Даниэль Ткіе
- 1 Як Іран поставив Трампа у скрутне становище
- 2 Трамп і союзники
- 3 Чи є світло в кінці тунелю
- 1 Як Іран поставив Трампа у скрутне становище
- 2 Трамп і союзники
- 3 Чи є світло в кінці тунелю
28 лютого 2026 року Ізраїль та США розпочали повномасштабну війну проти Ірану: масовані ракетні та дронні удари по ключових військових та ядерних об’єктах іранського режиму. У перший день операції Ізраїль ліквідував верховного лідера країни Алі Хаменеї. Метою війни, за словами Дональда Трампа, було знищення ракетного потенціалу Тегерана, зокрема пускових установок, шахт і майданчиків для їх запуску; запобігання створенню Іраном ядерної зброї і навіть зміна режиму. З часом (у міру усвідомлення того, що деякі цілі стали недосяжними, а режим залишається при владі) цілі війни почали змінюватися.
Іран почав завдавати ударів по країнах Близького Сходу: під прицілом опинилися Бахрейн, Ізраїль, Ірак, Йорданія, Кувейт, Катар, Оман, ОАЕ, Саудівська Аравія та Сирія. Були спроби атакувати Азербайджан, Кіпр та Туреччину. Додатково Тегеран перекрив Ормузську протоку – це не становило великих труднощів. Лише кілька ударів по цивільних танкерах – і трафік у протоці різко впав, а ціни на світову нафту злетіли вгору. Іранська відповідь “поставила на коліна” світові енергетичні ринки.
Після цього до цілей США додалося ще одне завдання – розблокувати Ормузську протоку, яка була відкрита до початку війни проти Ірану. З квітня США та Іран погодилися на припинення вогню і навіть спробували домовитися “серйозно”. 18 червня США та Іран за посередництва Пакистану наблизилися до укладення ширшої мирної угоди – було підписано меморандум про взаєморозуміння, який фактично припиняв усі бойові дії та блокади з обох сторін, передбачав заморожування ядерної програми в обмін на зняття санкцій та відкриття Ормузської протоки. У липні Іран оголосив про вихід з угоди після серії взаємних ударів. Перемир’я більше не діє, а надії Трампа на укладення швидкої вигідної угоди зникли.
24 Канал проаналізував причини нової ескалації війни і розповідає, в якій політичній ситуації опинився президент Трамп і чи зможе він вийти з неї переможцем. У цьому нам допомогли:
Сэр Руперт Ентоні Сміт – генерал британської армії у відставці, колишній заступник Верховного головнокомандувача об’єднаних сил НАТО в Європі та екс-командувач миротворчими силами ООН (UNPROFOR) у Боснії та Герцеговині. Учасник воєн у Перській затоці, Косово, Боснії та Герцеговині. Командував британськими військами під час заворушень у Північній Ірландії (The Troubles).
Скотт Лукас – професор міжнародної політики Клінтонського інституту Університетського коледжу Дубліна.
Як Іран поставив Трампа у скрутне становище
Президент Дональд Трамп, коли в лютому 2026 року віддав наказ розпочати війну проти Ірану, явно сподівався на швидкий та вражаючий успіх. Чому?
Викрадення Ніколаса Мадуро у Венесуелі та запевнення ізраїльського союзника Нетаньяху про легку прогулянку та “Тегеран за три дні”, очевидно, підігріли авантюризм американського президента. Трамп вирішив, чому він може досягти набагато більшого, маючи важелі військового впливу.
Звичайно, у Венесуелі не відбулася зміна режиму, але ця операція була досить успішною, адже США не зазнали втрат, змогли затримати Мадуро і тепер мають можливість контролювати значну частку ресурсів країни. Марко Рубіо, який вже обіймає одночасно дві ключові посади: держсекретаря та радника з національної безпеки Трампа, відтепер став неформальним куратором Венесуели. Рубіо взяв під повний контроль фінанси країни, розподіл природних ресурсів та функціонування уряду Венесуели. Фактично Рубіо став намісником Трампа у Венесуелі.
