Микита Комар Основні тези
- Атаки ЗСУ на російську логістичну мережу в Азовському морі суттєво ускладнили забезпечення окупованих територій, перетворивши колишню перевагу РФ на серйозну вразливість.
- Російська сторона намагається знайти методи протидії українським безпілотникам, проте більшість запропонованих рішень виявляються або неефективними, або тимчасовими.
- 1 Зруйнована морська логістика: як РФ втрачає можливості постачання окупованих районів?
- 2 Способность РФ к адаптації: чи зможуть окупанти протистояти атакам українських дронів?
- 3 Логістика як критичний елемент війни: з якими труднощами стикаються російські війська Півдні?
- 1 Зруйнована морська логістика: як РФ втрачає можливості постачання окупованих районів?
- 2 Здатність РФ до адаптації: чи зможуть окупанти протистояти атакам українських дронів?
- 3 Логістика як критичний елемент війни: з якими труднощами стикаються російські війська Півдні?
Довгий час російська влада підносила “повний контроль над Азовським морем” як одне з найважливіших досягнень у конфлікті з Україною. “Азовське море стало внутрішнім морем Росії”, – стверджував Володимир Путін, порівнюючи себе із Петром I.
Після захоплення Маріуполя, Бердянська та встановлення фактичного контролю над усім українським узбережжям Азовського моря Москва почала активно розвивати там інфраструктуру – дороги, порти, щоб забезпечити транспортні коридори для Криму та своє військове угруповання на півдні України.
Сухопутними шляхами переміщалися вантажівки, потяги і цистерни, а морем курсували танкери, суховантажі і пороми. Більше того, росіяни не лише постачали власні війська, а й активно займалися мародерством на українських землях, вивозячи вкрадене українське зерно тими самими маршрутами для подальшого експорту до країн, які не ставлять зайвих питань.
Однак потім українські безпілотники перекрили цю “лавочку”, влаштувавши окупантам в Азовському морі та на його узбережжі справжній розгром у рамках 40-денної операції, оголошеної президентом, покликаної переконати росіян у доцільності завершення війни. Результат, як кажуть, “приголомшливий”.
24 Канал проаналізував, як колись ключова логістична перевага Росії перетворилася на пастку і катастрофу, чому деблокування Криму зараз є нереалістичним. І головне – чи вдасться росіянам знайти рішення протидії дальнобійним ударам України.
Для більш глибокого розуміння ситуації навколо Азовського моря, 24 Канал поговорив з Анатолієм Храпчинським, директором з розвитку оборонного підприємства та офіцером Повітряних сил у резерві, а також з Іваном Киричевським, експертом з озброєнь та чинним військовослужбовцем 413-го полку “Рейд”, чий підрозділ приймає в Азовському морі.
Зруйнована морська логістика: як РФ втрачає можливості постачання окупованих районів?
Нині Азовське море, як і вся логістична система противника на окупованих територіях, поступово починає працювати проти Росії, а точніше – перестає функціонувати взагалі.
Сухопутні маршрути знаходяться під повним вогневим контролем українських безпілотників, а море фактично опинилося під замком. Проблема для окупантів полягає в тому, що на відміну від Чорного моря в Азовському практично немає простору для маневру через його обмежені розміри.
Всі маршрути передбачувані, кількість портів дуже обмежена, а єдиний можливий вихід кораблів через Керченську протоку перетворює російську логістику не на захищений тил, а на дуже зручну мету для українських безпілотників.
Российский нефтяной танкер под прицелом украинского беспилотника / Скриншот из видео Командования СБС
Командувач Сил безпілотних систем України Роберт Бровді повідомив, що в період з 6 по 14 липня українські дрони успішно атакували 116 російських суден в Азовському морі.
Тільки в ніч на 13 липня, за його даними, було вражено 11 суден так званого “тіньового флоту” Росії, а рекордним стало число 28 підбитих кораблів за одну ніч 11 липня 2026 року.
Иван Киричевский
експерт із озброєнь Defense Express, військовослужбовець 413-го полку СБС “Рейд”
Тільки на рахунку нашого підрозділу 21 плавзасіб, з яких 16 танкерів, 3 пороми, 1 суховантаж і 1 буксир. Загальна логіка така: якщо можна щось знищити в росіян, чому б цього не зробити? Тим більше, якщо для цього є всі необхідні засоби та можливості. У той же час це має конкретне логістичне значення: по-перше, росіяни намагаються за допомогою цих танкерів забезпечити постачання Криму, а по-друге, Азовське море є початковою ланкою логістичного ланцюжка всього “тіньового флоту” Росії.
Дуже важливо підкреслити, що йдеться не обов’язково про 116 потоплених кораблів, а про 116 успішних атак.
