Ірина Узлова Костянтин Довгань
- 1 Трамп, дрони та нове розуміння українських можливостей
- 2 Плани Путіна, осінній терор та проблема російських резервів
- 3 Мобілізація в Україні: проблеми, цифри та відсутність готової моделі
- 4 Відставка у верхівці оборонного блоку та нове військове керівництво
- 1 Трамп, дрони та нове розуміння українських можливостей
- 2 Плани Путіна, осінній терор та проблема російських резервів
- 3 Мобілізація в Україні: проблеми, цифри та відсутність готової моделі
- 4 Відставка у верхівці оборонного блоку та нове військове керівництво
Федір Веніславський, народний депутат України, член комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки, оборони та розвідки, дав велике інтерв’ю журналістці 24 Каналу Ірині Узловій.
Трамп, дрони та нове розуміння українських можливостей
Бачимо, що атмосфера в Білому домі більш ніж позитивна, як і прогнозувалося. Поїхали ми з сильною позицією в Росії. Там, де ще не горить, загориться, звісно. І логістика палає зараз. НПЗ продовжуємо. Кораблики їхні нікуди не пливуть. Трамп посміхається, думає: “Ви виробляєте 500 000 дронів на місяць, ми 200 000 дронів на рік. Ось, будь ласка, буду купувати”. Як ви бачите, що зміниться у військовому підході та компоненті? Те, що ми вже не просто просимо зброю, а спільне виробництво, те, що Штати зацікавлені в наших дронах. Наскільки тут щось може змінитися в короткостроковій перспективі?
Я думаю, що загалом і практика ведення війни, яку зараз демонструють наші Збройні сили та інші складові нашого сектору безпеки та оборони, Служба безпеки, Головне управління розвідки, Національна гвардія, вони показують усьому світу, що можна успішно протистояти, маючи технологічні рішення, цікаві, скажімо, асиметричні, з противником, що має перевагу в економічних та людських ресурсах.
І тому я думаю, що це дуже чітко аналізує розвідувальне співтовариство всього світу, зокрема й наших партнерів Сполучених Штатів Америки. І ми ж розуміємо, що такий рівень зустрічей на найвищому рівні між президентами воюючої країни та президентами нашого стратегічного партнера Сполучених Штатів готуються, в тому числі, шляхом надання дуже детальної аналітики з боку розвідувального співтовариства Сполучених Штатів.
24 Канал – у WhatsApp Підпишіться, щоб не загубити та читати перевірені новини Додати
І я думаю, що якраз Трамп зараз чудово розуміє зміну ситуації на фронті, тому що, за великим рахунком, за минулий рік ворогові не вдалося досягти не тільки будь-яких стратегічних цілей, але навіть і оперативно-тактичні результати мінімальні. А як неодноразово казав і президент, і головнокомандувач Олександр Сирський, цього року ми звільнили більше території, ніж втратили. І це показник для наших партнерів.
І відповідно, ці асиметричні рішення, насамперед масове використання дешевих ефективних дронів, ми бачимо, що і наш комітет, і члени комітету постійно отримують у закритому режимі інформацію від усіх закупівельників, усіх систем озброєння. Ми можемо ознайомитися з цінами, пропозицією. І ми бачимо, що на сьогоднішній день і middle strike, і deep strike, і дрони суттєво дешевшають за рахунок збільшення конкуренції та виробництва.
І відповідно ми зараз за рахунок дешевих, але важких для ураження цілей, з точки зору російської системи протиповітряної оборони, фактично змінюємо філософію війни. Російська система ППО – наслідок старої радянської системи, а радянська готувалася до глобальної війни з умовним Заходом. Вона в першу чергу орієнтована на швидкі крилаті та балістичні ракети.
Хоча це дуже велике питання. Я переконаний, що, як тільки ми почнемо масово застосовувати нашу балістику по російській столиці, вони відчують, що у них немає ефективних засобів протидії цьому. А я переконаний, що ми почнемо це дуже швидко. І відповідно всі ці системи протиповітряної оборони, які використовує Росія, вони дуже малоефективні проти тихохідних, повільних цілей, які важко збивати.
Відповідно, наші deep strike долітають вже на глибину понад 2 000 кілометрів, вражають стратегічні об’єкти, що забезпечують російську військову машину всім необхідним. І наші партнери, розуміючи, що з точки зору співвідношення витрат на виготовлення цих deep strike та витрат російської сторони на застосування дорогих ракет і систем ППО, це змінює філософію війни.
