Самі роботи – не панацея: як ефективно вести бойові дії в кіл-зоні
Автор колонки: Юрій Порицький
30 кілометрів – такою є сьогодні глибина кіл-зони. Це простір, який одночасно контролюємо і ми, і противник. Будь-яке пересування людини тут може бути швидко виявлене, а сама людина – уражена – дронами, артилерією чи іншими засобами. І ця глибина лише зростатиме.
Автор колонки: Юрій Порицький
30 кілометрів – такою є сьогодні глибина кіл-зони. Це простір, який одночасно контролюємо і ми, і противник. Будь-яке пересування людини тут може бути швидко виявлене, а сама людина – уражена – дронами, артилерією чи іншими засобами. І ця глибина лише зростатиме.
Але вже недостатньо просто замінити одну людину роботом для виконання того чи іншого завдання – необхідно перебудувати всю систему розвідки, логістики, нанесення ударів та евакуації, об’єднавши їх в єдиний оперативний ланцюжок. Детальніше читайте в ексклюзивній колонці для 24 Каналу.
У ній кожна система гратиме свою роль: один комплекс доставляє інший, повітряні дрони ведуть розвідку та коригують дії, наземна платформа працює безпосередньо в зоні ураження, а оператор контролює весь процес із захищеної позиції.
Саме такий підхід дозволить дистанційно виконувати не окрему функцію, а значну частину бойової операції.
Від концепції – до бойового застосування
Практичним втіленням цієї логіки стала операція на Кінбурнській косі, проведена бійцями 123-ї окремої бригади територіальної оборони. Морський безпілотний комплекс доставив до окупованого берега НРК з дистанційно керованим бойовим модулем Wolly. Після висадки наземний робот продовжив рух і виконав завдання зі знищення цілей.
Від автоматизації до керованої автономності
Наступним етапом розвитку таких операцій стане ширше застосування штучного інтелекту. Він допомагатиме обробляти дані з різних датчиків, розпізнавати об’єкти, прокладати маршрути, координувати роботу платформ та швидше реагувати на зміни на полі бою.
Водночас автономність не означає усунення людини з процесу прийняття рішень. За принципом “human in the loop” ШІ може аналізувати ситуацію та пропонувати варіанти дій, але остаточне рішення, особливо щодо застосування зброї, має залишатися за оператором.
Мета таких технологій – скоротити час між виявленням загрози та реакцією на неї, знизити навантаження на військових та допомогти їм керувати все складнішими роботизованими операціями.
Людина при цьому зберігатиме контроль там, де потрібні тактична оцінка, відповідальність та розуміння контексту. Водночас її фізична присутність у зоні максимального ризику буде поступово скорочуватися.
Що потрібно для масштабування роботизації
Щоб така модель працювала, недостатньо просто виробляти більше роботів. Необхідно вибудувати цілісну систему їх застосування. Вона має охоплювати стандартизоване управління, сумісність платформ різних виробників, підготовку операторів, технічне обслуговування, логістику запасних частин та постійну роботу з бойовою зворотним зв’язком.
Лише за таких умов командири зможуть розраховувати на роботизовані засоби як на невід’ємну частину операції – з чітко визначеними ролями, єдиним управлінням та обміном даними між різними платформами.
Без цього роботизовані системи залишаться окремими рішеннями, а успішні бойові епізоди – поодинокими випадками. Цілісний підхід дозволяє перетворити їх на регулярну практику та масштабувати застосування у військах.
Що більшу частину операційного ланцюжка ми зможемо передати роботизованим системам, то більше українських військових залишаться на захищених позиціях – керуватимуть операціями, а не наражатимуться на небезпеку там, де їх може замінити робот.
Колонка є особистою думкою автора, редакція 24 Каналу може її не поділяти.
Источник: www.24tv.ua