоном на Донбасі і лише потім – політика – зокрема, місцеві вибори. Крім того, українська сторона, президент Зеленський, знайшовши підтримку союзників, запропонували на грудневому саміті у Парижі внесення змін до мінських домовленостей задля їх приведення до реалій сьогодення. Адже за п`ять з половиною років, які минули після підписання Мінська-1, багато чого в світі та в Україні змінилося, і це «багато» має бути враховане в процесі реалізації Мінських угод.
Важливе й те, що за демонстрації всіх цих принципових підходів, інтенсифікувалося просування до завершення війни. Завдяки особистій участі Зеленського вдалося звільнити частину полонених та заручників, які утримувалися у Росії та на окупованій території. У тому числі й тих, хто провів роки (!) у неволі, зокрема – Олег Сенцов, Олександр Кольченко, Роман Сущенко та інші. Повернулися з полону екіпажі українських військових суден, захоплених агресорами в листопаді 2018 року в районі Керченської протоки. Два катери і буксир також були повернуті, хоча й пограбовані окупантами.
А ще – відбулося розведення військ у Станиці Луганський, Золотому і Петровському. Побудовано міст у Станиці Луганській. На межі з анексованим Кримом були збудовані КПВВ «Чонгар» і «Колончак».
Нарешті, створено телеканал «Дім/Дом» – для мовлення на окуповані території – з проукраїнським інформаційним і розважальним контентом. За його допомогою на окупованій території Донбасу поширюються українські наративи та правдива інформація про Україну – це вперше за шість років.
ПОЛІТИЧНА СИСТЕМА І АНТИКОРУПЦІЯ
У липні-серпні минулого року було перезавантажено Верховну Раду. Не всі в Україні підтримали це рішення, але є об’єктивні факти. Так, вони не завжди позитивні. Ті ж 16 тисяч одиниць беззмістовного «поправочного спаму» до закону, який розблоковує (в умовах пандемії і світової економічної кризи!) співпрацю України з Міжнародним валютним фондом – це однозначний негатив і попередження про небезпеку. Але поки що є на дія на те, що спротив олігархічного лобі буде подолано.
Позитивом є те, що Верховна Рада 9-го скликання без зволікань прийняла закони, які не ухвалювалися попередніми скликаннями. Завдяки введенню жорсткої відповідальності – аж до карної – зведено до мінімуму факти «кнопкодавства» і депутатських прогулів. Скасовано депутатську недоторканність, яка перетворювала мандат на таку собі індульгенцію на будь-які вчинки і злочини. Прийнято новий Виборчий кодекс, за яким, наступний український парламент обиратиметься за пропорційною системою з відкритими списками. Нарешті, прийняте законодавство щодо запуску в Україні земельного ринку. Так, в Україні є чимало політиків, бізнес-структур, простих людей, яким це рішення не до вподоби. Але це саме той випадок, коли треба було починати, – не могла більше Україна залишатися у списку 6 (!) чи не найвідсталіших країн світу, де продавати землю заборонено.
Нарешті, вперше в історії України ухвалено закон про імпічмент президента, який був ініційований самим Зеленським.
Є, звісно, й така деталь: за рік в Україні змінилося уже три уряди. Чи були помилки при створенні двох з них у Раді 9-го скликання? Були. Он, у діючому уже півтора місяці КМУ Дениса Шмигаля досі не зайняті кілька міністерських позицій. А дехто з нових міністрів не протримався й місяця… Але надію дарує те, що формування обох урядів пройшло в парламенті без звичних для української політики «договорняків» та торгів за контроль над потоками та корупційні схеми.
Між тим, було забезпечено повну оперативну незалежність НАБУ – те, що Бюро не могло отримати з 2015 року. Це і право на прослушку, і можливість безпосередньо звератится по допомогу до міжнародних партнерів. На жаль, НАБУ ще не скористалося вповні отриманими можливостями. Крім того, було розпочато реформу системи прокуратури, що включає в себе звільнення так званих «прокурорських олігархів» – дуже впливових та відповідно – заможних посадових осіб прокуратури, які благополучно «переживали» усі попередні влади в Україні.
