Найдорожча помилка бізнесу: перевірки податкової, про які ніхто не попереджає
Автор колонки: Ксенія Межова
За останні кілька років я помітила одну цікаву закономірність. Коли власник бізнесу телефонує і каже: “До нас прийшла податкова”. У більшості випадків ситуацію ще можна контролювати. Є наказ про перевірку, є можливість реагувати, готувати документи, пояснювати позицію підприємства та фіксувати порушення. Набагато більше насторожує фраза: “Ми отримали податкове повідомлення-рішення”
В ексклюзивній колонці для 24 Каналу розповім, чому власники бізнесу недооцінюють камеральну перевірку податкової служби та чим це може обернутися.
Як правило, коли приходить рішення податкової, я вже знаю, з чого все почалося. Не з документальної перевірки. Не з обшуку. Не з допиту. А зі звичайної камеральної перевірки, яку керівник підприємства навіть не сприйняв як перевірку. Саме тому вважаю, що камеральна перевірка сьогодні є одним із найбільш недооцінених інструментів податкового контролю. І її небезпека полягає не в масштабі. Її небезпека саме в непомітності.
О камеральній перевірці ніхто не попереджає
За роки роботи я переконалася, що більшість підприємців часто зосереджуються не на тих ризиках, які справді становлять найбільшу загрозу. Вони готуються до документальної перевірки, переживають через можливі обшуки, слідкують за змінами в податковому законодавстві.
Але коли отримують акт камеральної перевірки, дуже часто відкладають його вбік зі словами: “Бухгалтер подивиться”.
У нашому Telegram – тільки оперативні новини Підписуйтесь, щоб дізнаватися їх першими
І саме в цей момент бізнес здійснює свою першу стратегічну помилку. Адже акт камеральної перевірки – це не бухгалтерський документ. Це вже початок податкової суперечки.
Поки підприємство сприймає його як звичайний лист від ДПСУ, податкова вже сформувала свою позицію. Наступним кроком майже завжди стає податкове повідомлення-рішення. І тоді часу на виправлення помилок значно менше.
Перевірка, про яку ніхто не попереджає. Саме в цьому і полягає особливість камеральної перевірки. Відповідно до Податкового кодексу України, вона проводиться без наказу, без направлення, без повідомлення платника та без його участі.
Подали декларацію? Фактично з цього моменту вона вже може стати предметом перевірки. І це абсолютно законно.
Податкова аналізує показники декларацій, дані реєстру податкових накладних, системи електронного адміністрування ПДВ, інформацію з власних інформаційних ресурсів і перевіряє, чи узгоджуються між собою цифри. І в цьому поки що немає жодної проблеми.
Проблеми починаються саме тоді, коли під виглядом камеральної перевірки ДПСУ починає робити те, для чого законом передбачено абсолютно іншу процедуру.
Де закінчується камеральна перевірка і починається перевищення повноважень
Як адвокат, я все частіше спостерігаю одну небезпечну тенденцію. Податкова виявляє розбіжності між декларацією та власними інформаційними базами. І це нормально. Саме для цього й існує камеральна перевірка. Але далі відбувається те, чого, на моє переконання, бути не повинно: замість перевірки показників декларації ДПСУ починає аналізувати господарські операції.
В акті починають з’являтися висновки про “нереальність” поставок, про відсутність трудових ресурсів у контрагента, про економічну недоцільність операції, про сумнівність постачальника, про неналежне оформлення первинних документів.
І щоразу у мене виникає одне й те саме запитання: а коли саме камеральна перевірка перетворилася на документальну? Адже закон говорить зовсім про інше. Податковий кодекс чітко визначає, що камеральна перевірка здійснюється виключно на підставі даних, які вже перебувають у розпорядженні контролюючого органу. Саме слово “виключно” тут має ключове значення.
Якщо для висновку необхідно аналізувати договори, акти виконаних робіт, товарно-транспортні накладні, рух товару або пояснення посадових осіб, це вже інший вид податкового контролю. Інша процедура. Інші гарантії для платника. Інші правила гри.
