16 липня 1990-го. Як Україна зробила перший крок у Незалежність
16.07.2020 08:00
Укрінформ
Тридцять років тому Верховна Рада ухвалила Декларацію про державний суверенітет України
В якому історичному контексті відбулася ця визначна подія? І чи виглядала вона тоді визначною?
Уже в ті дні не бракувало тих, хто намагався применшити її значення. Звісно, передовсім адептів радянської системи, соціалістичного ладу. Вони стверджували, що прийняття Української Декларації стало, зокрема, наслідком і відповіддю на ухвалення такого ж акту в Росії: трохи більше як за місяць до голосування в Києві, 12 червня, з’їзд російських народних депутатів ухвалив Декларацію про державний суверенітет РРФСР.
ПЕРШИЙ ПРОФЕСІЙНИЙ ПАРЛАМЕНТ І ВТЕЧА СПІКЕРА
Можна також стверджувати, що на цей крок Києва вплинула й інша обставина. Яка саме? Прокомуністичною більшістю Верховної Ради України на пост голови парламенту у травні 1990 р. був обраний Володимир Івашко, перший секретар ЦК КПУ. Але йому не вдалося впоратися з керуванням ВР, особливо під час пленарних засідань.
Справа в тому, що оновлена Верховна Рада УРСР ( І сесія 12-го скликання якої відкрилася 15 травня) вперше в історії почала функціонувати за парламентським режимом. Тобто сесія тривала не один-два дні, як було раніше, а 60 робочих днів.
За словами Леоніда Кравчука, В. Івашко був скоріше апаратником, ніж парламентарієм. Він не раз скаржився, що його нудить від необхідності слідкувати за регламентом, увімкнути чи вимкнути мікрофон, по кілька разів зачитувати галасливому залу тексти постанов. Він болісно реагував на критику на свою адресу.
До всього цього додався від’їзд Івашка в Москву на XXVIII з’їзд КПРС. І саме в ті дні, коли у Верховній Раді почався розгляд проєкту Декларації про державний суверенітет України.
На депутатський корпус, а насамперед – на комуністичних представників це справило шокуюче враження. За негайне повернення спікера проголосувала більшість депутатів. З них – понад 200 комуністів.
Івашко написав заяву про відставку, поскаржившись, що «у Верховній Раді не має надійної опори». Михайло Горбачов запропонував йому тоді посаду заступника Генерального секретаря ЦК КПРС.
«Суто по-людськи я зрозумів Володимира Антоновича, – розповів згодом про цю ситуацію Леонід Кравчук. – Посада, що запропонував йому Горбачов, виглядала значно спокійнішою і набагато зрозумілішою для нього, як для апаратника. Але втеча Івашка була абсолютною несподіванкою для всіх, як у Верховній Раді, так і в Компартії України». На спроби переконати «втікача» повернутися в парламент, він лише повторював: «Я туди більше не піду!»
НА ТЛІ СТРАЙКІВ І ВИМОГ ВІДСТАВКИ СОЮЗНОГО УРЯДУ
Зрештою, депутати вирішили відкласти розгляд питання про обрання нового голови Верховної Ради, а взялися за остаточне ухвалення Декларації.
Источник: www.ukrinform.ua
