30 серпня відзначається день Донецька. З цієї нагоди автор нагадує про те, як, на його думку, українська влада програла історичну війну за це місто.
У тексті зазначається, що за часів СРСР та в період незалежності України поширювався міф про “російський Донбас”. Навіть після Помаранчевої революції спроби інтегрувати Донбас в український історико-культурний контекст, за словами автора, зазнали невдачі. Він критикує рішення президента Ющенка про довіру регіону Рінату Ахметову та його команді, а також домовленості, за якими кадрові призначення на Донбасі погоджувалися з оточенням Ахметова. Зазначається, що під час візитів до Донецька президент Ющенко був “водієм” автомобіля Ахметова. За президентства Януковича, на думку автора, російська міфологія Донбасу знову стала пріоритетною.
Автор згадує, що для просування українського історичного наративу він ініціював ухвалення Постанови Верховної Ради про відзначення 200-річчя від дня народження засновника Донецька, валлійського гірничого інженера Джона Джеймса Юза. В документі та під час парламентських дискусій пропонувалася українська версія заснування міста.
Згідно з текстом, на місці сучасного Донецька розташовувалися козацькі слободи, засновані ще у 18 столітті. Перша письмова згадка про населений пункт датується 1779 роком. Українські козаки займалися рибальством, скотарством та видобутком солі. У 19 столітті князь Сергій Кочубей взявся за розвиток промисловості краю, але згодом продав концесію валлійському інженеру Джону Юзу, який прибув на територію майбутнього Донецька зі старшими синами та британськими робітниками.
Зазначається, що з 1869 року Джон Юз побудував металургійний завод та робітниче селище поблизу села Олександрівка. Завод працював за повним металургійним циклом, запровадивши вперше в Російській імперії гаряче дуття та 8 коксових печей. Також було створено соціальну інфраструктуру селища, а англійська культура вплинула на архітектуру та планування міста.
Попри смерть Джона Юза у 1889 році, його промислова імперія розвивалася. У 1917 році селище Юзівка, назване на його честь, з населенням 70 тисяч осіб отримало статус міста.
Після встановлення більшовицької влади підприємства родини Юза були націоналізовані, а місто перейменовано на Троцьк. У 1924 році місто отримало назву Сталіно, а в 1961 році — сучасну назву Донецьк, тоді ж Сталінську область перейменували на Донецьку.
У 1920-х роках почалося масове заселення міста робітниками з різних регіонів Росії та нав’язування російського міфу про Донбас. Автор вважає, що агресивна політика русифікації Донбасу та “імпотентна державна політика” України часів Незалежності створили передумови для російської окупації регіону.
На завершення автор наголошує, що для повернення Донбасу до українського світу необхідно боротися за правдиву українсько-валлійську історію заснування регіону та проводити державну політику українізації.