Російська оборонка: коли вкрасти треба, але уже нема де » Інформаційні новини світу
Главная » Україна » Російська оборонка: коли вкрасти треба, але уже нема де

Російська оборонка: коли вкрасти треба, але уже нема де

Російська оборонка: коли вкрасти треба, але уже нема де 27.07.2022 15:14 Укрінформ Що відбувається в росії з виробництвом зброї «під санкціями» і чого чекати надалі

Тема реального стану російської оборонної промисловості сьогодні цікавить багатьох. Адже після введення санкцій щодо російських оборонних підприємств та їх керівництва, хочеться зрозуміти, а що ж там «за поребріком» і, як надовго у «білокам’яної» вистачить можливостей ОПК для ведення війни в нових реаліях. Для українців це питання особливо важливе, адже вони щодня потерпають від російської зброї, яка масово використовується не лише по військових, а й по цивільних об’єктах.

З початком повномасштабного вторгнення російська преса, в тому числі і профільні видання, стали дуже обмежено говорити про ситуацію в російській оборонці. Ця тема стала відносно закритою. Втім, дещо, добувається українською розвідкою, дещо «просочується» в ЗМІ і соціальні мережі. І це дає певне уявлення про те, якою наразі є обстановка в галузі.

Звісно, російська влада пафосно заявляє про те, що «незважаючи на введені санкції» і «деякі труднощі», до яких вони призвели, «російська промисловість справляється із існуючими викликами». В дійсності ситуація є далекою не такою. І  в першу чергу, це обумовлено системними проблемами, які із введенням санкцій ще більше загострилися.

1. Зростання темпів відставання від світу в розвитку технологій.

Так склалось, що радянська, а потім російська оборонна промисловість у значній більшості напрямків наздоганяла Захід. Ті «прогресивні рішення», які почали з’являтися в останні десятиліття завдячують західним технологіям. І зупинка контактів вже має суттєві наслідки.

До прикладу, російські процесори «Байкал» та «Ельбрус», які мали стати альтернативою Intel та AMD, як виявилось, вироблялися на Тайвані на підприємстві TSMC, яке відмовилося від співпраці з Росією. Російські компанії «Байкал», МЦСТ, Yadro та STC Module через технічні обмеження та складність процесу лише проектували чіпи. І це при тому фінансову ресурсі, який був у Росії. Зараз компанія МЦСТ, яка є розробником процесорів «Ельбрус», заявила, що розпочала переговори з російським заводом «Мікрон» про «перенесення виробництва з Тайваню на завод у Зеленограді». Однак це не вирішує існуючих проблем в галузі високих технологій. По-перше, сам «Мікрон» перебуває під санкціями. По-друге, технологічні можливості, які є на цьому підприємстві далекі від тих, які є на TSMC. По-третє, досягти базового мінімального рівня якості та технічних можливостей, що забезпечувались на тайванському підприємстві, не вдасться. А якщо це раптом трапиться, вартість отриманих чипів буде в кілька разів вища у порівнянні з «приблизними» аналогами.

І тут варто нагадати, що саме на ці процесори орієнтувалися державні структури та оборонна промисловість РФ. А це означає, що виробництво такого високотехнологічного озброєння, як крилаті ракети повітряного і морського базування, сучасні комплекси ППО, системи РЕР та РЕБ, буде мати суттєві проблеми. І той факт, що російська армія вже набагато зменшила використання «Іскандерів» та «Калібрів» та переходить на старе ракетне озброєння, зокрема ракети Х-22 та інші, вказує на те, що проблема все ж таки існує.

Звісно, Росія може спробувати купувати чіпи у Китаї, проте, навряд чи такої якості. Враховуючи глобальний дефіцит мікроелектроніки, КНР зможе найближчим часом поставити до Росії лише мікросхеми низького класу, бо на передові продукти наразі існує черга від 20 до 52 тижнів. І це ще якщо китайці погодяться ризикувати…

2. Збереження існуючого підходу в питанні розвитку ОПК.

