- Что произошло в Баренцевом море 12 августа 2000 года
- Издевательства российских властей над родными подводников
- Последняя записка Дмитрия Колесникова
- Отказ от международной помощи и оправдания Кремля
- Путин как адвокат трусливых адмиралов
- Позорная встреча в Видяево и зачистка СМИ
- Что произошло в Баренцевом море 12 августа 2000 года
- Издевательства российских властей над родными подводников
- Последняя записка Дмитрия Колесникова
- Отказ от международной помощи и оправдания Кремля
- Путин как адвокат трусливых адмиралов
- Позорная встреча в Видяево и зачистка СМИ
12 серпня 2000 року під час навчань російського флоту в Баренцевому морі затонув атомний підводний човен К-141 “Курськ” зі 118 членами екіпажу. Безпосередньою причиною аварії “Курська” став витік торпедного палива, що призвів до детонації торпед, вибух яких розірвав корпус підводного човна. При цьому екіпаж не загинув миттєво. Після вибуху вижили щонайменше 23 моряки, які чекали на допомогу, але вона так і не надійшла.
Зниклий човен почали шукати лише наступного дня, а коли знайшли – до останнього затягували з рятувальною операцією. При цьому норвезькі та британські підводники були готові допомогти, але росіяни зверхньо їм відмовили. Лише під тиском громадськості таку дозвіл було надано 16 серпня. 20 серпня британські та норвезькі рятувальники потрапили всередину “Курська”, але на той час рятувати вже не було кого.
Далі російська влада буквально відмахнулася від катастрофи “Курська”, а президент Путін, який лише кілька місяців тому став на чолі країни, спершу навіть не перервав свою відпустку. Військове керівництво діяло в найкращих традиціях СРСР і доклало всіх зусиль, щоб приховати трагедію. Але в XXI столітті це було неможливо. У 2001 році нідерландська компанія Mammoet Transport BV підняла на поверхню більшу частину підводного човна. Тоді ж було проведено розслідування, яке встановило факти численних порушень і підтвердило, що катастрофа була питанням часу.
Трагедія “Курська” стала першим гучним злочином режиму Путіна та символом початку його правління. А фраза “Вона затонула” та ідіотська і водночас цинічна гримаса Путіна у відповідь на запитання Ларрі Кінга восени 2000 року про те, що сталося з підводним човном, назавжди закарбувалися в пам’яті людей.
24 Канал нагадує про ці події та реконструює їх у випуску авторської програми Ольги Білан на англомовному каналі War&Politics 24. Наводимо текстову версію програми, перекладену на українську мову.
Що сталося в Баренцевому морі 12 серпня 2000 року
12 серпня 2000 року. Росія проводить військові навчання в Баренцевому морі. Десятки військових кораблів. І раптом стається катастрофа.
Пожежа на підводному човні К-141 “Курськ” проєкту 949А “Антей” (клас “Оскар II” – згідно з класифікацією НАТО, яка визначає підводний човен як атомний підводний ракетний крейсер стратегічного призначення для знищення авіаносних ударних груп) призводить до детонації боєприпасів. Корпус підводного човна практично розірвало навпіл.
Це надзвичайна подія мала б змусити всіх бити на сполох і кинути всі ресурси на рятувальну операцію в ту ж секунду. Замість цього адмірали спокійно вичікували, аби врятувати власну шкуру, поки їхній молодий лідер спокійно їхав у відпустку.
Згодом ця банда буде в унісон брехати, стверджуючи, що їхній штаб нібито нічого не знав і не помітив. Але ця цинічна брехня нікого не могла обдурити.
Російський журналіст Сергій Доренко, який тоді працював на каналі ОРТ (нині – “Перший канал”, – 24 Канал), а згодом сам стане жертвою путінських політичних репресій і помре за дивних обставин, у дні трагедії “Курська” був серед тих людей, хто не злякався сказати правду, розвінчавши цинічну брехню російської влади і особисто Путіна.
Жахливий вибух стався на підводному човні рано вранці. Насправді вибухів було два. Другий був еквівалентний кільком тоннам тротилу. Такий вибух важко не помітити. Звісно, його зафіксували і визначили місце вибуху. Якщо це не так, то флот потрібно негайно розпустити, бо навіть сейсмічні станції на Алясці, в США, зафіксували цей вибух, – Сергій Доренко про катастрофу “Курська”, яку російська влада вдала, що “проспала”.
Фрагмент передачі Доренка від 2.09.2000 про катастрофу “Курська”, після якої проєкт закрили:
Замість того, щоб віддати адміралів під трибунал, Путін та його найближче оточення запустили механізм огидного скоординованого приховування фактів.
