Враження від тритижневої подорожі Японією, де цьогоріч у січні зацвіла сакура. А також кілька цікавих фактів для тих, хто зібрався відвідати цю далеку від України загадкову країну.
Відразу уточню, що це була не туристична подорож, а навчання на курсі «Роль медіа в демократичних країнах: доступ до інформації та функція watchdog», організованого Японським агентством міжнародної співпраці (JICA). Тому теоретично ми знайомилися з країною на заняттях під час навчання, а практично по вечорах і на вихідні, склавши собі індивідуальну програму.
Від Києва до Токіо, на жаль, прямих рейсів поки що немає. Тому ми летіли через Німеччину: туди через Мюнхен, а назад через Франкфурт. Відстань з Києва до Токіо приблизно 8 200 км, а з Німеччини на тисячу кілометрів більше. Але це по карті. А насправді більше, переліт через північ Росії тривав майже 12 годин (додайте ще 2,5 години з Києва до Німеччини). Різниця в часі 7 годин. У Японії сонце сходить скоріше.
Їжу на дорогу можете не брати, вас добре погодують. У літаку японських авіаліній запропонують два меню на вибір: інтернаціональне та японське. Напої за вашим бажанням приноситимуть протягом усієї подорожі. Я велика прихильниця українських страв, але на початку подорожі вирішила спробувати японські. Принесли мені на таці з десяток невеличких піал, в яких містилися різноманітні наїдки, які їла дуже обережно. Хто не вміє користуватися паличками – раджу навчитися, у мене з тим були проблеми (не у всіх кафе в Японії знайдуться виделки). Японські страви мали незвичайний смак, по кількості їх було на один укус. Але диво полягало тому, що після обіду почуваєшся ситим і без важкості у шлунку (як часто буває після українського борщу, картоплі з м’ясом і компоту з пирогом).
У середньому квиток економ-класу коштує близько 2 тисяч доларів (туди й назад), у бізнес-класі понад 5 тисяч. Третина лайнера – бізнес-клас та перший клас з лежачими кріслами, великими моніторами навпроти кожного пасажира, ковдрою, подушкою, капцями, необхідним туалетним приладдям. Загалом перельоти пройшли дуже спокійно і тихо, протягом подорожі ніхто не нав’язував тобі подарунки й їжу за ваші кошти, як робить МАУ.
Під час перельоту ви повинні будете заповнити декларацію.
Японці не люблять сюрпризів і дотримуються правил
Перед подорожжю JICA, яка, до речі, відкрила у 2017-м у офіс в Україні, провела з нами зустріч, де розповіла, що на нас чекає і як ми повинні поводитися в тій чи іншій ситуації, видала брошури з інструкціями, словничок, карти Токіо тощо. Потім кілька разів надсилала нам листи, де уточнювала, чи ми все добре зрозуміли. У посольстві Японії в Україні з нами також предметно поговорили.
Візу зробили дуже швидко, безкоштовну на три місяці.
Ознайомившись заздалегідь у Києві з інструкціями і правилами, уже в Токіо зрозуміла, що японці їх не просто встановлюють, бо так треба, а й виконують дуже чітко, а не для галочки. І вимагають такого ж виконання від гостей.
В аеропорту нас зустрічали кілька молодих людей, які віталися з кожним пасажиром і кланялися в пояс. Спочатку було дуже незвично бачити, як тобі кланяються незнайомі люди. Але така у них традиція. Японці це роблять постійно, зустрічаючись і прощаючись в офісах, в метро, на вулицях. Кланяються двічі, спочатку до пояса, а потім злегка схиляючись.
Перевірка в аеропорту проходить швидко, в паспорт наклеюють спеціальну наліпку, печатку не ставлять. З багажем теж проблем не виникло.
Якщо ви хочете поміняти гроші, то робіть це в аеропорту, там найвигідніший курс. 100 єн коштували в січні 22 гривні, нам за 100 доларів видали майже 11 тисяч єн. Копійок у них немає, в ходу одна, 5, 10, 50, 100 і 500 єн – монети, 1000, 5000, 10000 єн і вище – купюри.