У ситуації з Іраном все склалося інакше. Команда Трампа сподівалася повністю скинути іранський режим і сприяти зміні влади. Ось чому Трамп погодився на ліквідацію Алі Хаменеї. Водночас іранський режим та його автократична машина виявилися сильнішими, ніж багато хто думав. Незважаючи на масовані удари США, повне домінування американських ВПС над іранським небом та безумовну перевагу у військовому потенціалі – іранський режим вистояв.
Більше того, Тегеран відкрив для себе козир, яким раніше не користувався, – це Ормузська протока. Надзвичайно великі та численні американські Збройні сили виявилися безсилими перед маленькими човнами, катерами та морськими дронами, які загрожують вільному судноплавству в регіоні. А кілька ударів по нафтових танкерах повністю паралізували весь трафік у протоці.
І за підсумками першого етапу іранської авантюри виникає резонне запитання – а чи був взагалі план у США? Тобто, не поспіхом висловлена ілюзія, а реальна стратегія та запасні варіанти на випадок, якщо щось піде не так? Очевидно, ні. Такий план був тільки у Нетаньяху. Але полягав він не в перемозі над Іраном, а в тому, щоб втягнути США у війну з аятолами.
Президент Трамп опинився в політичній пастці – з одного боку, він не може перемогти в цій війні (хоча й оголошував про перемоги півсотні разів) або, принаймні, розблокувати Ормуз без введення наземних сил. З іншого боку, навіть якби він пішов на це, наземна війна в стилі Афганістану чи Іраку (а, можливо, навіть В’єтнаму) стала б серйозним ударом по його рейтингу, адже війна проти Ірану вкрай непопулярна серед американців.
Дорогі та затяжні кампанії США в Афганістані та Іраку повністю змінили громадську думку щодо участі країни у військових конфліктах – тепер це дуже непопулярна справа, адже американці втомилися від нескінченних війн за кордоном (які в будь-якому випадку супроводжуються втратами). До того ж Трамп не може домовитися з Іраном про угоду на тих умовах, які він хотів би бачити – а це повне згортання іранської ядерної програми та вільний рух суден через протоку.
Відтепер іранський режим, який вважає сам факт свого виживання перемогою, сам займає жорстку позицію і викручує руки наївним американцям. Тегеран планує стягувати плату за прохід суден через протоку, а це – безсумнівно “дратує” президента Трампа, адже в такому разі американці почнуть ставити незручні запитання: чи коштувала ця війна ось таких результатів? Трамп не може дозволити собі відвертої політичної поразки напередодні виборів до Конгресу, які відбудуться вже 3 листопада (а обиратимуть представників до обох палат Конгресу).
США готові завдавати ударів по іранській інфраструктурі, щоб схилити режим до поступок на переговорах. Це потрібно Трампу для того, щоб досягти такої угоди з Тегераном, яку він міг би “продати” американському народу. Йому потрібна перемога, а не незрозумілий статус-кво. Професор Скотт Лукас зазначає, що представники команди Трампа фактично йдуть ва-банк, адже вікно можливостей з наближенням листопадових виборів до Конгресу може закритися.
Скотт Лукас
професор міжнародної політики Клінтонського інституту Університетського коледжу Дубліна
Зараз США розширюють коло своїх цілей. Вони завдають ударів не лише по військових, а й по цивільних об’єктах. США вразили залізничні станції, залізничні колії та мости, зокрема на півночі Ірану. Крім того, США можуть почати завдавати ударів по енергетичній системі Тегерана. Таким чином, існує ймовірність ескалації. З огляду на це, ми, як і раніше, перебуваємо в цій невизначеній ситуації. Я називаю це днем бабака, тобто ти повертаєшся і знову опиняєшся в тій самій історії. З одного боку, ніхто не оголосив тотальну війну, але бойові дії тривають. Також очевидно, що будь-які змістовні переговори, спрямовані на остаточне припинення конфлікту, зійшли нанівець.