Історія, яка повторюється надто часто
Кілька місяців тому до мене звернулася компанія вже після отримання податкового повідомлення-рішення. Сума донарахувань була значною. Керівник був переконаний, що податкова зробила висновок про нереальність операцій після документальної перевірки. Але коли ми почали аналізувати матеріали, з’ясувалося зовсім інше: документальної перевірки взагалі не було. Вся позиція ДПСУ ґрунтувалася на акті камеральної перевірки.
Інспектор помітив розбіжність у базах даних і на його підставі фактично почав оцінювати господарську діяльність підприємства. Первинні документи ніхто не вивчав. Пояснень у підприємства ніхто не запитував. Можливості надати додаткові докази до складання акту у бізнесу також не було.
Саме такі ситуації, на мій погляд, і є найбільш небезпечними. Тому що бізнес втрачає процесуальні гарантії, які мав би під час документальної перевірки, але при цьому отримує ті самі фінансові наслідки.
Ще одна проблема, яку я бачу в багатьох справах, – це автоматичне ототожнення невідповідності з податковим правопорушенням.
Податкова інформаційна система виявила невідповідність. Чудово – це привід поставити запитання. Але це ще не відповідь. Розбіжність не означає автоматичного заниження податку, не означає незаконності податкового кредиту чи фіктивності господарської операції, і тим більше – автоматичної провини платника.
Між словами “ми виявили невідповідність” і “ви порушили закон” лежить цілий процес доказування. І саме цей процес ДПСУ іноді намагається замінити припущеннями. На мій погляд, це одна з найсерйозніших проблем сучасної практики камеральних перевірок.
Найнебезпечніше – коли ДПСУ підміняє один вид перевірки іншим.
Я неодноразово чула від представників бізнесу приблизно одну й ту саму фразу: “Ну яка різниця, як називається перевірка? Якщо ми справді щось порушили, то податкова все одно мала б це встановити”. Різниця є, і вона принципова.
Кожен вид податкової перевірки існує не просто для зручності ДПСУ. Закон встановлює різні процедури, оскільки вони забезпечують різний рівень процесуальних гарантій для платника податків.
Під час документальної перевірки бізнес знає, що його перевіряють. Він бачить наказ, має право надати документи, пояснення, реагувати на запити, фіксувати порушення з боку інспекторів. Під час камеральної перевірки нічого цього немає. І це нормально, поки податкова справді перевіряє лише те, що дозволяє Податковий кодекс.
Але якщо ДПСУ починає встановлювати реальність господарських операцій, оцінювати договори, аналізувати контрагентів або робити висновки про ділову мету операції, вона фактично користується перевагами спрощеної процедури для вирішення питань, які законом віднесено до документальної перевірки. І це одна з найсерйозніших процесуальних проблем сучасної податкової практики. Адже в такій ситуації бізнес позбавлений права повноцінно захищати себе ще на етапі перевірки.
Терміни перевірки дуже важливі
Ще одна тема, яку підприємства дуже часто недооцінюють, – це терміни проведення камеральної перевірки. Для перевірки декларації закон встановлює чіткий термін: 30 календарних днів після закінчення граничного терміну її подання або після фактичного подання, якщо декларація подана із запізненням.
На практиці я неодноразово стикалася із ситуацією, коли ДПСУ поверталася до декларації через рік або навіть через два.
Коли починаєш аналізувати акт, виявляється цікава річ: податкова вже не пише, що перевіряє декларацію. Вона називає предмет перевірки інакше. Наприклад, “правильність виконання окремих вимог податкового законодавства” або “перевірка своєчасності…”. Але достатньо уважно прочитати сам акт, і стає очевидно, що інспектор фактично перевіряв саме показники декларації.
Назва документа не змінює його змісту. І суди все частіше звертають на це увагу. Саме тому я завжди кажу клієнтам: не довіряйте заголовку акту. Читайте його як детектив. Найважливіше часто приховано не в назві, а між рядків.