Які японські правила мені сподобалися:
1. Якщо ти хочеш кудись пройти чи зайти – ставай у чергу. Японці не штовхаються (вони взагалі не дуже люблять, коли до них торкаються). Наприклад, на вокзалі, щоб зайти у потяг, люди стають у чергу, яка вишиковується перпендикулярно до поїзду. Такі черги ви побачите навпроти кожних дверей вагонів. Такі ж черги шикуються і в метро, де на пероні намальовані позначки навпроти дверей: на підлозі позначено, куди мають виходити люди з вагону, та з якого боку заходити. Коли на це дивилася, то згадувала перон на Святошині в Києві, де в електричку тебе могла занести юрба, при цьому добре пом’явши кості.
2. Вони не кричать, терпляче чекають поки ти зробиш так, як треба. Водночас не поступляться встановленими правилами. Приміром, ми хотіли подивитися одну пам’ятку архітектури, але вхід до неї закрили за півгодини до завершення роботи. Ми спізнилися усього на кілька хвилин і дуже просили пропустити, щоб зробити хоча б кілька фото. Охоронець дуже ввічливо нам відповідав, що вибачте, але це неможливо. Ніякі аргументи, що ми прилетіли з Києва і все таке, на нього не діяли. Він не пропустив ні нас, ні решту відвідувачів, які спізнилися.
3. Японці не спізнюються, цінують свій час і роботу. На лекції не можна було спізнюватися ні на хвилину. На всі зустрічі японці завжди приходили перші. Свою роботу роблять максимально якісно. Якщо написано, що установа працює з 8.00 до 17.00, то о 17.00 там уже нікого не буде. Тому що окрім роботи у них є ще й насичене особисте життя.
4. Вони вміють слухати, і роблять це шанобливо. Японці перші кілька років шкільного навчання вчать дітей слухати те, що їм викладають. Слухати і усвідомлювати, а не просто чути. На лекціях тим, хто зазирав час від часу у телефон (ми ж без цього вже не можемо, правда?), ввічливо робили зауваження.
Життя за принципом – більше одного життя не проживеш
Цей принцип на заході сприймають дещо інакше, особливо «прожигатєлі жизні». Японці ж, розуміючи унікальність свого життя, облаштовують його так, щоб їм було комфортно вже і зараз. При цьому вони дуже аскетичні в побуті, і гроші краще покладуть на рахунок у банку, ніж накуплять непотребу. Вони навчені жити в умовах, коли може будь-якого дня статися землетрус або прокотитися тайфун. «І тоді нам ці всі речі не потрібні, ми беремо найдорожче і тікаємо в безпечне місце», – кажуть вони.
Що мене найбільше вразило в Японії, так це туалети. «Це якийсь космос», – подумала я, побачивши туалет в аеропорту Токіо. Купа якихось кнопок, чисто, стоси рулонів туалетного паперу (ніхто їх не краде), приємний запах, грає музика, ще й кришка з підігрівом.
Потім такі ж туалети побачила і в нашому готелі, і в усіх установах, які ми відвідували. А найголовніше в метро. У них немає платних туалетів. Уявіть собі в метро 13 гілок, величезна кількість станцій і виходів з них. І на кожному виході є безкоштовні туалети.
Як жіночі, так і чоловічі туалети обладнані всім необхідним для батьків з дітьми. Якщо ви туди зайдете з дитиною, її є куди покласти, або безпечно посадити. Є пеленальні столики.
З кнопками потім теж розібралися: кнопки для підмивання спереду і ззаду, кнопка «шумова завіса», якщо ви хочете інтимності в кабінці, то тисніть на неї, і залунає мелодія (або спів пташок, або журчання води, або інше), гучність ви також регулюєте самостійно. На стіні будуть наліпки, чи можна папір кидати в унітаз, чи ні. І кругом всі кришки з підігрівом (лише в одному навчальному закладі в Осаці трапився унітаз без підігріву).
Ще вразили на пероні залізничного вокзалу невеликі скляні кімнати зі диванчиками, де можна в теплі почекати потяг. Ну, дійсно, для чого ж мерзнути на тому пероні?
На перонах і просто на вулицях є скляні приміщення для курців. Жодного разу на вулиці мені ніхто не димів попереду.