В Росії, так само як і в Радянському Союзі зберігається тотожна філософія функціонування оборонки: «щось намагаємося робити самостійно, щось складне і технологічне — нишком тишком купуємо через «треті руки» або крадемо, надалі — копіюємо та впроваджуємо у виробництво під маркою вже «Сделано в Росии». Побудована за багато років система оборонного виробництва, яка і досі має місце в РФ, дозволяє створювати щось нове і сучасне радше не завдяки, а всупереч.

Наприклад, тривала епопея із вкладенням фантастичних коштів у створення авіаційних дронів для російської армії закінчилася банальною купівлею ліцензії у Ізраїлю на виробництво Searcher та Bird Eye 400  вже під маркою «Форпост» та «Застава» відповідно. Пізніше з’явився вже БПЛА російського виробництва «Орлан-10», який став найбільш масовим військовим безпілотником. Однак бойові дії в Україні показали, що серед трофеїв почали з’являтися дрони, що належать не лише МО, а й МНС та іншим відомчим структурам Росії, а вказують на реальну ситуації в промисловості, яка їх випускає.

І такі проблеми  не лише з дронами, де міститься імпортна елементна база. Те саме з прицілами до БМД та танків, тепловізійним комплексом «Іронія» та комплексом остереження СИЧ-3, де ключові технологічні елнменти є імпортованими. Втім, ці вироби гучно називаються «виключно російськими».

Звичайно можна сказати, що зараз весь світ застосовує метод інтеграції передових рішень у власні розробки. Немає жодного високотехнологічного військового виробу, де б не було комплектуючих, виготовлених різними виробниками. Бо йдеться про найкраще, про конкуренцію та прагнення отримати щось передове і дійсно ефективне. На Заході виробник кінцевого продукту навпаки буде хвалитися, що в його озброєнні використовується виріб іншого відомого виробника, який є найкращим у світі, і не приховуватиме цей факт, як це робиться в РФ.

Із розірванням відносин із Заходом і втратою доступу до сучасних технологічних рішень Москва надалі все більше занурюватиметься в атмосферу постійного страху, що її спіймають на гарячому — на крадіжці, контрабанді чи мутних схемах придбання через купу посередників.

3. Втрата компетенцій у сфері верстатобудування та закриття ринків для отримання нових верстатів з ЧПК (числовим програмним керуванням).

Питання сучасних верстатів є одним із ключових для російської оборонки. Воно неодноразово піднімалося на вищому рівні, адже станом на 2014-2015 роки 90% верстатів для ОПК та інших галузей промисловості імпортувалося РФ з закордону. Шалені кошти вкладалися у зменшення залежності, однак врешті прем'єр-міністр Росії Михайло Мішустін в липні 2022 року, відвідавши концерн «Калашніков» заявив про «необхідність відновлювати вітчизняне верстатобудування». Мовляв, це «допоможе досягти виконання завдання технологічного суверенітету країни». А як же заяви голови Мінпромторгу Дениса Мантурова ще у 2016 році, коли він зірвав оплески депутатів, сказавши, що до 2020 р. на внутрішньому ринку частка «рідних» верстатів для металообробки з ЧПУ збільшиться більш ніж утричі: зараз 20%, а буде 60%? А як бути із раніше оголошеними цілями про те, що «до 2020 р. РФ знизить залежність від ввезених верстатів до 50-60%» з 90%? 

В дійсності, ситуація набагато гірша, навіть не зважаючи на те, що в країні є власні виробники верстатів.