Пригадую одну справу, коли підприємство звернулося вже після отримання податкового повідомлення-рішення. Керівник був упевнений, що сперечатися потрібно тільки щодо суми донарахувань. Ми ж почали аналіз із зовсім іншого питання. Що саме перевіряла ДПСУ? Виявилося, що майже весь акт присвячений аналізу показників декларації. Але перевірка була проведена значно пізніше, ніж дозволяє Податковий кодекс. ДПСУ просто назвала предмет перевірки інакше.
Фактично ж вона повернулася до декларації тоді, коли вже не мала права цього робити. І саме ця обставина стала одним із ключових аргументів у спорі. І тоді я ще раз переконалася, що іноді найважливіший аргумент знаходиться не в бухгалтерських документах, а в календарі.
Акт перевірки – це вже позиція ДПСУ
Є ще одна помилка, яку я часто спостерігаю. Підприємство отримує акт, читає останню сторінку, бачить суму можливих донарахувань, зітхає і відкладає документ до моменту отримання податкового повідомлення-рішення. На мій погляд, це взагалі неправильний підхід.
Стаття 86 Податкового кодексу України існує саме для того, щоб платник мав можливість відреагувати ще до прийняття рішення. Саме тому закон передбачає право подати заперечення, додаткові документи та пояснення.
Чи змінить це позицію ДПСУ? Іноді – так. Але навіть якщо ні, це все одно потрібно робити.
Заперечення – це не лист до податкової, це перший документ майбутньої судової справи, і його читатиме не лише інспектор. Його читатиме суд. Саме тому кожне заперечення я пишу так, ніби воно завтра стане додатком до позовної заяви.
Збитки максимальні, коли бізнес мовчить
Одного разу до мене звернувся клієнт із дуже вагомими аргументами. У нього були первинні документи, листування, платіжні документи – все необхідне для захисту. Не вистачало лише одного – заперечень на акт.
Коли ми запитали, чому їх не подавали, відповідь була проста: “Ми думали, що це нічого не змінить”. Можливо. Але в суді ДПСУ одразу заявила: “Платник податків був ознайомлений з актом, проте жодних пояснень чи документів не надав”. Формально це не означало поразки в суді, але податкова висунула вагомий аргумент, якого можна було легко уникнути.
Саме тому я майже завжди кажу клієнтам: не мовчіть. Навіть якщо впевнені, що ДПСУ не змінить своєї позиції. Ваші заперечення ви пишете не лише для податкової. Ви пишете їх для майбутнього суду.
Не кожна помилка ДПСУ скасовує рішення
Коли я вперше зустрічаюся з клієнтом щодо податкового спору, майже завжди чую одне й те саме запитання: “Податкова ж порушила процедуру. Значить, ми автоматично виграємо?” Хотілося б відповісти “так”. Але це було б неправдою.
Сучасна судова практика давно вже відійшла від формального підходу. Не кожне процедурне порушення само по собі є підставою для скасування податкового повідомлення-рішення. Суд ставить інше запитання: чи вплинуло це порушення на права платника та на законність висновків ДПСУ? І, чесно кажучи, я вважаю такий підхід правильним. Адже право не повинно перетворюватися на гру в пошук технічних помилок.
Але є й інший бік медалі. ДПСУ також не може прикриватися тим, що її порушення були “несуттєвими”, якщо саме через них бізнес фактично позбувся можливості захистити себе.
Тому ніколи не будуйте позов виключно на тому, що податкова порушила процедуру. Цього недостатньо. Завжди ставте запитання – що саме втратило підприємство через це порушення:
- якщо ДПСУ вийшла за межі камеральної перевірки, то платник був позбавлений права брати участь у процедурі, яка фактично стала документальною;
- якщо податкова пропустила терміни, передбачені законодавством, вона провела перевірку тоді, коли вже не мала на це законного права;
- якщо акт складено так, що з нього неможливо зрозуміти логіку розрахунків, підприємство не може ефективно спростувати висновки ДПСУ;
- якщо заперечення розглянули формально або взагалі проігнорували документи, то рішення приймалося без повного вивчення всіх обставин.