Більшість “танкерів у трусах” були пошкоджені та виведені з ладу. Однак у сучасній війні корабель не обов’язково потрібно топити, щоб вивести його з ладу. Адже поки що він знаходиться на ремонті, судно все одно не здатне забезпечувати логістику для окупантів.
При цьому Україна цілеспрямовано завдає ударів по ходових містках, де розташоване важливе навігаційне обладнання, системи керування тощо. Тому екіпажі змушені зупиняти рух і чекати на буксир, який також може потрапити під удар вже під час наступної хвилі атак. Тобто, фактично, танкер вже не виконує своєї функції – не доставляє паливо, не забирає вантажі, потребує ремонту та охорони, і таким чином створює навантаження на всю систему.
Саме в цьому і полягає головний сенс української кампанії щодо завдання далекобійних ударів. Україна не просто полює на окремі танкери, а прагне перетворити і вже перетворює Азовське море на зону постійного ризику для російської логістики. Якщо зрештою танкер може бути вражений у морі, пором – у переправи, буксир – під час евакуації, а портова інфраструктура – у момент розвантаження, весь маршрут перестає бути надійним.
Горящие российские корабли в Азовском море, словно в тире / Фото – росСМИ
Для Росії це особливо болісно, оскільки Азовське море було одним із каналів, покликаних компенсувати вразливість інших маршрутів. Поки сухопутний коридор через окупований Південь був під постійними атаками, а Керченський міст регулярно перекривали через загрозу ударів, морське постачання здавалося єдиним надійним рішенням.
Тепер і цей варіант втратив усі свої переваги. Росія може зупиняти судноплавство, змінювати маршрути, перекидати вантажі на сушу або намагатися прикривати танкери системами ППО та РЕБ. Але сам факт вжиття таких заходів означає, що Україна досягла першого результату – Азовське море перестало бути безпечним російським тилом.
Сили оборони послідовно завдають ударів по всьому, що дозволяє Росії утримувати окупований південь. Спочатку дорогами, бензовозами та складами, а тепер – танкерами в Азовському морі.
Звичайно, Кремль поки що має ресурси для адаптації, але кожна спроба пристосуватися до нової проблеми означає, що для Росії окупація Півдня України та Криму стає більш дорогою, складною і менш ефективною.
Здатність РФ до адаптації: чи зможуть окупанти протистояти атакам українських дронів?
Після перших масованих ударів по судах в Азовському морі перед Росією постало дуже просте питання: що, власне, з усім цим робити?
На папері у Кремля справді є варіанти. Можна обмежити судноплавство, можна спрямовувати танкери швидше й більшими групами чи посилювати їх додатковими силами ППО. Прикривати морські маршрути гелікоптерами чи винищувачами, або ж повертати вантажі назад на сушу. Проблема лише в тому, що жоден із цих варіантів не виглядає справді переконливим.
Найпростіше рішення – тимчасово зупинити чи різко обмежити рух судів. Росія вже робила такі кроки після українських атак 13 липня, зокрема, закривши рух Дон-Азовським каналом. Однак у цьому є очевидна проблема: якщо Кремль сам зупиняє судноплавство, Україна частково досягає своєї мети навіть без нових атак.
С начала июля движение судов через Азовское море сократилось более чем вдвое / Джерело – ISW
Танкер взагалі не потрібно спалювати, якщо він просто не виходить у море. Паливо не надходить туди, куди мало потрапити. Вантажі не забирають, а порти простоюють. Тобто весь логістичний ланцюжок починає руйнуватися вже не від ударів дронами, а від постійних пауз, затримок і страху.
Другий варіант – діяти у класичному для росіян стилі. Направляти якнайбільше суден одночасно в “танкерному штурмі”, розраховуючи, що дістанеться хоча б частина з них. На суші Росія вже робила щось подібне, коли намагалася компенсувати удари по вантажівках та бензовозах збільшенням трафіку. Однак на морі така логіка може лише збільшити кількість легких цілей.
Якщо в небезпечній зоні одночасно з’являється не один танкер, а ціла група суден, для українських дронів це скоріше не проблема, а, навпаки, свого роду запрошення на полювання.
Третій варіант – спробувати озброїти суди. Встановити на танкерах кулеметні розрахунки, додати прожектори, засоби радіоелектронної боротьби, можливо, якісь примітивні засоби захисту від дронів. Теоретично це могло б утруднити роботу українських безпілотників, і ми бачимо за деякими відео, що це вже відбувається. Однак підопічні Роберта “Мадьяра” Бровді щоранку у своїх докладних звітах доводять, що все це не дуже ефективно.
