Андрій Лавренюк, якого ми пам’ятатимемо

14.07.2021 14:43

Укрінформ

Розповідають друзі, колеги, знайомі…

Наш побратим, журналіст, власний кореспондент Укрінформу у Страсбурзі Андрій Лавренюк любив усілякі несподіванки… І з життя пішов несподівано, раптово, незбагненно…

ДЛЯ МЕНЕ ВІН НАЗАВЖДИ БУДЕ В ЧЕРГОВОМУ ЗАКОРДОННОМУ ВІДРЯДЖЕННІ

Костянтин Саділов, колишній офіцер пресслужби Міністерства оборони:

– Пам’ятаю, як у середині 2000-х років Андрій прийшов до нас, у пресслужбу Міністерства оборони України з газети Північного оперативного командування «Північні військові відомості». Спочатку на стажування, адже відбір проводився дуже ретельно.

Незважаючи на те, що Андрій був газетяр, він успішно пройшов стажування і проявив себе як універсальний журналіст, який може не тільки писати в різних стилях, а й фотографувати, організовувати заходи. Тобто мав усе, що належало мати пресофіцерові.

Завжди спокійний, неможливо було уявити, аби він підвищив голос…

Коли Андрій вирішив продовжити своє навчання, нам було важко його відпускати…

Ми завжди залишалися на зв’язку. Навіть коли він пішов у цивільне життя – на роботу в УНІАН, згодом в Укрінформ, то займався висвітленням військової тематики. Ми, офіцери пресслужби Міністерства оборони України, чітко знали, що матеріали за підписом Андрія Лавренюка професійні й вивірені, бо він був «у темі»…

Під час його роботи за кордоном ми періодично бачилися на заходах, пов’язаних із висвітленням візитів керівництва нашої держави до європейських інституцій. Андрій уже був відомим, авторитетним журналістом-міжнародником… Але мало хто знає, як багато він доклав зусиль для того, аби в лідерів європейських країн, керівництва європейських інституцій та європарламентарів не згасала увага до агресії проти України, до ув’язнення Романа Сущенка, Олега Сенцова та інших бранців. Я іноді виступав таким собі «поштарем»: принагідно привозив йому з Києва листи й документи від родин ув’язнених, які потім стараннями Андрія лягали на стіл, наприклад, президента Франції Емманюєля Макрона…

Я досі не можу повірити в те, що Андрій уже не з нами… Мабуть, ніколи не повірю. Для мене він назавжди буде в черговому закордонному відрядженні…

Реакція соцмереж

Марія Мезенцева, народний депутат, голова постійної делегації України у ПАРЄ:

– Пішов з життя добрий і професійний, патріот, журналіст-міжнародник Андрій Лавренюк. Ми переписувалися буквально в цей четвер.

Як же так, Андрію?

Сумуємо…

ДЛЯ НАС ТИ НАЗАВЖДИ ЗАЛИШИШСЯ ГЕР МАЙОРОМ

Євген Дем’янов, журналіст:

– Ми «відсиділи» з Андрієм три роки в УНІАН. В одній кімнаті. Спочатку – розміром два з половиною на два з половиною метри без вікон, але з десятисекційною чавунною батареєю, яка взимку шкварила так, що доводилося вмикати кондиціонер. Потім керівництво виділило нам просторіше «житло»…

Я знав, що раніше Андрій працював у пресслужбі оборонного відомства, але те, що він офіцер, довідався пізніше. Якось ми гостювали в нього, розмовляли про попередні роботи, і він підвів мене до шафи. Зі словами: «Диви, шо в мене є». Відчинив дверцята, і я побачив ідеально «відшліфований» праскою зелений офіцерський костюм з однією зіркою на погоні.

– Та ж ти – гер майор! – зірвалося в мене.

Відтоді за Андрюхою в УНІАН серед близьких колег закріпилося прізвисько: «Гер Майор»… За нього він не ображався, радше сприймав як почесне звання.

Якось під час чергового приїзду Андрія у відпустку я звернувся до нього: «Гер Майоре»…

– А я вже не гер майор! Уже полковника дали, – між іншим сказав Андрій.

На що я жартома парирував:

– Хоч як би там було, але ти для нас назавжди залишишся Гер Майором!

Хіба міг я тоді уявити, що невдовзі ці слова набудуть такого сумного значення…

Реакція соцмереж

Марк Фейгін, російський адвокат, блогер:

– Стало відомо, що помер Андрій Лавренюк, кореспондент українського агентства «Укрінформ» у Страсбурзі, з яким ми чимало зуміли зробити у справі Романа Сущенка, коли той перебував у в’язниці в Росії. Утім, не тільки як журналіст, а й як патріот і небайдужий українець, він багато працював, аби світ дізнався про політв’язнів з України, що стали заручниками Кремля.

