Друга серія PR-проєкту «20 вопросов Путину» була присвячена Україні
У Росії в рамках PR-забезпечення майбутнього голосування з приводу путінського варіанту Конституції РФ з'явився новий 20-серійний проєкт «20 вопросов Путину». Друга серія, 8,5-хвилинне відео, що вийшла наприкінці минулого тижня, була повністю присвячена Україні. Перегляд і розшифровка цього матеріалу корисна для розуміння особливостей поточної політики Кремля щодо нашої країни.
У ЦИХ ЛИЗОБЛЮДІВ ЯЗИКИ СТЕРЛИСЯ – НЕСІТЬ НОВІ
Ну, а щоб адекватно розбирати путінське інтерв'ю про Україну, треба також знати його контекст – те, як, ким воно робилося і як монтувалося.
Насамперед – інтерв'юер Андрій Ванденко. Не путінський відео-"вылизиватель" з России-1 Володимир Соловйов, не автор текстових "лизостей" (мем із соцмереж – «близость к власти всегда заканчивается “лизостью”») Андрій Колесніков з "Коммерсанта". А якесь, умовно кажучи, нове обличчя. Чому так?
Соловйов давно вже має в Москві, Росії не найкращу репутацію. Спочатку Іван Ургант пожартував в ефірі конкурентного "Первого канала", що «соловьиный помет» – чудова назва для одного вечірнього шоу на ВДТРК. Потім ще Борис Гребенщиков виклав на ютуб пісню «Вечерний М.» (тобто «м…дозвон»). Після цього спілкуватися з Соловйовим на вищому рівні стало трошки, як кажуть серед нинішньої російської еліти, «западло».
Володимир Соловйов
А от Андрій Колесніков – був кумиром читаючої Росії з початку 2000-х років. Його сторінковими (формату А2) репортажами в «Коммерсанте»: як Путін кудись прийшов і з кимось поспілкувався, зачитувався багато хто. А найсмішнішими цитатами звідти розганяли тугу протягом робочого дня. Колесніков тонко і дотепно розкривав абсурдність тотального чиношанування в ханській владі Росії. Спочатку це сприймалося як сатира (не будемо забувати, що з 1999 по лютий 2006 року «Коммерсантъ» належав Борису Березовському). Колесніков був кумиром тих, хто приходив в журналістику, усі мріяли потрапити в «кремлевский пул», щоб писати так само жваво і дотепно. Але поступово (і особливо після того, як власником газети у тому ж 2006-му став путінський олігарх Алішер Усманов) ставало все більш очевидно, що основне послання колесніковських «хиханек» над Кремлем – Путін титанічний на тлі навколишнього політичного ландшафту. І з роками тексти цього автора взагалі стали такими ж професійно-тужливими, як очі Якубовича з барабана «Поля чудес», що йде по колу. До того ж недавній ефір Юрія Дудя «Андрей Колесников — летописец Путина» максимально наочно і переконливо показав виродження таланту (близько 5 млн переглядів і багато мемів у Мережі).
Андрій Колесніков і Юрій Дудь
Ось тому було залучено нове обличчя. Путін добре ознайомлений з даними соцопитувань, що «в стране есть запрос на перемены». І в цьому сенсі зміна «первого придворного журналиста» стоїть загалом в одному ряду зі зміною прем'єр-міністра і досі не до кінця зрозумілими напрягами з приводу переписування Конституції – активна імітація активності, «свежего ветра перемен».
До того ж Путін останнім часом намагається створити образ близького до народу правителя. І навіть намагається повторити картинку старих горбачовських виходів в народ. Не з одними і тими самими представниками «народу» з ФСБ і ФСО, як було раніше (що неодноразово фіксувалося), а реальним народонаселенням. Досвід в Череповці, де «Путин остановил кортеж ради жителей», виявився не дуже вдалим. Людина з народу, яка каже «У нас все хорошо. Все замечательно. И губернатор очень хороший», була не дуже переконливою. До того ж з'явилися сюжети, як цей народ заздалегідь збирали і як люди намерзлись в очікуванні «солнцеликого».
