Настрій росіян: тривога до кінця

Настрій росіян: тривога до кінця 01.12.2022 17:14 Укрінформ Після 9 місяців війни цікаво поглянути на те, які тенденції відбуваються у ставленні росіян до війни в Україні

На початку війни багатьох шокувала кількість росіян, які підтримали напад на «братську» Україну та відмовлялися вірити навіть своїм родичам в те, що їх обманюють. Це засвідчило вміння режиму переконати населення в існуванні загрози та завоювати довіру до влади, яка краще знає як захищати Росію. В Україні через таку позірну одностайність навіть з'явився мем про «хороших русских», яких, мовляв, насправді не існує. 

Українцям під обстрілами було важко розгледіти, проте в Росії були й інші дві групи: ті, хто засудив війну, а також такі, що не визначились, адже «не знали, де правда».  

Важливо, що велика частина росіян, з тих які підтримують війну, не є її стійкими прихильниками, а, скоріше, покірно та бездумно йдуть за режимом у його злочинах. Проте частина з них мають сумніви, які з часом лише наростають. Навчені слідувати за режимом, вони скоріш пливтимуть за течією, підтримуючи своїх автоматично, ніж виступатимуть у ролі проактивних апологетів війни. Тому донесення іншої точки зору навіть до них має певний сенс. 

Так само фактом є і наявність іншої Росії, яка засудила війну. Серед промовистих прикладів незгоди з агресією — позиція низки знакових чи навіть культових радянських та російських артистів, зокрема, Алли Пугачової, Андрія Макаревича, Юрія Шевчука, Земфіри. Антивоєнними піснями відзначився Максим Покровський. Як приклад, можна навести його нещодавну пісню «Гімн приречених (Гойда, орки!)». Кліп для неї намалював ще один російський митець, автор мультфільму «Масяня» Олег Куваєв, який перед цим створив і кілька антивоєнних серій свого культового мультсеріалу. Можна перераховувати й інших лідерів думок. Мільйони росіян проголосували в тому числі ногами, виїхавши з країни. Коли відомий молодіжний блогер Даня Мілохін, який поїхав з Росії, заспівав гімн України під час стріму, пропагандистка Скабєєва відреагувала: «Будемо вважати, спалив мости». 

Черга з російських чоловіків до пропускного пункту на кордоні з Грузією після оголошення мобілізації

Між іншим саме путінська пропаганда найбільше виграє від трактування ситуації так, ніби «всі росіяни підтримали війну». Їй вигідно, щоб прихильники миру та демократії відчували себе маргіналами, які в меншості. З іншого боку, величезна кількість росіян попри всі заклики підтримують злочинну війну. 

Насправді розкол між z-патріотами і противниками війни з Україною посилюється з розвитком ескалації у війні. Наприклад, пропагандист Захар Прилєпін, «смотрящій за культурою» від партії війни, воює і з неправильними ліберальними митцями, які на його думку, засіли на всіх керівних посадах у масовій культурі Росії. Таким парадоксальним чином письменник-бойовик долучився до тренду скасування російської культури (cancel culture). 

У квітні, після того, як стало зрозуміло, що швидкого розгрому України не вийде, а війна переростає у затяжне протистояння, була заявлена ідея перезібрати Росію на основі мілітаризму. Мовляв, ті хто проявить себе на війні з Україною, і стануть елітою оновленої Росії. Зрозуміло, що така перспектива подобається далеко не всім росіянам.  

Попри очевидний розкол, путінському режиму поки вдається вдавати єдність.  Згідно з оприлюдненою методичкою, пропаганда дає вказівку російським ЗМІ не лише називати українських військових бойовиками, а й просуває меседж, що росіян, які виїхали з Росії, треба висміювати, називаючи їх «переждунами» і «убежантами».

В зиму 2022/23 російське суспільство, навіть ті, хто підтримують війну, входить у стані сумнівів та невизначеності.   

Щоденно реальність просочується крізь віртуальний світ путінської Росії. Наприклад, операція йшла-йшла за планом — але «не дійшла» і довелося відступати; мобілізацію оголошувати не будуть — але оголосили. Заклинання пропаганди на початку війни: «Ми не стріляємо по цивільним і несемо мир» змінилося на протилежне: «Гойда! Розіб’ємо всю інфраструктуру — заморозимо українців!».  

