Главная » Україна » Щербаненко. 60 молитов і пістолет, що димить

Щербаненко. 60 молитов і пістолет, що димить

Щербаненко. 60 молитов і пістолет, що димить

01.08.2020 10:00

Укрінформ

Проект «Калиновий к@тяг» продовжуємо розповіддю про улюбленого італійцями письменника, автора детективів українця Джорджо Щербаненка

Якщо ви – італієць, можете ще встигнути! Залишилося чотири дні, щоб відправити ваш рукопис і взяти участь у конкурсі на отримання іменної літературної премії Джорджо Щербаненка (Premio Giorgio Scerbanenco), якою нагороджують на Апеннінському півострові письменників за найкращий детектив або роман у жанрі нуар.

Хто він такий і ким був цей белетрист з явно українським прізвищем?

– Оповідачем, справжнім і невтомним, раси Жоржа Сіменона, – так, відповідаючи на запитання, назвав свого колегу відомий італійський письменник та журналіст Оресте дель Буоно (Oreste Del Buono; 1923-2003).

Цікаво, а яким би ви запам'ятали емоційного колегу, який, незмінно захоплено відчиняючи двері, просто співав на чарівній усмішці:

– Оресте, на цьому тижні у мене виявилося ще шість свіжих трупів!

Один з найвидатніших письменників ХХ століття, письменник, який жив літературою і для літератури, з десятиліття в десятиліття Джорджо Щербаненко народжував нових персонажів, створював нові сюжети. Його донька від другого шлюбу Чечилія Щербаненко (Cecilia Scerbanenco; 1964) у недавній біографії, виданій під символічною назвою "Оповідач" ("Il fabbricante storie di") без претензій, але з такою простотою і природністю намалювала нам портрет батька, що читачеві часом здається, що цього автора він знав вічно.

Разом з тим, Оповідач ексклюзивний. Як стверджував Джорджо Щербаненко:

– Звичайно, люди діляться на хороших і поганих. По суті, ці два типи людей ніколи не змішуються, так хотілося б думати тим, хто не любить чітких розмежувань. Погана людина завжди у головному погана, навіть якщо у неї іноді бувають добрі наміри.

***

Італійський письменник українського походження Володимир (Джорджо) Валер'янович Щербаненко (Giorgio Scerbanenco) народився 28 липня 1911 р. у Києві. Батько майбутнього "італійського Сіменона" – Валер'ян Щербаненко, викладав латину і давньогрецьку мову в одній із київських гімназій. Свого часу у Римі, куди українець приїхав продовжити освіту, він познайомився з пристрасною італійською красунею; за одним із джерел, роду вона була Дзаніні (Zanini) з Фаганьї, регіон Фріулі-Венеція-Джулія, провінція Удіне.

Полюбили один одного молоді люди, народили дитя, і хотіли радіти простому людському щастю. Але світ змінився, ламаючи долі людей і майбутнє країн. Напередодні Жовтневого перевороту мати разом із шестирічним сином залишили Україну і перебралися: спершу – до Вічного міста (Roma Aeterna), згодом – до Мілана. Передбачалося, що, закінчивши справи у Києві, батько одразу ж до них приєднається, але настали буремні часи Української Революції 1917-1920 рр.

…У тяжкому очікуванні пролетіли майже чотири роки, і ніхто до Мілана до них не приїхав. Прихопивши десятирічного Джорджо, у 1921 р. стурбована дружина вирушила на пошуки. У Києві італійка у дивний спосіб стала вдовою, коли раптом дізналася, що ще кілька років тому її чоловіка, – цивільного чиновника, який носив військову форму, – більшовики взяли і розстріляли.

Хрещатик, 1920-ті роки

***

Якою Джорджо Щербаненко запам'яталася Україна? Безсторонньою…

В Одесі, коли вони з матір'ю вбиті горем чекали на корабель, який забирав на батьківщину італійців, часу було предостатньо. Підлітку врізалося в пам'ять, як однолітки знущалися з нього, кривлялися і називали "італійською свинею" ("maiale italiano").

…Повернувшись до Мілана, вдова виплакала очі, важко захворіла, а потім і зовсім злягла. Від такого удару до кінця життя вона так і не оговталася. Переглядаючи папери у батьківському архіві, наймолодша з доньок письменника – Чечилія Щербаненко – звернула увагу на кілька посилань з романів Федора Достоєвського.