Професор Лукас впевнений, що війна проти Ірану негативно позначається на політичному рейтингу республіканців і самого Трампа напередодні виборів до Конгресу.
Скотт Лукас
професор міжнародної політики Клінтонського інституту Університетського коледжу Дубліна
Більшість американців не люблять війну. Їм точно не подобається, що через це зростають ціни на бензин. Але я думаю, що адміністрація Трампа не повернеться за стіл переговорів, можливо, до вересня. Я думаю, що вони використають цю останню можливість для того, щоб зруйнувати іранську економіку та інфраструктуру. Якщо таке примушення до поступок не спрацює, тоді США повернуться за стіл переговорів.
Збройні сили США справді провели і досі проводять успішну повітряну кампанію проти Ірану, користуючись перевагою панування в повітрі. Тривають удари по об’єктах спостереження, логістиці, підземних сховищах зброї та морських силах. Центральне командування США повідомляє, що понад 50 тисяч американських військовослужбовців задіяні в бойових діях проти Ірану.
Водночас, незважаючи на інтенсивну кампанію, США не змогли повністю вивести Іран з гри. Американські розвідувальні служби повідомили The NYT, що Тегеран зберіг значну частину свого ракетного потенціалу, зокрема, близько 70% мобільних пускових установок і приблизно 70% свого довоєнного ракетного арсеналу, включаючи балістичні та крилаті ракети. Ситуація з дронами, які стали надзвичайно важливим фактором сучасної війни, ще складніша.
Щодо ядерної програми, то тут теж – провал. Високозбагачений уран, з якого можна виготовити ядерну бомбу, досі знаходиться в руках режиму, і знищити чи забрати його не так-то просто, що б про це не говорив голова ізраїльського уряду Нетаньяху.
Раніше провідний ізраїльський політик закликав США просто взяти цей уран, але не уточнив, чи братимуть Збройні сили Ізраїлю участь у такій ризикованій операції. Ця заява стала вірусною і викликала невдоволення з боку американської громадськості, яка не підтримує участь США у війні та їхню провідну роль на вигідних для Ізраїлю умовах.
Сэр Руперт Ентоні Сміт зазначає, що військовий успіх не завжди може призвести до політичної перемоги, і саме зараз це відбувається у війні США проти Ірану.
Сэр Руперт Ентоні Сміт
генерал британської армії у відставці, колишній заступник Верховного головнокомандувача об’єднаних сил НАТО в Європі
У лютому США та Ізраїль розпочали виснажливу війну проти Ірану. При цьому вони не врахували географічні фактори, зокрема те, куди прямує потік нафти. Іран користується цією можливістю. Іран опинився в такому становищі, при якому може впливати на світову економіку. І США доведеться зробити певні висновки, адже угоди про припинення вогню не працюють. Успіх на полі бою не призводить безпосередньо до перемоги у війні. Можна виграти кожен бій, але програти війну. Афганістан є яскравим прикладом цього.
Трамп і союзники
Особисто для Трампа війна проти Ірану стала розчаруванням у союзниках. Він сподівався, що ті вступлять у війну після першого телефонного дзвінка з Білого дому, поставивши їх просто перед фактом.
Ще в березні 2026 року президент США закликав Китай, Францію, Японію, Південну Корею, Велику Британію та інші країни направити свої військово-морські сили в регіон для відкриття Ормузської протоки, що точно втягнуло б ці країни у війну проти Ірану.
Цікаво, що Трамп навіть не консультувався з союзниками заздалегідь і не попереджав їх про плани війни проти Ірану. А так завжди було прийнято чинити в тих випадках, коли виникає потреба в допомозі з боку союзників. Хоча після звинувачень та територіальних зазіхань Трампа на Канаду та Гренландію, чи взяв би хтось слухавку і брав би участь у таких розмовах? Невідомо, але, принаймні, союзники взяли б участь у консультаціях. Але тоді ніхто не визнав за потрібне інформувати їх про свої плани.