І, маючи досвід війни в Ірані, Сполучені Штати Америки також розуміють, що стикаються з тими ж викликами, з якими зіткнулася Україна. І їм потрібно також демонструвати ефективні та не надто затратні засоби протидії тим загрозам, які виходять від потенційних їхніх суперників.
І відповідно, партнерські відносини з Україною точно зараз дозволяють сподіватися, що взаємовідносини на рівні і президентів, і наших країн будуть суттєво поглиблюватися. Оцінка вищого військово-політичного керівництва Сполучених Штатів Америки потенційних можливостей України і з точки зору ведення війни, і з точки зору співпраці зі США суттєво змінилася. Це демонструється і президентом Трампом, і взагалі політичною верхівкою Сполучених Штатів.
Інтерв’ю Федора Веніславського – дивіться відео:
Плани Путіна, осінній терор та проблема російських резервів
Путін робив ставку ще до останніх місяців, що Трамп на їхньому боці, а потім виявляється, що він любить переможців, а ми б’ємо по Російській Федерації. Лора Лумер, MAGA-інфлюенсерка та подруга Трампа, каже, що Путін допомагає фактично Ірану вбивати американських військових. Не думаю, що Трамп допомагатиме Путіну. Путін робить ставку на осінь, думаючи знову про масований терор. А тут Денис Штілерман з Fire Point говорить про балістику, яка, кажете ви, восени полетить. Ми зможемо виробляти три ракети на місяць, а значить, це буде перетест з Росією 90 – 100 балістичних ракет, і у нас буде 90. Путін на що тепер робитиме ставку? На осінь, на зиму, на мобілізацію, яку він боїться провести, на геноцидні тактики. Як ви бачите, що у нього залишається? Яка тактика?
Для того, щоб не бути надмірно оптимістичними, потрібно розуміти, що наші партнери, і зокрема президент Трамп, мають схильність досить часто змінювати свою точку зору. І нам потрібно демонструвати наш успіх на полі бою, на фронті та в глибокому тилу Російської Федерації. Тому що Трамп, як і всі у світі, любить переможців.
І коли ми зараз демонструємо, що наші успіхи асиметричні і дуже відчутні для Російської Федерації, яка втратила понад 50% нафтопереробки і зараз фактично перетворилася з бензоколонки на імпортера пального з Індії, Казахстану, Білорусі та інших країн імпортувати пальне, тому що практично в усіх регіонах Російської Федерації на сьогоднішній день є проблеми. І це прямий наслідок дій наших сил безпеки та оборони.
Тому Путін, безумовно, не збирається зупинятися. І вчорашня, і позавчорашня, і минулого тижня його риторика на різних заходах свідчить про те, що він намагається продовжити війну. І його крайня заява про те, що ми будемо робити, якщо зупиниться їхнє так зване СВО – це, як можна сказати, обмовка за Фрейдом.
Тут питання навіть не стільки в тому, що гуртує російське суспільство, скільки війна. Вона справді, на превеликий жаль, залишається для них чинником підтримки режиму. Ми повинні констатувати, що російське суспільство підтримує війну проти України. Якщо дивитися їхні соціологічні дослідження, це наочно демонструється. Понад 60% підтримують Путіна. Зараз кількість тих, хто виступає проти війни, поступово збільшується, але критичної маси все ще немає.
І тому Путін збирається продовжувати війну. Для цього йому потрібен людський ресурс. У нас є інформація від наших розвідувальних спільнот, що Росія вже на сьогоднішній день стикається з серйозною проблемою поповнення не тільки резервів, а й втрат. Більш того, вона переводить частину своїх стратегічних резервів в оперативне підпорядкування тих військ, які ведуть війну проти України і повинні їх чимось заміщати.
Президент Зеленський, за даними нашої розвідки, вже анонсував, що Росія просить у Північної Кореї додатково 30 000 військовослужбовців для того, щоб посилити свою кількість, в першу чергу. І до виборів до Державної думи точно нічого не станеться, тому що це абсолютно непопулярне рішення. І, до речі, за даними соціології, в Росії дуже тривожно сприймають можливе посилення мобілізації.
Чи вдасться Путіну набрати 300 – 500 тисяч, чи це будуть ще більші репресивні заходи, чи може він піти на цей крок і чи буде їх чим спорядити?
Я думаю, що вибору не йти на посилення мобілізації у Путіна не буде, тому що, незважаючи на те, що вони зараз намагаються дуже модернізувати систему своїх призовних методів до формування військ, вони залучають і підприємства, установи, організації та цивільних осіб, щоб вони приводили до пунктів рекрутингу добровольців, і за це вони отримують гроші.
