Чорний пояс зі справедливості: медик і дзюдоїст з Африки воює за Україну 09.07.2026 12:10 Укрінформ
Нарті залишив родину й приїхав із Гани на війну в Україну, бо «хтось має допомогти»
Відстань між Ганою та Україною – тисячі кілометрів, але для справжніх цінностей відстаней не існує. 38-річний Нарті, успішний лікар-сонолог та призер змагань із дзюдо, залишив спокійне життя в рідній країні, кохану дружину й маленького сина, щоби стати до лав Збройних Сил України. Попри два роки бюрократичних та візових перепон він нарешті отримав візу та готується підписати контракт із ЗСУ. Каже, що у війську хотів би мати професію не медика, попри досвід, а опанувати іншу.
Ганієць приїхав воювати в Україну за покликом серця, із відчуттям, що хтось повинен захистити українців і цим «хтосем» має бути саме він. Попри те, що Кремль витрачає мільярди на вербування африканських найманців, а уряди африканських країн змушені вивішувати білборди проти російської пропаганди, медик із Гани переконаний, що захищати справедливість – це спільний обов'язок усіх людей на світі, і він не залежить ані від кольору шкіри, ані країни походження.
Історія добровольця ЗСУ із Африки – в публікації Укрінформу.
МЕДИЦИНА, СПОРТ ТА МИРНЕ ЖИТТЯ В ГАНІ
Нарті 38 років, він приїхав із Гани – країни в Західній Африці, що розташована поблизу Нігерії та Того на узбережжі Гвінейської затоки. Населення Гани – близько 33 мільйонів людей. Країна відома багатою історією та культурою, а також є одним із найбільших виробників какао-бобів і золота на континенті. Столицею та найбільшим економічним центром держави є місто Аккра. Там панує тропічний клімат, а офіційною мовою є англійська, яка співіснує з десятками місцевих мов.
Нарті та його син
Удома на Нарті чекають найрідніші: дружина, яка професійно займається дизайном одягу та розвиває молодих художників, і чотирирічний син.
Нарті розповідає, що у Гані він працював як лікар у сфері ультразвукової діагностики.
Як медик у своїй країні Нарті долучався до поширення інформації серед населення про здоровий спосіб життя
– Моя діяльність не обмежувалася кабінетом медичного центру: разом із колегами ми активно їздили по селах і проводили для місцевих мешканок безкоштовні обстеження на рак грудей. Крім того, я часто виступав на телебаченні, де пропагував профілактику онкозахворювань та здоровий спосіб життя. Ви можете знайти в Google чимало моїх просвітницьких статей про те, чого людям варто уникати, аби залишатися здоровими.
Нарті має чорний пояс із дзюдо, є спортсменом та неодноразово брав участь у чемпіонатах із цього виду спорту
Отож, за професією Нарті медик, проте він має ще одне хобі: все життя займається дзюдо, має чорний пояс другого дану. Зізнається, що обожнює спорт, адже той тримає його в чудовій формі, щоб добре справлятися на основній роботі та й загалом по життю. У своїй спортивній кар’єрі Нарті брав участь у багатьох змаганнях у ваговій категорії до 60 кг і здобув чимало нагород. Це були чемпіонати Африки та світу (внутрішні турніри в Гані, інших країнах континенту, а також Кубок світу в Японії).
– Спорт для мене – це не лише медалі, а й можливість розслабитися після важких лікарських змін та знайомитися з людьми різних культур і походження, – каже Нарті.
РІШЕННЯ, ЯКЕ ЗМІНИЛО УСЕ
Перед тим, як вирушити до України, чоловік працював у приватному медичному центрі «Lifeline Healthcare Center», де проводив діагностичні сканування та робив знімки. Проте фундаментальну практичну школу він пройшов у державному військовому госпіталі, що підпорядкований уряду Гани. Власне, знайомство з одним із лікарів і підштовхнуло до думки поїхати в Україну та доєднатися до боротьби: той чоловік свого часу навчався медицині в одному з українських вишів, розповідав Нарті про українську культуру та тамтешніх людей, говорив про українців із великою любов’ю. І коли Росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну, ганському медику стало дуже боляче.
Нарті розповідає, що, гортаючи новини, він повторював собі, що це абсолютно неправильно.
– У моїй голові викристалізовувалася думка: «Хтось повинен піти на ризик. Хтось має їм допомогти».
Нарті вирішив, що він буде тим «хтосем».
Чоловік пояснює свою логіку тим, що безліч його співвітчизників – лікарів, юристів, медсестер – здобули освіту в Україні. Виходить, що чимало людей у світі отримали від України щось хороше, а тепер, коли вона сама потребує допомоги, їхній обов'язок – віддати щось натомість.
Прийнявши остаточне рішення, він прямо сказав дружині та синові, що їде добровольцем на війну в Україні.