Поки вижилі моряки чіплялися за останні ковтки повітря глибоко під водою, військові виходили до преси з кам’яними обличчями. За наказом з самого верху вони почали масовану дезінформаційну психологічну операцію, імітуючи шалену активність перед мільйонами людей.
Ось що вони тоді говорили:
Вже кілька днів поспіль робляться спроби стикування за допомогою глибоководних рятувальних апаратів, що мають найвищі технічні характеристики. Це не тому, що наша техніка застаріла. Дозвольте уточнити, що рятувальні апарати, які тут задіяні, навіть новіші за британську міні-субмарину. Якщо результату досі немає, то виключно через критичний характер ситуації.
Знущання російської влади над рідними підводників
Насправді генерали свідомо приховували 118 людей, аби виграти час для свого президента, який відпочивав, поки сім’ї підводників божеволіли в інформаційному вакуумі.
Будь ласка, допоможіть врятувати наших хлопців. Вони живі. Ми молимося. Ми сподіваємося. Ми знаємо, що вони живі. Ми покладаємо всі наші молитви на норвезьких водолазів, – звернення рідних моряків.
Родичі членів екіпажу “Курська” дізналися про катастрофу не з офіційних повідомлень ВМС Росії, а випадково, від знайомих через “сарафанне радіо”, поки військове керівництво вдавало, що нічого не знає.
Ось як про це говорить Галина Белогунь, вдова уродженця українського Марганця капітана 2-го рангу Віктора Белогуня, який служив заступником начальника електромеханічної служби та загинув на борту “Курська”:
Коли я дізналася, що сталася надзвичайна ситуація? Я дізналася в неділю. Це було 13-го числа. Я була на кухні близько 3 години дня, і мені зателефонував друг мого сина. Він каже: “Тітко Галю, а де ваш тато?” Я кажу: “В морі”. – “А на якому кораблі? На “Курську”? Він каже: “А ви знаєте, що “Курськ” затонув?” І коли я почала гарячково телефонувати всім нашим друзям, тим, хто служив разом з ними, нікого не було вдома. І так цілу добу ми залишалися в повній невідомості.
Насправді всі ці чутки поширював береговий штаб, але бойовому штабу вони нічого не повідомляли. Жодної інформації взагалі. Цілих 24 години повного невідання і звірячого мовчання берегового командування. І уявляєте, абсолютно випадково був встановлений зв’язок зі штабом Північного флоту, конкретно з прес-центром, де його начальник розмовляв зі своїм батьком. Начальник прес-центру Північного флоту казав своєму батькові, що загиблих не буде і піднімати підводний човен найближчим часом не збираються. Тобто тоді вже все було зрозуміло.
Остання записка Дмитра Колеснікова
Поки путінські поплічники боягузливо приховували правду від бойових офіцерів та їхніх дружин, там, у залізній пастці дев’ятого відсіку, капітан-лейтенант Дмитро Колесніков стискав олівець у замерзлих пальцях.
Записуючи на дотик, він залишає останню записку. І ці рядки, написані за крок від смерті, назавжди розвінчали всю брехню, сфабриковану Путіним та його людьми.
Тут надто темно, щоб писати, але я спробую на дотик. Схоже, шансів немає, відсотків 10 – 20. Будемо сподіватися, що хоча б хтось це прочитає. Усім привіт, не впадайте у відчай. Колесніков, – передсмертна записка Дмитра Колеснікова.
Ольга Колеснікова, вдова Дмитра Колеснікова:
Ця записка – моя. Чому моя? Тому що єдине власне ім’я в ній – моє ім’я. Я вірю, що те, що там написано для мене, є священним, тим, що не можна осквернити. У мене є причина більше нікому не вірити. Перша причина – вони брехали нам увесь тиждень, кажучи, що вони живі й будуть врятовані. І друга причина, яка вбиває мене зсередини, – це те, що вони обіцяли передати мені записку, але так і не передали. Ось чому я більше нікому не вірю.
Відмова від міжнародної допомоги та виправдання Кремля
Поки Колесніков прощався з життям, а Путін катався на гідроциклі, британські та норвезькі рятувальні команди благали допустити їх до місця аварії.
Світові новини тоді писали: Сьогодні 11 країн НАТО запропонували свою допомогу Росії, але Москва заявляє, що в ній немає потреби.
Попри все, день за днем диктатор та його генерали відмовлялися від допомоги. Натомість альянс кгбістів та адміралів вигадав найбоягузливіше виправдання, яке тільки можна уявити – режим починає розігрувати погодну драму, намагаючись скинути провину на матінку-природу.
