Путінська Росія не зникне за 20 років
Автор колонки: Андрій Піонтковський
Вже другий місяць поспіль як експерти-синологи, так і прості смертні з наростаючим подивом відзначають сенсаційний потік повідомлень із Пекіна, які, м’яко кажучи, мають недоброзичливий характер щодо російської влади.
Автор колонки: Андрій Піонтковський
Вже другий місяць поспіль як експерти-синологи, так і прості смертні з наростаючим подивом відзначають сенсаційний потік повідомлень із Пекіна, які, м’яко кажучи, мають недоброзичливий характер щодо російської влади.
Щоб наочно зрозуміти ситуацію, що склалася сьогодні, пропоную спочатку навести уривок із моєї статті, написаної п’ять років тому. Про це пише Андрій Піонтковський.
Прогноз, зроблений ще до великої війни
“У Пекіна з’явилася приваблива можливість підштовхнути вагаючихся варварів до фатального кроку, який відкриває для Китаю запаморочливі геополітичні перспективи за будь-яких можливих сценаріїв подальшого розвитку подій.
Сценарій №1. Путіну вдається відносно безкарно окупувати значну частину української території. США обмежуються засудженням (ще раз назвавши Путіна вбивцею) і новим пакетом точкових санкцій, які не переходять на рівень тотальної економічної війни. Макрон вирушає до Москви з гуманітарною миротворчою місією, покликаною закріпити новий військовий успіх Кремля.
Такий результат після семи років обговорень, переговорів, закликів, форумів та різних форматів стане повним крахом системи європейської безпеки.
Не покладайтеся на випадок у стрічці Додайте 24 Канал до вибраного в Google Додати
Відтепер гра на континенті проходитиме виключно за російськими правилами. Для США це означатиме не тільки їхній вихід з Європи. І не тільки кінець НАТО, але й кінець США як світової держави, більше того – зникнення самого політичного поняття “Захід”.
США залишаться помітним на світовій арені “кастрованим” економічним гігантом, але хто тоді зможе повірити їхнім політичним, а тим більше військовим гарантіям, наприклад, в Індо-Тихоокеанському регіоні? Індія? Японія? Австралія? Усі амбітні плани Вашингтона зі створення альянсу Quad, що протистоїть Китаю, зникають.
У геополітичному вакуумі, що утворився, Китай безперешкодно і демонстративно втілює в життя ті доленосні задуми, які його лідери заповідали поколінню своїх наступників (Тайвань, стратегічні протоки, спірні острови тощо). Він також змінить тон у торговельних переговорах зі США.
23 серпня 1939 року зі сталінських стапелів зійшов криголам “Адольф Гітлер” і розпочав виконання поставленого перед ним всесвітнього історичного завдання – знищення демократичного Заходу. І влітку 1940 року криголам був дуже близький до виконання своєї місії.
Сьогодні в Москві та Пекіні до демократичного Заходу ставляться приблизно так само, як 80 років тому до нього ставилися в Берліні та Москві, якщо не гірше.
Тільки цього разу Москва буде не кінцевим бенефіціаром проєкту, а робочим органом планувальника – піратською шхуною “Володимир Путін”, покликаною психологічно розгромити Захід.
Сценарій № 2. Усе вищесказане чудово розуміють у Вашингтоні. Тому, попри шалений опір кремлівських агентів/корисних буржуазних ідіотів Кіссінджера, Керрі, Сіміса, Грема, Карлсона, Ханніті… “глибинна держава” концентрується, США вводять пекельні санкції проти Росії та надають Україні, яка бореться із загарбником, максимальну економічну, політичну та іншу підтримку. Військова авантюра Путіна задихається і провалюється.
Його усуває від влади найближче оточення: коаліція прагматиків, які ненавидять його за те, що він почав війну, і фанатиків, які ненавидять його за те, що він не завершив її за формулою “ми в рай, а вони однак загинуть”. Відхід пахана мафії залишає після себе випалену політичну пустелю, розлючене населення та ланцюговий вибух внутрішньомафіозних майнових конфліктів усіх проти всіх. В атмосфері хаосу та безвладдя, що набирає обертів, виникає серйозна загроза життю та безпеці мільйонів китайськомовних трактористів, шахтарів, комерсантів, бійців Тріади, які проживають на величезних просторах Сибіру та Далекого Сходу.
Своєчасне введення (для наведення порядку) обмежених контингентів ввічливих “жовтих” чоловічків гаряче вітається, в тому числі й переважною більшістю російськомовних трудящих. В ході вільного волевиявлення на стихійно організовуваних локальних референдумах Сибір, Далекий Схід і Священне Північне море (Бейхай) повертаються до рідної гавані Імперії Юань. Чудовий подарунок товаришу Сі з нагоди проголошення його довічним правителем, а може, навіть і засновником нової китайської династії.
Ставки китайців величезні. Як тільки броньовані корпуси знову доведених до відчаю комбайнерів та автомийників ОРДЛО рушать на Маріуполь, Китай зручно влаштується на своєму знаменитому паркані, з цікавістю очікуючи, труп якого з його ворогів пропливе під ним першим…”.