Це викликає втому, нерозуміння мети війни, розчарування від влади, яка не досягла цілей. Проте існує і протилежна тенденція — чим більше втрат несе Росія, тим більше виникає «необхідність» перемогти: «щоб втрати не були марними». Це накладається на страх поразки та відчуття того, що ситуація йде не туди, куди слід. 

При цьому, російсько-українська війна в умовах інформаційного взаємопроникнення через інтернет є унікальною. Думки зірок, які свого часу мали популярність серед російської аудиторії, частково чують і ті росіяни, які йдуть в фарватері підтримки війни.

Скільки серед росіян противників та прихильників війни? 

В авторитарному суспільстві, яке однією ногою вже в тоталітаризмі, довіряти  соціологічним дослідженням (навіть якщо його організатори незалежні від впливу режиму, чого також не можна виключати) може бути необачним. Люди бояться висловлювати свою думку. Можна припустити, що режим  підтримує меншість, умовно 45%, а 55% виступає проти. Тоді завдання режиму — не допустити розголошення такої інформації. 

Проте деякі тенденції ми можемо бачити за результатами, отриманими соціологами з російської кампанії Russian Field, довірившись їм з наведеними застереженнями. Рівень підтримки війни, як вже згадувалося, може бути завищений, бо противники схильні уникати опитувань. 

Згідно з цими даними, починаючи з другої половини березня ставлення до війни у росіян суттєво не змінювалося. Лише на початку жовтня, після оголошення мобілізації, доля її прихильників, наприклад тих,  хто не хотів би скасовувати «військову операцію», навіть якби у нього була така можливість, скоротилася з 55% до 51%.  

Опитування цієї організації за 18-19 листопада однієї тисячі перехожих на вулицях Москви показує, що 45% москвичів оцінюють перебіг «військової операції» як успішний для російської армії. Але 36% сприймають ситуацію на фронті негативно. У порівнянні з дослідженням, яке проходило на тиждень раніше, 11-12 листопада, кількість скептиків зросла на 4%. 19% респондентів — складно визначитись, або вони відмовилися відповідати на запитання. Найчастіше про невдалий перебіг кампанії говорять молоді респонденти 27-44 років — 40% опитаних. Частка прихильників зростає разом з віком. Зауважимо, що у російській столиці антивоєнні настрої поширені більше ніж в середньому по країні. 

Близько третини опитаних мешканців Москви (37%) скасували б рішення про початок «військової операції» на території України, якби повернулися в минуле. 45% не стали б цього робити, ще 18% не можуть або відмовилися відповідати. Проте за тиждень, 18-19 листопада, частка тих, хто скасував би рішення Путіна, зросла на 3%,  а тих, хто «не скасував», стала меншою на 4%.

Згідно з опублікованими даними соціологів, в Москві 60% опитаних тією чи іншою мірою довіряють командуванню російської армії, а 28% не довіряють. Для порівняння зазначимо, що в Україні рівень підтримки ЗСУ складає 95%. 

Більша частка респондентів із Москви у вікових групах від 18 до 44 років, згідно з даними Russian Field, виступає за мирні переговори.

У Москві більш ніж половина респондентів (56%) не готові матеріально підтримувати армію. 40% готові матеріально забезпечувати армію і 15% відповіли, що вже допомагали армії.

Понад половини опитаних в Москві (55%) не довіряють офіційним даним про втрати російської армії, а навпаки вірять — 35%. 

Показово, що в опитуваннях наприкінці липня та на кінець вересня більшість респондентів (від 60% до 75%) підтримала б будь-яке з двох рішень Путіна — і новий наступ на Київ, і зупинку війни та укладання миру. Понад третина при цьому голосувала і за перше, і за друге рішення одночасно. Це підтверджує, що росіяни привчені підкорятися правлячому режиму. 

Дослідники з Russian Field у звіті за жовтні так пояснюють, чому зміна ставлення до війни відбувається напрочуд повільно. «Думка про неї (війну) змінюється лише серед небагатьох і лише внаслідок серйозних потрясінь, що зачіпають фундаментальні уявлення громадян про державу, суспільство, справедливість тощо. Зміна поглядів на «військову операцію» для багатьох означає визнання своєї неправоти протягом досить довгого часу. Часом це пов'язано з сильним почуттям провини та страхом зіпсувати стосунки зі своїм оточенням. Цим питання про події в Україні принципово відрізняються, скажімо, від питань про особисте фінансове становище, побоювання щодо перспектив економіки чи підтримки політиків. Говорячи про військові дії з респондентами, ми торкаємося питань, важливих не тільки для їхнього майбутнього, але й для їхньої ідентичності».

