“Чому” – це просте слово, і діти часто використовують його, щоб запитати, чому небо блакитне, а трава зелена. Ми ж запитуємо: “Чому саме ми і чому саме так? Чому мирні міста, чому діти, чому руки зв’язані за спиною? Чому саме за Україну, чому саме проти нас і чому тривога лунає щодня і вже стає буденністю?”
Як і трагічні новини – чому вони трапляються саме з нами і чому повідомлення про загиблих теж стали…
Так багато “чому”
Чому світ співчуває, але нічого не робить, чому вони багато говорять, але так мало діють і чому нічого не розуміють? Чому до моря так близько і так далеко водночас?
Чому до альянсів – кілька кілометрів через кордон, але двері зачинені роками.
Чому нашій країні пророкували загибель мучениці, але вона вже пережила вік Христа? Чому Бог нас не чує, якщо до Нього кричать – і пошепки, і стогоном, і нестерпним болем? Чому не всі дожили до цього? Чому хтось досі не з нами?
Стільки “чому”, і вони лунають щодня, наповнюючи небо, наче тривоги.
На кожне “чому” є своє “тому що”
Як від мами в дитинстві. Трава зелена, бо так і має бути. Небо блакитне, бо відбиває море. Дітям потрібно їсти, щоб швидше рости. Сльози падають у землю, бо так краще проростають насінини.
Велика війна триває, бо нас хочуть знищити. Велика війна триває чотири роки, бо ми не стали на коліна перед загарбниками.
Боротися варто, бо життя варте всього. Битися варто, аби не загинути. Не здаватися варто, бо світло в кінці тунелю є тільки в кінці тунелю. Сподіватися варто, бо ми сильніші, ніж вони думають. Тому що ми сильніші, ніж думаємо ми самі.
І тоді ці знання стають силою. Силою, здатною перемогти все.
Джерело: www.24tv.ua