В Італії розгортається виборча кампанія, що передує голосуванню, яке може відбутися навесні 2027 року. Це спричинило новий, що глибшає розкол на політичній арені країни, зазначає видання Le Monde.
Розбіжності спостерігаються не між правлячою з 2022 року коаліцією, де домінують ультраправі, та опозицією, а всередині самого уряду, одночасно розриваючи і опозиційні сили. Остання залишається роз’єднаною, хоча за рівнем електоральної підтримки в опитуваннях майже нарівні з більшістю. В Італії, де значна частина суспільства виступає проти переозброєння та ставиться зі спротивом до військової підтримки Києва, питання України стає одним із чинників, що формують мінливий політичний ландшафт.
В уряді, який оголосив оборонний бюджет із включенням деяких цивільних витрат для досягнення 2,8% ВВП до 2026 року, окрему позицію зайняла ультраправа «Ліга», відома своїми колишніми зв’язками з Росією. На початку серпня партія поставила під сумнів використання Італією європейської програми Security Action for Europe (SAFE). Використання цих пільгових кредитів, гарантованих Європейською комісією, спричинило суперечки в партії щодо можливого додаткового фінансового навантаження на країну, перш ніж вдалося досягти компромісу.
«Ми послідовно голосували в парламенті, підтримуючи Україну, але не можна заплющувати очі — потрібно переходити до дипломатії», — пояснює сенатор від «Ліги» Марко Дреосто, член комітету із закордонних справ та оборони.
Щодо військових витрат, які він називає «чутливою для суспільства темою», його партія відстоює широке розуміння оборони. Це включає захист інфраструктури, кібербезпеку та міграційні питання, а також врахування «загроз з південного флангу» Європи, на якому, на думку партії, Італії варто було б зосередитися більше, ніж на українському питанні.
Опозиційні сили, зі свого боку, не змогли скористатися перемогою противників конституційної реформи судової системи на березневому референдумі, хоча в опитуваннях вони йдуть практично нарівні з правлячою коаліцією. За відсутності альтернативного проєкту до курсу більшості, що складається з ультраправих, центральне місце оборонних питань у виборчій кампанії посилює розбіжності, які підживлює колишній прем’єр-міністр Джузеппе Конте — провідна фігура «Руху 5 зірок» (M5S), який очолював два уряди поспіль у 2018–2021 роках. Конте зробив припинення військової допомоги Україні та відмову від переозброєння центральними темами суспільної дискусії, де подібні позиції знаходять дедалі сприятливіший відгук.
Згідно з дослідженням громадської думки, проведеним у травні Європейською радою з міжнародних відносин у 15 європейських країнах, італійці помітно вирізняються серед своїх сусідів неприйняттям збільшення національних військових витрат: різниця між прихильниками та противниками такої політики становить 30 відсоткових пунктів на користь останніх.
Крім традиційного впливу політичної культури, сформованої колись найпотужнішою комуністичною партією Західної Європи та католицьким пацифізмом, посиленим присутністю Святого Престолу, така ворожість пояснюється й поточними обставинами.
«У країні, де реальні зарплати знижуються вже майже двадцять років і яка потерпає від інфляції, не можна казати більшості громадян, що військові витрати мають переважати над збереженням соціальної держави», — пояснює Лео Горетті, аналітик і фахівець із зовнішньої політики Італії.
Він додає: «Недовіра до політичного класу має загальний характер, тому оборонні витрати сприймаються не як такі, що відповідають суспільним інтересам, а радше як політика, нав’язана політичним світом, який сам перебуває під тиском іноземних інтересів».
Внутрішні розбіжності
В умовах, коли уряд демонструє ознаки слабкості, а опозиція не має спільної програми, обидві сторони наголошують на розколах у таборі противника.
«Стан лівих — наша головна перевага», — заявив на початку серпня один із представників правлячої більшості. За його словами, здатність прем’єр-міністерки Італії Джорджі Мелоні зберігати курс на підтримку Києва й водночас утримувати свою коаліцію стала одним із головних досягнень її каденції. Такий вибір не був для неї природним, але дозволив здобути визнання європейського істеблішменту.
Через чотири роки ця позиція, попри 27% підтримки Fratelli d’Italia, згідно з опитуванням YouTrend, опублікованим 30 липня, може перетворитися на тягар.
Мелоні, яка походить із неофашистського політичного середовища, обходить справа значно радикальніший Роберто Ванначчі та його партія Futuro Nazionale («Національне майбутнє»). Маючи 7% підтримки, ця сила вже випереджає головних союзників Мелоні, зокрема «Лігу». Ванначчі, колишній військовий аташе в Москві, який виступає за етнічну гомогенізацію Італії, є противником допомоги Україні.
У цьому питанні колишній генерал сил спеціального призначення поділяє деякі позиції Джузеппе Конте, який прагне очолити опозицію, де все ще зберігається ідея створення спільної програми та проведення праймеріз.
Лідер «Руху 5 зірок» стверджує, що російська загроза є «штучною». Він веде кампанію, заявляючи, що італійці несправедливо змушені платити за війну, та виступає за припинення військової допомоги на користь гіпотетичного «повороту до переговорів».
На початку серпня колишній прем’єр опинився в центрі суперечки через свої, як вважається, дружні стосунки з Паоло Дзамполлі — модельним агентом та спеціальним представником США з питань глобальних партнерств, близьким до Дональда Трампа.
Мета Джузеппе Конте, чия політична сила має 13% підтримки, — очолити опозицію, відтіснивши секретарку Демократичної партії Еллі Шляйн, яка, згідно з опитуванням YouTrend, має 21%.
Хоча офіційною лінією партії залишається підтримка Києва, Шляйн доводиться долати внутрішні розбіжності між більш пацифістським крилом і групою «реформістів», які підтримують європейську оборону та Україну, чиї погляди близькі до позицій центристських партій.
До останніх належить депутатка Лія Квартапелле, яка вважає підтримку Києва «не предметом торгу» в разі укладання пакту з іншими опозиційними силами. Вона звинувачує Джузеппе Конте в бажанні «використати українське питання, щоб саботувати широку коаліцію» проти ультраправих і правих.
В інтерв’ю La Stampa, опублікованому 2 серпня, Джузеппе Конте також назвав свою принципову умову, яка не підлягає обговоренню:
«Так — європейській обороні, ні — переозброєнню окремих держав та економіці війни».