ЕКОНОМІКА ТА БІЗНЕС
Світову економіку охопила небувала криза, пов’язана з пандемією коронавірусу. Але, якщо об’єктивно, циклічна криза насувалася ще з другої половини минулого року. І, зауважте, саме в цей період міжнародні рейтингові агенції – Standard&Poors та Fitch – підвищили рейтинг України зі стабільним прогнозом. Паралельно зростав курс української валюти – майже на 15% протягом 4-го кварталу минулого року. А це дозволило Національному банку України накопичити золотовалютні резерви на рівні $25 млрд, що означає стабільність, передусім.
Звісно, були і проблеми. Високий курс гривні створив проблеми для українських експортерів, а відтак – для промислового сектору. Втім, Нацбанк і фінансовий блок уряду утримують ситуацію, а прогнозоване відновлення «дешевого» кредитування МВФ додає упевненості: Україна пройде через світову кризу з мінімально можливими втратами.
Докладніше щодо низки ключових галузей. Енергетика – багаторічне і бездонне джерело корупції української верхівки:
• Вдалося домогтися зрушення галузі з мертвої точки – і завдяки участі в європейських структурах, і через рішучість українського керівництва. У найкоротші терміни та у співпраці з ЄС був проведений анбандлінг Нафтогазу – розділення функцій енергопостачання для подолання корупції і підвищення ефективності.
• За підтримки союзників, ми домовилися з Росією про продовження транзиту газу через територію України на вигідних для української сторони умовах, а саме: застосовується принцип “качай або плати”, який дозволяє Україні отримувати сплату від російського Газпрому, навіть якщо газу прокачується менше, ніж передбачено контрактом. На практиці це – мільярди доларів щороку.
• Вдалося отримати від Росії гроші за рішенням арбітражу у Стокгольмі. Хоча Росія довго відмовлялась від сплати цих коштів, у кінцевому підсумку, після переговорів президентів України та Росії, Москва перерахувала 2,9 млрд доларів з загального обсягу у 5 млрд доларів. Частину сум Україна раніше отримала газом.
Фінансовий сектор, економіка, боротьба з корупцією:
• Закон, який передбачає так званий спліт – ліквідацію Національної комісії з регулювання ринків фінансових послуг та розподіл повноважень з регулювання фінансового ринку між НБУ та Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку. Це було однією з ключових вимог наших західних партнерів і дозволить створити в Україні фінансову систему, що відповідає міжнародним стандартам. Боротьба тривала з 2015 року.
• Створений реальний механізм концесій, що дозволив залучати досвідчених міжнародних інвесторів до українських інфраструктурних об’єктів. Перші концесійні конкурси – по портах «Ольвія» і «Херсон» вже успішно завершилися.
• Розроблено і запроваджуються заходи з підтримки малого і середнього бізнесу під час «коронакризи». Зокрема, запроваджені законодавчі зміни, які дозволяють бізнесу отримувати відстрочки по виплаті кредиті, відсотків за ними. Розроблено програму по наданню безвідсоткових кредитів для поповнення обігових коштів. Єдина умова: гарантії збереження під час кризи не менше 80% робочих місць.
• Розпочалася програма “Велике будівництво”, яка дозволить не лише побудувати та відремонтувати тисячі кілометрів доріг, тисячі соціально важливих об’єктів – але й створит тисячі нових робосих місць.
• Піднято ліміти доходів для ФОПів, які були незмінними майже з часів Януковича.
• Розпочалася реалізація програми доступних кредитів для малого бізнесу за рекордно низькими ставками 5, 7 і 9%.
• Скасовано статтю Кримінального кодексу за фіктивне підприємництво, яка фактично не працювала, але дозволяла корумпованим правоохоронцям шантажувати бізнес.
• Ухвалено низку законів, які полегшать експорт українських товарів до країн ЄС (так званий «промисловий безвіз»). Наприклад, йдеться про те, що в ЄС визнаватимуть надані Україною сертифікати відповідності та якості.
