
Як можна красти у країни, яка воює?
Особисто знаю кількох людей, які спілкуються з міністрами, колишніми міністрами, чиновниками. І коли ти бачиш середовище зсередини, починаєш розуміти одну його особливість.
Уявіть собі одне село. Невелике, кілька сотень людей. У цьому селі дружини носять Картьє і Булгарі, весілля дітей коштують 200 тисяч доларів, а чек за вечір у ресторані на 100 тисяч нікого не дивує. Третя машина для дружини — не розкіш. Це мінімальна норма. Готель за 1000 євро за ніч — не менше.
У цьому селі є одне неписане правило: якщо ти цього року не оновив Мерседес, ти — лох.
Я знаю кількох людей з цього села. Спілкувався роками. І ось що я побачив.
Вони не знають іншого способу виділитися. Не книгою, не стартапом, не результатом, не тілом. Тільки годинником, яхтою, подарунком. Бо в їхньому колі це єдина валюта, яка приймається.
Діти вчаться в європейських столицях. І дітям теж треба виділятися серед таких самих дітей. Ще один шар витрат. Їм не важливо, хто, а скільки ти витрачаєш на місяць.
Шлюби часто мертві. Люди живуть під одним дахом, бо в селі соромно розійтися. Сором тримає сильніше за любов.
І під усім цим дуже часто одне: людина в глибині відчуває себе ніким. Дорога машина приносить нуль задоволення. Це спроба закрити дірку всередині. А дірка не закривається, тому наступного року потрібна нова машина.
Тепер порахуйте. Зарплата міністра чи заступника не покриває навіть один сезон такого життя. А село вимагає. Друзі так живуть. Сусіди так живуть. Вийти з норми означає випасти з кола, а коло для цих людей — це все життя.
Тому вони крадуть. Не тому, що не бачать війни. А тому, що страх стати ніким у своєму селі сильніший за страх перед країною, перед законом і перед фронтом. Це покривається історіями, що всі так роблять, хоча це не так. Часто ці люди нещасні, хворі, закриті.
Людина, яка краде у воюючої країни, щоб не відстати від сусідів по ресторану, заслуговує на вирок, а не на співчуття.
Можна посадити одного. Село нікуди не дінеться. І на звільнене місце прийде наступний, з тією ж системою в голові.
Корупція в Україні — не про окремих поганих людей. Вона про середовище, де красти нормально, а бути скромним — соромно.
Машини. Будинки. Подарунки. Навчання дітей у Європі.
Війна змінила зовнішню реальність. Але їхня внутрішня система координат могла взагалі не змінитися.
Навколо все ще ті самі люди. Ті самі порівняння. Ті самі символи статусу. І той самий страх, що всередині ти — ніхто.
