Софія Назаренко Костянтин Довгань
- 1 Паливний колапс у Росії та його наслідки для режиму Путіна
- 2 Три сценарії ескалації від Путіна
- 3 Підсумки саміту НАТО та несподіваний розворот Трампа
- 1 Паливний колапс у Росії та його наслідки для режиму Путіна
- 2 Три сценарії ескалації від Путіна
- 3 Підсумки саміту НАТО та несподіваний розворот Трампа
Британсько-український експерт, редактор служби UkraineAlert в Atlantic Council та видавець журналу Business Ukraine Пітер Дікінсон дав детальне інтерв’ю 24 Каналу.
У розмові з журналісткою Софією Назаренко аналітик констатував глибоку системну кризу в Росії, каталізатором якої стали успішні удари українських дронів по НПЗ та логістиці окупантів.
На думку пана Дікінсона, операції Сил оборони України спровокували дефіцит палива по всій Росії та запустили турбулентні процеси, які можуть дорого коштувати режиму.
Аналітик спрогнозував можливі кроки Кремля щодо ескалації, включаючи загрозу мобілізації та гібридні провокації проти країн Балтії чи Польщі, виділивши три основні сценарії.
Дікінсон представляє детальний розбір результатів саміту НАТО, довгострокових фінансових зобов’язань союзників; окремо експерт зупинився на різкій зміні риторики Дональда Трампа щодо України та фактичному приниженні ним Путіна.
Розмова проходила англійською у форматі відео. 24 Канал переклав інтерв’ю та представляє текстову версію бесіди з Пітером Дікінсоном.
Паливний колапс у Росії та його наслідки для режиму Путіна
За даними Financial Times, яка базувалася на кількості водіїв, паливна криза в Росії зараз торкається приблизно 50 мільйонів осіб. Дефіцит палива відчувають близько 35% населення. Крім того, удари безпілотників вивели з ладу 10 найбільших нафтопереробних заводів Росії. Я просто хочу зрозуміти, наскільки погана ситуація з паливом всередині Росії просто зараз?
Я вважаю, що паливна криза в тому вигляді, в якому вона існує на даний момент, є дуже серйозною, але це, ймовірно, лише початок.
Нам потрібно розуміти, як це буде розвиватися далі, якщо Росія дуже швидко не знайде вирішення цих величезних системних проблем. Якщо вони не зможуть вирішити ці питання, то, я думаю, є реальний шанс, що ситуація почне наростати як сніжний ком.
Ми перейдемо від просто черг на заправках до порожніх полиць у супермаркетах. Ми вже бачимо повідомлення про те, що сільськогосподарський сектор зазнає дуже серйозних ударів, тому що немає палива для збору врожаю. Вони сильно відстають від графіків. Отже, знову ж таки, це викличе ланцюгову реакцію з точки зору продовольчої безпеки.
По всій роздрібній торгівлі, у магазинах, у поставках – вся логістична мережа по всій Росії буде підірвана цим.
Наслідки паливної кризи такого характеру виходять далеко за межі того, що у людей просто немає бензину для їхніх автомобілів, хоча це саме по собі вже є серйозною проблемою. Це фундаментальний аспект функціонування сучасного суспільства та життя. Тому потенціал для набагато серйознішої кризи тут дуже реальний.
Особливо якщо поглянути на карту. Ще кілька тижнів тому ми говорили про серйозну паливну кризу лише всередині окупованого Криму, а сьогодні йдеться про багато регіонів самої Росії. Я бачила відео з РФ, де люди стоять у величезних чергах за бензином не годинами, а днями. Навіть бачила кадри, як поліція патрулює АЗС, тому що росіяни б’ються один з одним за 20 літрів бензину. На цьому тлі рейтинги Путіна просто повзуть вниз, можливо, досягнувши найнижчого рівня з початку повномасштабної війни. Чому це відбувається? Чи можемо ми побачити протести всередині Росії?
Я завжди скептично ставлюся, коли йдеться про протести та ідею організованої політичної опозиції в Росії. Там немає реальної організованої політичної опозиції.