Але от 19 лютого в Петербурзі Путін вже, схоже, вийшов до людей, які справді випадково опинилися на шляху. Оскільки цього разу запитання були дуже жорсткі, напористі («Как прожить на пособие в 3800 рублей? А у вас зарплата, наверное, тысяч 800?»). І Путін в цьому спілкуванні виглядав вкрай непереконливо, мабуть, навіть гірше Медведєва у знаменитому «Денег нет. Но вы держитесь».
ВАНДЕНКО – НОВЕ ОБЛИЧЧЯ В ПУТІНСЬКІЙ МЕДІАОБСЛУЗІ
І от 20-серійна розмова з Андрієм Ванденком (уродженець Луганська, випускник журфаку КДУ ім. Шевченка, до Москви переїхав у 1989 році). В Росії він теж був кумиром у «нульові роки» – вважався найкращим інтерв'юером в друкованій пресі. Його теж прагнули наслідувати, починаючи великі інтерв'ю з якогось несподіваного, гострого, іронічного запитання; проводячи через весь текст якийсь рефрен і знаходячи якийсь невипадковий фінал. Але потім підросли нові кумири. А Ванденко з 2014 року робить інтерв'ю для ТАРС, де під нього зробили спецпроєкт «Первые лица». Спілкуючись з вищим чиновництвом, він, тим не менш, намагається зберігати залишки колишньої пристойності, як і раніше, «задавая неугодные вопросы и при этом сохраняя мирный ход беседы».
Андрій Ванденко
В рамках апгрейду іміджу путінської влади вирішили взяти саме такого інтерв'юера – не оксамитового, а хоч якоюсь мірою «ершистого». Щоб показати, що Путін – ого-го, не ховається в норку від колючих запитань і гострих тем.
Цікаво, як створювався відео-варіант інтерв'ю. Ванденко лише ставив запитання, реагував на відповіді, вів бесіду. І все, на цьому його праця закінчувалася. Далі все монтувалося командою ТАРС. Тобто варіант повністю описується формулою «ТАСС уполномочен заявить». Це офіційна позиція російської влади. З cаме тими акцентами, які хотів розставити Кремль, Путін…
Ванденко почав розмову фірмово, запитавши у Путіна, чи дивився той серіал «Слуга народу» і, зокрема, епізод з вибором Голобородька марки годинника. Але російський президент не дав дійти до репліки «Путин-Хубло?», закінчив тему на тому, що серіалу не бачив і хто такий Голобородько – не уявляє.
Ванденко продовжив словесне фехтування, сказавши, що «пара такая складывается» – Раб на галерах (так Путін колись назвав себе) і Слуга народу. Тут ВВП трохи збентежився, не знаючи, як відповісти на таке порівняння, яке об'єднало «солнцеликого» в «пару» з колишнім актором, кавеенщиком. І недоречно ляпнув: «Ну… все ведь возвращается на круги своя». А щоб підтвердити «гениальность» путінської відповіді, сюди підмонтували усміхненого Ванденка, що схвально кивав головою (цілком можливого, що з іншого фрагменту 20-серійного інтерв'ю). І лише після цього Путін вирулив на відповідь: «Главное, не как себя назвать, а что делать и как».
Підхопивши тему «что делать», інтерв'юер запитав: «Есть вероятность, что договоритесь с Зеленским?». Тут вже Путін впевнено відповів запитанням на запитання. «О чем?». Ванденко трохи зніяковів, підбираючи формулювання: «О мире, о дружбе». І от далі пішла найбільш актуально-сутнісна частина цієї 8,5-хвилинної розмови. Путін відповів: «Надежда умирает последней. Есть (ймовірність, – ред.)». Іншими словами – ймовірність успішних мирних переговорів з Україною він оцінив як низьку, але не нульову. І далі – увага! – сказав про те, що найбільше не подобається йому в позиції Зеленського в переговорах: «Но, к сожалению, вот он приехал из Парижа – и начал говорить о том, что нужно пересмотреть Минские соглашения. Это вызывает вопросы». Відразу зазначимо приховане лукавство у відповіді: насправді Зеленський говорив про можливість перегляду, уточнення черговості пунктів Мінської угоди аж ніяк не після Парижа, а давно, в тому числі – на Нормандському саміті (але визнати це було б не «по-пацански»).
Источник: www.ukrinform.ua