Мобілізація, втрата окупованих регіонів, затягування війни певним чином впливають на настрої росіян, адже є досить фундаментальними подіями. З часом росіяни так чи інакше стикаються з реальністю, наприклад зі свідченнями знайомих з України, заявами лідерів суспільної думки, які відрізняються від путінської пропаганди.   

Нещодавно видання «Медуза» дало інсайди з Кремля про те, що згідно з даними фокус-груп, росіяни не відчувають оптимізму з приводу свого майбутнього і майбутнього країни, у Кремлі вважають, що росіяни в принципі втомилися від війни.

Схоже, що росіяни налаштовані значно більш песимістично щодо майбутнього, ніж українці. Нагадаємо, в Україні дослідження КМІС наприкінці жовтня показало, що «88% українців вважають, що через 10 років Україна буде країною, що процвітає у складі Європейського Союзу». 

Максим Алюков, один з авторів ґрунтовного якісного дослідження настроїв росіян щодо війни «Далека близька війна», так пояснює песимізм росіян. «Для противників війни і тих, хто сумнівається, немає доброго виходу. Мовляв, якщо перемагає Путін, починається виток репресій, міжнародна ізоляція Росії. Якщо ж Путін програє, то все одно Росія деградує і все теж погано». 

Проте він зазначає, що частково негативні передчуття є навіть у прихильників війни. «Серед них зустрічаються, звичайно, і оптимістичні наративи, що все, що відбувається – це навіть можливість. Адже криза, як відомо, руйнує старі інституції та створює нові. Але вони теж нервово реагують і розуміють трагізм ситуації. І так, якщо дивитися на всі інтерв'ю, то загалом у мене створюється таке відчуття за цими даними, що «температура по лікарні» трагічна. І часто люди кажуть, що у підсумку всі варіанти погані, хоч би що трапилося».  

Автори цього дослідження, повна назва якого «Далека близька війна: Як росіяни сприймають військові дії в Україні, лютий-червень 2022», яке провела Лабораторія публічної соціології, зазначають,  що прихильники війни частіше погоджуються брати участь в опитуваннях на тему подій в Україні. Швидше всього, це штучно збільшує частку прихильників «спецоперації» серед опитаних, хоч і не зрозуміло наскільки.

Цікаво також, що більш ніж половина респондентів ще на початку літа казали, що вже заплуталися у декларованих владою цілях «спеціальної операції». І те, що війна триває довго, знижувало впевненість людей у ​​перемозі Росії.

Проведене лише через місяць після початку повномасштабного вторгнення опитування цих соціологів показувало, що майже третина росіян бажає якнайшвидшого закінчення війни — навіть без виконання Україною будь-яких умов.

Як зазначають автори дослідження, «партія війни» та «партія миру» — це меншість росіян. Більшість перебуває посередині. Ті, хто сумнівається і «не знає де правда» — так само не розуміють цілей «спецоперації», як і ті, хто виступає проти війни. Але їх відрізняє впевненість, що якщо вже Росія почала війну, то для цього були достатні підстави, хоч їм і невідомо які саме. Вони почуваються пасивними та безправними спостерігачами, які не можуть ані вплинути на ситуацію, ані розібратися в ній. Та припускають існування недоступного їх розумінню задуму і об'єктивних, хай і прихованих від них, причин. Натомість противники війни бачать в ній безумство Путіна та владні амбіції російських політичних еліт. Прихильники і ті, хто сумніваються, підтримують або принаймні, не заперечують проти рішення розпочати війну саме тому, що воно було прийняте їх урядом та їх державою.

Скрін з кліпу «Гімн приречених (Гойда, орки!)».

Цікаво, що серед більшості інформантів дослідження — незалежно від їхнього ставлення до війни — звістка про її початок не викликала позитивних емоцій. Дослідники роблять висновок, що це важлива відмінність поточної ситуації від окупації Криму в 2014-му, яку зустріли піднесено.