При цьому пізніше Трамп неодноразово заявляв, що союзники мали і були зобов’язані вступити у війну проти Ірану на його боці та максимально сприяти цій кампанії. Адже, на думку Трампа, саме для цього й було створено НАТО, і саме для цього США витрачають кошти на цей союз.
Генерал Сміт підкреслює, що союзники по НАТО не були зобов’язані вступати у війну США та Ізраїлю проти Ірану, адже це досить складно назвати підставою для активації 5-ї статті договору.
Сэр Руперт Ентоні Сміт
генерал британської армії у відставці, колишній заступник Верховного головнокомандувача об’єднаних сил НАТО в Європі
НАТО ніколи не проводило військових операцій до закінчення Холодної війни (у 1991 році, – 24 Канал). Усі операції НАТО після Холодної війни були політично узгоджені Північноатлантичною радою, але проводилися за участю коаліції. І, до речі, до цього також були залучені Нова Зеландія, Австралія, Японія та інші країни. Тому ідея про те, що 5-ту статтю Північноатлантичного договору можна було застосувати до війни США проти Ірану, є помилковою.
Щодо держав Перської затоки – тут ситуація інакша. Після початку війни США проти Ірану тегеранський режим вирішив завдати удару по найболючішому місцю – багатим арабським країнам, які є ключовими партнерами Америки в регіоні.
Так Іран хотів посилити тиск на самого Трампа і зробити все, щоб ці країни почали телефонувати до Білого дому і вимагати припинення вогню або обіцяного захисту, за який вони заплатили інвестиціями та подарунковими літаками.
Деякі арабські держави, навпаки, почали закликати Трампа “добивати” Іран і доводити справу до кінця. При цьому самі не поспішали лізти на ці “галери”. Таку позицію зайняла Саудівська Аравія. Не піддалися закликам Трампа і курди. Адже нерозумно виходити на бій проти іранської армії на її ж території.
З часом позиція арабських країн знову змінилася – США вже завдали значної шкоди військовому потенціалу Ірану, і через тиск на світову економіку та прямі фінансові втрати Саудівська Аравія, ОАЕ, Катар та інші держави почали чинити тиск на Трампа з вимогою укласти угоду.
Сьогодні їхня позиція залишилася колишньою – США і в нас є право на самооборону, але зрештою потрібно домовлятися з режимом аятол (точніше – з Корпусом вартових ісламської революції, КВІР), зокрема для відкриття Ормузської протоки, через яку проходить і нафта держав Перської затоки. І якомога швидше повертатися до “business as usual”.
Ціни на нафту на тлі загострення ситуації навколо Ірану знову повзуть вгору:
Але це не дуже виходить, коли нафта знову перевищує 90 доларів за барель, а Іран може всього кількома дронами знову все заблокувати і занурити цілий регіон у хаос.
Чи є світло в кінці тунелю
США та Іран продовжують обмін ударами. Перемир’я фактично не діє вже понад тиждень, а навіть меморандум про взаєморозуміння, який був раніше підписаний сторонами, можна просто викинути в смітник. КВІР вважає себе обдуреним, оскільки американці не виконали нічого з того, що обіцяли в червні, і тому вважають, що у них руки розв’язані. Більше того, їм подобається тримати весь регіон у жаху, і Тегеран точно не збирається так просто відмовлятися від своєї “суперзброї”.
Трамп потрапив у політичну пастку, яку сам же і створив. Він почав цю війну, щоб змінити іранський режим, позбавити Іран можливості отримати ядерну зброю та знищити ракетний потенціал країни. Якщо з військової точки зору деякі цілі були частково досягнуті, то щодо ядерної програми, Ормузської протоки і загалом зміни режиму прогресу немає. Навпаки – все стало тільки гірше, ніж було раніше.
США не можуть повністю розблокувати Ормузську протоку без введення наземних сил, але й не можуть собі дозволити таку операцію з політичної точки зору через можливість великих втрат. Ця операція не гарантує успіху, а скоріше приречена на поразку. Адже Іран – це суцільні гори, КВІР та іранська армія – потужні, а головне – здатні діяти ізольовано. Ці люди не бояться помирати, а тепер ще й переконалися, що все робили правильно. Тому ненависть до американців тільки зростає. Натомість у американців ростуть їхні страхи та побоювання.