Саме так процедурне порушення перестає бути формальністю і перетворюється на реальний аргумент у суді. І саме так, на мій погляд, потрібно будувати захист.
Найвагоміший аргумент іноді взагалі не стосується податків
Дуже часто бізнес звертається до суду, щоб довести, що він нічого не порушував. Іноді це виявляється правильною стратегією. Але далеко не завжди. Бувають ситуації, коли набагато сильніше звучить зовсім інше запитання: “Чи мала ДПСУ право взагалі встановлювати це порушення саме таким способом?” І це різні речі.
Перше запитання стосується суті. А друге – вже законності самої перевірки. І дуже часто саме друге запитання стає вирішальним. Адже якщо процедура була незаконною, виникає логічне запитання: чи можна взагалі брати її результати за основу податкового повідомлення-рішення?
Тому слід завжди починати аналіз не з бухгалтерських документів, а з аналізу акту, з термінів, з предмета перевірки. Адже іноді відповідь саме там.
Ще одна історія, яку я неодноразово бачила: в одній зі справ клієнт був переконаний, що головна проблема – це неправильно визначена сума донарахування. Бухгалтер кілька тижнів перевіряв арифметику, перераховував ПДВ, шукав помилки у формулах.
Коли ми приступили до аналізу справи, виявилося, що справа зовсім не в цифрах. ДПСУ зробила висновок про порушення, спираючись на обставини, які не могли бути встановлені в ході камеральної перевірки. Тобто сперечатися потрібно було не про розмір донарахування, а про законність самої перевірки. І саме це, врешті-решт, стало одним із ключових аргументів захисту.
Іноді бізнес витрачає тижні на перевірку цифр, хоча найвагоміший аргумент міститься в першому абзаці акту перевірки.
Як вибудовувати захист у спорах щодо камеральної перевірки
Якщо мене запитують, з чого починається захист у спорах про камеральну перевірку, відповідь майже завжди дивує: не з декларації, не з первинних документів. І навіть не з бухгалтерського обліку. Я починаю з одного простого запитання: що саме перевіряла ДПСУ?
Після цього виникають інші запитання. Чи могла вона перевіряти саме це питання в межах камеральної перевірки? Чи дотримувалася вона термінів, визначених Податковим кодексом? Чи використовувала вона лише ті джерела інформації, які дозволені законодавством? Чи належно оформила результати перевірки?
І лише після цього я переходжу до аналізу самого податкового порушення. Саме така послідовність, на мій погляд, є правильною. Адже судовий спір – це не лише питання бухгалтерії. Це насамперед питання законності дій державного органу.
Щоб не було надто пізно
За роки практики я переконалася: у більшості податкових спорів бізнес починає захищатися занадто пізно. Акт камеральної перевірки – це не завершення перевірки, а початок захисту. Саме в цей момент потрібно оцінювати не лише правильність розрахунків, а й законність дій ДПСУ. Дуже часто саме відповіді на ці запитання визначають результат майбутнього податкового спору.
І тому головна думка дуже проста: податковий спір починається не з податкового повідомлення-рішення. Він починається в той день, коли на столі керівника або бухгалтера з’являється акт камеральної перевірки. І саме тоді вирішується, чи стане він лише черговим документом у папці вхідної кореспонденції, чи початком багаторічного судового спору.
Саме тоді у бізнесу найбільше шансів змінити хід подій.
Якщо після отримання акту камеральної перевірки перша фраза в компанії звучить: “Потім розберемося…”, це майже завжди поганий знак. Набагато правильніше, щоб вона звучала інакше: “Поки ще не пізно, давайте перевіримо, чи діяла сама податкова в межах закону”. Адже в податкових спорах дуже часто перемагає не той, у кого більше документів, а той, хто знаходить момент, у якому держава сама порушила правила, які встановила для інших.
Колонка є особистою думкою автора, редакція 24 Каналу може не поділяти її.
Источник: www.24tv.ua