Справа в тому, що цивільний танкер, навіть якщо на нього встановити кулемети, а команді видати до рук РПГ, не стає повноцінним військовим кораблем. Він великий, повільний, погано пристосований до маневрування. При цьому його екіпаж не навчений до постійного бою із дронами. Особливо вночі, коли атаки можуть йти хвилями, з різних напрямків і найуразливішими місцями судна.
Те саме можна сказати і про масоване застосування РЕБ. Українські дрони просто проігнорували зусилля росіян.
Ще один варіант – прикривати танкери з повітря вертольотами чи винищувачами. На перший погляд, це логічно, адже авіація може патрулювати район, де одночасно є кілька суден, шукати дрони та збивати їх ще на підході до мети.
Але й тут усе не так просто. Раніше вже були зафіксовані випадки поразки російських Су-30 українським морським дроном “Магура”, а вразити БПЛА, що літає, дорогий вертоліт взагалі виглядає як подарунок для операторів. Зрештою, навіть авіаційне прикриття більше не є для Росії безпечним і простим рішенням.
Також Кремль може спробувати створити цілу систему прикриття з моря. Посилити не лише самі танкери, а й усе узбережжя додатковими системами ППО та радарами. Однак тут виникає інша проблема – звідки це все взяти? Нестачу російської ППО наголошує і Анатолій Храпчинський.
Анатолий Храпчинский
директор з розвитку оборонного підприємства, офіцер резерву Повітряних сил
Росія суттєво відчуває дефіцит систем протиповітряної оборони не лише на тимчасово окупованій території України, а й уже на власній території, бо ми бачимо результативність наших ударів. Відповідно, ворог втрачає можливість повністю прикривати будь-який регіон. Він вибирає найбільш критичні об’єкти та намагається їх захистити. Звісно, можна поставити на кожну баржу “Панцир”. Але, знову ж таки, в умовах реальних бойових дій, які ми зараз ведемо, та застосування тих засобів, які використовуємо, така система є малоефективною.
Насправді Росія така система мала – окупанти активно доставляли в окупований Крим свої кошти ППО, починаючи з 2014 року. Це на додаток до тих, що там уже були.
За більш ніж 10 років ворог справді перетворив Крим на гігантський авіаносець із чи не найпотужнішим у світі прикриттям ППО/ПРО. Але Україна застосувала до цього гіганта тактику “тисячі порізів” та методично вибивала всі ці системи, а разом із ними авіацію та радари протягом останніх 5 років. А зараз просто збирає плоди та розстрілює, немов у тирі, ворожі танкери. А рештки Чорноморського флоту в паніці спостерігають за цим сафарі з Новоросійська.
Створити новий “авіаносець” Росія не може. Сьогодні вона змушена прикривати Москву, численні НПЗ, військові заводи, склади та ще багато різних об’єктів по всій країні. Тепер до цього списку додається ще й Азовське море. Причому не одна точка на карті, а ціла система маршрутів, портів, проток та суден, які постійно перебувають у русі.
Тут дуже показовим є досвід Чорноморського флоту, коли Росія так само намагалася захистити його від українських ударів. Але стратегічно це не вирішило проблему, і більшість кораблів таки довелося відводити з порту Севастополя, а сам флот втратив можливість діяти так вільно, як на початку повномасштабного вторгнення.
З танкерами в Азовському морі ситуація ще складніша. Військовий корабель можна заховати у віддаленому порту, а от танкери мають виконувати свою роботу – забезпечувати окупований Крим та Південь. Якщо вони перестають ходити, логістика втрачає один із каналів. Якщо продовжують – лишаються під ударом.
Навряд чи варто очікувати на якесь конкретне рішення. Скоріше, Кремль намагатиметься комбінувати все одразу, щоб уповільнити темп українських атак. Частина з наведених вище рішень справді може спрацювати.
Дуже важливо на хвилі успіху не почати недооцінювати ворога, який неодноразово доводив, що вміє пристосовуватися, якщо має час. Проте саме часу Україна й намагається не дати росіянам.
Анатолий Храпчинский
директор з розвитку оборонного підприємства, офіцер резерву Повітряних сил
Коли ми починали нарощувати наші далекобійні можливості, будь-які наші кошти були лише на стадії створення. Відповідно, наші можливості ще не були настільки оперативними та готовими до будь-яких протидій. Наразі більшість українських приватних виробників настільки адаптовані до подібних викликів, що ми дуже швидко реагуємо на будь-які зміни з боку ворога та вже готові запропонувати рішення, які дозволяють нам залишатися ефективними.
