Як до цього поставилися в Москві і що корисно знати в Києві
Чотириденний візит держсекретаря США Майка Помпео до чотирьох столиць по периметру російських кордонів, звичайно, викликав в Росії особливу увагу. Але з іншого боку, до головних новин не увійшов. З чим можна було б порівняти стилістику і напруженість російської реакції. Ну, от уявіть собі, що дружина давно пішла на домовлену зустріч з однокласником, вельми успішним і привабливим. Сильно істерити з цього приводу – якось не дуже для самооцінки, але й зовсім без ревнощів не обійтися. Втім, перший пункт у програмі Помпео – Київ – взагалі стояв осібно. Після Євромайдану візити до нас американських чиновників, дипломатів вищого рівня – для Москви не новина і не рідкість.
РЕВНИВИЙ КРЕМЛЬ НЕ ВІРИТЬ У «НАДШВИДКЕ ЗБЛИЖЕННЯ»
Тому візит Помпео до Києва викликав в Росії уваги не більше, ніж пережовування гіркої пігулки тижневої давності. Як же важко і довго перетравлюється кремлівськими промова Зеленського в Аушвіці, а гарніром до цього стала несподівана версія першого президента України Кравчука про «зустріч Гітлера і Сталіна у Львові» у 1939 році. Ну, ще Антон Дробович додався, він в Росії теж перейшов в розряд «жах-жах». Новий директор Інституту національної пам'яті напередодні знову розповів про плани демонтажу герба СРСР з монумента «Батьківщини-матері» (пророчо розвернутої – з мечем і щитом в руках – у бік Москви).
Лукашенко, Помпео / Фото з мікроблога держсекретаря США
Але якщо з Києвом усе зрозуміло, то от Мінськ, «бацька» Лукашенко – зовсім інша річ. Москва і Мінськ продовжують змагатися у перетягуванні канату між відмітками «суверенітет» і «дешеві енергоносії». В який бік хитнеться маятник – поки незрозуміло. Тому мінський візит мав для Москви більше значення, тим більше, що це був взагалі перший в історії візит держсекретаря США до Білорусі. Головну увагу російської сторони привернули дві заяви Помпео. Перша: «Ми не просимо Мінськ вибирати між нами і Москвою. Вашингтон з розумінням ставиться до російсько-білоруського співробітництва. Ми ведемо мову про відновлення дипломатичних відносин». Друга: «США хочуть допомогти Білорусі побудувати власну суверенну державу. Наші енерговиробники готові надати за конкурентною ціною 100% нафти».
Звичайно, для Москви такі слова були неприємні, однак особливо різкої реакції вони не викликали. До багатовекторної політики Олександра Григоровича там звикли, слова Помпео і Лукашенка законспектували, щоб розуміти, яких чергових лавірувань варто чекати від «бацьки» у наступному турі задушливих переговорів. Дешева ціна на сировину (при тому, що білоруська економіка спочатку на цьому будувалася) – сильна зброя. І російський удав, трохи послабивши кільця, все одно з часом почне їх стискати, поступово, але невідворотно. На підтвердження цього Кремль вус(т)ами Пєскова спокійно, не без глузування заявив, що не вірить у «надшвидке зближення» США та Білорусі.
Карикатура Сергій Йолкін
Російські «експерти» і пропагандисти поставилися до мінської частини туру Помпео трохи недбало, втративши гарну можливість позлобитися на Україну з приводу того, що Помпео пообіцяв, що в Мінську скоро знову буде посол. А в Україні посла або тимчасового повіреного настільки ж авторитетного, як Вільям Тейлор, все немає і немає.
Однак роспроп потоптався на сусідній грядці, перекрутивши пропозицію Зеленського. Нагадаю, президент України заявив, що сподівається на більш активне включення США у «процес мирного врегулювання на сході України і деокупації Криму». За словами глави Української держави, якби США виділили окремого представника Держдепу, який буде займатися цим напрямом, це допомогло б справі. У криводзеркальній російській версії це відбилося б як запрошення американських варягів на князювання.
НУР-СУЛТАН СВОЇХ НЕ КИДАЄ, ВАШИНГТОН ДОПОМОЖЕ
Київ у попередньому дипломатичному турі Помпео був Заходом, Білорусь – заходом Сходу, а інша частина поїздки – сходом Сходу.
Якщо в Білорусі держсекретарі США раніше не бували ніколи, то в Казахстані та Узбекистані останній раз були п'ять років тому. А там за цей час з'явилися нові президенти. Тому це, окрім усього іншого, були і ознайомлювальні зустрічі. По-друге, Центральна Азія – зона впливу Китаю, з яким у Трампа та його адміністрації перманентні суперечки.
У Казахстані Помпео зустрівся з етнічними казахами з Китаю, які зуміли вибратися звідти і стверджують, що їхні родичі і зараз знаходяться в сумно відомих «таборах політичного перевиховання» у Сіньцзян-Уйгурському регіоні Китаю (казахи – друга за величиною тюркомовна група у Сіньцзяні після уйгурів: згідно з переписом 2000 року, їх там 1,25 млн). На спільній пресконференції з главою казахстанського МЗС Мухтаром Тлеуберди Помпео закликав усіх не залишатися байдужими до долі тих, хто переслідується у Сіньцзяні: «Ми просто просимо надати безпечний притулок тим, хто хоче втікти з Китаю». Показово, що Росія вирішила не помітити цієї історії. Тож Казахстан у питанні захисту своїх співплемінників, громадян Китаю, може розраховувати лише на підтримку США, Заходу. Ну і, само собою, викликає повагу те, що ця країна, гнучка в інших випадках, не побоялася вступати в конфронтацію з потужним сусідом, відмовившись висилати людей, які втекли з Китаю, і яких Пекін вимагав повернути.
Источник: www.ukrinform.ua