Прихильники війни вважають, що головна їхня відмінність від її опонентів — це патріотизм. Вони часто прирівнюють підтримку «спецоперації» до підтримки Росії, а її критику до зради. В їхніх очах любов до батьківщини потребує лояльності рішенням, прийнятим російським урядом та президентом. Антивоєнна позиція в очах прихильників війни — це для людей, які не знаються на проблемі, не замислюються про загрози для країни і схильні до емоцій — жертви ворожої пропаганди. 

Частина прихильників війни розповіли, що також пережили подив, шок, або жах, дізнавшись про початок «спецоперації». Проте з часом ці емоції сходили нанівець, змінюючись прийняттям і смиренністю після того, як вони самі стверджувалися у своїй позиції і відповідали собі на питання про причини, цілі та наслідки  війни.

Частина, яка сумнівається у своєму ставленні до війни, дізнавшись про початок «спецоперації», відчувала здивування та недовіру, які майже відразу ж змінилися повним відстороненням від ситуації. Або ж сильними та негативними емоціями, як і в противників війни. Однак вони дійшли висновку, що їх переживання безглузді, адже не здатні якось вплинути на ситуацію.

Соціологи з Лабораторії розповіли, що деякі противники війни в Росії стежать за проурядовими ЗМІ. Так само вони читають опозиційні чи українські медіа. Вони роблять це, щоб бути в курсі аргументів своїх опонентів. Західні та українські ЗМІ, нехай і меншою мірою, але потрапляють у поле зору противників війни.

Важливу роль для противників війни відіграє інформація, поширювана окремими людьми — журналістами, політиками, експертами, діячами культури та шоубізу. Противники війни також орієнтуються на свідчення звичайних людей. Наприклад, пости в соціальних мережах з відео, фотографіями, історіями потерпілих. На їхню думку, такий контент складніше сфальсифікувати. Прихильники війни, навпаки, вважають соціальні мережі джерелом «фейків» і не схильні довіряти особистим історіям.

Соціальне оточення, як прихильників, так і противників війни зазвичай або змішане (коли є і перші, і другі), або таке, що  поділяє їхні погляди. І тим, і іншим це дає відчуття підтримки та своєї правоти. Навпаки, ті, хто сумніваються, відчувають себе виключеними зі світу, розбитого на два табори.

Прихильники війни на початку літа були схильні заперечувати її жертви та наслідки: вони говорять, що ця війна несправжня, і що Росія не є агресором. Вони не вірили у велику кількість жертв і оптимістичніше, ніж інші групи, дивилися на вплив війни та санкцій на свою країну.

Всі три групи — противники війни, ті, хто сумнівається та прихильники війни — схожі тим, що однаково не вірять у здатність протестів зупинити війну. 

Противники були захоплені безперервним переживанням війни: війна, хоча вона і відбувається в іншій країні, увійшла в їх повсякденність на різних рівнях. Вони втрачають контакти з їхнім звичним соціальним середовищем і частина з них змушена залишати країну. Проте всі три групи з часом ставали менше обговорювати війну та уникати напруги.

Дослідники зробили висновок, що всі три групи говорять про війну на різних рівнях: мовою геополітики — прихильники, інтересів — ті, хто «не знає де правда», і моралі — противники.

Зазвичай причинами для перегляду ставлення до війни стає відчуття погіршення економічної та соціальної ситуації в Росії на фоні «затягування» конфлікту. Це те, що хвилює і прихильників, і противників, і тих, хто сумнівається. Проте ситуація може розвиватися й інакше — йдеться в дослідженні. Час і втрати, пов’язані з війною (економічні,  людські, репутаційні), роблять відмову від неї більш болючою і дорожчою в очах людей. Можна очікувати як посилення позицій тих, хто буде готовий підтримати припинення війни на будь-яких умовах, сподіваючись на краще, так і посилення позицій тих, хто хотітиме «воювати до перемоги». Адже чим довше триває конфлікт, тим більша плата за поразку — роблять висновок автори з Лабораторії публічної соціології. 