Ціпок потрібен до того, як впав
Це ще один принцип, якого дотримуються японці. Вони велику увагу приділяють безпеці. Японці називають свою країну «магазином природніх катастроф», і пережили їх чимало, тому роблять все можливе, щоб запобігти жертвам. У містах стоять знаки, де можна знайти гідранти. В установах і закладах таблички, як поводитися у разі землетрусу. Ми жили біля пожежної академії, в якій тренування відбувалися щодня, і, повірте, це були дуже серйозні тренування.
Велика місія щодо інформування про природне лихо чи катастрофу покладена на суспільного мовника Японії – NHK. Це ціла система, зав’язана на метеорологічну службу і рятувальників, здебільшого автоматизована. NHK орендує 15 гелікоптерів, які обладнані спеціальними камерами (4К), які щодня прочісують великі площі. Крім того, у NHK є дрони. Якщо приміром, камери метеорологічної служби зафіксують якусь активність на гірській річці, то відразу передадуть це на NHK. А якщо почнеться землетрус, тайфун, повінь або цунамі, то вже через хвилину глядачі NHK почують тривожну новину про це. Їх попередять і повідомлять, куди евакуюватися.
Протягом нашого перебування ми двічі відчували землетрус, один понад 5 балів. Система оповіщення працює, повірте, перевірено.
Наша подорож співпала зі спалахом епідемії коронавірусу в Китаї, і ми побачили, як вся Японія миттєво вдяглася у захисні маски. Нам їх видавали безкоштовно, і в усіх установах на кожному кроці стояли безкоштовні засоби для дезінфекції рук.
Ціни на продукти та проїзд
Перед подорожжю нас лякали, що Японія дуже дорога країна. Насправді це виявилося міфом. Ціни на більшість товарів не набагато вищі від наших. А ось проїзд справді дорожчий.
У Токіо на кожному кроці невеличкі продуктові магазини, звичайно є й великі супермаркети. У маленьких ви можете купити молочні продукти, печиво (дуже багато з кукурудзяного борошна), чіпси, напої, невеличкі булочки. Ні хліба, ні ковбаси, ні масла, сирого м’яса чи риби, свіжих овочів ви там не знайдете. Знайдете готову упаковану їжу, або свіжеприготовану (котлетки, шматочки курки чи риби, бургери). У великих супермаркетах є все, що забажаєте, але деяких товарів набагато більше, ніж в Україні. Наприклад, сир тофу там має кілька десятків видів.
Японці обожнюють рис, тому його в магазинах дуже багато і здебільшого у великих упаковках (по 5 кг і більше). Вони майже не їдять цукру, і недосолюють їжу. Також віддають перевагу зеленому чаю.
Для зручності відвідувачів, муляжі всіх страв у ресторанах і кафе стоять на вітринах біля входу. Вони дуже яскраві і виглядають апетитно. Але в реалі можуть виглядати не так привабливо. Закладів харчування дуже багато, поїсти ви зможете і за 500 єн, і за 1500 (від 110 до 330 грн).
На вулицях міст, в установах стоять автомати з напоями (з позначками гарячі чи холодні). Можна купити мінеральну воду або гарячу каву у пляшці. І ось що вразило: ціни на напої в магазинах, автоматах, в установах, чи в аеропорту однакові! Пляшка «Кока-коли» 0,5 л кругом коштує 160 єн. На інші товари теж ціни однакові. Ви можете купити футболку на околиці міста і таку ж у найкрутішому районі Гінза, хіба що краще упаковану. Мене завжди цікавило, чому в місті Бориспіль пляшка мінералки коштує 15 грн, в аеропорту «Бориспіль» до проходження митниці – 30, а в зоні Dutyfree аеропорту «Бориспіль» – 90 грн?
Японія – країна, де не беруть чайові. І страшенно ображаються, якщо ти хочеш залишити зверху. Одного разу за наш обід розрахувалися карткою, а ми потім мали повернути готівкою. Обід коштував 590 єн, коли я дала 600 і сказала, що решти не потрібно, то мені наполегливо віддавали 10 єн.