Це вже перетворюється на серйозну систему, я б навів, напевно, щось на кшталт сітки під час виборів і під час фальсифікації виборів, коли створюються спеціальні розгалужені мережі, де кожен повинен привести там два-три, п’ять виборців і за це отримає гроші, якщо вони проголосують правильно. Ось зараз аналогічна система починає використовуватися в Російській Федерації.
Але незважаючи на те, що і підприємства намагаються зберегти своїх працівників, і можуть привести рекрутерів замість своїх працівників, незважаючи на те, що ця цивільна складова починає працювати, рівень втрат не дозволяє поповнити склад за рахунок існуючих механізмів. Тому я думаю, що після виборів ймовірність у тому чи іншому форматі посилення мобілізації дуже висока.
Якщо Путін збиратиме 300 – 500 тисяч, то нам потрібно?
Треба розуміти, що 300 – 500 тисяч – це не план, який вони так одразу протягом місяця призвуть. Ці 300 – 500 тисяч вони можуть призвати до кінця 2027 року.
Це гарне уточнення. Тобто, це він їх одразу не кине восени, правильно?
Ні, ні, ні. Але тут знову ж таки потрібно бути реалістами. І зараз ми знаємо, що в центральній та східній частині європейської частини Російської Федерації відбувається підготовка, бойове злагодження додаткових військових підрозділів, які можуть бути кинуті безпосередньо в зону ведення бойових дій. Але це точно не буде 300 – 500 тисяч. Мова може йти про кілька десятків, можливо, 100 000 загалом.
Але, знову ж таки, потрібно бути реалістами. На сьогоднішній день чисельність російської окупаційної армії, що веде бойові дії проти України, з урахуванням резервів становить близько 750 000 осіб. За рік кількість тих, хто перебуває безпосередньо в зоні бойових дій або поруч з нею, збільшилася фактично на 200 000, адже рік тому їх було 570 000, а зараз – 750 000. Тобто це 30 – 35 000 на місяць.
А вони як підтягують?
Вони, по-перше, перевели частину своїх стратегічних резервів в оперативне підпорядкування військ, що ведуть війну проти України. Вони залучають різними методами. І вони ж визначали план мобілізаційних заходів не тільки для поповнення втрат, а й формування певних резервів.
Тому їм вдалося за цей рік, який – з початку 2025-го до фактично середини 2026-го – наростити якраз до цих 750 000. Але це вже критична маса, яка і так на сьогоднішній день дуже складна, дуже обтяжлива для економіки Росії. І з точки зору навіть стратегічно безпекових ризиків для Російської Федерації вони розуміють, що концентрація практично всіх сил і засобів, які є в розпорядженні Росії, на нашому українському театрі ведення бойових дій вже небезпечна з точки зору стратегічних загроз безпеці самої Росії.
І тому зараз у них дуже складна ситуація з точки зору того, що робити і як вирішувати це питання.
Ви згадали північнокорейську складову. Мені кажуть військові експерти, що, по-перше, цей товар недовговічний, по-друге, вони його все-таки не можуть використати, тому що їх тоді прямо звинуватять у фальсифікації доказів, хоча ми ж все це вже бачили, але, мовляв, Путін не буде задіювати їх на полі бою в Україні, а буде використовувати на навчаннях – там, у Курській області, де ще є певна сіра зона, – або, може, кине прямо на тимчасово окуповані території в бій?
Я думаю, що знову ж таки стримувальних факторів, які дозволили б Путіну та північнокорейському диктатору безпосередньо задіяти ці військові формування в бойових діях проти України, навряд чи можна очікувати. Для них жодних стримувальних факторів міжнародно-правового плану не існує.
І відповідно я б не виключав, що як тільки буде дозволено і прибудуть ці військові формування на територію Росії, вони можуть бути введені в бій безпосередньо проти наших Збройних сил та інших складових сектору безпеки.
Мобілізація в Україні: проблеми, цифри та відсутність готової моделі
Мобілізація в Росії викликає запитання щодо зміни та посилення в Україні мобілізаційних заходів або їх видозміни. У нас Михайло Драпатий, новий головнокомандувач Збройними силами України, прихильник асиметричної війни. Але, звісно, питання поповнення наших сил не знімається з порядку денного, але питань навколо нього дуже багато. І чи будуть це законодавчі зміни, підходи до практики реалізації, що можете розповісти нам станом на даний момент, враховуючи, що Федорова, очевидно, не повернуть. Чого чекати суспільству?