Прощавай, Андрію!

ВІН БУВ ЛЮДИНОЮ НЕ СЛІВ, А СПРАВИ

Олена Милосердова, керівник відділу виробництва новин УНІАН:

– З приходом Андрія до редакції інформаційного агентства УНІАН, переважно дівочий колектив новинарів дуже зрадів, що нарешті військову тематику та все, що стосується Міноборони, висвітлюватиме людина, яка знає ці питання зсередини. Ба більше, багато хто дізнався, що Генштаб – це не структурний підрозділ Міноборони!

Андрій завжди був небагатослівний, але дуже системний і ретельний у роботі. За будь-яке редакційне завдання можна було не хвилюватися, якщо за нього брався Андрій: результат завжди був відмінний. Уважний до колег, готовий допомогти – чи в роботі, чи в якомусь спільному заході. Він був людиною не слів, а справи. А ще – добрий, чуйний, гарний товариш…

Не віриться…

Реакція соцмереж

Ірина Геращенко, народний депутат України:

– Ми кілька разів на рік перетиналися в Брюсселі, потім у Страсбурзі. Інтелігентний, оперативний, патріотичний, він мав найкращі якості як журналіст і як людина. Вічная пам’ять. Найщиріші співчуття родині…

ДЯКУЮ, АНДРІЮ, ЗА 10 РОКІВ З НАМИ!

Наталія Костіна, головний редактор головної редакції закордонної інформації та іномовлення, Укрінформ:

– Закордонній мережі Укрінформу – близько двадцяти років. Власкори за кордоном завжди були окремою категорією наших журналістів. Кастою, спецназом – можна називати по-різному. Ніхто не був ідеальним, але всіх їх об’єднує одне – вони універсальні журналісти зі знанням іноземних мов і готовністю бути «одним у полі воїном». І ще – із умінням у якийсь момент у потоці традиційних новин «вистрілити» яскравим інтерв’ю, відео чи аналітикою.

Так і Андрій. Постріл – й інтерв’ю у Брюсселі з президентом Євроради, фото з якого досі залишається обкладинкою його ФБ-сторінки, постріл – і відео з російською пропагандисткою Скабеєвою з Ради Європи у Страсбурзі, яке набирає шалену кількість переглядів і репостів. Один з останніх його пострілів (і чудова аналітика) – про французькі винищувачі Rafale.

Андрій міг вистрелити! Міг і «розкопати» тему, як про французькі комікси про Революцію гідності – Maїdanlove. Якщо в Укрінформу колись буде свій музей – я віддам туди ці видання, які Андрій привіз із Франції до Києва під час останньої відпустки.

Міг працювати в нормандському дуеті з нашим власкором у Німеччині Ольгою Танасійчук. Міг працювати в команді. Міг підтримати тих, хто потрапив у біду.

Дякую, Андрію, за 10 років з нами!

Реакція соцмереж

Володимир Осєчкін, блогер:

– Не стало одного з найсильніших журналістів України та Європи, яких я знаю. Знав. Андрію, як же так… Розумний, скромний, мудрий, співчутливий, стриманий, але завжди дуже точний. Таких уже майже немає на всьому пострадянському просторі. Світла пам'ять! Щирі слова співчуття родині та близьким.

ВІН ПРОЖИВ СВОЄ ЖИТТЯ ТАЛАНОВИТО

Олександр Харченко, генеральний директор Укрінформу:

– На жаль, більше на сайті Укрінформу не з’явиться жодного матеріалу з підписом «Андрій Лавренюк, Страсбург».

Він був класним журналістом – компетентним у своїй темі, наполегливим, здатним найскладнішого співрозмовника «розкрутити» на ексклюзивну сенсацію. Важко уявити нашу зарубіжну кормережу без нього. Але ще важче сьогодні його мамі Галині Олексіївні, дружині Юлії, сестрі Іванні, синові В’ячеславові. Тож найбільше, що можна зробити в цю мить – підтримати їх.

Особисто мені про Андрія, якого знав ще за часів роботи в УНІАН, чомусь найперше, що пригадалося, – його вміння з найсерйознішим виразом обличчя розповідати якісь фантастично кумедні речі. Це було талановито. Все своє життя він прожив талановито…

Реакція соцмереж

Олексій Гончаренко, народний депутат України:

– Сумна звістка. У Страсбурзі помер Андрій Лавренюк – кореспондент Укрінформу, один з кращих журналістів-міжнародників, патріот і професіонал своєї справи.