• Значно спрощено і осучаснено стандарти будівництва. Ліквідовано ДАБІ – Державну архітектурно-будівельну інспекцію – джерело корупції в галузі.
• Ухвалено закон, який вимагає здійснювати на електронних торгах державні закупівлі обсягом від 50 тисяч гривень. Завдяки йому, уже не можна розбивати закупівлю на дрібні контракти і уникати прозорих конкурсів.
• Розпочалася підготовка до приватизації десятків державних підприємств – корупційних монстрів, які завжди були годівничкою для можновладців. Показовий приклад – Укрспирт. Надходження в бюджет від виробництва спирту зросли майже у 8 разів.
СОЦІАЛЬНІ ПИТАННЯ
Тут завжди важко, але разом з тим:
• Так, енергоносії здешевіли істотно на світовому ринку. Але ж ми знаємо нашу бюрократію і «зацікавлених осіб», які традиційно воліють такого не помічати. Відтак, був знайдений реальний механізм для зниження тарифів на тепло та гарячу воду. В залежності від регіону та постачальника це дозволило знизити суми в платіжках – аж до мінус 30 відсотків.
• Розроблено і запущено програму допомоги людям, які втратять роботу внаслідок кризи.
• Розроблений механізм доплат для пенсіонерів старшої вікової групи. Також, під час «коронакризи» буде здійснено доплати пенсіонерам, які отримують 5 тис. грн. і менше.
• Українським добровольцям, які боролися проти російської агресії на Сході, надано статус учасників бойових дій.
• Завершені основні будівельні роботи лікувально-діагностичного корпусу лікарні Охматдит – ці роботи тривали майже 10 років.
Це лише очевидні факти. Водночас, Укрінформ запитав оцінку політологів щодо того, як змінилася країна за рік, що минув від другого туру президентських виборів, на якому переміг Володимир Зеленський.
Основна думка експертів про першу річницю Зеленського на посаді президента: попри всі прорахунки, динаміка позитивна. Якщо доповнити роботу над помилками новими зусиллями – країна рухатиметься вперед.
Петро Олещук, політолог:
«Безумовно, далеко не все із того, що було зроблено, очікувалося, як і далеко не все, що очікувалося – зроблено. Але визначальні зміни таки є».
– Насправді, за цей рік багато що змінилося в українській політиці. Хоча більшість із цих змін не настільки очевидні й, мабуть, не зовсім відповідають тим очікуванням, які мали виборці щодо нового українського президента. Ми повинні розуміти, що коли Зеленського обирали, при чому досить серйозною більшістю, то різні групи його електорату мали різне бачення того, що чекають від свого обранця. Для когось це було виключно протестне голосування проти минулої влади, а в ширшому сенсі – минулої еліти. І в цьому контексті Зеленський мав геніальне гасло: «Зробимо їх разом!». Хтось мав очікування соціально-економічного характеру, хтось сподівався, що закінчиться війна і тому подібне. Так, далеко не все із того, що було зроблено, очікувалося, як і далеко не все, що очікувалося – зроблено. Але, як на мене, найбільш визначальні зміни є.
Це, по-перше, серйозне оновлення політичної еліти. Чимало людей, які зараз обіймають серйозні державні посади – їх ще рік тому або ніхто не знав узагалі, або знали лише окремі аналітики. Це і весь попередній Кабмін, і більшість нинішнього, і Разумков, і Гончарук, і Шмигаль… Прийшло багато нових людей. Далеко не завжди це призвело до якісних змін в управлінні, далеко не всі з них виявилися готовими до цих посад. Але, насправді, такого перезавантаження еліт в сучасній українській історії ще не було. В тому ж 1991 році збереглася стара номенклатура, яка й почала будувати нову країну. Щодо відповідних рішень, то було ухвалено чимало такого, про що ще вчора важко було уявити: скасування депутатської недоторканності, скорочення депутатського корпусу, ухвалення Виборчого кодексу, зрештою, ринок землі. Останнє, мабуть, найбільш значиме рішення, як би дехто до нього не ставився. Тож, зроблено багато, при чому із того, що тривалий час відкладалося через відсутність політичної волі, відповідної підтримки тощо.
