Автор публикации
Андрей Пионтковский
Це величезний успіх для слабшого, зніженого, декадентського Заходу, в хвилину смертельної йому небезпеки залишався, як і 1940 року, один великий народ, здатний захистити його від абсолютного зла. Цього разу українська. Далі – в авторській колонці для 24 каналу.
З легким партизанським озброєнням Україна виграла Битву за Київ. Дайте їй літаки, ППО та далекобійні ракети, і вам уже ніколи не прийде “defend every inch of Article 5 Territory”. Доблесна українська армія все зробить за вас, доставивши “кривавого диктатора” до Гааги. Він виступить там зі своїм останнім словом.
Битва за Киев или Вашингтон
Я запропонував цю очевидну формулу Перемоги Заходу у 4-й світовій війні у тексті “Сонце української Перемоги” 11 квітня 2022 року, але вже більше 20 місяців Захід так і не наважується її послідовно реалізувати. Чи таки зважився у різдвяні дні 2023 року? “Битва за Вашингтон” виявилася більш тривалою та завзятою, ніж “Битва за Київ”.
А як могло бути інакше, якщо до осені 2023 року ключову роль в адміністрації Байдена відігравали зрадник Бернс і тупий фанатик школи real politic Салліван, переконаний у необхідності “збереження сильної Росії, що проеціює стабільність уздовж усієї своєї периферії”.
Липневі інформаційні скандали навколо переговорів Бернса з Путіним у листопаді 2021 року та Саллівана з Путіним (через створений ним канал 2nd Track Томаса Грема) у квітні — червні 2023 року різко підірвали їх вплив усередині адміністрації та посилили позиції послідовних прихильників.
Ця тенденція лише зміцнилася у Вашингтоні після спонсорованого Іраном та Росією нападу терористів на Ізраїль 7 жовтня. У зверненні Байдена до нації (дізнаюся про руку Блінкена) слово “Україна” зустрічається не рідше, ніж слово “Ізраїль”.
Проти допомоги Україні затято виступають дві групи її переконаних ворогів, які перебувають на протилежних флангах американського політичного спектру і ні в чому іншому, крім загальної ненависті до України, один з одним не згодні.
Насамперед, це ліволіберальне крило демпартії, прогресисти, які контролюють “якісні” американські медіа і зі сторінок та екранів цих медіа переконують, що українці ніколи не зможуть перемогти росіян, Путін уже перемагає, Україна має піти на припинення вогню, тобто. на капітуляцію. До речі, саме того ж ця лівацька наволоч вимагає і від Ізраїлю.
А з іншого флангу — довбані трампісти і трампістки, що бігають по телестудіях із кремлівськими в’язнями про змученого у Києві християнського проповідника Павла.
І ті, й інші разом не становлять більшості ні в Конгресі, ні в опитуваннях громадської думки. Але патову ситуацію створила своєрідна позиція республіканців — друзів України, які не раз справедливо критикували Байдена за недостатню, на їхню думку, підтримку України. Вони вирішили трохи пограти в законодавчий покер, відмовляючись підтримати законопроект, поки демократи не підуть їм назустріч у посиленні імміграційного законодавства. Візит Зеленського до Вашингтона 12 грудня не зміг вирішити ситуацію.
Можна тільки здогадуватися, які тяжкі й недобрі почуття виникали у українських спартанців, які спостерігали ці політичні ігри — захисників Вільного світу, що стікають кров’ю. Для мене, як літописця 4-ї світової війни, 12 грудня стало одним із найважчих днів її історії.
Подарунки на Різдво від Європи
Але вже наступного дня засяяло світло. Данська “копієчка”, кинута на чашу терезів нашої Перемоги в один із найважчих днів страшної війни, дорогого коштує. За нею і норвезька. А наступного дня історичний саміт ЄС. На “ура” прийнято рішення про відкриття переговорів про вступ до ЄС країни, що воює. Чи треба говорити, в якому кінці цієї війни впевнені і максимально сприятимуть йому члени ЄС, вони ж, як правило, члени НАТО. І всі вони добре зрозуміли, що нині лежить на терезах і що відбувається нині.
Європа обрушує на Україну шквал дуже змістовних різдвяних подарунків, демонстративно штовхаючи під зад американський Конгрес, що застряг у своїх партійних інтригах. Свіжопоставлений німецький Patriot збиває 4 “сушки”, прем’єр-міністр Голландії Рютте найдостойніше завершує свою каденцію, особисто відправляючи в Україну перші 18 штук F-16.
У своїх заявах після зустрічі 22 грудня міністри закордонних справ Великої Британії та Франції недвозначно засуджують тяганини в американському Конгресі із законопроектом про допомогу Україні та запевняють світ у своїй рішучості підтримувати Україну як long as it takes, демонстративно натякаючи на недавнє застереження дідуся Бай.
Скільки разів за останні два роки я повторював свою улюблену метафору: Україна своєю героїчною боротьбою буквально втягує США за комір назад у світову історію. Втягує, але не до кінця дотягує. А ось ще дружний додатковий стусан від європейських союзників виявився, на мій погляд, дуже доречним.
Закон про військову та фінансову допомогу Україні буде підписано до 19 січня. До речі, він не такий вже й доленосний. Гроші може надати нарешті суверенний фонд Норвегії (1,5 трильйона доларів). Від Америки вимагається передусім технологічне наповнення Формули Перемоги. Адміністрація США сьогодні на це готова і їй не знадобиться санкція Конгресу.
Якщо ви профі у своїй справі та хочете, щоб ваша колонка з’явилася на нашому сайті – напишіть нам на пошту [email protected]