Для майбутніх дослідників літературної спадщини колишнього киянина це як маяк: з підліткового віку перед Джорджо Щербаненком поставали етичні дилеми, душу не залишали демони, які до останнього мучили довготелесого італійського майстра детектива і нуара: що є Батьківщина? Що таке справедливість? Звідки тягнеться коріння зла? І коли світ врятує краса?

Не без гіркоти Чечилія Щербаненко написала:

– Україна, як країна, назавжди загинула для батька в результаті більшовицької революції. (La parte ucraina era morta per sempre con la rivoluzione bolscevica.)

***

У рідному місті матері, в Мілані, 16-річний Джорджо відмовився від імені Володимир і почав доросле життя. Довго я не міг зрозуміти, чому сталася така трансформація? Виявляється, у 1927 р. померла його мати, а Джорджо став круглим сиротою. Розраховувати на когось він більше не міг. У спогадах син написав:

– Коли мама вже лежала у лікарні, я приніс їй свою розповідь. Як справжня мати, вона зраділа успіху сина, але як справжня італійка турбувалася, мовляв, ця писанина не має ніякого практичного сенсу і дуже занепокоїлася, що у мене немає пристойної роботи.

Як ви розумієте, школу довелося кинути – з економічних причин, хоча до кінця життя Володимир Щербаненко цікавився американськими мислителями і європейською літературою.

Довелося крутитися, щоб заробити на шматок хліба. За кілька років юнак змінив безліч професій. Він працювати водієм швидкої допомоги, фрезерувальником, комірником, офіціантом, рекламним агентом, друкарем, навіть вантажником.

***

У 1930 р. 19-річний Джорджо несподівано одружився на доньці міланського торговця, 22-річній Терезі Бандіні (Teresa Bandini; 1909-2008). У подружжя народилося двоє дітей – донька Олена (Elena Scerbanenko) і син Альберто (Alberto Scerbanenko). Однак, незабаром після народження хлопчика шлюб розпався. Що стало причиною? Батьки не змогли пробачити один одному, що первісток, їхня Олена Прекрасна, померла у ранньому віці.

За словами Чечилії Щербаненко, доньки від другого шлюбу, "італійський Сіменон" був просто неперевершеним як чоловік. Саме це, на думку письменниці, зробило батька бажаним і… вразливим для жінок. Зазвичай усе закінчувалося кількома днями бурхливих пригод, короткими, але палкими романами з розлученими дамами і трьома або чотирма зруйнованими родинами.

Драми, любовні романи, спроби самогубства, екстрені госпіталізації до відділення інтенсивної терапії Джорджо Щербаненко ніколи не вигадував. Літератор їх не встигав записувати; у його житті події розвивалися швидше, ніж колізія за письменницьким столом.

***

Перша дружина великого києво-міланського письменника – Тереза Бандіні, Люба – як на український манер називав її Джорджо Щербаненко, 18 березня 2008 р. тихо згасла у своєму будинку в Женеві ( їй було 99 років). Насправді життя сірої мишки, яка завжди перебувала в тіні знаменитого чоловіка, вона не прожила. Несподівано для громадськості у 2002 р. Тереза Бандіні стала… Праведником світу ("Giusta tra le Nazioni"; "Хасидей Умот Ха-Олам")! Це почесне звання присвоюється Ізраїльським інститутом катастрофи і героїзму національного меморіалу Катастрофи (Голокосту) і Героїзму "Яд ва-Шем" – "за допомогу, надану євреям у період Голокосту".

І невдовзі під час церемонії у Женеві Золоту медаль Держави Ізраїль Терезі Бандіні вручив ізраїльський посол. Виявилося, півтора року – з 1 грудня 1943 р. по весну 1945 р. – вдова письменника, у якої на руках був чотирирічний син, ховала у себе вдома єврейську пару: Альберта та Марісу Кампелунгів. Як не допитували жінку офіцери СС, вона нікого не видала.

Більш ніж півстоліття Люба замовчувала героїчний вчинок, поки у 2000 р., випадково, в поштовій скриньці матері син Альберто не знайшов чергового листа подяки від подружжя Кампелунгів.