Путін протягом майже двадцяти п’яти років дуже ретельно вибудовував систему, в якій немає опозиції, де суспільство заспокоєне, де ніхто не вірить у протести і де люди дуже сильно обумовлені сприймати світ у категоріях “стабільність проти нестабільності”.
У той час як на Заході люди схильні бачити світ через призму свобод – особистих свобод, свобод суспільства, ділячи світ на вільний і невільний, російська модель – це виключно стабільність проти хаосу.
Вся диктатура Путіна побудована навколо ідеї, що він створив стабільність після хаосу 1990-х років. Дев’яності роки зараз зображуються як найгірший час в історії Росії, жахливий період, коли всі страждали, тому що намагалися прагнути до якихось ілюзорних свобод. А потім прийшов Путін, приніс стабільність, і всі почали процвітати, ситно харчуватися, мати гроші в кишенях, їздити у відпустку та купувати дорогі речі.
Тому я не думаю, що ми побачимо масові протестні рухи проти уряду в тому сенсі, в якому ми це розуміємо на Заході чи в Україні, з точки зору організованих політичних вимог. Але що ми справді можемо побачити, так це руйнування того, як працює сама імперія.
Імперський центр у Москві зараз стрімко втрачає довіру з кожним днем. Люди дивляться на це і запитують: “Що взагалі відбувається?”. Навіть затяті російські націоналісти ставлять дуже складні питання. Вони кажуть, що це явна ознака фундаментального провалу – Росія не може захистити себе, не може захистити основу своєї економіки, якою є нафтогазова та енергетична промисловість, і не може забезпечити базові потреби своїх громадян.
Тому накопичується величезна кількість гніву та обурення. Це навряд чи виллється в політичні протести, але може призвести до краху авторитету влади і всієї системи путінської диктатури, за допомогою якої він контролює цю величезну країну.
Ситуація справді важка. Чи можна сказати, що для пересічних росіян повертаються ті самі важкі 90-ті роки, якими їх так довго лякали?
Саме такі паралелі люди постійно проводять у соціальних мережах. Вони прямо кажуть: “Так, це повернення в 90-ті”. Звісно, деякі апологеты режиму намагаються заспокоїти: “Не хвилюйтеся, ми пережили це в 90-х, переживемо і зараз”.
Але я не впевнений, наскільки це втішно для пересічного росіянина. Дев’яності стали для них головним кошмаром, символом усього поганого, куди вони ніколи не хотіли повертатися.
Путін завжди позиціонував себе як антипод 90-х: там хаос, а він – стабільність. Але тепер він більше не “містер Стабільність”. Де ця стабільність? Він розв’язав війну, яку всі безпосередньо асоціюють з ним.
Навіть прихильники війни визнають, що це особиста ініціатива Путіна. Хоча російське суспільство загалом підтримує війну проти України, існує чітке розуміння, що це війна Путіна. Він цього хотів, він це почав, але він не може з цим впоратися. Він виявився нездатним забезпечити навіть базову оборону повітряного простору Росії. Тому до нього особисто виникає дуже багато складних питань.
Він персоналізував цю війну, і тепер весь негатив обрушується на нього. Люди запитують: “Ти все це почав, ти казав, що все йде за планом. Але це не так. Який взагалі план і чи існує він?”.
Велике інтерв’ю Пітера Дікінсона – дивіться відео:
Три сценарії ескалації від Путіна
Попри відсутність реального плану та величезну паливну кризу, Путін не готовий до переговорів з Україною. Reuters з посиланням на трьох інсайдерів у Кремлі повідомляє, що він може піти на ескалацію війни найближчими місяцями. Що ця ескалація може означати для звичайних українців? Чи очікуєте ви посилення ударів по мирних містах України, оскільки це, схоже, єдиний інструмент, який у них залишився? І чи варто очікувати нової хвилі масштабного наступу, чи вистачить у них для цього сил?
Це гарне запитання. Я думаю, що для Путіна є три очевидні напрямки ескалації.
Перше – це масова мобілізація.
