Ставлення до військовополонених у світі регулюється міжнародним гуманітарним правом. Кореспондент УНІАН на власному досвіді відчув, як це право “дотримуються” в Росії, а після звільнення отримав можливість порівняти умови утримання російських полонених та найманців в Україні.
На пагорбі посеред зелені дерев височіє біла будівля, що здалеку нагадує замок. Однак, ближче під’їжджаючи, помічаєш деталі: заґратовані вікна, колючий дріт, спостережні вежі. Це тюрма, а від початку повномасштабного вторгнення – табір для утримання військовополонених, серед яких росіяни та громадяни третіх країн.
За типовою радянською архітектурою – сірий паркан, спіралі колючого дроту, маленькі вікна з іржавими ґратами, металеві двері. Але лаконічна табличка чітко інформує: це табір військовополонених.
Ще перебуваючи в російському полоні, автор чув від інших бранців, що умови утримання росіян в Україні значно кращі, ніж українців у Росії. Через рік після власного звільнення він отримав можливість пересвідчитися в цьому особисто.
На дверях, якими до табору заходять відвідувачі, написано “Вхід для людей”. Постійними відвідувачами є дипломати, представники Міжнародного комітету Червоного хреста та правозахисних організацій.
Людські умови утримання
Залізні двері зачиняються. Одразу за ними – фігура у синій робі, що стоїть обличчям до стіни. Це військовополонений. Біля нього – білий мішок та целофановий пакет. Крізь напівпрозорі стінки видно майонез, печиво, цукерки та десятки пачок цигарок. Пачки відкриті – їх оглядають співробітники табору для виявлення заборонених речей.
Інший бранець отримує власну посилку, розписується, і разом із супроводжуючим охоронцем вони йдуть геть.
Кількість передач для військовополонених необмежена. Родичі окупантів знаходять в Україні людей або організації, які за грошовий переказ купують для полонених харчі та цигарки. Ймовірно, посередники стягують значний відсоток за свої послуги.
Далі – приміщення з написом “Магазин”. Асортимент нагадує радянську крамницю 80-х: консерви, печиво, цукерки, розчинна кава, шкарпетки, засоби гігієни.
У “приймальному відділенні” новоприбулі полонені здають на зберігання свої однострої (після прання), проходять санобробку (миття, стрижка), огляд лікаря та отримують комплект одягу та засоби гігієни. Ювелірні прикраси дозволено залишати при собі згідно з Женевською конвенцією.
“Піду знову воювати”
На території табору є невеликий стадіон для міні-футболу та спортивний майданчик з тренажерами. Тут займаються близько п’ятнадцяти осіб, переважно найманці з Африки та Латинської Америки.
Трапляються й росіяни. Автор поспілкувався з 25-річним окупантом. Він здався в полон, бо не мав виходу під час українського штурму. Хлопець заявив про свою підтримку Путіна та бажання “піти знову воювать”, водночас зазначивши, що ставлення в полоні краще, ніж він очікував, і що українці йому нічого поганого не зробили.
На плацу полонені готуються до обідньої перерви. Серед них – чоловік азійської зовнішності. Він виявився туркменом, який народився в Киргизії, а виріс у Росії. На війну пішов, бо його обманом затягнули туди замість скасування кримінальної справи за наркотики.
Схожу історію розповів вірменин, який працював у теплиці. Він пішов на війну за обіцянку скасування судимості. Має два паспорти – Росії та Вірменії. Через Червоний хрест звертався до вірменського консульства, але відповіді не отримав.
Ситна їжа, нехитра робота, простий побут
Полонені шикуються на обід. Кухня, їдальня, пральня – все, що не пов’язане з охороною та медициною, забезпечується самими полоненими, зокрема, приготування їжі та випічка хліба.
На обід подавали перловий суп, макарони з м’ясом, салат з консервованих овочів і 200 грамів хліба. На день полоненому видають цілий буханець (600 грамів). Страви калорійні та ситні.
У “промзоні” полонені виготовляють плетені садові меблі. За міжнародними конвенціями, їхня праця добровільна і оплачувана. Мінімальна оплата становить чверть швейцарського франка за вісім годин роботи (близько 10 гривень), яку можна витратити в табірному магазині.
Крім спорту, дозвілля полонених включає читання книг та перегляд телевізора. У коридорі встановлено телевізор, де транслюють “Телемарафон”. Книги доступні у бібліотеці. Більшість літератури – радянського періоду, класика української, російської та світової літератури. Найбільший попит має книга польського автора про розпад Росії.
В українській тюрмі полоненим лікують навіть зуби
Стан здоров’я полонених росіян та найманців підтримується, оскільки вони є обмінним фондом. У санітарній частині працює терапевт, є рентген-апарат та стоматологічне крісло. Автор згадує, що в російському полоні стоматолог приходив раз на півроку-рік, щоб “видирати зуби” без знеболення.
Контраст між умовами українських полонених у Росії та російських в Україні величезний. В очах російських полонених в Україні не було страху чи відчаю, вони усвідомлюють, що жодних загрозливих подій з ними не станеться.
Автор також не побачив приниження людської гідності в таборі для окупантів. Натомість, у російському полоні приниження є головним інструментом упокорення. “Але ми – не вони. Ми – люди”, – підсумовує автор.
Дмитро Хилюк