***

Втім, повернімося до "італійського Сіменона". Через фінансові проблеми про вищу освіту більше не йшлося. Молодому главі сім'ї довелося терміново шукати постійне джерело доходів. Нічого іншого колишній киянин не придумав, як, зрештою, зосередитися на письменницькому ремеслі. До офісу міланського видавничого дому "Angelo Rizzoli & Co.", розташованого на площі Карло Ерба (piazza Carlo Erba), Джорджо Щербаненко справно ходив шість днів на тиждень протягом наступних двадцяти років.

Це могло тривати вічно, якби не одна важлива зустріч. Під час оказії нікому не відомий клерк познайомився зі знаменитим письменником, кіносценаристом Чезаре Дзаваттіні (Cesare Zavattini; 1902-1989). І ця подія з часом перетворила звичайного коректора на одного з найпопулярніших італійських романістів. Річ у тому, що у 1936 р. сеньйор Дзаваттіні став у Мілані головним редактором кількох впливових видань видавництва Ріццолі. З його ініціативи почали виходити два нових журнали, один з яких – за антифашистський дух – за особистим розпорядженням дуче Муссоліні був закритий.

Популярний письменник потребував нової крові і зробив ставку на молодь, відкривши шлях у велику літературу талановитим юнакам. Незабаром саме Джорджо Щербаненко фактично перетворився на "італійського Сіменона", заслуженого родоначальника і класика італійського кримінального роману.

Насправді події розвивалися повільно. У 1931 р. молодий літератор дебютував у журналі, опублікувавши перше оповідання. Витончена література його захопила, і Джорджо Щербаненко заходився співпрацювати з жіночими тижневиками на кшталт "Piccola" і "Novella"; останній видавався накладом у 130 тис. примірників. З журнальних статей журналіст переключився на "рожеві" (любовні) романи, які в подачі колишнього киянина користувалися шаленою популярністю. Як точно зауважив італійський письменник Оресте дель Буоно:

– Дуже довго і незаслужено Джорджо перебував у гетто так званої "рожевої" літератури.

***

Проникати у середовище письменників довелося активно. І молодий автор став у Мілані активним учасником літературних та поетичних вечорів. Нагадаю, що тоді у місті мешкали і творили такі письменники, як Сальваторе Квазімодо, Еліо Вітторіні, Еудженіо Монтале, а також скульптор Артуро Мартіні та художник Ренато Гуттузо.

Автором Джорджо Щербаненко виявився плідним, з-за друкарської машинки він не вставав по 8-10 годин на день, тому за місяць міг написати три повісті. Через деякий час доробок белетриста склав понад 40 (!!!) любовних романів.

Схоже, саме на службі колишній киянин познайомився з … майбутнім тестем. Видавець і антиквар Джузеппе Монанні (Giuseppe Monanni; 1887-1952), родом з Ареццо, в юності грішив анархізмом, а до початку Другої світової війни співпрацював з молодим Муссоліні. У 1943 р. сеньйор Монанні втратив усе, і за кілька років його найняв видавничий дім Ріццолі на посаду редактора. Там майбутні родичі, ймовірно, і познайомилися.

В редакції Джорджо Щербаненко не можна було не помітити. Зокрема, у тижневику "Ілюстроване століття" ("Il Secolo Illustrato") у 1936-1937 рр. регулярно з'являлася його тематична колонка "Гангстери і поліцейські агенти" ("Gangsters e GMen"), присвячена знаменитим американським бандитам. У цьому ж виданні, тільки під псевдонімом Денні Шер (Denny Sher), колишній киянин опублікував сім різних побутових історій. Не на голому місці народжувався професійний белетрист.

***

Усе в його житті було логічно, хоча, навіть за законами жанру детектива, надто імпульсивно. У 1937 р. Джорджо Щербаненко закінчив служити у видавничому домі Ріццолі редактором, а на наступні два роки зайняв посаду головного редактора журналів видавничого дому "Arnoldo Mondadori Editore".

Схоже, що як експерта з американських гангстерів зі службовою поїздкою його відправили до Сполучених Штатів. Коли Джорджо Щербаненко повернувся до Італії, з собою він привіз приголомшливі літературні ідеї. Звичного для Західної Європи діккенсівського клерка: сором'язливого, делікатного, у чомусь навіть боязкого, – автор переодягнув у вигаданого героя, архіваріуса Центрального поліцейського управління Бостона Артура Джеллінга!