Та й, у принципі, змінився характер, змінилося ставлення українських громадян до влади. Обрання нового президента ознаменувало завершення десакралізації влади. І це, до речі, показало відмінність українського шляху від, наприклад, шляху інших пострадянських країн, як ото Білорусь, Росія тощо.
Безумовно, всі ці процеси протікають досить болюче. Протягом останнього року проблем було чимало, і економічного плану, і в питаннях щодо врегулювання конфлікту на Донбасі. З одного боку, обстріли ведуться, люди гинуть, війна триває. Тож важко говорити про те, що ми впевнено рухаємося шляхом миру. Однак з іншого – процес обміну полонених відновлено і, що важливо, без участі Медведчука.
Узагальнюючи: не абсолютно все подобається, але те, що Україна за цей рік змінилася, – факт».
Володимир Фесенко, політолог:
«Зеленському вдалося те, про що його попередники могли лише мріяти»
– Якщо в загальних рисах описувати те, що змінилося, то я би сказав так: у нас розпочався грандіозний і, можливо, найбільш масштабний і незвичний експеримент за всю історію незалежної України. Вперше до влади прийшла людина, яка раніше зовсім не була пов’язана з політикою, не мала жодного досвіду в державному управлінні, в політичному процесі. І ця людина привела до влади приблизно таких самих. Навіть не знаю, чи можна знайти якісь аналоги у світі. Ну, коли до влади приходила людина не з політики, – було, і навіть з такою ж професією, як у Зеленського. Але, щоб наскільки масштабно… Напевно, в часи революції, десь на Кубі…
Дива, на яке сподівалися більшість виборців, не відбулося, але й катастрофи не сталося. І ми розвиваємося за специфічним, оригінальним сценарієм. Змін достатньо багато. Вперше – монобільшість у парламенті. Вперше ми стали свідками такого явища як турборежим і, власне, інших рекордів Верховної Ради. Так, ці рекорди, скоріше, кількісні, але це також ознака того, що щось розвивається інакше. Однак, показово й те, що система не змінилася: почала працювати в такому турбулентному режимі, але кардинально не змінилася…
Тепер конкретніше про перемоги і не дуже.
Що вдалося? Якщо говорити про досягнення Зеленського, то перший і головний результат: він кардинально перезавантажив політичні еліти, тобто реалізував на практиці «народну мрію» переважної більшості – привів до влади нові обличчя: на 80% оновився парламент, на 90% – уряд (маю на увазі перший – Гончарука). Оновлення дійсно масштабне. І це, повторюся, можна вважати головним результатом, хоча – неоднозначним. Та про це дещо пізніше.
Друге досягнення – концентрація влади. І тут, на подив, усі або переважна більшість чекали, що Зеленський буде слабким президентом. А що сталося? За допомоги Андрія Богдана та інших людей з команди Зеленський достатньо швидко – за три-чотири місяці – сконцентрував у своїх руках майже максимальну владу. Отримав контроль і над парламентом, і над урядом. І тут його можна порівняти, мабуть, тільки з Януковичем.
Третій результат – вдалося розблокувати мирний переговорний процес по Донбасу. Три роки результату не було, а тут – Зеленському таки вдалося дотиснути Путіна і провести саміт «Нормандської четвірки», обміни, один із них – по звільненню моряків і політв’язнів, зокрема Олега Сенцова – напряму з РФ, а також розведення військ. Це локальні успіхи, але, порівнюючи з тим, що було – це просування вперед. Хай маленька і примарна, але таки з’явилися надія, що конфлікт на Сході вдасться врегулювати. Принаймні, Зеленський демонструє своє щире прагнення до цього.
Окремо я би відзначив ще декілька речей.
Перше – скасування на рівні Конституції депутатської недоторканності та ухвалення закону про імпічмент. Двадцять років ні те, ні інше зробити не могли. Зробили. Друге – низка непопулярних рішень, а головне з них – ринок землі. Хто знає, може, саме завдяки цьому він залишиться в історії.