Питання мобілізації протягом останніх, напевно, трьох років є найбільш гострим для українського суспільства. І це не є якимось винятком, тому що за даними соціологічних досліджень, що проводяться періодично в європейських країнах, готовність захищати зі зброєю в руках з ризиком для життя та здоров’я громадян європейських країн вкрай мала. Це, скажімо так, там 5 – 15 – 20% від загальної кількості військовозобов’язаних європейських країн.
Тому те, що ми демонструємо на сьогоднішній день в Україні – стійкість і те, що ми щомісяця мобілізуємо і через рекрутинг, і через діяльність ТЦК, не без конфліктів, на превеликий жаль, близько 30 000 осіб, – це унікально, знову ж таки, в новітній історії унікальним прикладом того, як суспільство, влада і всі складові нашої країни об’єдналися для того, щоб не допустити різких коливань у процесах мобілізації.
Ми очікували від попередньої команди Міністерства оборони фактично з початку їхньої каденції, з початку 2026 року, що будуть напрацьовані відповідні пропозиції щодо вдосконалення питань мобілізації та зменшення таких конфліктних ситуацій. Однак жодних пропозицій, на жаль, від попередньої команди міністра оборони ми не отримали на рівні комітету.
Жодних напрацювань і навіть концептуальних речей, які б визначили параметри, реперні точки, до чого ми будемо йти і що ми в результаті отримаємо, ми також поки не отримали.
Говорили в команді Федорова, що це другий етап реформи і просто вони не встигли, восени все було б.
Для того, щоб восени все було, ми повинні як на рівні комітету, в закритому режимі, хоча б влітку почути, про що йдеться, які концептуальні речі будуть запропоновані командою. Тому що ми розуміємо, що будь-які питання, пов’язані з мобілізацією, неможливі без внесення змін до Закону України про мобілізаційну підготовку та мобілізацію, до інших законів України.
А це передбачає, на жаль, досить тривалий процес, тому що питання мобілізації вкрай не тільки чутливе в суспільстві, воно вкрай політизоване і в парламенті. І ми бачимо голосування деяких депутатів, які послідовно виступають проти і продовження воєнного стану, і загальної мобілізації, вимагають якихось новел, які знімуть конфлікти. Але жодних конструктивних пропозицій на сьогоднішній день у нашому комітеті я не чув від когось.
Тобто таких, які б сказали: ось дивіться, треба зробити 1, 2, 3, 4, і таким чином ми знімемо питання конфліктного стилю взаємодії з військовозобов’язаними з боку ТЦК та СП, ми забезпечимо значне збільшення кількості добровольців, які підуть на рекрутинг, і так далі.
На превеликий жаль, як свідчить статистика, на п’ятий рік війни всі ті механізми рекрутингу, які ми надали безпосередньо бригадам і центрам рекрутингу, не демонструють надто стрімкого зростання. Це залишається стабільною цифрою десь на рівні 5 – 10, можливо, іноді 15% від загальної кількості мобілізованих, але 85 – 90% здійснюють мобілізацію СП тими методами, які на сьогоднішній день існують.
Схоже, якогось виходу поки не проглядається. Але при цьому, Федоре, ми теж закликаємо, що в когось є ідеї. Але при цьому, щоб теж не озвучувати конкретні цифри, нам достатньо 30 000, чи потрібно ще більші можливості, наприклад, повністю перевести на контракт? Такі ідеї звучали, але чи вистачить грошей?
За часів, коли міністром оборони був Шмигаль, ми на комітеті і в закритому, і у відкритому режимі розглядали питання масового переведення на контракт. І ми пам’ятаємо, що звучали різні пропозиції щодо разових виплат для військовослужбовців або дроблення цих виплат, але все одно була фіксована сума, яку військовослужбовці отримують відразу при підписанні контракту через півроку-рік. І ця сума повинна виконувати стимулюючу функцію, щоб більше охочих йшло на контракт.
Але, на превеликий жаль, ми тут повертаємося до реалій української економічної та соціальної ситуації. Вся дохідна частина державного бюджету, про що ми вже говорили з вами, напевно, сотню разів з вашими колегами, йде на сектор безпеки та оборони. Наші партнери дуже неохоче фінансують наші Збройні сили.