В італійську прозу прийшов герой нового покоління. Разом з тим, авторські романи виявилися різноманітними за змістом, хоч і являли собою лише чисту белетристику. Хоча у книгах Джорджо Щербаненка незмінно була присутня реалістична італійська дійсність, діяли живі персонажі. Романи письменника вирізняв песимізм, особлива атмосфера смутку, безнадії, що нагадує флер кінофільмів Мікеланджело Антоніоні.

Героями більшості творів Джорджо Щербаненка стали стримані, небагатослівні буржуа. Таких багато на півночі Італії, особливо у Мілані. Ці діти великого промислового мегаполісу здавалися більш схожими на меланхолійних жителів туманного Лондона, ніж на емоційних жителів Апеннінського півострова. Як пишуть літературознавці, з легкої руки Щербаненка "асфальтові джунглі" Мілана у багатьох національних детективах незабаром стали ідеальним місцем для таємничих убивств та злочинів.

***

У міланському видавництві "Arnoldo Mondadori Editore" були опубліковані п'ять авторських романів Джорджо Щербаненка, а саме цикл про пригоди Артура Джеллінга: "Шість днів на роздуми" ("Sei giorni di preavviso"; 1940), "Сліпа лялька" ("La bambola cieca") і "Ніхто не винен" ("Nessuno è colpevole"; обидва: 1941), "Печера філософів" ("L" antro dei filosofi") і "Говорить собака" ("Il cane che parla"; обидва: 1942). Оскільки дія перших детективів розгорталася зазвичай у Сполучених Штатах, літературні критики заговорили про помітний вплив таких заокеанських письменників, як основоположник літературного жанру "трилер" Едгар Воллес (Richard Horatio Edgar Wallace; 1875-1932), за чиїм романів тепер знято 160 кінофільмів.

Ось як автор описує характер Артура Джеллінга у другому романі – "Сліпа лялька":

– Артур Джеллінг був людиною приблизно сорока років. До двадцяти п'яти років він вивчав медицину, хоча одружився у двадцять чотири. Нічим більш важливим, ніж розкривати таємні змови або відомі злочини, Артур Джеллінг не займався. У його житті був один роман, якщо на цю пристрасть подивитися в іншому ракурсі. Знайшовши відомого злочинця або не повіривши результату якогось судового розгляду, він повертався додому – до дружини і сина, читав газету під час вечері, у ліжку брався за книжку, вранці з'являвся в офісі, щоб віддаватися пристрасті в архіві. Злочинцям він ніколи не давав спуску.

Цікаво, що як різнобічний письменник Джорджо Щербаненко не лише ганяв по сторінках своїх романів з пістолетом і вбивав лиходіїв, а, приміром, під псевдонімом Лучано (Luciano) у 1938-1942 рр. в жіночому журналі "Grazia", що також належить видавничому дому "Arnoldo Mondadori Editore", вів романтично-амурну колонку "Серцева пошта" ("Рosta del cuore"). Крім того, як публіцист він співпрацював з популярними італійськими газетами "L Ambrosiano", "La Gazzetta del popolo", "Resto del Carlino" та "Corriere della Sera".

***

У вересні 1943 р. разом з більшою частиною редакції "Corriere della Sera" Джорджо Щербаненко, який ніколи не приховував своїх політичних поглядів, змушений був тікати з країни. Притулок літератор знайшов у Швейцарії. Там він залишався до літа 1945 р. Після закінчення Другої Світової у Західній Європі "італійський Сіменон" повернувся на батьківщину і в Мілані з відомим видавцем Анджело Ріццолі заснував тижневик "Bella", потім працював директором жіночого літературного журналу "Novella", в якому відновив колонку "Серцева пошта".

За пропозицією видавничого дому Ріццолі Джорджо Щербаненко з нуля створив журнал "Annabella", завів там амурную рубрику "Пошта Св. Валентина" ("La posta di Valentino"). Ідея виявилася настільки популярною, що і у тижневику "Bella" довелося заснувати аналогічну колонку – "Пошта Адріана" ("La posta di Adrian"). За нехитрою лірикою та людськими долями, як справжній письменник, він побачив людські драми.

