Стамбул-3 – крок Путіна до нової “Ялти” Основні тези
- Третій етап мирних переговорів у Стамбулі не здивував, оскільки кожна сторона реалізовувала свої тактичні та стратегічні задуми.
- Туреччина намагається відігравати роль глобального миротворця, зокрема, прагне, щоб зустріч лідерів відбулася саме у Стамбулі.
- Росія використовує переговори як елемент гібридної війни, намагаючись затягнути процес та залишати контроль над ним, одночасно залишаючи можливість для майбутніх політичних домовленостей.
- Існує ймовірність, що переговори навколо ядерної угоди між США та Росією можуть стати приводом для нового глобального розподілу сфер впливу.
Автор колонки: Алексей Буряченко
Якщо лаконічно, то третій етап мирних переговорів у Стамбулі нічим і не здивував нікого. Кожна сторона намагалася вирішити там свої завдання та реалізувати тактичні та стратегічні задуми.
Що змінилося третьому етапі переговорів?
Україна продовжила гуманітарний трек і виграла час для свого посилення західним озброєнням. Водночас, Росія продовжила імітувати переговорний процес, дедалі більше наближаючи його до “найкращих традицій” Мінська, при цьому продовжуючи воювати. Далі читайте в ексклюзивній колонці для 24 каналу.
Важно Дальнейшая судьба Покровска скоро будет решена
Та й Туреччина, як модератор, в особі глави МЗС Хакана Фідана, намагається видавати бажане за дійсне, говорячи, що стамбульський трек насправді успішний, а якщо зустріч лідерів і відбудеться, то лише у Стамбулі. Мовляв, усі сторони принципово не проти зустрічі лідерів, а отже, можна зробити висновок, що така зустріч – це не фантазії, а реальність, а потім колись.
Цілком очевидно, чому так багато говорили у Стамбулі про зустріч на рівні лідерів. Адже розмови навколо цього питання були прямим інтересом Туреччини, а інтереси модератора неформально враховують усі залучені до переговорів актори.
З огляду на вищевикладене Туреччина зараз активно приміряє на себе роль глобального миротворця. Країни, яка може пов’язувати інтереси Заходу та Сходу. За фактично недіючої ООН, майданчик якої став не більше ніж трибуною навіть без спроби пошуку рішень чи консенсусів, Туреччина має хороший шанс “відгризти” частину колишньої величі ООН.
Але повернемось до третього етапу переговорів. Насправді вони дуже відрізняються від двох попередніх. Оскільки сторони чітко знали, на що йдуть і які будуть наслідки цього туру переговорів. Росія нічого і не приховувала, делегацію вона не змінює, а отже, пріоритети залишаються тими ж, що й раніше.
Але дещо змінилося. Остання невдала розмова Дональда Трампа та Володимира Путіна яскраво показала, що мирні переговори для Москви – це важливий елемент гібридної війни. Це і місток до Трампу, і інструмент затягування санкцій, і основа антиколоніального наративу для країн Глобального Півдня. Коли переговори “забуксували”, то ці плани стали для Заходу надто явними і грати в ігри вже немає особливого бажання.
Та й без хоча б декларативного руху до припинення вогню наступний імітаційний, з боку Росії, раунд переговорів містив би для Трампа небажані електоральні загрози.
Тому й було запропоновано 3 переговорні групи, прямо як у Мінську, і що найголовніше – можливість їхньої роботи онлайн.
Зауважте У Туреччині буде накритий стіл для миру, і кривава війна Росії та України закінчиться, – Ердоган
Навіщо? Дуже просто – щоб Росія не залежала від будь-кого за необхідності проведення наступного раунду переговорів: ні від України, ні від США, ні від ЄС, ні від Туреччини. Щоб Путін будь-коли міг сказати, що спілкування триває у робочих групах, а для наступного туру ще не напрацьовано предметних пропозицій та рішень. Мовляв, щойно синхронізацію позицій буде досягнуто, сама Росія запропонує наступний раунд переговорів.
