Світ більше не вірить в єдиний захисний щит: чому Україні теж потрібна власна система безпеки
Авторка колонки: Катерина Соляр
Цього тижня Валерій Залужний сказав те, що багатьом в Україні, напевно, неприємно чути: він не вірить, що Україна стане членом НАТО.
Авторка колонки: Катерина Соляр
Цього тижня Валерій Залужний сказав те, що багатьом в Україні, напевно, неприємно чути: він не вірить, що Україна стане членом НАТО.
Це не означає, що нам потрібно відмовитись від НАТО. І вже точно не означає, що нам потрібно припиняти прагнути до вступу в цей альянс. Але це означає, що, можливо, час перестати сприймати членство в Альянсі як єдину відповідь на питання про нашу майбутню безпеку. Бо поки ми сперечаємось, чи буде Україна в НАТО, чи ні, інші країни вже будують абсолютно іншу модель. Детальніше читайте в ексклюзивній колонці для 24 Каналу.
Не варто обмежуватися лише вступом до НАТО
Туреччина, Саудівська Аравія та Пакистан створили власний оборонний союз. Його ключовий принцип дуже нагадує знамениту п’яту статтю НАТО: напад на одну державу означає напад на всіх.
І ось що тут для мене найцікавіше. Туреччина при цьому нікуди з НАТО не виходить. Саудівська Аравія не розриває стратегічних стосунків зі Сполученими Штатами. Ніхто не говорить: тепер у нас новий союз, тому старі нам більше не потрібні.
Вони просто розподіляють ризики. І, можливо, Україні давно час чинити так само.
Читайте оперативні новини першими Підпишіться на 24 Канал у Telegram Додати
Навіть якщо тебе захищають США, цього може бути недостатньо. Десятиліттями безпека Саудівської Аравії значною мірою спиралася на стосунки зі Сполученими Штатами. Ері-Ріяд має гроші, американську зброю та партнерство з найпотужнішою військовою державою світу. Здавалося б, навіщо ще щось? Але останні війни дуже швидко показали: навіть у найсильнішого союзника немає безкінечної кількості ракет, систем ППО, літаків та боєприпасів.
Тому тепер Саудівська Аравія додає до американського партнерства ще двох союзників:
- Пакистан – єдина мусульманська держава з ядерною зброєю та великою армією,
- Туреччину – країну з однією з найбільших армій НАТО та потужним власним військово-промисловим комплексом.
А сама Саудівська Аравія має величезні фінансові можливості. Тобто кожен робить у цей союз те, чого бракує іншому.
Але для України набагато важливішою є сама логіка: не відмовлятися від старого союзника, а залучати нових.
Одного Альянсу недостатньо
А тепер просто порівняймо цифри. Михайло Федоров днями розповів Сергію Стерненку історію про те, як Україна збирала ракети PAC-3 для Patriot. І вона дуже добре пояснює, чому ця розмова взагалі важлива.
За словами Федорова, вони разом із генеральним секретарем НАТО буквально ходили від країни до країни зі списком запасів. У вас є десять ракет? Дайте дві. У вас є п’ятнадцять? Дайте три. І так Україна зібрала 20 ракет.
Німеччина сказала: якщо знайдете двадцять, ми додамо ще п’ять. У результаті – 25 PAC-3. Двадцять п’ять.
А тепер інша цифра. За даними Reuters, Саудівська Аравія за перші 38 днів бойових дій витратила близько 86% свого запасу PAC-3. Йдеться приблизно про 2400 ракет.
2400 за 38 днів. І 25, які Україна збирала по дві-три ракети в різних країнах.
Я розумію, що це різні війни, різні періоди, різні запаси, і ці цифри не можна механічно порівнювати. Але коли чуєш їх поруч, дуже складно не поставити просте запитання.
Як Україна має будувати свою безпеку, якщо ракета, яка сьогодні рятує українське місто від балістичних ракет, залежить від того, чи погодиться інша країна віддати нам дві зі своїх десяти?
Саме тому ця історія не тільки про Patriot. Вона про сам принцип нашої безпеки. НАТО нам потрібне. Але одного НАТО недостатньо.
Я не думаю, що Україні потрібно обирати: НАТО чи щось інше. Навпаки. Нам потрібне НАТО. Нам потрібні Сполучені Штати. Нам потрібна Європа.
Але поряд з цим нам потрібні двосторонні оборонні угоди, спільне виробництво, довгострокові контракти на ракети та боєприпаси, партнерства з країнами, які мають потрібні нам технології. І нам вкрай потрібна власна зброя. Адже найнадійніша ракета – та, яку не потрібно просити віддати з чужого складу.
Хто має стати гарантом безпеки?
Туреччина не сказала: або НАТО, або Саудівська Аравія та Пакистан. Саудівська Аравія не сказала: або США, або новий оборонний союз. Вони обрали все. І я думаю, що Україні варто мислити так само. Можливо, ми надто довго шукали одного гаранта.
Ми роками ставимо одне й те саме запитання: хто гарантуватиме Україні безпеку після війни? НАТО? США? Європа?
А якщо правильної відповіді серед цих трьох просто немає? Точніше, якщо правильна відповідь – усі разом.
Світ змінюється. Навіть держави, які мають потужних союзників, створюють додаткові системи страхування. Адже війна показала: гарантія працює тільки тоді, коли за нею стоять реальні ракети, літаки, виробництво, армії та готовність їх застосувати.
Тому нам не потрібно відмовлятися від НАТО через те, що наш вступ сьогодні здається віддаленою перспективою. Нам потрібно зробити набагато складніше. Продовжувати рухатися до НАТО і одночасно будувати власну мережу союзів.
Домовлятися зі США. Поглиблювати військове партнерство з Європою. Створювати спільні виробництва. Шукати зброю в третіх країнах. Розвивати власні ракети, дрони та системи ППО. Не один щит. Кілька.
Адже після всього, що сталося з Україною, ми просто не можемо дозволити собі ситуацію, коли наша безпека залежить від одного рішення в одній столиці.
І наступного разу, коли Росія вирішить перевірити Україну на міцність, питання має звучати не так: хто прийде нас захищати?
Питання для Росії має бути іншим: з ким їй доведеться мати справу, якщо вона знову нападе на Україну?
Колонка є особистою думкою авторки, редакція 24 Каналу може не поділяти її.
Источник: www.24tv.ua