Констянтин Довгань Софія Трощук
- 1 ТрО – це не лохи, тому ми воюємо в ТрО
- 2 Зміна Головнокомандувача
- 3 Наскільки справедливою є критика суспільства
- 4 Війна та спорт
- 5 Бойовий шлях 107-ї бригади ТрО та адаптація до нової війни
- 6 Про справедливе майбутнє
- 1 ТрО – це не лохи, тому ми воюємо в ТрО
- 2 Зміна Головнокомандувача
- 3 Наскільки справедливою є критика суспільства
- 4 Війна та спорт
- 5 Бойовий шлях 107-ї бригади ТрО та адаптація до нової війни
- 6 Про справедливе майбутнє
На початку повномасштабного вторгнення Росії Денис Перч відвіз родину у безпечне місце, а сам почав шукати, де він може принести найбільшу користь.
Попри пропозиції від спецпризначенців, він свідомо обрав Територіальну оборону. За чотири роки боєць з позивним “Кореєць” пройшов шлях від добровольця до командира 107-ї бригади ТрО.
В інтерв’ю 24 Каналу Перч відверто розповів, чому досі недооцінюють Тероборону (і помиляються), як змінилася війна, що він думає про дисципліну в армії, новітні технології та зміну Головнокомандувача.
ТрО – це не лохи, тому ми воюємо в ТрО
Як ви долучилися до української армії, як прийняли таке рішення?
Це було 24 лютого 2022 року, коли почалося повномасштабне вторгнення. Я перебував із дружиною та дітьми вдома у Києві та побачив, що розпочалася атака на деякі оборонні підприємства. Відразу ухвалив рішення відвезти дружину та дітей у безпечне місце.
Оскільки я родом із Чернівців, де жила моя мама, то перевіз туди родину. А потім почав шукати, куди вступити до війська.
З товаришами поїхав на полігон на Чернігівщині. Мені прямо там запропонували приєднатися до територіальної оборони, хоча я вже на той момент розглядав можливість вступити до ССО.
На полігоні мені сказали, що тут ми буквально два-три тижні будемо тренуватися, а потім виїжджаємо. Я думав, що війна швидко завершиться, а я так і не встигну повоювати, тому потрібно вже одразу збиратися і їхати. Так я вступив до територіальної оборони і почав там служити.
Це була одразу 107-ма бригада. Тобто у вас шлях з 2022-го по 2026-й, кар’єрне зростання в одній бригаді ТрО?
Так. За весь цей час мені надходили пропозиції від ССО, ГУР, Сил безпілотних систем. Ще якісь бригади кликали. А я ухвалив рішення, що раз уже потрапив до ТрО, то доведу, що це не така вже й погана військова організація.
Хлопці тут нічим не відрізняються від інших військових і часом можуть навіть краще воювати. І ось на всі пропозиції я відмовлявся. Усім відповідав: я доводжу, що ТрО – це не лохи, тому воюємо в ТрО.
Командири бригад ТрО стверджують, що зараз спостерігається дуже велике зростання бригад територіальної оборони. Якщо раніше це були просто “помічники”, то зараз це бригади, які самостійно, органічно розвиваються. А вам би хотілося більшого самостійного розвитку?
Насправді цього цілком достатньо. Зрозуміло, що є щомісячні планові завдання, задачі, основні показники, від яких ми не можемо відхилятися, бо це впливає на стан наших сил і засобів, на наші можливості.
Загалом командир сам обирає шлях, яким рухатиметься бригада, яку він очолює: куди її вестиме, що саме там лежатиме в основі мікроклімату. Яким чином бригада поповнюватиме свої лави, за рахунок чого отримуватиме додаткові кошти тощо. Це все менеджмент, який має здійснювати командир.
Зараз у нас усі процеси у Збройних Силах відбуваються досить демократично: маркетингова складова, висловлення власних думок, пошук рекрутів, розвиток, підготовка. Звісно, є певні вимоги. Але командир може ділитися своїм баченням.