Словом, хоч на поверхні цього “Стамбула 3.0” було мало цікавої інформації, у середині буквально все вирувало. Росії дуже не сподобалося, що нею запропонований майданчик виходить з-під її маніпуляційного контролю.
Чим завершились переговори?
Якщо резюмувати, то сторони залишилися взаємно і не задоволені результатом, і одночасно кожен своїх тактичних цілей все ж таки досяг. Важко ці переговори зарахувати комусь до явного активу, але вони точно відрізняються від двох попередніх, де російська повістка мала майже абсолютне домінування.
“Стамбул 3.0” був проміжний і поставив набагато більше запитань, ніж дав відповідей, але і надію він точно дав. Надію й те, що в рамках цього переговорного процесу Путіна “гнатимуть” до політичних домовленостей, як хорти заганяють видобуток на полюванні, а він буде змушений все ж таки бігти виставленим коридором, як би йому це не подобалося.
Адже, якщо не буде переговорів у Стамбулі, то буде інший майданчик, куди вже повернуться і США, і ЄС, і, можливо, навіть Китай як повноцінні модератори процесу та гаранти результату. А це вже зовсім не на користь Путіна – це для нього виключно програшна комбінація.
Наче на підтвердження цієї аналітики на брифінгу виступив із заявою спікер Кремля Дмитро Пєсков.
“Спочатку потрібно провести роботу на експертному рівні, тому що перекладати цю складну та чорнову роботу на президентів – нелогічно. Спочатку потрібно визначити параметри врегулювання, а вже потім закріплювати їх на найвищому рівні”, – заявив Пєсков, коментуючи пропозицію президента Туреччини Реджепа Ердогана організувати переговори між Путіним та Трампом у Стамбулі.
Але чи хоче Путін зустрічі із Трампом? Однозначно, що так! Російська дипломатія зараз робитиме неймовірні дипломатичні кульбіти, щоб під будь-яким приводом запустити прямий діалог між Путіним і Трампом, але без тригерного питання щодо врегулювання російсько-української війни і, звичайно, без Зеленського.
І навіть якщо Трамп на початку вересня не поїде на запрошення Сі Цзіньпіна до Пекіна, то напрацьовуватимуться альтернативні варіанти перезавантаження двосторонніх взаємин під зручним глобальним та мегаважним фасадним приводом.
Переконаний, що багато хто вже здогадався, що це, з величезною ймовірністю, може бути передумовленість щодо ядерного договору СНО між США та Росією, термін якого завершується вже 2026 року. Не пролонгація/новий договір призведе до анулювання контролю за ядерними озброєннями. Тобто запустить зелене світло до нової гонки щодо нарощування ядерної зброї у світі.
Погодьтеся, чудова мотивація, щоб перед формальною загрозою ризиків безконтрольного розповсюдження ядерної зброї – знайти спільний знаменник і дещо посунути тему України, як не таку глобальну та не таку пріоритетну, як міжнародна ядерна безпека. А вже наступним кроком, провівши серію переговорів з усіма підписувачами ядерного договору, де під мотивацією “світ без ядерної війни” може й розпочатися новий глобальний поділ сфер впливу, чого так прагнув Путін.
Тому видається, що затягування переговорів у Стамбулі з боку Росії, це лише тактика, яка, на думку Кремля, має наблизити його до досягнення стратегічного результату – відновлення суб’єктності. А продовження війни – це лише вимушений крок, щоб це майстерно маскувати. Ні, це не говорить про те, що Путін не хоче захопити Україну, звісно, ні! Але це може свідчити, що Україна насправді далеко не єдина його мета, а, як він вважає, “козирна карта” для досягнення значущих глобальних цілей, серед них і “Нова Ялта”.
Колонка є особистою думкою автора, редакція 24 Каналу може не поділяти її.
Якщо ви профі у своїй справі та хочете, щоб ваша колонка з’явилася на нашому сайті – напишіть нам на пошту [email protected]
Читают сейчас:Россия ночью атаковала “Шахедами” и 2 баллистическими ракетами: сколько вражеских целей уничтожено