Українські майстри вправно шиють модні речі з непотребу, але без підтримки “зверху” проблему старого одягу не подолати
Українські модники вже навчилися ловити знижки, але ще не стали прихильниками свідомого споживання. Купувати свідомо – це як мінімум не брати зайвого, а як максимум – знаходити повторне використання не потрібним уже речам. В Україні принципи свідомого споживання не рекламуються так широко, як в Європі. Гори старих речей державу поки не хвилюють, хоч вона і приєдналася до Цілей сталого розвитку, ухвалених ООН. У нас нікуди подіти речі для повторного використання і технологічної переробки. Цінний ресурс – вживаний одяг – лишається не засвоєним. Поки немає системних зрушень в цій сфері, продуманої політики в масштабах країни чи хоча б великих міст, вся надія на соціально-відповідальні ініціативи. І такі проекти можуть бути успішними – це доведено українськими дизайнерами та майстрами.
Мода під владою апсайклінгу
Кембриджський словник вибрав словом 2019 року “апсайклінг” (вторинне використання різних матеріалів для виготовлення нових речей). Процес, що допомагає зменшити кількість відходів, а з ним і згубний вплив на екологію, надійно затвердився в європейському побуті і помалу оволодіває Україною.
Це не просто тренд, а необхідна умова виживання людства, впевнені прихильники “сталої” моди та свідомого споживання.
Соломія Бутковська
Перешивати, переробляти чи модернізувати можна майже будь-який одяг з синтетичними волокнами, говорить дизайнер Соломія Бутковська з Івано-Франківська. “Та тенденція йде в бік екологічності, і споживач надає перевагу апсайклінгу з деніму, шерсті чи льону, а не поліестеру”, – пояснює вона. В Україні є вже близько двадцяти доволі відомих брендів апсайклінгу, які використовують різну сировину.
Яся Хоменко
“Яся Хоменко апсайклить сорочки з котону, бренд Remade створює рюкзаки та сумки, перешиваючи шкіряні куртки, – розповідає Бутковська. – Особисто я працюю з аутлетом брендів (тканини-відрізки, залишки виробництва) та апсайклю шерстяні вироби (переважно піджаки)”. І сказати, що виходять дешеві вироби з нічого, не можна. На одну сукню Бутковської йде близько п’яти піджаків. Враховуючи затрати часу та засобів на обробку тканини, індивідуальне моделювання, саме пошиття собівартість готового продукту низькою не буває.
Та якщо створити якісний конкурентний дизайнерський продукт, він має величезний потенціал, впевнена Соломія. “Це доводять світлини Селін Діон у джинсах української дизайнерки Ксенії Шнайдер”, – приводить приклад дизайнер, що представляла Україну на міжнародному конкурсі International Young Designer Contest 2019.
Селін Діон у джинсах від Ксенії Шнайдер
Як відомо, співачка продемонструвала асиметричні джинси від Ксенії Шнайдер цього літа в Парижі, і вона стала не першою селебріті, що вдягла річ від українського бренду, який починав працювати на базі сировини з секенд-хенду. Із 1000-2500 предметів одягу, що виробляється ним кожного сезону, десь третина створена з колишнього утилю. І ці речі продаються в країнах ЄС, США, Японії, Австралії… До слова, асиметричні джинси, популяризовані Діон, коштують близько 400 доларів.
Безвихідь до дизайнерства приведе
До апсайклінгу змушені вдаватися хоча б тому, щоб не поповнювати полігони проблемним сміттям. “Тканини або гниють на звалищах, або їх у нас перешивають”, – говорить проектний менеджер київського благодійного магазину “Ласка” Лєра Непеіна. “Ласка” – це соціальний бізнес, пояснює вона, працює, як будь-яке підприємство, але виручені кошти йдуть, крім утримання магазину, на благодійність.
"Ласка" – це соціальний бізнес
Звісно, “Ласка” просить приносити чисте випране, в хорошому стані, але люди зносять в магазин все, що під руку трапило. І мотлох, що нікуди не годиться, йде на апсайклінг. “Трикотаж пускаємо на виробництво плетених килимків. Працюємо над тим, щоб сировиною могли бути й інші тканини”, – пояснює Непеіна. Кілька років тому до плетіння килимків залучили кількох майстрів з будинку для літніх людей. “Провели майстер-клас, люди навчились. Щоправда, до сьогодні майстер лишився тільки один, – розповідає Непеіна. – Проект соціальний і екологічний, тому всі так люблять його килимки”.
Бажаючих плести їх було б значно більше, просто пенсіонери в селах України не ходять в інтернет і нічого про ці можливості не знають, вважає майстриня з Києва Ольга Гаєвська. Сама вона кілька років тому налагодила домашнє виробництво сумочок зі вживаного джинсового і шкіряного одягу, за її виразом, “від бідності”. “Я фанат сумочок і шити люблю. Якось пробувала пошити сумку на звичайній побутовій машинці – і вийшло", – розповідає вона. В магазині секенд-хенду купила дешевий плащ, розпорола, випрала – чудова сировина вийшла. “Далі дивлюсь – штани джинсові пропадають, а в інтернеті купа прикладів перешитого з деніму”, – ділиться майстриня.
