Мовознавиця пояснила, як правильно називати родичів та де українці найчастіше припускаються помилок.
Назвати родичів правильно буває непросто. Багато хто плутає тестя зі свекром, невістку зі снохою, а слова “дівер”, “зовиця” чи “шваґро” для більшості вже стали загадкою. Філологиня Олена Онуфрієнко в коментарі УНІАН розповіла, що насправді означають ці назви, чому вони майже зникли з повсякденного вжитку та кого називають снохою, а кого — невісткою.
Чи правильно називати батька чоловіка “свекром”, а батька дружини — “тестем”? Які помилки та суржикові форми цих слів найчастіше вживають українці?
“Свекор та свекруха — батьки чоловіка, тесть та теща — дружини. Найчастіше припускаються не стільки помилок у вимові, скільки плутають належність цих родичів, називаючи тещу свекрухою чи навпаки”, — каже філологиня.
Слова “невістка” і “сноха” часто вживають як синоніми. Чи справді вони означають те саме і кого ними правильно називати?
“Невістка — це загальна назва дружини сина або брата. У сучасній українській мові саме “невістка” є більш нормативною і вживається найчастіше. “Сноха” збереглася переважно в окремих регіонах та говірках”, — каже філологиня.
Окремо вона додала, що “сноха” — значно вужча назва. Так називали дружину сина по відношенню до його батька. Наприклад, “сноха Петра”, тоді як для матері чоловіка — це невістка. А ось дружину брата називали “братова”. Дружину дядька можуть називати тіткою, вуйною або стрийною — залежно від регіону України, каже експертка.
Хто такі “свояк” і “своячка” та чому ці слова майже зникли з повсякденного мовлення? Чи мають вони сьогодні зрозуміліші нормативні відповідники?
“Нормативно свояк — це чоловік сестри дружини або чоловік сестри чоловіка. Відповідно, своячка — це дружина брата чоловіка або дружина брата дружини. Але в різних говірках так могли, наприклад, називати дружин двох братів, або інших родичок — у всіх по-різному, тож аби не плутатися — зараз частіше використовують описову форму”, — каже Онуфрієнко.
Щодо зникнення цих слів, це пов’язано і з тим, що сьогодні сім’ї стали меншими, і не дуже близькі родичі рідше контактують між собою, тому потреба в деталізованих назвах зникла.
Кого українською правильно називати “зятем”: лише чоловіка доньки чи також чоловіка сестри? Чи змінилося значення цього слова з часом?
Традиційно “зятем” могли називати чоловіка доньки, сестри, своячки й навіть інших чоловіків, які приєдналися до родини через одруження на їхніх жінках. Втім, за сучасними нормами та словниками — “зять” — це все ж чоловік доньки, каже філологиня.
“Зараз в окремих регіонах чоловіка сестри й досі можуть називати зятем, хоча в нас є слово “шваґро”, яке сьогодні вживається дуже рідко, на жаль”, — розповіла Онуфрієнко.
Чому такі слова, як “дівер”, “зовиця” або “шваґро”, стали незрозумілими багатьом українцям? Чи варто повертати їх до активного мовлення, чи природніше говорити “брат чоловіка”, “сестра чоловіка” тощо?
Якщо певне слово перестає бути потрібним у повсякденному спілкуванні, воно поступово виходить із ужитку. Через те, що сучасні українці рідко живуть великими родинами, потреба в цих словах відпала.
Іще одним чинником стала тривала русифікація. Онуфрієнко зазначила, що в радянський час Інститут мовознавства пропонував нові форми, максимально наближені до російської мови. Втім, слова на кшталт “деверь” і “золовка” є і в російській, але в повсякденному вжитку вони теж значною мірою поступилися описовим конструкціям, як-от “брат дружини” чи “сестра чоловіка”.
“Багато з цих слів нині використовують рідко, хоча вони є питомими українськими і є нашою культурною спадщиною. Раніше родина відігравала дуже важливу роль, тому ця система спорідненості була надзвичайно розгалуженою, і сьогодні доволі часто постає питання щодо повернення цих назв у сучасне мовлення”, — підсумувала філологиня.
Олена Онуфрієнко — кандидат філологічних наук, доцент. Закінчила Київський державний університет імені Тараса Шевченка. Працювала в школі, наукових установах та провідних українських видавництвах, зокрема в Інституті мовознавства ім. О. О. Потебні, Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка та Національній парламентській бібліотеці. З 1989 року працює в КПІ, де очолює кафедру української мови, літератури та культури.