Знав Андрія особисто. Дуже сумно…

Мої співчуття рідним і близьким…

ДНІ, ЯКІ Я ПРОВІВ З АНДРІЄМ, – КРАЩІ У МОЄМУ ЖИТТІ

Олександр Клименко, фотокореспондент:

– З Андрієм Лавренюком ми познайомились восени 2004 року. У мене вийшла книжка про миротворців, і велика частина накладу була передана до пресслужби Міністерства оборони. Я запитав керівника пресслужби, як я можу взяти кілька примірників собі. Той сказав, аби я пішов до їхнього офісу й там знайшов капітана Андрія Лавренюка.

Я побачив гарного молодого чоловіка, який щиро усміхався й одразу викликав прихильність до себе. Кажуть, перше враження про людину найвірніше. Так ми познайомилися з Андрієм.

Пригадується, як 2011 року Андрій і Юлія влаштували весільну вечірку для колег… Було дуже весело. Усе сяяло радістю і життям, сповненим світлих надій.

У 2012 році я мав фотовиставку про миротворців України у складі ООН, що проходила у штаб-квартирі НАТО у Брюсселі. Одним з організаторів і, я б сказав, продюсерів цього заходу був кореспондент Укрінформу Андрій Лавренюк. Він був дуже відповідальний, завжди тримав слово. Якщо щось пообіцяв, то можна не сумніватися, що виконає обіцянку.

Андрій завжди випромінював спокій. Можливо, умів стримувати свої емоції, усміхався, казав – все буде добре. І це вселяло впевненість і спокій у співбесідника.

Потім були ще дві мої виставки, й Андрій так само допомагав мені. Одного разу я зупинився в них із Юлею вдома. Пам’ятаю щиру гостинність, якою мене зустріла їхня родина.

Одного разу ми пішли у військовий музей у Брюсселі. Андрій розповідав багато цікавих речей про військову історію Бельгії.

Він був класним журналістом…

Кажуть, життя можна розділити на дві частини – на кращі й гірші дні. Ті дні, коли я спілкувався з Андрієм та його дружиною Юлею, – кращі для мене. Це були зустрічі з чудовими людьми.

Дуже гірко усвідомлювати, що Андрій пішов у засвіти. Усі наші спільні друзі тяжко переживають цю втрату. Він назавжди залишиться у моїй пам’яті прекрасною людиною. Дякую долі, що нам довелось трохи спілкуватись у цьому житті.

ЗАВЖДИ ДОБРОЗИЧЛИВИЙ, ІРОНІЧНИЙ, СПОСТЕРЕЖЛИВИЙ…

Алла Лазарєва, власкор «Українського тижня» у Франції:

– Андрій Лавренюк був чудовим професіоналом, уважним до деталей, ретельним у перевірці фактів, об’єктивним. Переїхавши до Страсбурга з Брюсселя, він швидко розібрався у нюансах французької політики.

Він уміло «відловлював» гібридні атаки російських пропагандистів, котрі стосувалися України, навіть вів свій власний перелік сайтів французькою, що поширювали прокремлівські меседжі. Нам часто доводилося працювати разом під час візитів українських очільників.

Андрій був добрим, надійним товаришем, який завжди був готовий поділитися спостереженням, контактом, підказати час виходу політиків до преси, яких інколи доводилося чекати годинами. Не пригадую його роздратованим. Завжди доброзичливий, іронічний, спостережливий – яке б гаряче сонце не палало над внутрішнім двором Єлисейського палацу.

Останній раз ми спілкувалися з Андрієм 1 липня. Він висвітлював концерт з нагоди п’ятих роковин загибелі Героя України, паризького оперного співака Василя Сліпака.

Андрій приїхати до Парижа не зміг і уточнював по телефону потрібні для публікації деталі.

Хто ж знав тоді, що йому самому залишалося жити зовсім недовго?..

Реакція соцмереж

Ольга Чайко, журналістка ICTV:

– Він прекрасна людина…. Ми багато працювали разом у закордонних відрядженнях. Він той, із ким завжди можна було проконсультуватись і на чиє плече можна було спертись…

АНДРІЙ ПІШОВ, ЛИШИВШИ ПО СОБІ ЯСКРАВУ ПАМ’ЯТЬ…

Роман Сущенко, колишній політв’язень Кремля, колишній власний кореспондент Укрінформу в Франції:

– Знайомі з Андрієм майже двадцять років. Ми завжди були колегами, працювали в журналістському цеху незалежно від місця його розташування.

У будь-кого є власні таємниці, у минулому – якісь помилки, вчинки, якими не варто пишатися. Це нормально, адже живемо ми без чернетки. Андрій жив своїм життям і роботою. Здається, він знайшов, що шукав, і присвятив цьому своє життя. В Андрія був дар писати лаконічно, чітко формулювати думки та авторське ставлення до подій.

Дар не завжди і не обов’язково приходить до людини, якій це потрібно. У випадку Андрія – стовідсоткове влучення.

