Стратегія Байдена: Китай, глобальний вплив і Україна » Інформаційні новини світу
Главная » Україна » Стратегія Байдена: Китай, глобальний вплив і Україна

Стратегія Байдена: Китай, глобальний вплив і Україна

Стратегія Байдена: Китай, глобальний вплив і Україна

24.09.2021 12:58

Укрінформ

США націлилися на відновлення глобального лідерства, але це поки негативно впливає на американську політику в Європі

За вісім місяців роботи адміністрації Джо Байдена зовнішня політика США зазнала помітних змін – у порівнянні з попереднім американським урядом. Передусім, Штати суттєво збільшили свої міжнародні амбіції, а також (на відміну від Трампа) фінансові ресурси для повернення собі ролі глобального лідера. Яскравим підтвердженням цьому стало реагування на пандемію та кліматичні зміни, а також посилення впливу США в окремих регіонах з акцентом виключно на дипломатію.

Але водночас, як і за президентства Трампа, незмінною залишається стратегія Сполучених Штатів у протистоянні Китаю. Вона навіть стала більш потужною. Натомість такий підхід створив негативний та подекуди руйнівний вплив на європейському напрямі політики США.

СТРАТЕГІЯ ПРОТИ КИТАЮ

Ще на початку березня кабінет Байдена випустив перший великий документ на 24 сторінки, який окреслював основи політики національної безпеки нової адміністрації. У ньому, зокрема, підкреслювалося, що Китай вважається тепер «єдиним конкурентом, потенційно здатним об'єднати свою економічну, дипломатичну, військову й технологічну потужність, щоби створити стійкий виклик стабільній та відкритій міжнародній системі». Іншими словами, з цього моменту лише Китай (без натяків на таку ж роль Росії) став головним противником Америки.

Як наслідок, протягом наступних місяців Сполучені Штати зосередились на посиленні протидії китайській експансії як у сфері глобальної торгівлі, так і в політичному вимірі, а також у військовій сфері. У Байдена продовжили політику попередньої адміністрації, зокрема, щодо збереження торговельних обмежень проти КНР і протидії поширенню китайських цифрових технологій.

Однак справжнім «тектонічним зсувом» у цьому процесі стало створення нового альянсу AUKUS. Австралійсько-Британсько-Американський союз суттєво змінив баланс сил у Індо-Тихоокеанському регіоні, де комуністична влада КНР намагалася поступово посилити свій вплив. Адже крім розширення військової присутності в Південно-Китайському морі, Пекін створював загрози для морського бізнесу, вів агресивний неврегульований рибний промисел у регіоні. Недавно влада КНР ініціювала торговельні обмеження проти Австралії (союзниці США) після того, як Канберра підтримала ідею розслідування в Китаї щодо походження коронавірусу SARS-CoV-2. Крім того, на початку року влада в Пекіні ув’язнила зі звинуваченнями в шпигунстві кількох громадян Австралії, у тому числі, журналістку й письменника, які критикували комуністичний режим.

Звісно, на цю ситуацію не можна було не відповісти, адже відсутність реакції означала би мовчазну згоду Заходу на дії Пекіна. Й головним акцентом став союз трьох країн AUKUS.

ЯК ПОСТРАЖДАЛА ЄВРОПЕЙСЬКА ПОЛІТИКА США

На жаль, адміністрація Байдена припустилася серйозної помилки під час створення тристороннього альянсу, що спричинило різку, емоційну й болісну реакцію офіційного Парижа. Франція втратила контракт на побудову 12-ти дизель-електричних підводних човнів, сума якого наразі оцінюється в $66 мільярдів. Взамін Австралія домовилась про закупівлю у США більш сучасних атомних субмарин.

Це стало суттєвим ударом по ВПК Франції – союзника США по НАТО, тому реакція Парижа є цілком обґрунтованою. Але, з іншого боку, зрозуміла також мотивація Австралії й США – вони зацікавлені у створенні адекватної противаги китайським ВМС, які починають агресивно хазяйнувати в Тихому й Індійському океанах. Тож, флот атомних субмарин Австралії набагато більше підходить для цієї мети.

Помилка Вашингтона й Канберри полягала в тому, що вони не провели жодних консультацій із французькими партнерами заздалегідь, перед оголошенням нової угоди, аби не допустити різкого загострення ситуації. Й тепер Штати щонайменше втратили довіру Франції – однієї з ключових економік і важливого політичного центру Європи, а також (що важливо для України) учасниці Нормандського формату. Й хоча можна заперечити, що цей формат і так не працює, він все ж залишається формальним майданчиком для ведення політичних переговорів, у тому числі на рівні глав держав. До того ж, з українського боку неодноразово лунали пропозиції щодо залучення до нього США в будь-якій формі – навіть на паралельному треку, оскільки Росія все одно виступатиме проти прямої участі Вашингтона. Тим не менше, погіршення діалогу між Францією й США зовсім не сприятиме таким перспективам.