Поки російське командування шукає нову схему захисту танкерів, українські дрони лише нарощують ці атаки. І в цьому полягає головний зміст усієї далекобійної кампанії. Україна намагається не просто знайти одну слабку точку, а змусити Росію одночасно латати десятки дірок у всій системі постачання. Тому що коли ворог починає захищати все одразу, він дуже швидко стикається з неприємною реальністю, адже захистити все одночасно просто неможливо.
Логістика як критичний елемент війни: з якими труднощами стикаються російські війська Півдні?
Удари по танкерах в Азовському морі важливі не власними силами. Їхнє головне значення – у скруті для Росії постачання окупованого Криму та свого угруповання на Півдні України.
Крим давно існує не як “непотоплюваний авіаносець”, а скоріше як пацієнт на апараті штучного життєзабезпечення. Паливо, електрика, товари, військові вантажі, будівельні матеріали, запчастини, боєприпаси – все це має звідкись приїхати чи приплисти. І чим більше Україна завдає ударів морським і сухопутним маршрутам, паралельно вражаючи інфраструктуру півострова, тим менше Крим нагадує вітрину путінських досягнень.
Анатолий Храпчинский
директор з розвитку оборонного підприємства, офіцер резерву Повітряних сил
Зараз у ворога дилема: що закривати – Азовське море чи таки якісь важливі об’єкти на власній території. Тому що те, що ми бачимо зараз, – це удари по нафтовій галузі, а потім почнеться посилення ударів, наприклад, по ВПК. Відповідно, ворог втрачатиме можливості нарощувати свої виробничі потужності та озброєння, що призведе до послаблення його здатності вести бойові дії.
Звичайно, кілька дуже успішних хвиль ударів не означають, що Крим завтра залишиться без палива, а російська армія на півдні – без боєприпасів. У Росії є запаси, залізниця, резервні маршрути та можливість перекидати ресурси з інших регіонів. До того ж військові потреби Кремля, швидше за все, задовольнятимуться насамперед – навіть якщо для цього доведеться сильніше тиснути на громадянське населення.
І тут виникає глибока суспільна проблема для окупаційної влади. Якщо армія отримує паливо першою, а цивільні стикаються з чергами, обмеженнями, дефіцитом та подорожчанням товарів, що пояснюється класичним “ситуація під контролем”, то соціальна напруга поступово наростає. Звичайно, не варто чекати якихось протестів найближчим часом, але для авторитарних систем дуже важливо підтримувати у населення відчуття нормальності, і саме цього українська далекобійна кампанія покликана позбавити росіян.
Очереди на АЗС в оккупированном Симферополе / Фото – AP
Крим для Путіна мав стати символом успіху. Росія начебто прийшла назавжди, все контролює, все забезпечує, все захищає. Але на тлі численних проблем цей образ починає тріскати. Півострів все більше виглядає не як трофей, а як дорога, вразлива та дуже проблемна територія, яку Кремль змушений безперервно рятувати.
У той же час дуже важливим є і військовий аспект. Російському угрупованню на півдні потрібні не тільки снаряди та ракети. Їй потрібне дизельне паливо, бензин, мастильні матеріали, запчастини, вода, їжа, та ще й можливість швидко перекидати резерви. Якщо все це доводиться везти довше, меншими партіями, дорожчими маршрутами і під постійною загрозою ударів, можливості військ поступово звужуються.
Анатолий Храпчинский
директор з розвитку оборонного підприємства, офіцер резерву Повітряних сил
Вони не очікували такого зростання наших можливостей. Вони не розраховували, що ми зможемо настільки оперативно діяти у короткі вікна можливостей. Але коли вони почали шукати рішення для протидії, зіткнулися з тим, що ми адаптуємося швидше.
Це особливо важливо на південному напрямі, де від логістики залежить здатність Росії як утримувати оборону, а й накопичувати ресурси нових наступальних дій. Повноцінний наступ – це завжди велика витрата ресурсів, і якщо тил працює нестабільно, командуванню складніше планувати великі операції, швидко перекидати підкріплення та підтримувати високий темп бойових дій.
Втім, говорити про переломний момент поки що зарано, що підтверджує і український Генштаб. Росія досі здатна адаптуватися та тимчасово знижувати ефективність українських атак. Але саме тому для України нині критично важливо не зупинятися. Поки російська військова машина шукає відповіді, темп має лише наростати.
Головна мета цієї кампанії – не кілька танкерів чи портів. Головна мета – підірвати впевненість Росії у тому, що окупований південь можна дешево, стабільно та безпечно утримувати роками. Українські дрони зараз демонструють Кремлю одну дуже просту річ – це вже неможливо.
Часті питання❓Як російська влада використовувала контроль над Азовським морем у своїй пропаганді?❓Які проблеми виникли в Росії з логістикою в Азовському морі?❓ Чи здатна Росія протистояти ударам українських дронів в Азовському морі?