Так з’явилася історія про шторм, який все зіпсував. Але шторм, якщо це не цунамі, взагалі не відчувається на глибині 15 метрів. Деякі цунамі не відчуваються навіть на глибині 20 метрів. На глибині 100 метрів, де лежав атомний підводний човен “Курськ”, жодного шторму не було. Кораблі жодного разу не покидали місце рятувальної операції, а це означає, що стан моря дозволяв їм працювати.
Шторм вирував лише в головах путінських адміралів, які гарячково шукали виправдання, щоб прикрити власну недбалість та злочинний параліч. Кремль намагався переконати світ, що трагедія була фатальною, а порятунок – технічно неможливим. Однак самі військові, професіонали, які командували цими суднами, відкрито визнавали, що система мала спрацювати.
У моряків-підводників був чіткий автоматизований протокол евакуації, але він не спрацював і перетворився на смертний вирок виключно через кабінети берегового начальства.
Контрадмірал Михайло Кузнєцов, командувач 7-ї дивізії атомних підводних човнів Північного флоту РФ (1994 – 2002):
Цю катастрофу потрібно розслідувати. Я маю на увазі, як це сталося, але весь екіпаж… Я маю на увазі, спокійно… Ми відпрацьовуємо такі сценарії, вони б перебралися в цю рятувальну капсулу, спокійно спливли б. Я маю на увазі, їх би підібрали рятувальні засоби. І у нас не було б цього горя через загибель 118 людей. Але це сталося. Це сталося.
Путін як адвокат боягузливих адміралів
Поки бойові офіцери каялися і відкрито визнавали, що моряків з ПЧ “Курськ” потрібно було повернути живими, Путін виступив особистим адвокатом своїх боягузливих адміралів.
Замість того, щоб віддати під трибунал відповідальних за затримку операції, Путін із холодним і спокійним обличчям заявляє всій країні, що катастрофа ядерного титана під час показових навчань – це просто рутинна аномалія. Життя є життя, всяке трапляється.
Володимир Путін:
А що військові знали на той момент? По-перше, що зв’язок з підводним човном втрачено. По-друге, що він лежить на дні. І, по-третє, що з ним встановлено контакт за допомогою технічного пристрою, який є на борту підводного човна. Це все, що вони знали. Це ж військові навчання, зрештою. Про що потрібно було доповідати в той момент? Ну, звичайно, могли сказати, що зв’язок з підводним човном втрачено. Але це, так, це нештатна ситуація, звичайно, але такі речі трапляються. Тому про це можна сперечатися, звичайно, і можна їх за це критикувати, але я б не став заходити так далеко, щоб засуджувати військових за це.
“Такі речі трапляються”… “Ми їх не звинувачуємо”… Він не просто виправдовував убивць у погонах. Путін відчайдушно намагався врятувати власну шкуру, граючи роль невинного новачка, якого нібито ввело в оману його власне оточення.
Ганебна зустріч у Відяєво та зачистка ЗМІ
Спершу влада намагалася зам’яти трагедію, але коли справжній масштаб катастрофи вийшов назовні, Путін все ж вилетів у закритий військовий гарнізон Відяєво. Але не для того, щоб допомогти, а щоб виправдати себе і своїх поплічників.
Володимир Путін виправдовується:
Якби я міг, знаєте, якби я міг особисто, я б сам туди спустився. Я вже був усередині одного, як ви знаєте. Реальність така, що ні наші фахівці, ні іноземні експерти не можуть дістатися до восьмого відсіку, щоб підняти його. Я говорю вам це з повною відповідальністю. Я не можу просто стояти тут, давати обіцянки і тікати. Я розповідаю вам про ситуацію саме такою, якою вона є. Це сувора правда, але це правда саме такою, якою вона є. Ні наші фахівці, ні іноземні експерти не можуть дістатися до восьмого відсіку.
Родичі жертв кричали від розпачу та агонії, вимагаючи врятувати їхніх чоловіків. Тоді як Путін був розлючений тим, що хтось насмілився поставити під сумнів його авторитет. Він навіть почав кричати на людей.
На таємно вивезеній з тієї зустрічі записі чітко чути, кого саме диктатор та його адміністрація таврували як своїх головних ворогів. Це основа путінської диктатури – перекладання провини з убивць у погонах на тих, хто викривав правду.
Володимир Путін:
На телебаченні сьогодні найгучніше кричать ті самі люди, які 10 років руйнували армію і флот. Армію, в яку сьогодні йдуть люди, і сьогодні вони позиціонують себе як захисники цієї армії також з метою дискредитації та остаточного розвалу армії і флоту.