Тому що на даний момент у нього немає військового потенціалу для початку великого наступу, який міг би забезпечити серйозний прорив. Ми бачимо це на лінії фронту. Якщо подивитися на аналіз бойових дій за першу половину 2026 року, успіхи Росії були мінімальними.
На деяких ділянках фронту вони навіть втратили позиції. Там, де вони просунулися, йдеться про метри, а не кілометри – село тут, село там.
Це зовсім не той результат, якого очікують від військової наддержави на п’ятому році масштабного вторгнення. Тому, якщо він хоче досягти військового прориву, йому справді доведеться оголосити мобілізацію.
Ми знаємо, чому він дуже неохоче йде на це, тому що це одна з червоних ліній для російського населення. Це означало б вигрібати останні ресурси і направляти їх у великі міста – Москву і Санкт-Петербург. Він цього уникав, тому що це серйозно перевірило б його контроль над країною.
Чи виникне реальний опір? Він пам’ятає досвід 2022 року, коли часткова мобілізація була вкрай непопулярною. Тоді вдалося залучити близько 300 000 військових, але близько мільйона людей просто втекли з країни. Це завдало сильного удару по економіці та його особистому авторитету. Тому він дуже не хоче цього робити, але без мобілізації військовий прорив неможливий.
Якщо він не піде на мобілізацію, його другим варіантом стане посилення бомбардувань українських міст та терор проти цивільного населення.
Ми вже бачимо це зараз. Лише за останній тиждень сталася серія потужних ударів балістичними ракетами по Києву, в результаті яких загинули десятки людей, сотні отримали поранення, а цілі житлові будинки були зруйновані високоточною зброєю. Це дуже серйозні воєнні злочини, і, на жаль, ми можемо очікувати, що це буде посилюватися.
Чи призведе це до завершення війни на його користь? Я не вірю, що це зможе зламати українців. Звісно, це принесе нові трагедії, але не дасть йому бажаного результату.
Однак він може продовжувати це робити, щоб чинити тиск на українську владу та суспільство. Крім того, це демонструє росіянам, що він, як і раніше, сильний лідер військової держави.
Російське суспільство хоче бачити відповідні удари. Вони не можуть повірити, що Росію так принижує Україна – країна, якої, як вони стверджують, не існує, до якої вони завжди ставилися з презирством, а тепер вона обігрує їх на полі бою. Для росіян це глибоке приниження, тому вони вимагають від Путіна жорстокості. У зв’язку з цим він може посилити атаки на цивільних.
Третій варіант – це ескалація проти європейців.
Це, мабуть, найризикованіший варіант з усіх, але він може вважати його єдиним способом зупинити західну підтримку України та розколоти коаліцію європейських країн. Європейці насправді дуже добре проявили себе за останній рік, відколи США під керівництвом Трампа відійшли на другий план.
Протягом перших трьох років війни американці надавали левову частку підтримки. Потім прийшов Трамп і фактично заявив: “Ми виходимо з гри”. Росіяни тоді дуже зраділи, думаючи, що настав їхній час підкорити Україну. Але європейці активізувалися, тому що розуміють: якщо впаде Україна, вони будуть наступними. Їм життєво необхідно, щоб Україна залишалася в бою і зберегла свій суверенітет.
Для Путіна це велика проблема, тому він хоче зламати цю єдність. Він може піти на провокацію де-небудь у країнах Балтії чи в Польщі – на периферії НАТО. Це не буде велика війна, адже війну проти НАТО Росія гарантовано програє.
Його мета – налякати європейців, спровокувати політичну кризу в Європі та мобілізувати сильне антивоєнне лобі. Він хоче, щоб люди вийшли на вулиці Берліна, Парижа, Лондона чи Мадрида з гаслами “Ні війні за Нарву чи Естонію!” і змусили свої уряди відмовитися від підтримки України. Це велика гра, адже завжди є шанс, що НАТО відповість військовим шляхом. Хоча цей шанс невеликий, він існує.
Отже, у Путіна не найкращі карти: мобілізація – ризикована, атаки на мирних жителів в Україні – неефективні для перемоги, а ескалація проти Європи – це колосальний ризик.