Яскравим прикладом як це відбувалося і досі відбувається в РФ є історія 2019 року, коли президент Путін відвідав Казанський авіаційний завод імені С.П. Горбунова, де йому показали новий верстат, виготовлений у Коломні на заводі «лідера російського  верстатобудування» групи компаній «СТАН». Президент промисловців похвалив, але згодом виявилося, що російський верстат як дві краплі води схожий на італійський від фірми Camozzi. Надалі з’ясувалося, що російський виробник насправді купив незавершений італійський верстат за 131 млн рублів, але з усією складною начинкою. Потім його трохи «довів» в Коломні, назвав вітчизняним СК6П 500 CNC і продав до Казані за 318 млн рублів – більше ніж удвічі дорожче, витративши на це кошти за держпрограмою модернізації оборонки.

Так, в РФ все ж таки виготовляють власні верстати, однак справжній їх рівень в порівняння із західними та, навіть, з азійськими аналогами є набагато нижчий. А в умовах втрати доступу до компонентної бази ситуація лише загострюватиметься. Придбати ж сучасні верстати вже неможливо напряму і не факт, що в поточних умовах це можна буде зробити і через посередників. Тобто по-факту доводитиметься працювати з тим парком верстатів, який є. Питання в тому, чи надовго його вистачить…

4. Загострення кадрової проблеми.

Згідно нещодавньої (червень 2022) заяви заступника голови уряду РФ Юрія Борисова, дефіцит кадрів на російських підприємствах оборонно-промислового комплексу найближчим часом становитиме близько 400 тис. осіб, 120 тис. з них – кадри з вищою освітою (загалом в ОПК РФ працює близько 2,5 млн осіб). Офіційно заявляється, що 30% всього виробничого персоналу на підприємствах ОПК – молоді люди віком до 35 років, однак виникають великі сумніви, що так є насправді.

Існує проблема і з середнім віком на підприємствах по країні, і з належною оплатою праці, і взагалі – із замовленнями на виробництво.

Зокрема, російські ІТ-спеціалісти, без яких сьогодні не обійтись, масово покидають РФ. За приблизними підрахунками станом на квітень 2022 з країни виїхали близько 150-170 тис. осіб. Значна частина цих фахівців працювала на західні компанії, отримуючи за роботу великі гонорари. Тож мало хто з них прагнутиме виходити на роботу на російські оборонні підприємства з набагато нижчим рівнем оплати праці.

Свідченням того, що із зарплатами не все «гладко» є данні ГУР МО України. Розвідка в травні 2022 року здобула і оприлюднила документ, де профспілкова організація цивільного персоналу одного з оборонних підприємств в Сибірському регіоні скерувала листа до голови уряду РФ Михайла Мішустіна, зі скаргою на низькі заробітні плати, а також на те що протягом тривалого часу індексація зарплат взагалі не проводилась. Оклади працівників багатьох спеціальностей становлять 6-8 тис. рублів (приблизно 2,5-3,3 тис. грн) на місяць. У зверненні прем'єра попереджали про ризик «розвитку критичної кадрової ситуації» щодо цивільного персоналу збройних сил, що становить майже 50% особового складу. Раніше про можливі соціальні збурення через стрімке падіння заробітків і зниження рівня життя попереджали архангельські профспілки.

Аналогічна ситуація склалась на багатьох підприємствах ОПК РФ. Так, там зарплата трохи більша ніж у цивільного персоналу Збройних Сил, однак коливається в межах 30-50 тис. рублів на місяць в середньому, не беручи до уваги менеджмент. А це в умовах стрибка цін в Росії як на продукти харчування, так в на комунальні послуги, не надає оптимізму будь-кому, хто хоче прогодувати власну родину.

І ситуація погіршується.  Російський бюджет не отримує бажані прибутки від продажів вуглеводнів та зброї, але мусить витрачати лише на війну в Україні близько $400 млн. на день (на Сирію, для порівняння, до 10 млн. доларів на день), а також мільярди на пропагандистську машину.