Нарті з дружиною та сином
Дружина спочатку здивовано запитала його: «Чому?», на що Нарті просто відповів: «Тому що я хочу допомогти».
Попри природний страх, жінка виявилася мудрою та люблячою.
– Вона сказала: «Якщо ти від цього щасливий, я тебе підтримую», – переказує її слова доброволець. Нарті каже, що дружина також планує приїхати до України пізніше, коли з'явиться така можливість.
СІМ КІЛ ВІЗОВОГО ПЕКЛА
Однак від ідеї приєднатися до Збройних Сил України у 2024 році до її втілення пройшло майже два роки: виявилося, що потрапити в Україну через одну із країн Європи африканцю геть непросто.
– Для мене усе почалося з перегляду документального фільму на телебаченні Гани про війну в Україні. Побачивши масштабні руйнування та кількість загиблих, я одразу зайшов в інтернет, загуглив, як іноземцю можна долучитися до захисту України, знайшов сайт та подав заявку на вступ до лав української армії. Я заповнив анкету і приблизно за два тижні отримав першу відповідь електронною поштою. Почалася тривала процедура перевірки даних. Згодом за допомогою відеозв’язку зі мною зв’язалася українська військова, яка офіційно оголосила: «Добре, ми вас приймаємо».
Нарті подумав тоді, що все відбудеться швидко, проте справа затяглася аж на два роки. Його реальний шлях до України виявився логістичним кошмаром через відсутність повноцінної консульської служби в Гані. Нарті за допомогою сарафанного радіо шукав можливості отримати візу в Молдові (Молдова є єдиною країною, через яку іноземці, що не мають безвізу з ЄС, можуть потрапити до України), але отримав кілька відмов.
Зрештою, із Африки до Європи Нарті потрапив через Румунію. Далі – потягом в Україну. Загалом, дорога забрала у нього три дні автобусами та літаком. Найнебезпечніша ділянка була в Африці, поки діставався автобусом до аеропорту: треба було їхати через Нігерію, а там трапляються випадки, коли людей викрадають з автобусів і потім вимагають викуп від родичів.
В Україні завдяки військовим 4-го рекрутингового центру сил ТРО Нарті отримав річну візу на перебування, зараз він проходить перевірку, далі підпише контракт із ЗСУ із можливістю розірвати його через півроку у разі необхідності.
Питаю Нарті, чи всі ці кола візового пекла не вплинули на його рішення таки доїхати в Україну.
– Ні, ні в якому разі. Справа в тому, що я завжди мріяв бути військовим – але в Гані це неможливо. Військова служба в самій Гані влаштована інакше: там немає обов'язкового призову після 18 років за законом, в армію йдуть лише за власним бажанням і ще за хабар приблизно у 3 тисячі доларів. Коли мені вчергове відмовили у візі, дипломат, який мене консультував, порадив: «Просто молися». Я молився. Ми молилися разом із дружиною та сином. Зрештою кордони було успішно подолано й тепер я в Україні.
ЯК АФРИКАНСЬКІ КРАЇНИ ПРОТИДІЮТЬ РОСПРОПАГАНДІ
Цікавлюся, чи Нарті доводилося стикатися із російською пропагандою та вербуванням до їхнього війська у Гані.
Спроби урядів країн Африки протидіяти російській пропаганді та вербуванню африканців у найманці до росармії
– Так, я знаю, що Росія активно вербує найманців у багатьох країнах Африки, використовуючи масштабну державну пропаганду. Наші країни намагаються чинити цьому інформаційний опір. Це роблять Гана й Нігерія. Для розуміння масштабів: населення Нігерії складає величезні 260 мільйонів людей, Гана на цьому тлі виглядає меншою країною із населенням у 33 мільйони. У цих африканських країнах уряди роблять контрпропаганду – на вулицях та біля магазинів розміщені білборди із закликами не вступати до лав російської армії та не піддаватися російській пропаганді, – каже Нарті.
УКРАЇНЦІ – НЕЙМОВІРНО ДОБРІ ЛЮДИ
Наразі Нарті перебуває в Україні вже три тижні. Він отримав ідентифікаційний код та банківський рахунок, пройшов медогляд, завершується перевірка його спецслужбами. Далі на Нарті чекає БЗВП на одному з полігонів та обрання військової професії.
В розмові він упевнено заявляє, що незважаючи на те, що минуло лише три тижні з його прибуття в Україну, він уже відчуває нашу країну своїм домом.
– На самому початку я був у Києві й застав російські обстріли. Бачив розбомблені будинки та пошкоджені храми. Це дуже боляче, я був вражений. Мене завжди засмучувало те, що відбувається в Україні. Але коли я це пережив, мене це не злякало. Навпаки, це посилило моє бажання допомогти українцям та захистити їх.