Щодо мобілізації, я згодна, що це дуже небезпечний крок для Путіна, особливо на тлі паливного колапсу, коли росіяни починають прокидатися і розуміти наслідки війни. А щодо Європи – чи бачите ви можливість військових провокацій за допомогою “зелених чоловічків” чи регулярних військ, наприклад, з Калінінградської області? Ми вже бачили багато гібридних атак, але підтримка України з боку Європи не послабла.
Головна перевага Путіна перед Заходом, яку він зберігає досі, – це його здатність залякувати. Він знає, що у європейських лідерів дуже низький поріг допустимого ризику. Вони панічно бояться війни з Росією. Це їхня базова позиція. Тому він успішно використовував тактику залякування протягом усієї війни, найчастіше вдаючись до ядерного шантажу. Це спрацьовувало – затримувало допомогу, змушувало уряди вводити обмеження на удари західною зброєю по території РФ.
Він розуміє, що не може перемогти Україну на полі бою, тому його найкращий шанс – вдарити по слабкій ланці, якою є європейські суспільства. Україна зараз є сильним ланкою, а Європа – вразливою.
Яку форму це може набути? Це може бути сценарій за типом Криму чи Донбасу 2014 року – поява “зелених чоловічків” у якомусь прикордонному містечку. Або атаки на критичну інфраструктуру за допомогою дронів, масштабні кібератаки.
Будь-яка дія буде спрямована на те, щоб спровокувати публічну дискусію в Європі. Путін впевнений, що європейське суспільство не хоче воювати і готове проковтнути майже все, щоб уникнути прямого конфлікту з Росією.
Йому не потрібно перемагати НАТО військовим шляхом, йому достатньо його дискредитувати. Як тільки він захопить якесь маленьке прикордонне містечко і запитає європейців: “Ну що, будете починати Третю світову через це?”, а НАТО обмежиться лише черговими глибокими побоюваннями та деклараціями без дій – сама концепція колективної безпеки буде зруйнована. Вона виявиться фікцією. Для Путіна це дуже приваблива ідея, особливо на тлі його невдач в Україні.
Підсумки саміту НАТО та несподіваний розворот Трампа
Давайте також поговоримо про саміт НАТО та добрі новини для України. Пріоритетом для нас були протиракетні системи, оскільки ми бачили дефіцит засобів ППО для захисту столиці. Також важливою подією стала зустріч Володимира Зеленського з Дональдом Трампом, яку в Офісі Президента назвали “найкращою зустріччю з Трампом в історії”. Як ви оцінюєте результати саміту та цю зустріч?
Я вважаю, що саміт загалом був успішним для України. По-перше, Україна була головною темою порядку денного. І це були не просто розмови – Україна отримала конкретні фінансові зобов’язання на десятки мільярдів доларів на дворічний період. Це довгострокове зобов’язання, що надзвичайно важливо.
Головна надія Путіна зараз полягає в тому, що він зможе перечекати Захід, що західна єдність розколеться, а політики втратять інтерес до війни. Тому цей саміт послав Москві чіткий сигнал: “НАТО залишиться з Україною надовго, фінансова підтримка є, не сподівайтеся на нашу втому”.
Також у комюніке було визнано, що Україна вже є важливим гравцем у трансатлантичній безпеці. Ми відійшли від старих банальних фраз на кшталт “ми повинні допомогти Україні” або “Україна стане членом НАТО колись у далекому майбутньому”. Тепер звучить дуже практична розмова: Україна де-факто інтегрується в архітектуру безпеки НАТО. На полях саміту також були укладені важливі двосторонні угоди, зокрема про спільне виробництво дронів. Процес інтеграції України до Альянсу став ключовим посланням.
Щодо Трампа – якщо ви дивилися його виступи, то помітили кардинальну зміну тону. Раптом він весь в посмішках, Зеленський – його “найкращий друг”, він говорить про чудовий майбутнє України, про те, яка це прекрасна країна, і як Америка буде процвітати завдяки угоді про корисні копалини. Це дуже різкий розворот.