І ще проблема! Знову ж таки за даними ГУР МОУ, директори російських оборонних заводів відмовляються від ремонту військової техніки, яка йде із України. Виявляється, доставляючи до ремонтних баз пошкоджену техніку, росіяни примудряються  її повністю розкомплектовати, а запчастини та агрегати продають чи обмінюють на алкоголь. До заводів інколи доїжджають лише обгорілі основи БМП та танків. Врятувати ситуацію командування намагалося за допомогою спеціально створених ремонтних бригад, які мали б відновлювати техніку поблизу зон бойових дій. Проте корупція серед військового керівництва РФ звела і цю спробу нанівець.

Тож випускники ВНЗ, яких спрямовують для роботи на підприємствах ОПК, зіштовхуючись з реальністю нерідко або відмовляються там працювати, або максимум після року-двох звільняються і шукають можливостей іншого заробітку, в тому числі закордоном. І якщо раніше вони озиралися в бік Європи, то зараз це — Азія.

Колосальні потуги, які наразі російська влада намагається робити з метою залучення кадрів до роботи на ОПК не приносять бажаних результатів. Наприклад, Концерн ППО «Алмаз-Антей», який вибудовував кілька років роботу зі школами та вишами, «тестував» молодих людей, проводив співбесіди, закріплював кураторів, допомагав вирішувати будь-які питання, включаючи побутові, зіткнувся із ситуацією, що у 2020 році на цільове навчання від Концерну надійшли аж… 48 осіб.

Краще не буде

І це все лише кілька системних проблем російської оборонки.

Поряд з цим є великі проблеми в окремих галузях, зокрема з комплектуючими. В авіабудуванні ремонт та сервіс взятих у лізинг та неповернутих Airbus та Boeing вже неможливий; не вистачає компонентів і для ремонту та сервісу літаків «Ан», «Іл» та «Ту», майже закінчилися рештки комплектуючих до переважної кількості вертолітного парку, оснащеного двигунами ТВ3-117. В автобудуванні – через нестачу імпортних складових КаМаз скорочує виробництво на 40% і переходить на власні старі моделі та на казахські, узбецькі та туркменські деталі. В танкобудуванні — «Уралвагонзавод» вже втратив можливість отримувати французьку тепловізійну  апаратуру та ряд імпортних складових для «новітніх» танків і вичерпує свої запаси.

Ще один маркер стану російського ОПК – експорт. В липні 2022 року про припинення участі у міжнародних рейтингах найбільших світових виробників озброєнь оголосив той же концерн «Алмаз-Антей». Там пояснили це рішення небажанням публікувати «чутливу інформацію» про виторг. Як відомо, «Алмаз-Антей» випускає такі вироби, як балістична ракета «Сармат», ЗРС С-300, С-400 та С-500, комплекси «Бук», тощо. Концерн останні десять років потрапляв у першу двадцятку міжнародних рейтингів. Однак із введенням санкцій ситуація змінилася. Експорт значно скоротився, хоча росіяни традиційно намагаються тримати «добру міну за поганої гри» і наголошують, що вихід з рейтингу пов’язаний з тим, що  «не вважають за можливе розголошувати деякі відомості про себе, адже поширення такої інформації може бути «використане для подальшого посилення санкційного тиску на компанію, її російських та закордонних партнерів». Насправді, ситуація прозаїчна. Експорт значно скоротився, адже більшість країн світу вважають токсичною співпрацю з РФ через її агресивні дії щодо України. Одним з найбільш яскравих прикладів є перегляд своєї політики співпраці з РФ найбільшого споживача російського озброєння – Індії.

Загалом, ситуацію в російській оборонці можна описати наступною асоціативною картиною: літак стрімко втрачає висоту, пілот, розуміючи невідворотність поганих наслідків, героїчно намагається втримати його від падіння, а стюардеса, своєю чергою із милою посмішкою заспокоює пасажирів, роздаючи всім безкоштовні одурманюючі напої, адже втрачати вже немає чого…

Антон Міхненко, Defense Express, для Укрінформу

Источник: www.ukrinform.ua

No votes yet.
Please wait...

Оставить комментарий

Ваш email нигде не будет показанОбязательные для заполнения поля помечены *

*