В інтернеті купа прикладів перешитого з деніму
Довелося придбати промислову машинку, налагодити збір по місту старих джинсів у знайомих і прокласти стежки в магазини секонд-хенду. Пішли сумки одна за одною, відкрила інтернет-магазин. Так народився новий бренд, що працює виключно за припципами апсайклінгу. “Перешивати вживаний одяг було найкращим варіантом – я ж не професіонал, – пояснює пані Ольга. – Витрачаюся тільки на фурнітуру, навіть підкладки роблю з куплених в “секонді” тканин і сорочок”. Пара старих штанів, сорочка – і з сировини вартістю кілька десятків гривень виходить сумочка вартістю 600-700. Рюкзачок зі старої шкіри в інтернеті коштує не менш, як 900 грн. А за кордон можна продати в кілька разів дорожче (наприклад, на міжнародному майданчику Etsy.com).
Головне, що надихає майстриню – дуже багато українців відгукуються саме на апсайклінг, цінують корисне починання. “Мої клієнти – соціально відповідальні громадяни і любителі індивідуальних речей. Бережуть природу і люблять творчість”, – говорить вона.
Але ці проекти – крапля в морі, говорить Олег Андрос, автор проекту, що популяризує апсайклінг та член ГО “Природа понад усе!”. Ринку вторинно творчо перероблених речей практично немає, лише окремі громадські організації і майстерні.
Олег Андрос
“Час від часу у новинах з'являються підбірки апсайклінг-трендів, але для нас дизайнери, які обрали цей шлях, все ще екзотика. “У нашій ГО ми спробували пропагувати апсайклінг у 2016 році, але зрозуміли, що подібне виробництво має бути справжнім бізнесом зі стартовим капіталом, рекламою, менеджментом та іншими атрибутами підприємств, а не волонтерською діяльністю двох людей, – розповідає він. – Нині, за відсутності стартового капіталу, апсайклінг – лише наша мрія та практична діяльність проекту "Котомістечко" (більшість його матеріальних ресурсів використані вторинно)”.
Практику апсайклінгу в Україні треба розширювати, переконаний Андрос. Тому що це один із 2-3 способів екологічно позбавитися непотрібних речей. Речі не підуть на смітник (а сортування сміття задля ефективності переробки в Україні так і не стає обов’язковим), не будуть забруднювати довкілля (фарбами та пластиком). Апсайклінг практикувався нашими бабусями й дідусями, коли цієї назви ще не було для економії ресурсів, нагадує Олег Андрос. Нині ця традиція забулася, але добре було б її відродити.
“Моїм ідеалом є економіка, побудована на максимумі вторинного, третинного і з подальшими ступенями використання, – говорить еко-активіст. – Шлях до цього, як я бачу – лише зацікавлення великих брендів у таких практиках. Майстри-ентузіасти можуть бути чудовими дизайнерами, але без зв'язку із великим індустріальним виробництвом їхні зусилля – лише "еко-екзотика"”.
Як шведи возять українські речі на переробку в Німеччину
Наразі в Європі опанували вже наступний рівень – ресайклінг, переробку тканин. Для нас же поки що чи не єдині ворота до нього – магазини H&M. Шведський бренд започаткував збір вживаного одягу (будь-яких виробників) ще у 2013 році, і в Києві його теж приймають. “Шукаємо шляхи надання одягу нового життя і закликаємо до цього наших покупців. У всі наші магазини можна принести пакет з непотрібним одягом та текстилем будь-якого бренду, – пояснила Укрінформу Ольга Олійник, керівник відділу маркетингу та зв’язків з громадськістю компанії. – Це все відправляється у спеціально встановлені бокси, а покупцю для заохочення додатково надаємо купон на знижку 40 грн при покупці від 800 грн.”
Ольга Олійник
Усі пакети з боксів справді відправляються у Німеччину до глобального партнера I:CO (I:Collect). “H&M отримує невеликі донації за одяг та передає їх згодом до WWF або ж інших організацій на різні благодійні ініціативи”, – розповідає Олійник. А I:CO сортує весь отриманий текстиль і обирає подальший шлях його трансформації – «Rewear, Reuse, Recycle». Якщо одяг у гарному стані, його передають на second-hand. Те, що неналежного вигляду, але з гарної тканини, йде на побутовий текстиль (ганчірки для авто, прибирання, тощо). Решта – на ресайклінг. “Це відносно невисокий відсоток текстилю, адже технологія правді дуже дорога, – зауважує Олійник. – Однак отриманий у процесі матеріал знову закуповує фешн-рітейл та створює колекції з матеріалів вторинної переробки”.
З серпня 2018 року у Києві зібрали вже близько 20 тонн одягу та текстилю – ідея отримання знижки за непотрібні речі киянам сподобалась. В H&M впевнені, що цифра буде дедалі зростати. Мета – вийти на щорічний збір 25 тисяч тонн одягу у всіх країнах, говорить пані Ольга.
Источник: www.ukrinform.ua