Адже у листах на адресу провідних рубрик читачі розповідали про складні обставини, а найчастіше – про особисті трагедії. Щодня стикаючись з муками і стражданнями простих людей, щось радячи, про щось розмірковуючи, Джорджо Щербаненко отримував досвід живих щемливих історій. Саме в такій атмосфері визрівав авторський стиль нуар – подекуди грубий, подекуди гіркий, але незмінно правдивий. При написанні тужливих розповідей та серії оповідань інтонацію прозаїк вибрав правильну, італійську:

– Розповідати про життя людини – чи це не молитва?

***

Джорджо Щербаненко, 1960 р.

У 1963 р. Джорджо Щербаненко опублікував "Приватну Венеру" ("Venere privata") – перший кримінальний роман з серії про сищика Дуку Ламберті. Це був детектив нового покоління, де головний герой виявився не просто слідчим, а безстрашним борцем за справедливість, який хотів очистити від нечисті туманний Мілан, так зване "ділове серце" Італії.

Чи відчував майстер детективних романів хоч якийсь зв'язок з Україною? Вже після смерті письменника було оприлюднено його листування з колегою по цеху, італійським літератором і журналістом, вірним другом Оресте дель Буоно. Розповідаючи про роман "Приватна Венера", у 1966 р. Джорджо Щербаненко зізнався:

– Так, це роман. І написаний він зі священною люттю і з тонкою радістю. Як на мене, це дуже по-щербаненковськи, в якомусь неправильному стилі, який вам чудово відомий. Сподіваюся, "Приватна Венера" вам сподобається. Так все добре розвивається у всіх сенсах. Повірте, я рідко писав з таким переконанням, люттю і старанністю… І не лякайтеся мого ентузіазму; може, я – маленький козак ("forse sono un po' cosacco"), і тепер мене не зупинити. Я думаю про другий роман, з тим самим головним героєм.

Згодом з'явилися ще три успішні книги, на сторінках яких непримиренну війну зі злом, брехнею, пороками, жадібністю вів Дука Ламберті: "Зрадники за покликанням" ("Traditori di tutti"; 1966), "Юні садисти" ("I ragazzi del massacro"; 1968), "Міланці вбивають по суботах" ("I milanesi ammazzano al sabato"; 1969).

Літературний успіх закріпило визнання кіноглядачів – три з чотирьох книжок тетралогії були успішно екранізовані. Автор відчував тонкі зміни у настроях італійців, і роман "Міланці вбивають по суботах" відкрив так:

– Нині поряд з масовою культурою виникла і масова злочинність. Поліція вже не розслідує окремі злочини, не ганяється за одинаками – тепер вона влаштовує облави на торговців наркотиками, повій всіх мастей, грабіжників, фальшивомонетників, сутенерів, шулерів; у каламутному і смердючому світі злочинності завжди період путини, і не важливо, яка риба потрапить в сіті, велика чи дрібна, – лише б хоч трохи очистити водойму. За такого стану речей просто немає часу на пошуки розумово відсталої дитини зростом під два метри і вагою майже центнер, яка зникла з дому і загубилася у безмежному Мілані, де кожного дня хтось зникає практично без сліду.

***

Успіх перевершив усі очікування. Популярна щоденна газета "La Stampa", наклад якої становив понад 300 тисяч примірників, захлиналася від захвату:

– Довгий час нам твердили, що італійським письменникам не під силу створити пристойний детективний роман, дія якого відбувалася б в Італії, а героями якого стали би італійці. Джорджо Щербаненко блискуче спростував це твердження.

Знаєте, що таке культ? Особливо – культ в літературі?

Це збуджений стан жінок і легкий ажіотаж чоловіків, які приїжджають до Мілана не на шопінг – пройтися галереями Вітторіо-Еммануеле II з усіма привабливими бутиками, аутлетами і розпродажами, а … відвідати знамениті місця, пов'язані з сищиком Дукою Ламберті.