Андрій був людиною, яка розрізняла бажання здаватися і бути собою. Він усвідомлював, що бути хорошим і бути самим собою не є тотожним. «Чому» і «тому» в нього були в непохитній рівновазі. Він інколи усміхався, водночас м’язи його обличчя не були навчені скорочуватися від сміху.

Знаю, друзі його розуміли, недруги – кепкували. Не варто звинувачувати птахів у тому, що вони не вміють швидко ходити, тому що в них є крила. А між іншим, вони одним помахом крила роблять тисячі кроків.

Ми не відаємо, яке майбутнє нам готує минуле. Коли в мене сталася біда і доля підсунула тяжке випробування, багато друзів перейшли у статус просто знайомих, частина загубилися. Андрій зробив ряд учинків, вартих справжнього чоловіка, колеги-журналіста, патріота, друга. Найважливіший, як на мене, – підтримав родину в ту лиху годину. Це вартує дорого. Пам’ятатиму все життя.

Реакція соцмереж

Олександр Мережко, голова Комітету ВР з питань зовнішньої політики та міжпарламентського співробітництва:

– Просто немає слів… Я запам’ятав пана Андрія як чудову людину. Мої щирі співчуття рідним і близьким.

НЕ МОЖУ ПОВІРИТИ, ЩО МИ БІЛЬШЕ НЕ ЗУСТРІНЕМОСЯ В ЦЬОМУ ЖИТТІ

Ростислав Демчук, журналіст, Брюссель:

– З Андрієм ми пропрацювали у Брюсселі пліч-о-пліч при інституціях ЄС і НАТО майже десять років. Андрієві було всього-на-всього 44 роки. Власкор агентства «Укрінформ» у Брюсселі, згодом y Страсбурзі, Андрій Лавренюк був одним із небагатьох професіоналів у міжнародній журналістиці.

Царство тобі небесне і вічна пам’ять, Андрійкy. Співчуваю родині, близьким, друзям…

Боже-Боже! Не можу повірити, Андрію, що ми вже ніколи не зустрінемось у цьому житті.

ВІН ЛЮБИВ СЛОВО «ЧІТКО», ЯКЕ ВЛУЧНО ХАРАКТЕРИЗУВАЛО ЙОГО САМОГО

Ольга Будник, власкор Укрінформу в Туреччині:

– Познайомилися, коли Андрій прийшов працювати в Укрінформ. Тоді він здався мені небагатослівним і дуже серйозним (насправді таким і був). Він багато знав і вмів, але не цурався питати про те, що йому було невідомо й дуже швидко входив у курс справ.

Згодом у Брюсселі його запрошували як експерта з різних питань, що стосувалися України, на телебачення. Після однієї з таких програм на французькому ТБ, подзвонила висловити йому своє захоплення – і рівнем володіння проблемою, і майстерністю ведення дискусії, і знанням французької мови. Андрій скромно зауважив, що його присутність у студії була важливою, оскільки розглядалося питання України, її геополітичної ролі та внутрішньо-політичної обстановки в нашій державі, а захист держави та її інтересів – це обов’язок кожного громадянина України. Він не вважав це чимось особливим.

Андрій розбирався в деталях та нюансах усього, що стосувалося роботи міжнародних та євроінституцій у Брюсселі й Страсбурзі, так що міг, напевно, написати про це наукову працю чи енциклопедію. Міжнародна журналістика була не роботою, а його життям.

На будь-які запитання стосовно роботи він, не замислюючись, давав лаконічні, чіткі й водночас вичерпні відповіді. Андрій любив це слово – «чітко». Воно влучно характеризувало його твердий характер, виваженість, небагатослівність, готовність до виконання найвідповідальніших завдань.

Від дотримувався дедлайнів і даного слова чи найменшої обіцянки.

Завжди серйозний, пунктуальний, відповідальний. Таким він назавжди залишиться в наших серцях.

Коли виникали якісь проблемні питання, він одразу пропонував кілька варіантів дій, бо сам був людиною-дією, не любив пустих балачок.

Андрій пішов від нас дуже рано… Він міг ще багато зробити для України, її зміцнення й захисту на інформаційному фронті та для вітчизняної журналістики. Його доробок – це неосяжний пласт різножанрових матеріалів – інформаційних, аналітичних, фото, відео.

Висловлюю щирі співчуття рідним і близьким Андрія. Це велика втрата для всіх нас.

Хай його душа спочиває з миром.

Реакція соцмереж

Сергій Кузьміних, народний депутат України:

– Назавжди йому 44. Велика втрата. Цінуємо його особистий внесок у своєчасне й оперативне донесення новин, що стосувалися теми європейського та євроатлантичного поступу України, а з 2014 року – ще й протидії агресії Росії, передусім на інформаційному фронті.