І я можу сказати, що дуже велика, колосальна заслуга у всієї команди президента, насамперед, Офісу президента, Кабінету Міністрів, парламентарів, які займалися цим європейським репараційним, так званим кредитом на 90 мільярдів доларів, які ми ратифікували, які ми уклали і потім Верховна Рада ратифікувала. Третину цих грошей ми витрачаємо на Збройні сили. Це фантастика, яку нам спільними зусиллями вдалося домогтися.
Але й цих грошей, з урахуванням того, що реальні потреби Міністерства оборони та реальні грошові кошти, які ми можемо як держава дозволити виділити на сектор безпеки та оборони, відрізняються в чотири-п’ять разів, недостатньо. Якщо ми сьогодні виділяємо 2 – 3 трильйони на сектор безпеки та оборони, то таких трильйонів потрібно в п’ять разів більше. І таких грошей, в принципі, немає.
А значна частина цих великих сум відводиться на грошове забезпечення військовослужбовців, і відповідно збільшити в кратний розмір виплати для того, щоб укладали контракт, на сьогоднішній день ми не в змозі. Тому обнадіювати наших військових, що ми таким чином запропонуємо їм механізм, такого немає, на превеликий жаль. І поки я не бачу джерел, як ми це можемо зробити.
Тому була запропонована альтернативна концепція, яку озвучив і президент, що військовослужбовці, які будуть виконувати безпосередньо бойові завдання у складі передових наших штурмових та інших передових військових формувань, будуть отримувати до 300 – 400 000 грн. Рівень загального базового грошового забезпечення для військовослужбовців збільшується з 20 до 30 000.
Але для цього, знову ж таки, потрібно розуміти, що потрібні зміни і до закону про Державний бюджет України, і це повинно бути передбачено і закріплено захищеними статтями бюджетних видатків, щоб ми не давали неправдивих обіцянок. Тому проблема з мобілізацією, забезпеченням та фінансуванням досить велика.
Повертаючись до вашого першого запитання, чи достатньо нам 30 000 на місяць? На сьогоднішній день, з урахуванням того, що ми максимально широко застосовуємо різноманітні безпілотні, наземні, надводні та повітряні системи, вони дозволяють нівелювати цю різницю. Але підстав для будь-яких прогнозів щодо зниження кількості мобілізованих точно немає.
Дай Бог, щоб ми трималися на цьому рівні, тому що, на превеликий жаль, навіть необережні заяви з боку чиновників, в тому числі представників Міністерства оборони, про можливі зміни завжди призводять до зменшення кількості навіть цих 30 000 мобілізованих. І це дуже критично для сектору безпеки та оборони.
Відставка у верхівці оборонного блоку та нове військове керівництво
Які ключові причини відставки Михайла Федорова?
Можна дуже багато говорити про конспірологічні теорії, чому були звільнені міністр оборони та головнокомандувач у кінцевому варіанті, але ключова проблема полягає в тому, що існувало різне бачення і стратегії, і тактики ведення війни у головнокомандувача і у міністра оборони.
Міністр оборони вважав, що головнокомандувач не так, як слід з точки зору логіки Федорова, використовує потенціал наших Збройних сил і його потрібно змінювати в тому чи іншому напрямку. Але воюють у даному випадку Збройні сили і командує ними головнокомандувач. У міністра немає повноважень втручатися в оперативне ведення бойових дій. І відповідно на цьому тлі виникали дуже тривалі дискусії.
Причому вони мали досить не персональний зміст, коли там один на один щось комусь висловлювали, але це мало місце і на більш широких заходах. На тлі засідання Ставки були різні, за моєю інформацією, такі ситуації. І тому, коли постало питання про перезавантаження Кабінету Міністрів України, це вже не є “секретом Полішинеля”, тому що про це вже сказали дуже багато ваших колег-журналістів.
На засіданні фракції президент Зеленський прямо нам, народним депутатам, коли ми дискутували щодо того, яке буде прийнято рішення стосовно міністра оборони, сказав, що неприпустимим у воюючій країні протистояння між двома ключовими посадовими особами, які відповідають за сектор безпеки та оборони. Один воює, інший забезпечує можливість воювати. І коли між ними йдуть суперечки, які мають деструктивний характер, беззаперечно необхідно ухвалювати кадрові рішення.
Я вважаю, що президент абсолютно правильно ухвалив рішення про звільнення в першу чергу міністра оборони.
Хоча я дуже добре ставлюся до Михайла Федорова і вважаю, що йому потрібно було дати хоча б рік для того, щоб він реалізував усе, що обіцяв, продемонстрував, чи зможе він реалізувати свої плани. Хоча щодо цього питання також багато скепсису у моїх колег з комітету національної безпеки, оборони та розвідки.