Що змінилося в позиції Китаю?
Смію припустити, що майбутні історики відзначать 30 червня 2026 року як дату символічного пропливання згаданого трупа під тим самим парканом, біля якого товариш Сі влаштував дружню вечерю для Лукашенка з його синочком Коленькою, який примчав до Пекіна зі скаргами на Путіна.
Після завершення пропливання прес-служба Сі виступила з наступною заявою:
“Китай підтримує прагнення Білорусі захищати державний суверенітет, незалежність і територіальну цілісність. Пекін також виступає за те, щоб республіка йшла шляхом розвитку, що відповідає її національним умовам”.
Путін спробував грубою манерою умовити Лукашенка на якусь військову провокацію проти країн НАТО під його прапором, але батько вирвався з його підвалів і, підхопивши Коленьку на руки, кинувся до Пекіна скаржитися доброму дядькові Сі.
Наскільки я можу судити, жоден із західних експертів не усвідомив масштаб сенсації 30 червня. Вони просто не зрозуміли, що сталося. Вперше за тридцять років “більше, ніж стратегічної співпраці” путінської Росії та Китаю товариш Сі в манері, безпрецедентній для сучасних китайсько-російських відносин, завдав своєму молодшому “стратегічному партнеру” публічної ляпаса, зокрема за неповагу до суверенітету Республіки Білорусь. Розпочавши своєрідний місячник подібних ляпасів. І якщо його різка критика ядерного шантажу Москви була цілком передбачуваною, то справжньою сенсацією став виступ 9 липня представника КНР у Радбезі ООН, який в унісон із представником США наполягав на негайному припиненні вогню в російсько-українській війні.
Впевнений, що і демарш Токаєва попередньо обговорювався з головою Сі.
Як Пекін послаблює позиції Кремля?
Паралельно Пекін із нарочитою безцеремонністю вказує молодшому на його нове місце у сфері їхніх економічних взаємин: купувати газ у вас ми тепер будемо тільки за вашими внутрішніми цінами. Сучасні технології для ваших криголамів? Вони вам не знадобляться. Північний морський шлях – найважливіша артерія Євразії – це сфера нашої відповідальності. Земля ваша велика і щедра. Тільки порядку на ній немає. Порядку Неба.
Але апофеозом місячника “російсько-китайської дружби” стало засідання РБ ООН 29 липня, на якому виступ китайського представника прозвучав навіть більш проукраїнськи, ніж американський. Товариш Фу Конг не тільки закликав (як і всі члени РБ, крім Росії) негайно припинити бойові дії, але й пішов далі. Він наголосив, що переговори про повномасштабне врегулювання конфлікту мають ґрунтуватися на принципі збереження непорушної територіальної цілісності всіх держав.
Така недипломатична наполегливість Сі пояснюється, на мій погляд, тим, що, відкинувши особисто Путіна як слабака, він уже налагодив контакт з новим потенційним керівництвом Росії.
Правляча в Росії чекістська корпорація, зіткнувшись з неминучістю військової поразки, намагається, як і її історичні попередники, вирішити подвійну проблему: утримати владу в країні та мінімізувати, наскільки це можливо, геополітичні наслідки поразки. Природним першочерговим завданням для них стає усунення фюрера від влади.
Вже півтора місяця на провідних пропагандистських каналах ведеться майстерно організована кампанія з його дискредитації в очах, перш за все, прихильників війни. Яскраві публіцисти безжально викривають анонімних начальників (а насправді Путіна, а кого ж іще?!) і за бездарне ведення ОСО, і за боягузливу відмову від завдання нищівних (бажано ядерних) ударів по союзниках України.
Усі останні принизливі для Росії кроки Пекіна дискредитують насамперед Путіна і грають на руку змовникам.
Росія вже приречена
Цікаво, що результат Четвертої світової війни в одному важливому аспекті схожий на результат зовсім несхожої на неї Третьої світової (холодної).
І в тому, і в іншому випадку важливою подією став перехід Китаю в ході війни на правильний бік Історії.
У першому випадку символом історичного повороту став візит Ніксона та Кіссінджера до Пекіна в лютому 1972 року. Після цього СРСР був приречений. Він помирав майже 20 років.
У нашому випадку перелом у Китаї відбувається в прямому ефірі буквально на наших очах. Усі необхідні слова вже голосно промовив сам Сі та Фу Конг в ООН. Залишився лише підбадьорливий візит у серпні (!) українських Ніксона та Кіссінджера до Пекіна та їхній прямий ефір із Сі на тему “Як чудово, що ми всі сьогодні тут зібралися!”
Запевняю вас, цей масовий сеанс психотерапії справить на рядового російського громадянина, на російські “еліти” і на російського недофюрера більш приголомшливий і тверезий вплив, ніж усі підірвані маркетплейси та НПЗ разом узяті.
Путінська Росія не буде помирати 20 років. Вона вже мертва.
Колонка є особистою думкою автора, редакція 24 Каналу може не поділяти її.
Источник: www.24tv.ua