Що для вас найважливіше в управлінні?
Швидкість управління сьогодні – це така сама зброя, як танк, артилерія чи дрон.
У сучасній війні перемагає не той, у кого більше ресурсів. Перемагає той, хто швидше оцінює обстановку на полі бою, швидше ухвалює рішення і швидше доводить їх до виконавця.
Кожна зайва хвилина між виявленням цілі та її ураженням – це шанс для противника на маневр. Тому швидкість управління перестала бути перевагою – вона стала умовою виживання.
Завдання командира – не лише ухвалювати правильні рішення, а й створювати систему, яка робить це швидше, ніж противник.
Якщо говорити про набір: чи є добровольці? Чи все-таки серед людей, які вирішили піти на військову службу, існує стереотип, що в ТрО йти не варто?
Так, стереотипи справді ще існують, але їх вже менше. Коли я став командиром бригади, одразу ж поставив завдання: ми маємо показати людям, як ми працюємо на благо солдата. І тоді людина має нам повірити.
Ми ухвалили кілька конкретних рішень. І ось у перший же місяць після відкриття рекрутингового центру у нас великий показник добровольців та людей, які самостійно прийшли й хотіли потрапити саме до нашої бригади.
У нас працює рекрутинговий центр у місті Чернівці. Там можна поспілкуватися з військовими, випити кави, взяти брошури, подумати. Найбільш затребуваними посадами зараз є пілоти.
Ми зараз розширюємося, ростемо, тому постійно потребуємо представників цих професій або пов’язаних із ними. Потрібні всі: дешифрувальники, наприклад. Також дизайнери та діловоди.
Будь-яку професію, якою людина володіла в цивільному житті, можна застосувати в армії. Це моє особисте бачення: я наполягаю на тому, щоб ми використовували людину за призначенням, за її спеціальністю.
А коли людина потрапляє до нас з військкомату і вже зарахована до піхоти, ми не можемо це змінити. Вона йде, вона навчається і служить у піхоті. Але служить разом із побратимами, які пройшли чотири роки війни, всі гарячі точки. Її одну нікуди не випустять, вона воює з досвідченою командою.
Зміна Головнокомандувача
Поговорімо про події, які відбулися напередодні нашої розмови. Зміна Головнокомандувача. Як у вашій бригаді оцінювали те, що відбувалося в суспільстві: мітинги та загалом зміна Головнокомандувача ЗСУ?
Я близько не знайомий ані з одним, ані з іншим. Обидва – гідні офіцери з бойовим минулим. Звісно, нам є за що подякувати генералу Сирському. Він провів досить багато успішних операцій.
За плечима генерала Драпатого теж серйозний бойовий шлях. Це бачення керівництва нашої держави. Ми працюємо на своєму рівні.
Ми готові працювати з будь-яким головнокомандувачем. У нас немає проблем із військовою дисципліною та з бажанням воювати. Ми, навпаки, підвищуємо обізнаність людей, змінюємо їхню свідомість, намагаємося зараз навчити їх військової історії: чому в нас триває війна з сусідом, скільки вона ще триватиме, скільки ми вже воюємо насправді, скільки разів на нас нападали і чому. І це аспекти, на які ми звертаємо увагу. Ось головне, на що потрібно звернути увагу.
А так, Головнокомандувач вестиме за собою всі інші бригади та корпуси. У Сирського була успішна стратегія. Ми впевнені, що генерал Драпатий додасть щось нове, і вона стане ще успішнішою. Тому ми позитивно до цього ставимося.
Щодо суспільства загалом, усіх, хто протестував, і всього іншого.
Тут у мене така особиста думка: круто, що у людей є власна думка. Однак ті чоловіки, які стояли з “картонками”, мають піти в рекрутингові центри і допомогти новому Головнокомандувачу.
Тому що у нас найголовніша проблема – це брак людей. І яким би не був генерал, він дива не створить. Люди самі в армію не підуть. Тож тепер, напевно, саме час це змінити.