Тому що ми бачили за нашу каденцію вже п’ять міністрів оборони і бачили, що якогось кардинально нового підходу в планах, які були у цієї команди міністерства, не було. Вони повторювали те, що пропонували і попередні міністри оборони, і команди Міністерства оборони.
Але, незважаючи на це, інноваційний напрямок діяльності пана Федорова та команди міністерства мені дуже імпонував. Я вважаю, що їм потрібно було б дати можливість закінчити це.
Але є одне важливе “але”: у воюючій країні неприпустимий цей конфліктний стиль взаємовідносин. Тому президент ухвалив рішення звільнити міністра оборони.
Я вважаю, що звільнення головнокомандувача під впливом тих факторів, про які ви щойно сказали, що Майдан вимагав, це нонсенс. Я тут говорю абсолютно непопулярні речі. Я знаю, що мене за це завжди критикують, і мені на електронну адресу офіційно приходять погрози, що я зрадник, тому що я підтримую головнокомандувача.
Ви розумієте, який рівень, пробачте мене, маразму у сприйнятті наших людей, які в тому числі десь там протестують і так далі. Як потрібно діяти в умовах воєнного стану головнокомандувача? Підтримка. Для деяких людей це зрада України. Це вже точно щось на межі маразму, тому що головнокомандувач забезпечує стабільність нашої лінії фронту і не дозволяє ворогу реалізувати свої цілі та завдання.
Але, незважаючи на це, президент сказав, що перший крок – звільнення міністра оборони на фракції, другий крок – буде вирішення питання з військовим керівництвом. І, напевно, ці протестні настрої підштовхнули до швидшого ухвалення цього рішення про звільнення головнокомандувача.
Я вважаю відверто, що це неправильне рішення було, але зараз у нас є один правильний шлях – це згуртуватися навколо нового головнокомандувача пана Драпатого, допомагати йому робити все можливе і неможливе для того, щоб не допустити погіршення на лінії фронту, а ще краще – демонструвати позитивну динаміку, про яку ми говорили на початку. І я думаю, що наш комітет буде в цьому йому всіляко допомагати.
Що стосується посади міністра оборони, я думаю, що Євгеній Хмара почав досить ефективно ставити завдання з аудиту того, хто чим займається в секторі безпеки та оборони, які необхідно ухвалювати рішення для того, щоб це вдосконалити.
Я думаю, що ймовірність повернення пана Федорова навіть під впливом цих протестних настроїв практично неймовірна, тому що не можна в умовах війни такі рішення ухвалювати або вимагати ухвалення на емоційному рівні, на емоційному тлі. Є розуміння реальних загроз, реальної небезпеки. Я думаю, що президент ухвалив те рішення, яке він ухвалив, і ми повинні його всі поважати та виконувати.
Тому зараз, по-перше, або по-друге, або по-третє, виставляти ультиматуми з боку Федорова в умовах війни для президента воюючої країни неприйнятно. Якими б там не були заслуги, я йому це можу відверто сказати, ми з ним спілкуємося. Тому я думаю, що ми повинні зараз сприйняти те рішення, яке ухвалив президент. Якщо буде внесено, я думаю, що буде внесена кандидатура пана Хмари на міністра оборони, ми його підтримаємо для того, щоб забезпечити сталість нашої складової безпеки всієї держави.
Він тоді піде, так, якщо що, з військової посади, щоб переписувати закон, тому що він же не може людина буде очолювати там, де цивільний на посаді міністра оборони людина військова… Поки жодних ініціатив щодо зміни закону про національну безпеку?
У законі прописано, що цивільний контроль здійснює цивільний міністр.
Я думаю, що тут справді може бути варіант, і я особисто вважаю, що слід передбачити в законі про національну безпеку, що на час дії правового режиму воєнного стану вимога щодо цивільного міністра призупиняється. Не скасовується, а призупиняється, щоб ми демонстрували нашим західним партнерам, що наша членство в таких демократичних механізмах військової організації зберігається, і орієнтація на стандарти, що існують у країнах НАТО, зберігається.
Але разом з тим слід визнати, що жодна країна НАТО за останні десятиліття не мала такої повномасштабної війни, яку веде Україна. І це накладає свої відбитки. Тому, напевно, можливість військового генерала з бойовим досвідом зайняти посаду міністра оборони абсолютно виправдана.
Це інтерв’ю було скорочено та відредаговано для кращого розуміння аудиторією.
Источник: www.24tv.ua