Дві воєнні зими Києва: 1942 і 2026 30.01.2026 15:46 Укрінформ Як місто і жінки однієї родини переживали холод, війну й відсутність світла в окупації та під обстрілами росіян
Домінікія Слуднова до окупації Києва 1941 року очікувала на появу дитини. У липні 1941 року в неї народилася первістка. Жінка лишалась у місті, розділяючи долі сотень тисяч мешканців, кинутих напризволяще без засобів до існування. Коли Київ був окупований 14 вересня німцями, чоловік Домінікії, водій, за розпорядженням керівництва перейшов у підпільний статус. Його заарештувало гестапо практично одразу після взяття Києва під контроль. Доля Івана була вирішена – чоловіка розстріляли у першій хвилі страт у Бабиному Яру.
У родинних переказах Домінікія розповідала, що з немовлям на руках вона оббивала взимку 1941 року пороги військової комендатури. Під час одного з таких візитів до неї підійшов німецький офіцер, який говорив «матка, матка, іді, іді», виганяючи її з території. Втім, німець швидко засунув руку в дитячий сповиток. Вже вдома жінка знайшла у дитячих пелюшках гроші. Це дозволило їй протриматись в окупації певний час. Цей випадок став родинною легендою, яку жінка переповідала і дітям, і онукам.
Саме історія виживання матері холодного 1941 року допомагає нині Надії Качалці, другій дочці Домінікії, переживати російські удари й холодну київську зиму 2026 року. Сьогодні 76-річна Надія Сергіївна у багатошаровому одязі гріється біля ледь теплих батарей. Вона вигулює собаку, піднімаючись і спускаючись без ліфта на 6-й поверх, і радіє можливості підзарядити мобілку та лампу в магазині, де світло й тепло, попри 12-годинні відключення електроенергії.
Дві воєнні історії: Домінікія Слуднова та її дочка Надія Качалка. Фото з сімейного архіву Надії Качалки.
Жінка, попри обставини, може рухатись самостійно і каже, що досвід матері для неї зараз стає тим важливим моментом, який підтримує. «Вони виживали у значно гірших, важчих умовах, які не порівняти із сьогоднішніми», – каже пані Надія.
Співрозмовниця жалкує, що не розпитала маму, коли та була жива, про всі деталі життя. «Мама не все розповідала, напевно, не хотіла ділитись таким досвідом», – пояснює вона.
…Насправді радянська історіографія зосереджувалась на глобальних подіях і практично не фіксувала побут звичайних людей. Зрештою, міфів та легенд окупаційного періоду Києва в радянському історичному каноні теж маємо чимало: від «підірваного нацистами» Хрещатика (що було навпаки) до футбольних «матчів смерті» та розстрілу футболістів (що теж було міфотворчістю радянської пропаганди).
Подвиги радянських героїв вивчали напам’ять у школах, а от питання, чому так швидко був окупований Київ чи як жилось киянам без світла, опалення і харчів, тоді навіть не порушували. Тривалий час існували лише спогади, які передавались із вуст в уста. Лише у 90-ті почали з’являтись книги спогадів, де фіксували побутові історії виживання киян у холодні 1941–1943 роки.
ДЕМОГРАФІЯ
- 1941–1942 роки
У 1939–1940 рр. населення Києва зростало: за переписом 1939 р. у місті було близько 847 000 мешканців, а вже наступного 1940 року оцінка демонструвала 930 000 людей (у тому числі велика частина євреїв) – це перед війною. Восени 1941 року в місті залишилося орієнтовно 400 000 людей – після мобілізації до армії (приблизно 200 000) та евакуації (близько 325 000 перед боєм). За деякими оцінками, до листопада 1943 року кількість мешканців ще значно зменшилася (за іншими джерелами – навіть до десятків тисяч), але в цьому питанні є різні оцінки; точних архівних підрахунків на рівні сучасної демографії у відкритих джерелах немає.
- 2025–2026 роки
Як і в 1941-му, точну кількість людей у Києві під час війни назвати складно. Зараз використовують непрямі методи: дані мобільних операторів, навігаційних сервісів, пасажиропотоки. Ці підрахунки дають лише орієнтовну картину, але іншої держави сьогодні не має, та й повноцінний перепис населення був дуже давно.
За такими оцінками, восени 2025 року в Києві фактично проживало близько 3,6–3,8 мільйона людей. Це більше, ніж офіційна кількість зареєстрованих мешканців. Столиця залишається місцем концентрації роботи, гуманітарної допомоги, лікарень і відносної безпеки, тож сюди повертаються після деокупації територій та тимчасового виїзду кияни, а також внутрішньо переміщені особи.
Втім, після січневих російських ударів по теплоелектроцентралях і енергосистемі місто знову почало порожніти. За словами міського голови Віталія Кличка, який закликав містян виїжджати, Київ тимчасово залишили від 400 до 500 тисяч людей.
Втім, подібні заклики добре працюють, лише якщо інфраструктура готова забезпечити виїзд містян у підготовлені райони з можливістю працювати віддалено і без електрики. Працівникам соціальної сфери – насамперед лікарям, вчителям, соціальним працівникам, електрикам чи продавцям – залишити місце роботи означає занурити Київ у хаос. Тож на початку 2026 року в місті могло залишатися близько 3,1–3,3 мільйона мешканців, але й ця цифра є рухомою: частина людей виїжджає на кілька тижнів, частина – повертається, орієнтуючись на тепло, світло й безпеку.
ПОГОДА: ВИПРОБУВАННЯ ХОЛОДОМ
- 1941–1942 роки
Зима 1941–1942 років у Києві справді була холодною й сніжною, і це підтверджують як метеорологічні спостереження, так і численні спогади киян, німецькі окупаційні звіти та фотодокументи. За даними метеостатистики, грудень 1941 року був холоднішим за кліматичну норму зі стійким сніговим покривом, який ліг уже наприкінці листопада й практично не сходив до весни. Температура в окремі періоди опускалася до –20 °C і нижче, особливо у січні 1942 року, який запам’ятався як один із найморозніших місяців тієї зими.
Источник: www.ukrinform.ua