Українці – неймовірно добрі люди, ділиться враженнями Нарті. Він із теплом згадує свою першу подорож потягом від румунського кордону: у вагоні абсолютно незнайома людина просто так позичила йому свій зарядний пристрій для телефона, жінки ділилися із ним їжею попри мовний бар'єр.
Ганець реалістично зазначає, що у світі не буває стовідсотково хороших людей і він готовий до того, що в майбутньому може зіткнутися з якимись проявами дискримінації абощо.
– Проте наразі всі українці, яких я зустрічав – це чудові, щирі люди, позбавлені будь-яких упереджень щодо кольору шкіри. Я почуваюся в Україні максимально комфортно, – каже співбесідник.
Щодо військових – то із представниками Сил Оборони африканський доброволець поки спілкувався лише з військовими з рекрутингового центру. Вони справили на нього чудове враження. Чоловік згадує місцевого лейтенанта і каже, що всі офіцери були надзвичайно приємні і, що найголовніше, безмежно вдячні за його приїзд та долученість.
– Він дякував мені, казав: «Дякую, що ти приїхав». І мені здається, що всі у вашому війську дуже хороші. Це як одна велика родина, я так це бачу. Вони дивляться один на одного й їм байдуже, чорний ти чи білий. Вони бачать себе як одну велику родину, як одну команду, – каже Нарті.
ГОТОВИЙ ДО БУДЬ-ЯКОЇ ПРОФЕСІЇ
Цікавлюся у Нарті, яку професію в армії хотів би обрати. Чоловік має неабиякі лінгвістичні здібності: крім англійської, він трохи розмовляє японською та знає п'ять місцевих мов Гани. Тепер він наполегливо вчить українську. На моє прохання Нарті вправно демонструє свої перші успіхи, чітко вимовляючи слова ввічливості: «Привіт», «Як справи?», «Добрий день», «Добраніч», «Дякую», «До побачення» та «Солодких снів».
Питаю, чи шукатиме собі посаду військового медика. Нарті каже, що ні. Він готовий до тієї посади, яку йому запропонують.
– Зараз справа не в моїх особливих навичках, а в глобальній можливості допомогти людям. Тому я справді готовий іти у будь-яку сферу, куди мене призначить командування та зможе навчити. Я не наполягатиму на роботі виключно в госпіталях чи на передових стабілізаційних пунктах. Мене влаштує роль оператора дронів або будь-яка інша бойова посада. Більше того, я буду щиро радий, якщо в українській армії зможу навчитися нової військової спеціальності.
Нарті не має бойової підготовки чи навичок володіння зброєю. Свого часу в Гані пройшов лише короткий тижневий курс навчання для цивільних осіб – тоді вперше стріляв із автомата АК-47. Але відтоді минуло багато часу і більше зброї він у руках не тримав.
– Мені імпонує сама філософія війська, адже армія дає людині ремесло та якісну підготовку. Ці нові знання залишаються потім з тобою на все життя, навіть якщо через рік, два, 5 або 10 років ти завершиш службу.
РЕАЛЬНІСТЬ В УКРАЇНІ НЕ ЖАХАЄ, А МОТИВУЄ ДОПОМАГАТИ
– Перебуваючи в Україні та занурившись у нашу реальність, ви певно помітили, що війна, насправді, позбавлена романтики, це кров, убивства та регулярні жорстокі атаки росіян на мирні міста. Чи змінило це занурення в українську реальність ваше таке лицарське сприйняття війни та готовності долучитися?
– Ні, це ніяк не впливає на моє рішення долучитися. Абсолютно не впливає. Це життя. Ти можеш заснути у своєму ліжку й померти. Ти можеш просто йти по вулиці, впасти й померти. Звісно, війна – це набагато більші ризики. Але хтось мусить допомогти, особливо тоді, коли комусь дуже важко. Тому всі події останніх тижнів не змінюють мого рішення. Моя мрія і моя мета – допомогти українцям, стати пліч-о-пліч із народом України. Повернути окуповані землі. І щоб наприкінці могли сказати: "Ми це зробили".
Видовище загиблих цивільних людей у Києві крає моє серце. У такі моменти я стаю на коліна й молюсь, аби Бог дав Україні сил виграти цю тривалу битву. Ви ведете благородну та справедливу оборону: українська армія намагається зупинити ворога і, на відміну від росіян, не вбиває цивільне населення, хоча має для цього всі можливості.
Тому українська реальність не сковує мене страхом. Навпаки, я відчуваю приплив нової енергії. Це все остаточно переконує мене, що настав саме той час, коли мій обов'язок – воювати за людей, яких я тепер щиро вважаю своїми братами, – завершує розмову Нарті.
Фото авторки та з архіву респондента
Африка ЗСУ Військові Добровольці Гана Війна з Росією
Источник: www.ukrinform.ua