Це як у Лондон до Шерлока Голмса приїхати…

– От бачиш, іноді ти можеш казати правду. – Дука обійшов хлопчину ззаду, поклав руки на плечі. – Не оглядайся і продовжуй дивитися на фотографію. Для інших ти – просто бідний хлопчина тринадцяти років, збитий з пантелику поганими компаніями, яких немало у нашому суспільстві. Я ж упевнений, що ти народився злочинцем, як народжуються блондинами, оскільки нормальний хлопець твого віку не може спокійно дивитися на фотографію своєї вчительки у такому вигляді, нормальний хлопець почав би корчитися, блювати, але ти – не хлопець, ти злодій-початківець і підеш далі цим шляхом. Чуєш мене, скотино?

***

Не відставайте… Під наглядом досвідченого чічероне (гіда) за якихось €7 ви вже здійснюєте пішу літературну екскурсію з площі Леонардо да Вінчі, 10, (via Leonardo da Vinci) – точніше, від будинку на розі з віа Пасколі (Via Giovanni Pascoli). Покваптеся, вам покажуть квартиру, де і зараз мешкає Дука Ламберті!

Насправді тут, зізнатися, було таємне гніздечко, де велелюбний Джорджо Щербаненко таємно зустрічався з дамами, і цю локацію ми знайдемо у багатьох його розповідях. Колишній земляк не лише кохав, а й знав жінок. Тільки послухайте цей монолог!

– Зараз я спробую вам це пояснити. Для чоловіка, дурного чи мудрого, злого чи доброго, багатого чи бідного, два плюс два завжди чотири. Для жінки – ні. В залежності від її характеру, суспільного становища та інших речей оцінка, скільки буде два плюс два, – різна. Для багатої спадкоємиці два плюс два – п'ять, оскільки, на її думку, вона може дозволити собі таку розкіш, для злої – три, на зло іншим; для дурної – стільки, скільки бажає її коханий чоловік, тому що математика для неї – ще одна можливість довести свою любов …

Залишивши позаду вулицю Джованні Пасколі, ми прийшли на площу Карло Ерба, де колись знаходився офіс видавничого дому Ріццолі; протягом двадцяти років шість днів на тиждень саме тут служив письменник. Промину купу деталей і скажу лише: завершиться екскурсія на площі Республіки (Piazza della Repubblica), на якій стоїть будинок, в якому останні чотири роки життя (1965-1969) мешкав письменник.

Як згадувала в одному інтерв'ю його молодша донька Чечилія Щербаненко:

– У нас було золоте дитинство, принаймні, до смерті батька, коли мені виповнилося п'ять років. Пам'ятаю, щоранку батько відводив нас із сестрою Германою (Germana) у дитячий садок, а ще ми з татом їздили до Парижа! Мешкали ми у чудовій квартирі, в будинку на площі Республіки. Що не кажіть, а наприкінці шістдесятих Мілан був ще провінційним і придатним для життя містом.

***

Інші поліцейські історії під гострим міланським соусом автор теж публікував у газеті "La Stampa", а також ілюстрованому додатку "Dominica Corriere del". Разом із другою дружиною та двома доньками прозаїк переїхав до невеликої італійської комуни Ліньяно-Саббьядоро (Lignano Sabbiadoro), регіон Фріулі-Венеція-Джулія, провінція Удіне, чисельність мешканців якого не перевищувала 6,5 тис. осіб. Покровителем села, розташованого між Венецією і Трієстом, гостинний народ вважав святого Іоанна (Джованні) Боско. Бажання у колишнього киянина залишалося одне – писати романи, оповідання, кіносценарії, і ні на кого не звертати уваги!

Джорджо Щербаненко і Нунція

Тутешні хвилі, пісок, дюни, сосновий ліс, аромати і кольори стали повторюваними персонажами, які з'являлися на багатьох сторінках нових романів і оповідань. Благословенний день прибуття на землю обітовану так згадувала вдова письменника, його друга дружина Нунція Монанні (Nunzia Monanni; 1934-2009):

– Це було холодною весною 1958-го року, коли ми, майже випадково, опинилися на неймовірному півострові у нижньому Фріулі – пустельному і чарівному. Це був якийсь дикий пляж серед первісних дюн і соснового лісу, що майже підступав до води. Справжній рай для такого піонера авантюрного роману, як Джорджо Щербаненко!

Лише уявіть: навколо краса, і жодної живої душі….