А тепер про те, чого не вдалося. Головна невдача – кадрова політика. Ті помилки, еклектичність команди, яка сформувалася в парламенті, в уряді, і навколо нього… Але це, на мій погляд, було неминуче і закономірно. Тому що до влади прийшла людина, яка не мала власної команди. Цю команду формували поспіхом, особливо – кандидатів у депутати ВРУ. З урядом, і першим, і другим – те ж саме. А оскільки не було досвіду та компетенції – помилки неминучі.
Еклектика в команді Зеленського… З одного боку, вона відображає неоднорідність його електорату – там є і прихильники миру з РФ, і войовничі патріоти, і ліберали, і популісти тощо, а з іншого – це відображення політичного світогляду самого Зеленського.
Окремим пунктом хочу виділити «нові обличчя». Відбулася руйнація міфу. Чому це невдача? А тому, що для Зеленського це була головна ідея, головна рушійна сила. Здавалося: досить привести до влади нових, молодих людей – і все достатньо швидко зміниться. І от руйнація цього міфу… В одному з інтерв’ю Зеленського відчувається переосмислення цінностей, що він уже не вірить тільки в молодих, і тільки в нових. Зеленський сам тепер каже, що цих критеріїв замало, потрібна селекція нових.
Нарешті останнє – швидко і кардинально не вдалося вирішити усі системні проблеми української політики та суспільства. Це і низька ефективність державних інститутів, державного управління як такого, це і корупція, і низький рівень життя тощо. І, найголовніше, це питання війни та миру. Зеленський методом бліцкригу хотів вирішити усе швидко. Спробував, але не вийшло. Проблеми складні, кавалерійською атакою, турборежимом їх не вирішиш. І тому це теж невдача. Однак, цитуючи російського класика, «опыт – сын ошибок трудных».
Український Центр суспільного розвитку
Валентин Гладких, політолог:
«Зеленському, попри всі негаразди, вдається зберігати достатньо високу підтримку серед громадян. І це важливий критерій»
– Є кілька критеріїв за якими можна оцінювати успіхи або провали будь-якого політика. Особисто для мене це підтримка виборців. Якщо ми подивимося на результати соцопитувань, яких за цей рік було чимало, то побачимо, що попри всі негаразди, цілком обґрунтовані підстави для невдоволення, критику, Зеленському вдається зберігати достатньо високу підтримку серед громадян. І це свідчить про те, що заряд оптимізму, який українське суспільство отримало після виборів, досі є, і це важливо. Люди, у принципі, підтримують те, що робить влада. Це один аспект, суто електоральний, психологічний. Оптимізму і довіри не втрачено.
Другий, не менш важливий критерій – як політик виконує свої програмні обіцянки, а у Зеленського, до слова, таких аж 71. Наразі він повністю виконав лише шість – відкликання народного депутата, спрощення процедури притягнення депутата до кримінальної відповідальності, імпічмент президента, Виборчий кодекс, матеріальне заохочення для викривачів корупції, сприяння розвитку цифрової грамотності населення, ну, і ринок землі, який запуститься у 2021 році. Натомість одну обіцянку, яка стосується закону про народовладдя – провалив, хоча це була перша програмна обіцянка. Щодо решти, то вони у процесі виконання.
Щодо проблем, то, по суті, вони залишилися ті самі. Перш за все, це відновлення територіальної цілісності України. Утім за останній рік зроблено певні кроки в напрямку вирішення: відновилася робота у «нормандському форматі», відбуваються обміни полоненими тощо.
Те ж саме стосується корупції. Так, на найвищих щаблях влади її поменшало. Але той факт, що президенту і прем’єру не заносять валізки з грошима, ще не означає, що ці валізки зникли. Тобто, з корупцією борються недостатньо.
На превеликий жаль, Зеленському також не вдалося вирішити соціально-економічні питання в країні. Розумію, що не підфартило з епідемією коронавірусу, падінням цін на сировинному ринку, погіршення на фінансовому тощо, але це питання кон’юнктури. Утім, це вельми слабка втіха для людей, які сподівалися, що з приходом Зеленського їхнє життя покращиться. Факт залишається фактом.
Источник: www.ukrinform.ua