Метро Токіо – це зручна для туристів павутина, що оплела все місто. Оголошення станцій під час поїздки японською та англійською, на моніторах дублюється вся інформація двома мовами. Вартість проїзду залежить від того, скільки ви будете робити пересадок. Квиток не викидайте, бо його треба буде здати на виході – інакше не випустять. Спочатку було страшно і незрозуміло, а як вгадати з вартістю поїздки. Знову ж таки – все просто, японці все написали і розвісили, треба тільки уважно подивитися. Біля автоматів продажу квитків (можна вибрати англійську мову) висять схеми з вказаними цінами на проїзд. Приміром, ти стоїш на зеленій гілці С1, а тобі треба на червону М14, то це тобі коштуватиме 200 єн. Якщо користується однією гілкою, то 170. Одного разу ми купили квиток за 170 (це найдешевша ціна, десь 38 грн), на вході його через турнікет пробили, а на виході він нам повернувся назад і ми не могли вийти. Виявилося, що потрібно було купити квиток за 200 єн. Нас не сварили, а показали автомат, де можна доплатити 30 єн. Ми доплатили, і нас випустили. Найдорожча вартість проїзду в метро 320 єн (70 грн).
У переходах до метро дуже зручні вказівники із зазначенням кількості метрів до потрібного тобі місця. Наприклад, ти вийшов на одній станції і тобі треба перейти на іншу. Ти знайдеш вказівник, на якому буде зазначено, що йти тобі до того місця 420 метрів.
Зверніть увагу, що рух в Японії лівосторонній. У місті, метро на ескалаторах і сходах ми спочатку постійно натикалися на людей. Хоча для того, щоб цього не було, у них також намальовані знаки-стрілки.
Люди в Токіо привітні, якщо ми зупинялися розгублені, шукаючи, куди треба рухатися, відразу з’являвся хтось, хто намагався нам допомогти.
Система квитків на потяг така ж. Треба на вході до перонів прокомпостувати квиток, а на виході здати. У самих потягах квитки ніхто не перевіряє. Нам довелося їхати потягом до Осаки, відстань понад 560 км ми здолали за 2,5 години, а квиток коштував 150 доларів. І це, на їх думку, повільно, тому вони будують більш швидкий гіперлуп, який здолає цю відстань за 1 годину. У потязі, як і у наших інтерсіті розвозять їжу, але роблять це дуже тихо, і проходить час від часу охоронець.
Забезпечення прав людей з інвалідністю
Люди з інвалідністю почувалися б у Японії людьми. Тут для них створені всі умови, на кожній вулиці, у кожному коридорі, на кожних сходах, у кожному туалеті. Це правда. Україні є куди рухатися в цьому плані.
Куди податися у Токіо
Куди податися в столиці Японії, кожен може вирішити сам, в залежності від того, що його цікавить. Ми намагалися по максимуму подивитися на визначні пам’ятки культури і архітектури Токіо.
Спершу ми відвідали головну і найпопулярнішу пам'ятку Токіо – імператорський палац. Очікування у мене були більші, бо сподівалася побачити палац ближче. Але він закритий для відвідувачів, тому ми просто прогулялися парком уздовж рову з водою. Палац можна було сфотографувати тільки здалеку.
Відвідали кілька храмів. В Японії основні релігії синтоїзм і буддизм. На 127 млн населення 91,260 млн синтоїстів, 86,902 буддистів, майже 3 млн християн, 9 млн – інші (дані на 2015 рік). Як це, запитаєте ви: понад 190 млн віруючих у країні з населенням 127 млн? Та просто. Тут багато синтоїстів є одночасно і буддистами.
Ми пересвідчилися в цьому на власні очі, побувавши в буддистському монастирі Сенсо-дзі та синтоїстському святилищі Мейдзі. Дуже багато схожого в ритуалах. Перед храмами є омивальні, де віруючі миють руки і лице. Підходячи до храмів, кілька разів вклоняються, потім кидають монети у спеціальні скрині, які відділяють внутрішні приміщення, в яких читають молитви служителі храмів. Чим голосніше дзенькнуть твої монети, тим краще, вони мають розбудити бога. А потім віруючі двічі голосно плескають в долоні, щоб остаточно розбудити того, до кого прийшли помолитися. Моляться швидко, підходять по черзі, не штовхаються.
У буддистів бачила свічки, як і у християн, а ще «омивання» димом, який очищав від усього лихого. Деякі віряни сунули в той дим не лише руки, а й сумки з гаманцями.