Єдиним місцевим жителем, який вийшов їх зустріти, виявився дивний незнайомець, який з подивом втупився не стільки на мандрівників, скільки на… машину з міланськими номерами. Як їх сюди занесло?! Коли, посміхаючись, Джорджо Щербаненко поцікавився, чи немає тут будинку, готелю, заїжджого двору, щоб їм залишитися на кілька днів, абориген розгублено відповів:

– Ну, це, друзі: ви тут краще дивіться…

То був власник бару "Gabbiano" ("Чайка") Чекко Гіганті (Checco Gigante), скоро він став  найближчим другом сім'ї. Джорджо відразу закохався у Ліньяно-Саббьядоро, а Чекко щосили намагався оновити бар, а ще переконати тодішнього власника готелю навпроти, синьйора Пьємонті – відкрити кафе з тостами.

***

Джорджо Щербаненко з дружиною та дітьми

Отже, весною 1958 р. Ліньяно-Саббьядоро став рідним містом Джорджо Щербаненка, а місцевий бар "Чайка" – його кабінетом. Через деякий час вони так звикли один до одного, що великий Оповідач міг запросто працювати там і тоді, де і коли його наздоганяло натхнення. Лише туристи дивувалися і з цікавістю роздивлялися худого дивака, який щось бойко друкував, сидячи прямо на пляжі. Їм було невдогад, що кабінет у "італійського Сіменона" – скрізь.

Саме в селі Ліньяно-Саббьядоро Джорджо Щербаненко написав останні романи "Пісок не пам'ятає" ("La sabbia non ricorda"; 1963), "На пляжі з дівчиною" ("Al mare con la "ragazza""; 1965), "На службі тих, кому я потрібен" ("Al di servizio chi mi vuole"; 1970), "Злодій проти вбивці" ("Ladro contro assassino"; 1971), "Не завжди і ніколи" ("Né sempre né mai"; 1974), "Там, де ніколи не сходить сонце" ("Dove il sole non sorge mai"; 1975) та інші.

Навколо цього оповідача з раси Жоржа Сіменона, здавалося, завжди стоїть спека +40°. Як розповідала вдова письменника Нунція Монанні:

Діти на відпочинку біля моря

– Якось улітку Джорджо знадобилося терміново їхати до Флоренції. Самі, без глави сім'ї, ми залишитися не наважилися. І тоді я проконсультувалася з нашим другом у Ліньяно-Саббьядоро, доктором Пескьєрі. Хотілося зрозуміти, чи можемо ми подорожувати у жахливу спеку з двома маленькими дівчатками? Нам дозволили, хоча я знала, що ніколи, за жодних обставин Джорджо не залишив би доньок. Чоловік сам завантажив свій величезний американський автомобіль, що, здавалося, був трохи меншим за реактивний літак. Правда, я вже забула: то був "Тhunderbird" чи "Сhevrolet"… Адже ні Джорджо, ні я машиною не керували! Навіщо? У нас був особистий водій – Латисана, і дві медсестри-доглядальниці, оскільки ритми крихітної Чечилії відрізнялися від ритмів її старшої на рік сестрички Герміни. Це треба було бачити, як ми з дитячими візочками, ліжечками, валізами і пакетами вкотили до міста… Лайнер з візочками замість крил! По ширині на вулиці ми не вписувалися, сусіди і знайомі заливалися сміхом. Так, любив Джорджо складні речі, а прості – ускладнював і того більше.

***

Пролетіли десятиліття, за ними – півстоліття. Але досі старожили села пам'ятають їхні гучні застілля у місцевому ресторанчику-тратторії "La Siora Rosa Al Bon Bicer". Сюди часто приїжджали друзі і колеги Джорджо Щербаненка: просто погостювати або провести відпустку. Доволі швидко комуна Ліньяно-Саббьядоро стала модним курортом. Тут з'явилася вілла режисера Альберто Сорді (Alberto Sordi; 1920-2003), будинки інших модних кіношників – сценариста Джино Пуньєтті (Gino Pugnetti), продюсера Раймонда Порзіо (Raymond Porzio). Щоб зустріти Новий рік з друзями і вдосталь натанцюватися, з Мілана, за 360 км, у щільному тумані спеціально їхали сюди, до гостинного Джорджо.