Щойно президентський кортеж зник за горизонтом, журналісти з команди Сергія Доренка зайшли до будинків, де жили сім’ї офіцерів-підводників. Картина шокувала. Елітна база атомного підводного флоту виглядала як розграбована руїна. Поки Путін та його верхівка “пиляли бюджети” в Москві, еліта Збройних сил поверталася з бойового чергування прямо в крижаний комунальний ад…
Згодом Доренко показав усе це росіянам по телебаченню у вже згаданому ефірі:
Це жахливе місце. Воно нагадує чеченське селище, захоплене федеральними військами. Гаряча вода тут є. Була, коли Путін приїжджав. Путін поїхав – воду відключили. Вони повертаються з темряви додому, щоб нагріти воду в кип’ятильнику, щоб просто не замерзнути на смерть у власних квартирах.
Це і є справжнє обличчя путінської вертикалі влади. Всередині квартири командира “Курська” Геннадія Лячина – злидні та комунальний хаос, поки путінські маршали будують собі палаци. Тим часом його дружина Ірина намагається вчити дітей інформатики в школі, де держава навіть не змогла надати комп’ютери.
Вчителька інформатики на головній базі ядерних стримувальних сил країни веде уроки за допомогою таблиць, намальованих на картоні. І всередині цієї картонної величі, спорудженої Кремлем, жінки днями безперервно сиділи біля телевізорів, намагаючись пробити кам’яну стіну брехні берегового командування. Послухайте, з якою гідністю Ірина Лячина описує інформаційну блокаду, введену путінськими генералами.
Ірина Лячина:
Ми отримували всю інформацію так само, як і ви, з телевізора. Ну, можливо, ми знали зовсім трохи більше про те, що рятувальників немає, і що навіть якби вони і були, то обладнання було абсолютно не те. Ми це знали. Але, знаєте, надія… Надія була завжди. Надія померла, коли норвежці нарешті відкрили люк і виявили там лише морг.
Путін, повернувшись до Москви, не турбувався про трупи своїх моряків. Його бісило те, що його особистий рейтинг схвалення стрімко падав.
Тому вдовам, чиїх чоловіків путінські генерали щойно відправили на смерть, пропонують безпрецедентні фінансові виплати. Режим цинічно купує їхнє мовчання, роздаючи квитки в один кінець, аби вони більше ніколи не псували глянцеві прес-релізи Кремля.
Вдова Галина Белогунь розповідає про цю “угоду” і каже, що їй просто назвали ціну за життя чоловіка:
І тому я сказала: “Віддайте мені зарплату мого чоловіка за наступні 10 років прямо зараз”. І він передав цю інформацію безпосередньо Путіну. І Путін видав мені цю зарплату. І він видав цю зарплату сім’ям всього екіпажу.
Путін оцінив цей жест. Пізніше він називатиме вдів підводників “10-доларовими шль*хами” і скористається цим, щоб позбутися Доренка та заткнути інших журналістів.
Ось як про це згадував сам Доренко:
Він зателефонував на “Перший канал” і сказав, що “Перший канал” найняв повій, які виступили, щоб дискредитувати його. І, зокрема, я потім доводив йому, що це були не повії, а вдови офіцерів. Це справді вдови офіцерів, я згодом сам їх бачив у Відяєво, і вони продовжували говорити незручні речі, але він одразу зателефонував і сказав: “Ви спеціально наймаєте повій. Дали їм по 10 доларів, спеціально щоб мене дискредитувати”…
Потім гроші були виплачені. Незалежних журналістів звільнили, а телебачення ретельно очистили під потреби Кремля. Повністю придушивши правду в себе вдома, задоволений Путін у вересні 2000 року летить до Нью-Йорка на зустріч із прославленим журналістом Ларрі Кінгом.
Він сидить у розкішній студії, абсолютно впевнений у своїй безкарності. І на єдине запитання, яке змусило плакати мільйони людей у всьому світі, він відповідає зі слабкою, самовдоволеною, людожерською посмішкою на губах.
Ларрі Кінг: “Що сталося з підводним човном?”
Володимир Путін: “Вона затонула”…
І все. “Вона затонула”. А разом з нею затонули честь, залишки совісті та 118 людських життів, принесених у жертву рейтингу Путіна та брехні його генералів.
“Вона затонула” – момент в ефірі шоу Ларрі Кінга – дивіться відео:
Це був перший масовий колективний злочин, скоєний Володимиром Путіним та його клікою. Це був той момент, коли народилася формула їхньої влади: скоїти злочин, збрехати мовчанням і знищити кожного, хто відмовляється підкорятися.
Ця посмішка тирана в шоу Ларрі Кінга була лише початком.
Чому “вона потонула” – дивіться відео:
Часті запитання
❓ В чому полягала причина катастрофи підводного човна “Курськ”?❓ Чому рятувальну операцію було відкладено після аварії “Курська”?❓ Якою була реакція Володимира Путіна на трагедію “Курська”?
Джерело: www.24tv.ua