Наскільки справедливою є критика суспільства
Суспільство часом дуже багато чого вимагає від військових. Є критика щодо відпусток, відпочинку, майна. Чи помічаєте ви цей аспект підтримки та “непідтримки” з боку суспільства?
Коли я був командиром роти, у 2024 році ми почали виїжджати за кордон. Усі, хто служив у мене в роті та висловлював таке бажання, отримували дозвіл.
У багатьох родини проживають за кордоном, бояться приїжджати в Україну, діти бояться. Деякі з бійців просто хочуть поїхати на море, і вони це заслужили. Я особисто виїжджав, ще будучи командиром роти, за кордон до родичів у Валенсію.
Щодо іншого – велика кількість людей прийшли в армію з цивільного життя. Там у них був і досі є бізнес.
Я заповнив декларацію, в якій чітко вказав, яке майно маю і з чим прийшов в армію. І ці доходи дозволяють, крім іншого, купувати щось для підрозділів.
У мене багато знайомих командирів, які до війни були підприємцями. Вони продовжують отримувати доходи, належно сплачують податки та допомагають своїм підрозділам. Якщо людина хоче отримати право на закордонну відпустку, то вона може вступити до армії, повоювати, а потім поїхати в інші країни для законного відпочинку.
Війна та спорт
Ви – людина, яка приєдналася до армії зі спортивної спільноти: були професійним спортсменом і зараз залишаєтеся віцепрезидентом WWFC та Української федерації змішаних бойових мистецтв. Як це допомагає вам на службі?
Досягнення будь-якого результату пов’язане з дисципліною. Неважливо, військова справа, бізнес, особистісний розвиток, творчість. Перш за все, основою є дисципліна. Це певна система щоденних невеликих, але постійних кроків, незалежно від того, чи є у тебе мотивація, чи немає.
Мотивація – це те, що продають бідним і слабким. Тобто її не вистачить на всю тривалу війну, її не вистачить на щоденні монотонні маленькі кроки. Спорт навчив мене цієї дисципліни, терпіння, навчив бачити мету і йти до неї.
Іноді я порівнюю себе з іншими військовослужбовцями: завдяки цій дисципліні мені справді набагато легше. Їм же доводиться з цим ще боротися. У них найголовніша битва зараз – це битва всередині себе. А я цю битву вже пройшов багато років тому.
Цю дисципліну я протягом усього свого бойового шляху намагався впровадити в армії, починаючи з посади командира взводу. І зараз, як командир бригади, продовжую цю роботу. Йдеться не про військові подвиги, а про дисципліну, виконання завдань, ранні підйоми, системну роботу.
Багато людей, які раніше не мали стосунку до спорту, тепер займаються разом зі мною. Багато хто кинув курити, перестав вживати алкоголь. Багато хто навіть цукор у каву тепер не додає! І ця дисципліна проявляється в усьому. Це ті спортивні якості, які зараз потрібні в армії.
Бойовий шлях 107-ї бригади ТрО та адаптація до нової війни
Розкажіть, будь ласка, трохи про бригаду: на яких гарячих напрямках вона побувала, якими були основні напрямки та як зараз, якщо про це можна говорити, які напрямки, яка робота?
Бригада насправді доволі унікальна. Це єдина бригада, яка побувала майже в усіх гарячих точках цієї війни. Це контрнаступ на Харківщині, звільнення Ізюма, а також Бахмут, Авдіївка, Торецьк перед Бахмутом і Торецьк після Бахмута; Курщина, Оріхівський, Гуляйпільський, Покровський, Добропільський, Краматорсько-Слов’янський напрямки. Тобто це ті ділянки, де працювала чи навіть зараз працює бригада.
Найскладнішим, звісно, залишається Донецький напрямок. І тут наша бригада також працює.