До останніх днів життя поруч з патріархом італійського детектива залишалися дві доньки від другого шлюбу і вірна супутниця життя. Нунція Монанні не залишила чоловіка, коли той у жахливих муках танув від раку печінки. Ні, майстра детективних історій добив не вірний супутник алкоголіка, а легкий серцевий напад, яких стільки було у його житті, та тільки цей виявився останнім.

Великий Оповідач з раси Жоржа Сіменона замовк 27 жовтня 1969 р. у Мілані, область Ломбардія. Поховали покійного на цвинтарі Маджоре (Cimitero Maggiore) у Мілані; прах зберігається у маленькій камері 5697. Через деякий час одна з центральних італійських газет відкрито оплакала передчасну втрату:

– Щербаненко, що передчасно помер у 1969 році, був батьком італійського кримінального роману і водночас пророком: раніше всіх він угадав, побачив і описав зловісне обличчя Мілана — міста-гіганта.

***

Автор пішов, залишилися дивовижні книги. Понад шістдесят романів, більше тисячі оповідань, а статей, репортажів, рецензій і зовсім не злічити. Допитливий професор італійської літератури, римський бібліограф письменника, сеньйор Роберто Пірані (Roberto Pirani), можливо, створить диво і у видавничому домі "La Nave di Teseo" ("Корабель Тесея") незабаром порадує читачів повним зібранням творів метра.

Ще у 2006 р. італійський режисер Стефано Джулідорі (Stefano A. Giulidori; 1975) зняв документальний кінофільм "Щербаненко у цифрах" ("Scerbanenco by Numbers"). Неспішну розповідь про життя письменника доповнили інтерв'ю та свідчення тих, хто знав покійного. Того ж року 30-хвилинну стрічку показали на фестивалі "чорного" і детективного кіно "Noir In Festival", який проводиться у відомому італійському гірськолижному курорті Курмаєр, область Валле-д'Аоста, розташованому біля підніжжя найвищої точки Альп – Монблану.

У 2007 р. міланський видавничий дім “Garzanti Libri S. p.A." опублікував під назвою "Повернення Дуки" ("Il ritorno del Duca") збірник свіжих оповідань найбільш відомих італійських письменників-нуарів, присвячених сищику Дука Ламберті – найвідомішому персонажу покійного Джорджо Щербаненка.

***

5 червня 2009 р. в Мілані у віці 75 років від важкої хвороби померла вдова письменника, його друга дружина Нунція Монанні.

Чечилія Щербаненко

Від другого шлюбу залишилася донька Чечилія Щербаненко, яка стала берегинею творчої спадщини батька. Вона – президент іменної батьківської премії – "Giorgio Scerbanenco-Noir In Festival Award" та премії "Scerbanenco@Lignano". Разом з публічною бібліотекою комуни Ліньяно Саббьядоро Чечилія заснувала фонд "Archivi Scerbanenco", який збирає та систематизує рукописи і документи письменника, а також щороку організовує фестиваль "Lignano Noir".

…Кажуть, в епоху гаджетів книга у паперовому варіанті помре. Ну, не знаю, не знаю… Як стихійний футуролог, Джорджо Щербаненко завжди міг запакувати оповідання в інтригу, розповідаючи про нове так, ніби ви над ним, цим новим, давно хихотіли. Так починався другий роман про сищика Дуку Ламберті – "Зрадники за покликанням":

– Коли телевізори тільки-но з'явилися, мій майбутній наречений – він м'ясом торгує, – першим у нас в Ка'Таріно завів цю іграшку, все село напрошувалася до нього дивитися, а він запрошував кого заманеться, частенько і мене з батьками. Ось там ми й побралися. У темряві він заходився мене обмацувати: спершу по колінці погладить, потім – вище, а якось добрав момент і запитав тихенько, дівчина я чи ні. Мені набридло, що він мене мацає, та й мати тут під боком, ну я заради сміху і кажу: – "Дівчина я, мовляв, тебе ж чекала".

Олександр Рудяченко. Київ-Мілан-Київ

Источник: www.ukrinform.ua

No votes yet.
Please wait...
Voting is currently disabled, data maintenance in progress.

Оставить комментарий

Ваш email нигде не будет показанОбязательные для заполнения поля помечены *

*