Після телефонної розмови президентів Байдена й Макрона напруження у відносинах США й Франції зменшилося, однак очевидно, що лідери так і не дійшли до взаємоприйнятної домовленості. Тож Вашингтону й Парижу тепер доведеться витрачати багато сил, а головне – часу, щоби хоча би відновити попередню довіру в діалозі. А це означає, що ситуацією може скористатися Китай, щоби поглибити розкол у Західному альянсі. У цьому є свій інтерес також у Кремля.

РОСІЙСЬКИЙ ТРЕК АМЕРИКАНСЬКОЇ ПОЛІТИКИ

Практичний підхід Білого дому Байдена до політики на російському напрямі зараз виглядає дещо інакше, ніж у перші місяці його каденції. Тоді поведінка РФ піддавалася нищівній критиці через втручання у вибори, хакерські атаки, агресію проти України, порушення прав людини тощо.

Втім, на початку літа Байден запропонував Путіну провести особисту зустріч у Женеві, від якої кремлівський лідер отримав максимальні політичні дивіденди. Тоді багато хто у Вашингтоні розцінив це як поступку Кремлю, а в Конгресі США розкритикували Байдена за те, що він спочатку не зустрівся з президентом України. Але справедливо буде визнати, що американський лідер зміг таким чином збити рівень напруження на російсько-українському кордоні, куди РФ на той час підтягнула понад 100-тисячний збройний контингент разом із броньованою технікою та артилерією.

Крім того, адміністрація Байдена зробила все, щоби дозволити добудову російського газопроводу в обхід України, відмовившись вводити санкції проти Nord Stream 2 AG – на догоду німецькому лобі та кремлівським інтересам. Цей крок Білого дому викликав гостру реакцію навіть серед однопартійців-демократів у американському Конгресі. Й тепер і республіканці, й демократи докладають зусиль, щоби змусити Байдена зупинити російський проєкт газопроводу на законодавчому рівні.

Такий розвиток подій свідчить, що в Білому домі наразі не вважають загрози для національних інтересів США з боку Росії настільки ж критичними, наскільки їх створює Китай. У Байдена з готовністю йдуть на поступки у важливих для Кремля питаннях.

Це можна пояснити, очевидно, тим, що Білий дім намагається створити умови для діалогу з Росією, аби відтягнути її від союзу з Китаєм на противагу Заходу. Адже крім спільних ворогів, у РФ і КНР є ще й глибокі розбіжності, такі як повзуча експансія Китаю на Далекому Сході, а також боротьба за вплив у Центральній Азії, де ситуацію різко ускладнила нестабільність у Афганістані. Очевидно, на цьому можуть зіграти в Білому домі. Але такий підхід виглядає щонайменше сумнівним. На ці граблі наступала кожна нова адміністрація США впродовж останніх десятиліть – допоки не ставало зрозумілим, що будь-які спроби зблизитися з Москвою приречені на провал через кардинально різні моделі існування двох держав. 

Зовнішня політика адміністрації Байдена, звісно, має широкий контекст. Його президент США висловив докладно під час промови на 76-й сесії Генасамблеї ООН. Він підкреслив, що Штати вийшли з Афганістану, завершивши таким чином участь у своїй останній війні, та зробив акцент на ролі дипломатії, а не сили. Крім того, зазначив Байден, США знову виділяють десятки мільярдів доларів на ініціативи глобального масштабу. У цьому сенсі Америка веде за собою інші країни й закріплює статус глобального лідера, який вартує дорожче за гроші.

Водночас, усі розуміють, що найголовнішим фокусом зовнішньої політики США залишається протистояння КНР – у тому числі в межах нового альянсу AUKUS, а також політики «загравання» з Росією, щоби відвадити її від дружби з Китаєм.

Наразі така стратегія Байдена об’єктивно шкодить її національним інтересам у Європі, а також несе потенційну небезпеку для українських інтересів. І хоча в цій ситуації важко уявити, що у Вашингтоні зможуть пожертвувати беззаперечною підтримкою України, саме цього вочевидь прагнутимуть добитися – бодай частково – в Кремлі.

На щастя, в США зберігається переважна двопартійна позиція Конгресу США на підтримку України, а в Держдепі й Білому домі ця політика має послідовне продовження. Однак при цьому не менш важливу роль відіграватиме активність Києва у підтвердженні стратегічного партнерства зі Сполученими Штатами.

Ярослав Довгопол, Вашингтон

Источник: www.ukrinform.ua

No votes yet.
Please wait...

Оставить комментарий

Ваш email нигде не будет показанОбязательные для заполнения поля помечены *

*