Аналізуємо “плюси” та “мінуси” транзитної угоди, результат анбандлінгу “Нафтогазу”, рахуємо, скільки коштуватиме “блакитне паливо” в Україні
“Жахалки” про припинення з 1 січня транзиту газу з РФ не справдилися. Україні вдалося і транзитну угоду підписати, і процес анбандлінгу НАК “Нафтогаз” завершити, зробивши суттєвий крок до інтеграції вітчизняного та європейського газових ринків, і вимогу МВФ про встановлення ринкових цін на паливо для населення виконати. Тобто, початок 2020-ого для газової галузі країни можна вважати успішним. Щоправда, вартість газу для населення та підприємств теплокомуненерго у січні дещо зросла…
Транзитний контракт: видимі “плюси” та підводні “мінуси”
Майже “під ялинку” – 30 грудня – Україна й РФ підписали транзитний контракт, який складається із трьох документів:
- Міжоператорської угоди між “Оператором ГТС України” і “Газпромом”,
- Договору про організацію транзиту між “Нафтогазом” та “Газпромом”,
- Мирової угоди між “Нафтогазом” та “Газпромом”, згідно з якою сторони відмовилися від взаємних претензій за контрактами 2009 року.
Ці договори, зокрема, передбачають:
30 грудня Україна й РФ підписали транзитний контракт
При цьому про "нав'язування" Україні прямих поставок газу з РФ, чого ми так боялися перед підписанням контрактів, не йдеться. В "Нафтогазі" лише констатували: "Газпром" зацікавлений у можливості в майбутньому відновити постачання газу в Україну за ринковою вартістю (на базі ціни європейського хаба NCG). Але це – лише якщо Київ матиме відповідні потреби й бажання. Підписані угоди також не стосуються судових позовів, поданих підприємствами групи “Нафтогаз” проти Російської Федерації щодо захоплених активів групи в Автономній республіці Крим. Не стосуються вони й інших майнових позовів проти РФ, які Україна подала і планує подавати до міжнародних судових інстанцій у зв’язку із анексією Криму та кремлівською агресією на Донбасі. Загалом, як стверджують у компанії “Нафтогаз", умови нової транзитної угоди з РФ вигідніші для нас, аніж ті, що були визначені попереднім контрактом. Йдеться, зокрема, про такі переваги:
1. Застосування принципу "качай або плати".
Тобто, незалежно від того, прокачуватиме “Газпром” паливо українською ГТС чи переорієнтує його на інші газогони, він однак сплачуватиме за зарезервовані потужності (за замовчуванням – в межах передбачених новим контрактом мінімальних обсягів). Відмова платити – прямий шлях до розірвання угод “Газпрому” з європейськими споживачами, які доволі чутливо ставляться до невиконання комерційних зобов’язань. При цьому в РФ не буде жодних шансів звинуватити у зриві постачань до Європи Україну, як це бувало раніше.
2. Остаточну відмову від придбання Києвом російського газу за “кабальними цінами”.
Плюс передбачена документом можливість у разі потреби купувати паливо за ринковою вартістю і правилами. "Контракт на транзит від 2009 року укладався паралельно із зобов’язанням України купувати не менше 40 мільярдів кубометрів газу за цінами вище ринкових”, – нагадав у цьому зв’язку виконавчий директор НАК “Нафтогаз” Юрій Вітренко.
Юрій Вітренко
3. Зміну принципів оплати за транзит.
Відповідно до попереднього контракту, “Газпром” щомісяця платив за обсяги реально прокачаного газу. За новим же контрактом російський монополіст оплачуватиме заброньовані потужності на точках входу і виходу (на східному і західному кордонах України). За розрахунками фахівців, для Києва це вигідніше. Зокрема, й через передбачену можливість додаткового резервування: тариф за “екстренне” (на короткий період) бронювання потужностей вищий, аніж за транспортування обсягів, передбачених “у тілі” контракту.
4. Тарифи на прокачування російського палива українською ГТС.
