Ми не кріпаки. Загнати українську армію в мовчазне стійло не вийде
Авторка колонки: Аліна Михайлова
“Репресії” у 2026 році в армії – це коли тобі телефонують із КЗБС із дуже терміновим бажанням з’ясувати, в якому ж підрозділі проходить службу хлопець, який пише в інтернеті про акції протесту та закликає людей приєднуватись. І, як ви розумієте, не для того, аби вручити йому чи мені, як начальнику, грамоту.
Авторка колонки: Аліна Михайлова
“Репресії” у 2026 році в армії – це коли тобі телефонують із КЗБС із дуже терміновим бажанням з’ясувати, в якому ж підрозділі проходить службу хлопець, який пише в інтернеті про акції протесту та закликає людей приєднуватись. І, як ви розумієте, не для того, аби вручити йому чи мені, як начальнику, грамоту.
Ми не в Росії і не будемо мовчати
Для розуміння. Дмитро Козятинський – бойовий медик медичної служби “Ульф” батальйону “Вовки Да Вінчі”, який звільнився з армії ще рік тому. Тобто до Збройних сил він вже не має жодного відношення. Про це пише Аліна Михайлова.
Але так само, як командування часто не знає, що насправді відбувається на позиціях, так і про звільнених з армії воно, очевидно, не має актуальної інформації.
Про що все це? Про те, що сьогодні переслідують військових, які висловлюють свою думку. Які, не дай Боже, ще й виходять на мирні акції. Так, навіть у свій законний відпуск. Адже ми ж тут поневолені кріпаки.
Я дуже хочу, аби цивільні, ветерани (які, можливо, вже призабули, як працює армійський механізм) та ЗМІ розуміли, чого насправді коштує чинному військовому підтримка таких акцій.
Якщо Telegram заблокують Не втрачайте 24 Канал – підписуйтесь на нас у WhatsApp Додати
Коли я вийшла у Дніпрі на акцію на підтримку НАБУ та САП, мені особисто майже нічого не сказали. Але моє керівництво отримало достатньо “уваги” в той час.
Для багатьох військових підтримка протестів може коштувати посади. Звання. Доган. Закритих перспектив. Або ж просто “профілактичної бесіди”, аби людина не забувала, де вона перебуває і кому С Л У Ж И Т Ь.
І саме це є найбільшою проблемою.
Адже армія захищає не лише територію. Вона захищає державу, в якій громадяни мають право на власну думку. Якщо військовий, який щодня ризикує життям заради цієї держави, починає боятися висловити свою громадянську позицію – це проблема не окремої людини. Це проблема самої держави.
Страх ніколи не був ознакою сильної влади. Страх – це ознака невпевненості. А спроби змусити всіх мовчати ніколи не викликали довіри. Вони лише накопичували образу та почуття несправедливості.
Тому я щиро бажаю Генеральному штабу та Офісу Президента знайти кризових менеджерів, здатних думати на кілька кроків уперед і розуміти наслідки власних рішень.
Адже ми не в Росії. Загнати українську армію в мовчазне стійло не вийде. Адже український військовий – це не просто людина у формі. Це перш за все громадянин, який взяв до рук зброю, аби захистити свободу. І було б дивно, якби, захищаючи свободу для всіх, він сам не мав права на неї.
Колонка є особистою думкою автора, редакція 24 Каналу може не поділяти її.
Источник: www.24tv.ua