У буддистів і синтоїстів у дворі біля храму (у буддистів навіть в самому храмі) стоять залізні багатогранні циліндри, з яких, після того, як кинеш в окрему скриню 100 єн, можна дістати паличку з номером, а потім відшукати шухляду з цим номером і дістати звідти листок з передбаченням на цей рік. У дворі є ще інші такі скриньки, де за 100, чи 200 єн уже рукою зі скрині дістаєш заклеєний папірець з передбаченням.
Біля храмів можна на дерев’яних дощечках написати побажання на новий рік, їх висить дуже багато, написані і дорослими, і дітьми (одна дитина намалювала ролики). На всіх дощечках намальована миша – символ 2020 року. Поруч з храмами продають їжу і сувеніри. Все чисто і цивілізовано.
У Токіо варто відвідати найвищу у світі телевежу – Небесне дерево Токіо (TokyoSkyTree). Висота вежі становить близько 634 метри. Будівництво розпочалося в липні 2008 року, і завершено 2012 року. Вас піднімуть на ліфті на 2 рівні: 450 і 550 метрів. Коштуватиме це близько 3 тисяч єн. Види на Тихий океан, гору Фудзі й саме місто незвичайні.
Вдалося нам побувати й на горі Фудзі. Для цього треба виділити цілий день. Тому що автобусна екскурсія розпочинається о 9-й ранку і привозять вас назад о 20-й. Екскурсію можна замовити по інтернету, вам надішлють покрокову карту як знайти потрібний автобус. Поїздка до гори двогодинна, і по місцю година, підйомник на гору, плюс обід у ресторані обійдуться вам у 5,5 тисяч єн. Екскурсія включає також відвідання старовинного буддійського монастиря.
Нам пощастило, день був ясний і сонячний, і Фудзі було добре видно, вона правильної конусоподібної форми і має дуже гарну сніжну шапку. Але побачити її у всій красі щастить не всім, бо гора часто захмарена. Фудзі діючий базальтовий стратовулкан в Японії, висотою 3 776 м. Є приватним володінням і знаходиться у власності синтоїстського Великого храму Хонґу Сенґен, в якому зберігається дарча від сьогуна Токуґава Хідетада, що датується 1609 роком. Гору дуже люблять японці, вона у них намальована на багатьох речах.
Ще ми відвідали місто Осаку. І у нас було кілька годин, щоб подивитися на замок Осака, який відігравав важливу роль в японській історії кінця XYI-XYII століть. Наразі – це пам’ятка культури, з верхнього поверху якої Осаку видно як на долоні.
У рамках навчального візиту ми відвідали Токійській уряд. Це адміністративний центр префектури, до якої входять 23 особливі райони Токіо. Нам розповіли про підготовку до Олімпіади-2020. Як ви розумієте, у них багато чого вже зроблено, вони не будуть дороблювати стадіони за півгодини до відкриття олімпіади. Також ми побували на кількох телеканалах: на суспільному NHK (в Токіо і в Осаці), на приватному «Токіо ТБ» – найбільшому виробнику аніме, у компанії Yahoo та ін.
На вулицях міст ми не побачили жодного безпритульного. «У вас взагалі немає безхатьків?», – поцікавилися у знайомої японки. «Є, тільки вони всі живуть в одному з районів міста, і за їхнє утриманняцьому району доплачують з міського бюджету», – пояснила вона.
Також ми не побачили корків на дорогах, авто здебільшого електрокари. У місті чудові розв’язки, водії поводяться чемно.
А ще у них майже немає парканів. Навіть у приватному секторі. Понад 70% території – гориста місцевість. Тому землі для проживання у них мало і вони її не витрачають під паркани.
Я переживала, що поїздка припала на січень-лютий, і острівна Японія може зустріти нас морозами і сильним вітром. Але сталося диво (думаю, що це внаслідок глобального потепління), і в Токіо було дуже тепло, кілька днів стовпчик термометра піднімався до позначки +18. Тому й не дивно, що місто все в квітах. У Токіо зацвіла сакура. Один професор з сумом розповідав про фестиваль льодових фігур, який тепер, за його словами, очевидно вже не проводитимуть.
Світлана Остапа,
заступниця шеф-редактора «Детектора медіа»,
голова наглядової ради ПАТ «НСТУ»
Фото автора
Источник: www.ukrinform.ua