Поговорімо про бойову роботу бригади. Війна у 2026 році стала набагато технологічнішою – від лінії бойового зіткнення до глибинних ударів. Як ви впроваджуєте такі інновації у своїй бригаді?
Коли я був командиром розвідвзводу, нас використовували майже як піхоту. Тобто ми виконували хіба що трохи складніші завдання, ніж піхотинці.
Потім я став командиром розвідроти, і там у нас уже були дрони, які ми використовували виключно для розвідки. Тоді було досить багато бойових зіткнень, близьких контактів; позиції, які ми тримали, постійно зазнавали артилерійського обстрілу, атак ворожих дронів та набігів противника.
Ми втратили кількох наших близьких побратимів, які були з нами з першого дня. І ми зрозуміли, що таким чином ми не зможемо знищити багато, не помстимося, нам потрібно щось кардинально змінювати. І прямо там, під Бахмутом, ми замовляли певну кількість комплектуючих для дронів окремо. Самі їх зібрали. І, продовжуючи утримувати піхотні позиції, паралельно почали розвивати та застосовувати FPV-дрони. Почали вражати об’єкти противника і побачили, що це справді дає результат.
Я запропонував тодішньому командиру бригади створити роту безпілотних комплексів. Зараз усе йде до цього.
Я став командиром бригади. У мене є досвід і розуміння необхідності безпілотної складової. Саме тому ми кардинально змінили напрямок розвитку бригади. Перше, за що ми взялися, – це нарощування екіпажів БПЛА в усіх батальйонах без винятку.
Різноманітність способів застосування, підготовленість пілотів, їхня безпека, забезпеченість саме тими засобами, які необхідні.
Зараз ми в сім разів збільшили кількість уражень. На даний момент наша бригада займає 62-е місце серед усіх підрозділів сил оборони за кількістю уражень: а в цьому списку є й такі підрозділи, як, наприклад, “А” СБУ.
Серед сил ТрО ми зараз на другому або третьому місці. Ми будемо на першому, але нам потрібно ще трохи часу.
Хочу також поговорити з вами про підготовку бійців. Коли людина потрапляє до вас у бригаду, перед тим, як вийти на лінію бойового зіткнення чи запустити свій перший безпілотник на ворога, як проходить підготовка?
Ми вперше провели зараз свій власний курс базової підготовки. До цього ми направляли людей до навчальних центрів. Зараз ми проводимо ці тренування самостійно.
Перший курс пройшов успішно. Зараз бійці проходять адаптацію, а деякі навіть працюють на полі бою. Ми звернули увагу на ті моменти, які справді потрібні в сучасній війні.
Ми багато чого перейняли у передових бригад. Наприклад, ми консультуємося з “Азовом”. І в певних моментах йдемо вже протоптаним шляхом, який напрацювали передові підрозділи. Ми шукаємо різні підходи, але важлива також ідейна складова: пояснюємо бійцю, що він українець, хто він, яке його роль і місце в Україні, в державності.
І, звісно, ми наголошуємо на цінності бригадного шеврона. Ми його вручаємо, і людина розуміє, що вона його заслужила. У кожного є шанс заслужити шеврон. Його неможливо купити, тільки отримати.
Про справедливе майбутнє
На завершення – трохи філософське питання. Що потрібно в майбутньому зробити Україні, суспільству, армії і не тільки для того, щоб вистояти під тиском ворога?
По-перше, я продовжу наполягати на тому, що необхідно приділяти достатньо уваги ідеології та нашій державності, причетності до нашої спільної і, зокрема, військової історії.
Усі мають бути зацікавлені в тому, щоб Україна залишалася Україною.
По-друге – необхідно підвищити рівень освіти. Як показала війна, дуже багато людей без освіти. Вони не змогли просунутися в армії через брак навичок, елементарних знань та освіти.
А третє – це рівні умови для всіх.
Має бути розуміння: воюють усі. Ось це було б чесно.
Усі фото – з особистого архіву Дениса Перча та 107-ї бригади ТрО.
Источник: www.24tv.ua