Тарифи встановлює національний Регулятор – НКРЕКП. За тисячу кубометрів наперед заброньованих потужностей "Газпром" заплатить щонайменше 32 долари. Тобто, у нинішньому році використання української “труби” коштуватиме російському монополістові принаймні $2,1 мільярда. Є шанси, що й набагато більше. Адже експерти прогнозують, що у зв’язку із проблемами “Північного потоку-2” (ПП2), Росія, аби забезпечити потреби європейських споживачів, змушена буде просити Україну зарезервувати додаткові потужності. А це – додаткові доходи для нашого бюджету…
За прогнозами голови правління НАК “Нафтогаз” Андрія Коболєва, у 2020-му РФ потребуватиме прокачування ще принаймні 10 мільярдів понадконтрактних “кубів”. За що Україна може отримати $350-$400 мільйонів. Однак не варто сподіватися, що в майбутньому "Газпром” погодиться помпувати через Україну більші, аніж передбачені контрактом (40 мільярдів кубів) палива. Рано чи пізно ПП2 введуть в експлуатацію і Москва отримає можливості для маневру.
Андрій Коболєв
Але! Це за нинішніх обсягів споживання. Бо, за прогнозами експертів, потреби Європи у “блакитному паливі” у середньостроковій перспективі можуть зрости. З одного боку, Польща планує із 2023 року повністю відмовитися від російського газу. З іншого – “втрачені” “Газпромом” “польські” обсяги може компенсувати повна відмова Німеччини від ядерної енергетики. Що, як очікується, станеться вже у 2022-23 роках. Закриваючи свої атомні станції, Берлін також вимагає від сусідів, – зокрема, Франції та Бельгії, – виведення з експлуатації своїх застарілих реакторів. Австрія своєю чергою тисне на Чехію і Словаччину, блокуючи модернізацію тамтешніх АЕС. Зрозуміло, що за планами європейців, на зміну атомній має прийти енергія із відновлювальних джерел. Але ж для того, щоб повністю забезпечити альтернативною енергією потужну європейську промисловість, знадобиться час. Тож цілком ймовірно, що – принаймні, у період між 2022 і 2030 роком – значну частину електроенергії в тій же Німеччині вироблятимуть завдяки спалюванню газу. Відповідно, потреба у цьому ресурсі зросте. Мова про десятки мільярдів кубометрів палива на рік.
Зрозуміло, що на європейському ринку з “Газпромом” дедалі активніше конкурують США зі своїм скрапленим газом. Проте, наразі планам щодо американської газової експансії заважають відсутність належної інфраструктури для стиснення газу на Атлантичному узбережжі Сполучених Штатів, а також те, що транспортування, стиснення й регазифікація ресурсу на європейських терміналах суттєво збільшують вартість американського палива. За таких умов “Газрпому” з його дешевим ресурсом може не вистачити обхідних потужностей. Тож українська ГТС із можливостями помпувати до 140 мільярдів “кубів” палива неабияк виручить російських постачальників та європейських споживачів “блакитного палива”. Але сидіти склавши руки, сподіваючись на таку “газову манну”, звісно ж, не варто. Україна повинна модернізувати свою ГТС, залучивши до цього когось із потужних європейських гравців, чия “зацікавленість” гарантує ефективність використання нашої “труби” у середньостроковій і довгостроковій перспективі.
Паралельно маємо реагувати й на ймовірні фінансові втрати. Якщо у 2020-му ми їх фактично не відчуємо, то передбачені на 2021-2024 роки мінімальні обсяги прокачування у 40 мільярдів “кубів” гарантують щорічні надходження не більш ніж у $1,3-1,5 мільярда, що майже удвоє менше, ніж Україна отримувала за газовий транзит дотепер. Тому Київ уже зараз має “думати”, яким чином компенсувати втрачене. Один зі шляхів – активна промоція можливостей нашої ГТС у Європі і світі – із тим, щоб зацікавити в резервуванні частини її потужностей іншими постачальниками та споживачами “блакитного палива”. І це – одна з переваг згаданих уже європейських правил організації газового ринку.