Ідеальне рішення для США – скоротити витрати. Тобто просто піти і залишити своїх арабських союзників один на один з Іраном. Будьте певні, вони домовляться. Адже гроші досі багато вирішують, а в іранців з цим проблема – їхня економіка зруйнована, і навіть “берсерків” потрібно годувати.
Але Трамп не може просто піти (ми це бачили під час нагородження збірної Іспанії після перемоги у фіналі “Мундіалю”).
Він не може погодитися на погані умови угоди, тому що в такому разі війна точно не коштувала того. А оголошеної стільки разів перемоги не відбулося.
Іран, у свою чергу, відкрив для себе карту Ормузської протоки і відчув силу та можливість впливу на всю світову економіку і, зокрема, на американських партнерів у регіоні. І не тільки на союзників, але й на самі США – нове закриття протоки відразу піднімає ціни на нафту і, зокрема, на пальне, яким заправляють свої автомобілі пересічні американці. Так, ціна на бензин для американців зросла з майже 3 доларів за галон (до початку війни США проти Ірану) до 4 доларів наприкінці липня. А такі стрибки напередодні виборів – поганий знак для республіканців.
Тегеран відчуває свою силу і не йде на поступки. На сьогодні навряд чи можлива навіть угода, подібна до тієї, яку з Іраном уклав президент Обама у 2015 році (і яку Трамп нещадно критикував). Але навіть це не вирішить проблему Ормуза. Іран прагне стягувати абонентську плату з суден, що проходять через протоку.
До початку цієї війни таке не спадало на думку навіть найбожевільнішому іранському аятолі, але тепер все змінилося: баланс сил у регіоні та “розклад карт”. Це виводить із себе Дональда Трампа, адже він хотів перемоги над Іраном, а не ситуації вічної війни, яка склалася сьогодні, коли Іран фактично зміцнив свої позиції в регіоні зі стратегічної точки зору, відкривши для себе нові “важелі впливу”. Натомість репутація США зазнала нищівного удару. Тепер Іран відкрито обіцяє вбити Трампа, а той лише будує плани на випадок, якщо його не стане. Але тепер його погрози “знищити цілу цивілізацію” розцінюються в контексті TACO (TACO – абревіатура відомого інтернет-жарту, яку можна перекласти як “Трамп завжди відступає”, – 24 Канал).
Водночас, всередині режиму не все так добре, як може нам здаватися. З моменту ліквідації Алі Хаменеї відбувся справжній розкол на групи впливу: Корпус вартових Ісламської революції та інші представники “жорсткої лінії”, а також певна група чиновників на чолі з президентом Ірану Масудом Пезешкіаном та міністром закордонних справ Ірану Аббасом Аракчі.
Перша група праворадикалів підтримує ескалацію війни проти США та продовження ударів по американських базах у регіоні. А друга, головним рупором якої є Аббас Аракчі, схиляється до компромісу з США та переговорного процесу (звичайно, не на тих умовах, які хотів бачити Трамп, але все ж).
Отже, тільки час покаже, яка група впливу візьме гору в країні. Водночас, все вказує на те, що в Ірані впевнені: час грає на їхню руку. Тому для Трампа в нас дуже погані новини. На жаль, нічого доброго це не обіцяє Україні та Європі, адже це виснажує американські запаси зброї, зміщує фокус уваги та піднімає ціни на світову нафту. Радіє, мабуть, тільки Нетаньяху – у нього якраз все йде за планом. Але і в нього на горизонті вибори наприкінці жовтня. Однак так “далеко” в його офісі, схоже, не заглядають.
Часті запитання❓Чому Ізраїль та США розпочали повномасштабну війну проти Ірану у лютому 2026 року?❓Як Іран відреагував на війну з боку США та Ізраїлю?❓Які наслідки війни для політичної кар’єри Дональда Трампа?
Источник: www.24tv.ua