Отже, в жовтні та листопаді фіксується певне зменшення підтримки війни росіянами. Сума суперечностей, зокрема і неочікуваний для росіян відступ російської армії, поглибив відчуття безперспективності війни. В умовах мобілізації та затягування конфлікту, з очікуванням переростання його у тотальну війну, росіяни сприймають ситуацію та своє майбутнє з песимістичними передчуттями  навіть у випадку досягнення перемоги. Разом з тим в Росії продовжує наростати глибокий розкол між мілітаристськими «турбопатріотами» й тими, хто засуджує загарбницьку війну як аморальне явище. Проте у своїй більшості росіяни не вміють протестувати проти дій свого режиму, натомість покірно та з фаталізмом йдуть за ним, не вірячи у здатність народу змінити хід подій.  

У цьому контексті цікава заява Інституту вивчення війни, який каже, що Кремль, схоже, створює інформаційні умови для нападу під чужим прапором на Бєлгородську область Росії, бо така провокація потрібна йому, аби спробувати відновити народну підтримку війни з Україною. Цій же меті могла слугувати і нещодавня розкрутка фейку про «розстріл» беззбройних російських полонених українцями (насправді мала місце віроломна поведінка при здачі в полон).   

Водночас досить велика кількість росіян, зокрема знакових лідерів думок, голосно засудили війну. Їх публічна активність, а також робота західних та українських ЗМІ, як мінімум, морально підтримує російських прибічників миру та надає альтернативні аргументи всім, хто сумнівається. Частина прихильників війни також періодично дізнається про аргументи опонентів. Загалом оптимізм українського суспільства щодо перемоги та майбутнього контрастує з тривожними очікуваннями росіян. 

Ось що з цього приводу в коментарі Центру стратегічних комунікацій говорить заступник директора Інституту Соціології НАНУ Сергій Дембіцький. «Складно зараз під час відключень електроенергії міркувати про те, чи високо українці тримають рівень оптимізму. Але саме під час війни серед людей з’явився оптимізм щодо майбутнього власної держави. Якщо наприкінці 2021 року лише 13% вважали, що ситуація в країні буде покращуватися, то в травні 2022 таких вже було 76%. 

Підґрунтям цього оптимізму стало усвідомлення нашими громадянами беззаперечної цінності власної держави, яку намагається знищити РФ. На мою думку, навряд чи терор Кремля з метою гуманітарної катастрофи в масштабах усієї України зможе зламати наш оптимізм, бо вже очевидно, що ми маємо справу із здеградувавшим в багатьох значеннях супротивником, який останніми місяцями має самі лише поразки на фронті. Власне, успіхи ЗСУ — як зараз, так і з початку війни — є ще одним наріжним каменем оптимізму українців.

Заступник директора Інституту Соціології НАНУ Сергій Дембіцький

Не менш важливим є поступовий процес зміни ставлення західних країн до їх участі в цьому протистоянні. Зараз не тільки ми, але й увесь цивілізований світ розуміє та відкрито про це говорить: Росія — країна-терорист. Жоден терорист у сучасному світі не домагається свого. Усвідомлення західної підтримки, звісно, формує позитивні очікування в українців, попри різні випробування.

Аналізуючи дані незалежних дослідників щодо соціально-емоційного стану росіян, я не побачив ознак того, що серед них переважає песимізм з приводу майбутнього. Їх переживання носять скоріше амбівалентний, роздвоєний характер. Хоча рівень тривоги у зв’язку з війною є доволі високим, не нижчим є й рівень надії щодо майбутнього Росії. Навіть негативні очікування щодо погіршення матеріального становища, які були поширені серед росіян на початку війни, перестали бути визначальними. Напевно, відбулася адаптація до нової дійсності. 

На мій погляд, феномену терплячості росіян є два пояснення, які доповнюють одне одного — вивчена безпорадність серед тих, хто не схвалює дії Кремля, та фаталізм «глибинного народу». Навіть якщо втома росіян від війни досягне надвисокого рівня, це не трансформується у спротив режиму, а призведе до дистанціювання від цієї теми настільки, наскільки це можливо. Росіянам залишилися лише практики ескапізму з втечею від дійсності і втратою реальності».

Взагалі ж унікальне взаємопроникнення інформаційного поля двох країн в умовах сучасної війни дає великий простір для досліджень та практики науковців, соціологів, комунікаційників, психологів та загалом людей доброї волі для дослідження природи поведінки людей під час війни та можливостей її корекції. 

Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки

Источник: www.ukrinform.ua

No votes yet.
Please wait...
Поделитесь с друзьями

Ответить

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *