Шукаєш правду?
Долучайся до нашого Telegram-каналу!
Інститут подвійних стандартів: як НБУ у чужому оці порошинку бачить, а у своєму – пенька не помічає
Національний банк України застосовує подвійні стандарти щодо ділової репутації, суворо дотримуючись їх для банкірів та ігноруючи порушення з боку власних посадовців, які продовжують працювати, незважаючи на судові рішення та кримінальні справи проти них.
У всьому цивілізованому світі працює ділова репутація, особливо це стосується банківського сектора. Наприклад, якщо у європейських країнах чи у США чиновник “зашкварився” або ж проти нього є кримінальна справа – він йде геть зі своєї посади. В Україні на жаль інститут ділової репутації працює дуже вибірково, по бажанню Національного банку України. УНН спробував розібратися, так що ж насправді відбувається у банківському секторі і чому чиновники під слідством можуть працювати на свої посади, а банкірам, позбавленим ділової репутації для її відновлення потрібна підлаштовуватися під настрій регулятора чи інші сприятливі умови.
Ділова репутація у банківському секторі є свого роду капіталом, втрачаючи який, банкір втрачає все. Проте, як показали останні події в цій сфері, такий принцип в Україні працює, на жаль, однобоко.
Одним з яскравих прикладів є ділова репутація першої заступниці голови Національного банку України Катерини Рожкової. Нещодавно Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду поставив крапку в судовій тяганині між Фондом гарантування вкладів фізичних осіб (ФГВФО) та колишнім керівництвом “Платинум банку”, який у 2017 році був визнаний неплатоспроможним. Серед десяти відповідачів по справі була зокрема й Рожкова. Вона працювала членом правління банку до переходу в НБУ.
За рішенням суду відповідачі повинні компенсувати 1,5 млрд грн збитків, які були завдані “Платинум банку” через видачу непрацюючих кредитів (NPL). Кошти, зокрема, вже списуються з рахунків Рожкової.
Попри рішення суду, який фактично вирішив, що в тому числі Рожкова допустила порушення, які завдали колосальних збитків, вона продовжує працювати у Національному банку України і вирішувати долю інших фінансових установ.
Тобто у цьому випадку, як і інших скандалах, де фігурувала Рожкова, інститут ділової репутації виявився непрацюючим.
Ще одним прикладом імпотентності цього інструменту щодо працівників НБУ є директор юридичного департаменту регулятора Олександр Зима. Він фігурує у кримінальному провадженні, відкритому Державним бюро розслідуванням за статтею “перевищення влади або службових повноважень”.
Як повідомляв УНН, ця справа стосується листа з рекомендаціями, які надав Зима Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Він порадив відкликати 4 позови АТ “Банк “Конкорд” до Національного банку Україну.
Наразі банк перебуває в процесі ліквідації і його управління здійснює Фонд, проте в суд представники “Конкорду” звернулися ще до того, як його позбавили ліцензії. У ФГВФО рекомендації виконали, ще б пак, адже Зима паралельно є головою адміністративної ради Фонду, яка призначає і звільняє його керівництво.
Як і у випадку Рожкової, Зима продовжує працювати на своїх посадах і навіть не відсторонений від виконання обовʼязків. У його випадку взагалі дивна ситуація, адже стаття, за якою розслідується провадження говорить про перевищення службових повноважень.
Водночас коли йдеться не про чиновників, інститут ділової репутації починає працювати на повну. Наприклад, коли регулятор позбавляє будь-який банк ліцензії, його власники та топменеджмент автоматично втрачають ділову репутацію. Національний банк офіційно визнає її “незадовільною”. Такий банкір протягом 10 років не може займатися діяльністю у банківському секторі. Теж саме стосується і решти фінансових установ, які потребують ліцензування Нацбанку.
На думку Євгена Березовського – колишнього співвласника “Айбокс банку”, який перебуває в процесі ліквідації, така політика подвійних стандартів НБУ існує через те, що регулятор вважає себе нікому непідконтрольним і може діяти так, як йому заманеться, а не так, як того вимагає регулювання.
Через це, я думаю, що й відбувається ситуація, коли є банки, які були ліквідовані, або які мали проблеми, і вони справді роками займаються “відбіленням” репутації. А ще є деякі норми, які їм це не дозволяють зробити в принципі. Ну а в НБУ такі норми не діють, і це справді унікальна ситуація, коли регулятор сам пише норми, які його регулюють
– зазначив Березовський у коментарі УНН.
Він додав, що загалом такий вибірковий підхід діє і в ситуації з порушеннями, які допускають державні банки.
Це загалом діє і щодо держбанків, які, що б не порушили, наскільки у них не був би проблемний кредитний портфель, за який у комерційному банку вже звільнили б людей, вимагали б миттєвого капіталу, вимагали б, щоб акціонери приймали дії, або проти акціонерів вживали якихось заходів, то в контексті держбанків такі дії ніколи не відбуваються, бо це як священна корова – можна робити все, що завгодно і нічого ніколи не буде менеджменту держбанку
– підкреслив Березовський.
На думку політичного оглядача Геннадія Дубова, в контексті чиновників ділова репутація абсолютно ні на що не впливає.
На сьогодні я не можу сказати, це з моєї власної точки зору, що це (ділова репутація – ред.) на щось суттєвим чином впливає. Вирішальним чином точно не впливає. Ну і власне звідси ми маємо всі ці наслідки – якщо інститут ділової репутації є другорядним і формальним дуже часто – іноді відбувається те, що одні люди, навіть яких притягали до відповідальності, продовжують свою діяльність, інші – відповідно несуть якесь покарання тощо
– зазначив він у коментарі УНН.
Для того, щоб карати банкірів через визнання їхньої ділової репутації незадовільною, Нацбанк розробив ряд критеріїв, які у звʼязку із широкомасштабним вторгненням були розширені. При цьому чіткого розуміння про те, що необхідно банкіру аби відновити ділову репутацію немає. А як показує практика, НБУ може дати зелене світло і через рік, і через 3 роки, і через 5, і через 10.
Є деякі ситуації, за якими логічно було вжито заходів і люди втратили репутацію на тривалий період. Але є приклади, коли люди втрачали репутацію і через рік, два, три їм відновлювали її. І якщо, наприклад, банк виводиться з ринку – то все правління втрачає репутацію. Хоча багато членів правління не були залучені до тих чи інших операцій. Це все не прозоро, не структуровано, і в цьому в усьому гігантський елемент суб’єктивності. НБУ в принципі надзвичайно суб’єктивна організація, подобається чи не подобається, друзі, я з цього банку, ти з цього – і все це живе та розвивається
– розповів Євген Березовський.
На жаль, навіть суди не можуть зарадити такій ситуації, адже процес ліквідації безповоротний, навіть якщо вона проведена з грубими порушеннями, навіть якщо є судове рішення про її скасування – виведений з ринку банк вже ніхто не поверне. А відновлення чесного імені банкіра, що втратив свою фінустанову залежить від бажань НБУ.
Адвокат, керуючий партнер юридичної компанії GRACERS Сергій Лисенка у коментарі УНН зазначив, що інститут захисту настільки нерозвинений в Україні, що ті, хто її втратив навіть не заморочуються на її відновлення через суд, бо це довга, тяжка і марудна робота.
Процеси в судах можуть тривати роками і ні до чого не призводити. Тому часто за це навіть ніхто не береться. Приклади того, що хтось відновив свою ділову репутацію через суд були, були виграні процеси. Закон про інститут ділової репутації у нас є, але справа навіть не в законі, а в правозастосуванні. Закон виписаний, а застосовувати його ніхто не хоче. А за незастосування немає відповідальності – це ж право людини захищатися чи ні
– пояснив Лисенко.
Дубов вважає, щоб інститут ділової репутації в Україні на щось впливав, він має виникнути, і не стільки законодавчо, де його останніми роками намагаються розвивати, скільки в межах реального прийняття рішень як щодо призначення людини на державну службу, так і щодо існування людини в ринкових умовах. Репутація, за його словами, має стати чимось важливим і враховуватися при прийнятті рішень.
Що стосується банків – в свій час більше сотні банків ліквідували і по багатьом із них були скажімо так, в тому числі встановлені пізніше судами, порушення, за недопущення яких ліквідація була б виключена. І мені також відомі випадки, коли були власне судові рішення з приводу відновлення, наприклад, банківських ліцензій, які були забрані під час так званого “банкопаду”. Вони просто не виконувалися, фізично. Рішення є, але банк продовжує бути ліквідованим
– зазначив Дубов.
Про те, що у Нацбанку діє політика подвійних стандартів щодо ділової репутації зазначив і політтехнолог Тарас Загородній у коментарі УНН. Він нагадав, що інститут ділової репутації у банківській сфері запроваджувався, коли головою НБУ була скандальновідома Валерія Гонтарєва, репутація якої навіть на посаді голови регулятора була “підмочена”. Тоді вважалося, що це допоможе позбавити права займатися банківською справою і фінансами тих, хто причетний до розграбунку банків чи афер.
До речі, у цьому контексті варто згадати ще одного вже колишнього голову НБУ з небездоганною діловою репутацією – Кирила Шевченка. Проти нього розслідувалося кримінальне провадження уже в той час, коли він претендував і був призначений парламентом головою НБУ. Його та інших підозрюють у заволодінні понад 200 млн грн державного “Укргазбанку”. Тобто, навіть наявність кримінальної справи не впливає на ділову репутацію чиновників.
Коли в НБУ продовжують працювати такі люди, тим більше, якщо є судові рішення – це ознака того, що їм плювати на самі ті правила, які вони встановлюють
– додав Загородній.
На його думку, якщо доведено що чиновник має стосунок до таких справ – він повинен бути звільнений і це критерії роботи самого НБУ, які він же встановив, проте їх не виконує. А тим більше якщо є кримінальні справи – вони повинні бути доведені до кінця.
В історії з діловою репутацією у банківському секторі хочеться привести відоме українське прислівʼя, яке чітко демонструє підходи Національного банку України: в чужому оці порошинку бачить, а у своєму – пенька не помічає.
Источник: www.unn.com.ua