Анбандлінг “під ключ”: систему управління ГТС “європеїзували” за 4 місяці
1 січня в Україні запрацював новий, незалежний від НАК “Нафтогаз”, оператор газотранспортної системи. Підприємство, власне, так і називається: ТОВ “Оператор ГТС України” (зі статутним капіталом 3,8 мільярда гривень). Його створення стало “завершальним акордом” анбандлінгу – процесу розподілу функцій із видобутку, транспортування (транзиту) і продажу палива. Це – нагадаємо, одна із умов Третього енергетичного пакета ЄС, до якого приєдналася Україна. А також – головна передумова інтеграції українського і європейського газових ринків. Й саме від імені “Оператора ГТС” укладено згадані вже угоди щодо прокачування нашою “трубою” російського газу.
Як відомо, про необхідність анбандлінгу в Україні говорили уже давно. Час-від-часу це “страшне” (для вимови) слово з’являлося у вітчизняній пресі і лунало із вуст політиків та посадовців. Але до практичних кроків справа дійшла лише наприкінці літа. За 4 місяці вдалося обрати модель анбандлінгу, ухвалити відповідний закон, подати документи на сертифікацію оператора ГТС. Зрештою, 24 грудня, після схвального висновку Єврокомісії, підприємство отримало європейську сертифікацію, що й відкрило шлях до підписання транзитного договору із РФ. Потім – завершальний етап переговорів, остаточне узгодження нюансів і підписання транзитних угод. Далі – врегулювання ще низки технічних питань .
І “вуаля”: з 1 січня Оператор газотранспортної системи запрацював. "Незалежний оператор ГТС повністю відокремився від Групи “Нафтогаз” і розпочав автономну роботу – транспортування природного газу для споживачів України та ЄС", – написав у цьому зв’язку у Фейсбук Андрій Коболєв. Йдеться, за його словами, про наймасштабнішу реформу в енергетичному секторі за всю історію незалежної України.
Споживачі, які не відмовилися від “страхової” ціни, у січні, схоже, програють
Незважаючи на позитивні геополітичні “газові” зміни, з якими Україна розпочала новий рік, вартість блакитного палива для більшості громадян і підприємств теплокомуненерго з 1 січня зросла. Це пов’язано з переходом до ринкових механізмів визначення вартості енергоресурсу на внутрішньому ринку. А щоб захистити людей від можливих цінових коливань, уряд, як відомо, запропонував механізм “страхової” (фіксованої) ціни, яка діятиме до кінця опалювального сезону. Водночас деякі українці сплачуватимуть ринкову ціну, яка в січні, вочевидь, буде нижчою. Але для цього треба було до 30 грудня відмовитися від “страхової” вартості. Даних про те, скільки громадян це зробили, наразі немає. Але за інформацією з регіонів, йдеться од сили про кілька тисяч споживачів на всю країну.
Отже, рахуємо: “страхова” ціна – 6961 гривень за тисячу кубометрів (з ПДВ). Це на 7% менше, ніж у першому кварталі минулого року. Водночас – на 1829 гривень більше, ніж торік у грудні (5132 гривні). До того ж, кінцева вартість ресурсу буде ще вищою, бо до “базового” тарифу додається вартість транспортування палива, яка в кожному регіоні різна (встановлюється НКРЕКП). Тобто, у січні-березні українцям доведеться платити за тисячу “кубів” газу приблизно 7500- 8000 гривень.
Якою буде ринкова січнева ціна на газ для населення, у “Нафтогазі” іще не повідомили – така інформація, мабуть, з’явиться вже після різдвяних свят. Водночас відомо, що вартість палива, яку “Нафтогаз” пропонує у січні-березні комерційним споживачам, стартує від 6600 гривень за тисячу “кубів” (без вартості послуг із транспортування й розподілу). Це – майже на 400 гривень менше, ніж “страхова” ціна для населення. Щоправда, частині наших співвітчизників таки вдасться заощадити. Мова про учасників програми “Газовий запас”, у рамках якої споживачі могли в серпні-вересні закупити ресурс на увесь опалювальний сезон. По 5724 гривні (з ПДВ, але без врахування вартості прокачування). Тобто, остаточна ціна для них не перевищила 6500-7000 гривень за тисячу “кубів”, а це 1000-1500 гривень економії… На жаль в перспективу “газового запасу” свого часу повірила порівняно невелика кількість споживачів – трохи більше 50 тисяч домогосподарств. Можливо наступного року люди будуть більше приглядатися до можливостей, що їх надає ринок.
Владислав Обух, Київ
Источник: www.ukrinform.ua