Я б закликав бути обережними з риторикою Трампа, адже він може швидко змінювати свою позицію і завтра знову говоритиме неприємні речі. Але сама зміна тону дуже показова. Я думаю, це відображає той факт, що Україна перемагає у цій війні, і Трамп це бачить. Трамп обожнює переможців і зневажає невдах. Він сам про це постійно говорить.
Зараз він бачить, що Україна тримається і стає сильнішою, в той час як його колишній кумир Путін виглядає жалюгідно. Путін виглядає слабким, розбитим і приниженим після всіх цих ударів по Москві, скромних парадів на Червоній площі та ізоляції. Трамп дуже чутливий до таких речей. Він не хоче бути на боці невдахи, тому й змінив свій тон щодо України.
Щодо протиракет для систем Patriot – це чудова новина, але це питання не вирішиться за один день. Щоб запустити виробництво ракет Patriot на повну потужність, знадобляться роки. Наприклад, Німеччина отримала зелене світло на виробництво у 2023 році з перспективою запуску лише у 2027 – 2028 роках.
Українці відомі своєю здатністю максимально скорочувати ці терміни – ми бачили це з самими Patriot, з HIMARS, з F-16. Українська винахідливість безмежна, але вони люди, а не супермени. У кращому випадку ми побачимо ці ракети з конвеєра десь через рік.
Тому це не вирішує короткострокових потреб України просто зараз. Україні потрібні ракети негайно, щоб протистояти балістичній загрозі. Путін чудово знає про дефіцит українських протиракет і намагається максимально використати це вікно можливостей. Тому, незважаючи на позитивні сигнали саміту, нам потрібні швидкі поставки від європейських та інших партнерів вже сьогодні.
Сьогодні ми також побачили реакцію Кремля на цей успішний для України саміт. Прес-секретар Путіна Дмитро Пєсков заявив, що жодних дзвінків від Трампа Путіну не було – можливо, справді тому, що Трамп хоче розмовляти лише з переможцями. Але вчора Трамп також не виключив, що США можуть “закрити небо” над Україною після підписання мирної угоди. Пєсков заявив, що це ніколи не обговорювалося, і тепер Москві доведеться “проаналізувати” ці слова. Що на практиці може означати “закрите небо” з боку США і чи варто сприймати ці заяви Трампа всерйоз?
Я б не поспішав сприймати це надто серйозно. Можливо, це ідея, яку він почув на якомусь брифінгу чи підхопив десь ще. Я буду дуже здивований, якщо це реальна пропозиція, що лежить на столі переговорів.
Всі попередні обговорення щодо закриття неба завжди припускали, що провідну роль відіграватимуть європейські військово-повітряні сили, а США надаватимуть лише підтримку. Мені важко уявити, що Америка візьме на себе лідерство в цьому питанні. Навіть серед європейських країн існує величезний опір цій ідеї через той самий низький поріг ризику. Жоден європейський лідер не хоче увійти в історію як людина, яка втягнула свою країну в пряму війну з Росією, якщо їхній винищувач буде збитий над Україною. Для них це політичне самогубство.
Існують способи створення повітряного щита з мінімальними ризиками, але зараз у Європі немає бажання йти навіть на мінімальний ризик. Можливо, з часом це зміниться.
Заява Трампа схожа на одну з тих популістських тез, які він просто кидає в інформаційний простір. Росіяни вхопилися за це, сподіваючись роздути дискусію всередині США, щоб американські виборці почали обурюватися: “Стривайте, невже Трамп хоче втягнути нас у війну?”.
Однак очевидно, що росіяни вкрай незадоволені підсумками саміту НАТО. Вони сподівалися побачити розкол, сварки та слабкість Заходу. Натомість вони побачили демонстрацію єдності.
Навіть Трамп, який раніше критикував Альянс, виступив і підтвердив прихильність 5-й статті та колективній безпеці, висловивши потужну підтримку Україні. Це зовсім не те, на що розраховували в Москві. Тому зараз у Кремлі панує глибоке розчарування.
Це інтерв’ю було скорочено та відредаговано для кращого розуміння аудиторією.
Источник: www.24tv.ua