Довга дорога до Криму. Три історії про депортацію та повернення
18.05.2021 09:00
Укрінформ
Вони вижили і залишилися людьми, в холоді і голоді, допомагаючи одне одному
Час дедалі більше віддаляє кримських татар від трагічного дня – 18 травня 1944 року, але нові спогади і розповіді про депортацію та її наслідки продовжують звучати і сьогодні, тому що ця трагедія змінила життя не окремо взятої людини, родини або спільноти. Вона поставила під загрозу існування всього народу. Депортацією намагалися знищити сліди його багатовікової історії та культури в Криму, поставити під сумнів приналежність народу до Криму. Депортація і заборона на вивчення рідної мови кримських татар призвели до того, що ЮНЕСКО зарахувала сьогодні кримськотатарську до мов, які вимирають.
На питання – що робити, щоб змінити цю ситуацію, кримські татари дають свою відповідь. Вони продовжують доносити до людей свої життєві історії, тому що тільки завдяки їм можна скласти правдиву картину того, що сталося. Історії застерігають суспільство від можливого повторення геноциду, якого б народу це не стосувалося. Вони допомагають тим, хто переніс горе, знаходити співчуття і не втрачати надію.
Сьогодні Укрінформ розповідає про героїв, які, попри пережите, змогли створити нове, відродити забуте і віднайти загублене.
НАЙКРАЩА РОЛЬ СУБІЄ НАЛБАНТОВОЇ
Субіє Налбантова нещодавно відзначила своє 83-річчя. Музикант, педагог, автор сценаріїв колись популярної в Криму телепрограми «Мерабаниз, балалар!» (Здрастуйте, діти!) – вона багато зробила для відродження кримськотатарської мови і культури в Криму. А ще вона – мама відомого в Україні режисера і актора Ахтема Сеітаблаєва.
Источник: www.ukrinform.ua
